Міністерство
освіти України ПВНЗ "Міжнародний науково-технічний університет
імені академіка Юрія Бугая"
"Право"
Реферат
на тему:"Причини злочинів"
Виконав:
студент 2 курсу
П-81
Приходько І. О.
Перевірила:
доц. Карпова Н. Ю.
Зміст
Вступ
Причина злочинності - центральна проблема кримінології. Вона протягом багатьох століть цікавила учених і письменників, філософів і юристів, професіоналів і широкі верстви читачів. Все, хто займалися цією проблемою, прагнули дати відповіді на ряд взаємозв'язаних питань, які могли б прояснити справу. Головне з них: чому вчиняються злочини? Його можна дещо конкретизувати: це залежить від особи злочинця або від навколишнього середовища? Якщо від особи, то чому злочини скоюють люди самого різного віку, освіти, виховання, темпераменту і способу життя? Якщо ж здійснення злочину залежить не від особи, а від середовища, то чому люди, що виросли в одній сім'ї, часом поводяться по-різному?
Всі ці питання можна продовжити і поглибити, наприклад: чи є схильність до злочину спадковою? Якщо так, то чи винувата сама людина, що вчинила протиправно? Якщо ж ця схильність не успадковується, то які чинники зовнішнього середовища штовхають її на злочин? І нарешті, чи є злочинність вічною? Чи можна попередити злочини? Чи є непоправні злочинці?
Цей ланцюжок питань з неясними відповідями завжди знаходився і продовжує знаходитися в полі зору кримінологів. Прояснення позицій по кожному з питань і впирається в проблему причин злочинності.
На даний момент існують певні суперечності серед вчених щодо визначення самого поняття злочинності.
Так, за часів існування СРСР тривалий час у радянській кримінології панувало таке визначення поняття злочинності: це соціально-правове явище, яке змінюється й охоплює сукупність злочинів, що вчинені в суспільстві за певний період і характеризуються певними кількісними та якісними показниками.
За А. Зелінським це масовий прояв деструктивності в поведінці людей, що виявляється в системі передбачених кримінальним законом діянь, які вчинені на конкретній території або серед членів певних соціальних груп протягом одного року або певної його частини.
За В.В. Голіною, злочинність - це відносно масове, історично мінливе соціальне явище, яке має певну територіальну і часову поширеність, являє собою цілісну, засновану на статистичних закономірностях систему одиничних суспільно небезпечних діянь, заборонених кримінальним законом.
Відомий вчений-кримінолог Н. Кузнєцова пропонує інше визначення злочинності: це соціальне і кримінально-правове явище, що змінюється історично й становить систему злочинів.
Під причинами злочинності ми розуміємо такі явища суспільного життя, які породжують злочинність, підтримують її існування, викликають її зростання або зниження.
Крім причин злочинності є ще поняття умов, сприяючих здійсненню злочинів. До них відносяться як природні, так і соціальні або технічні чинники. Самі по собі ці умови не породжують злочинів, але допомагають їх реалізації. Разом з тим умови і причини іноді можуть мінятися місцями; одне і те ж явище (наприклад, безгосподарність) може в одних випадках породжувати злочини, а в інших тільки сприяти їм. Причини злочинності і умови, що їй сприяють, об'єднуються загальним поняттям детерміації злочинності, тобто об'єктивної залежності причинної обумовленості від інших явищ природи і суспільства.
Вивчення причин злочинності і умов, що сприяють вчиненню злочинів, здійснюється в Україні як науковими, так і так би мовити «практичними установами». Необхідно зазначити, що кримінологія виникла в XIX в., але і до появи цієї науки люди замислювалися про причини негативних явищ, у тому числі злочинності.
Розбіжності між прихильниками природно-наукових підходів до аналізу злочинців і злочинності і тими, хто більше орієнтувався на вивчення соціальних явищ, привели до виникнення і розвитку двох основних шкіл в кримінології - антропологічної і соціологічної. Їх пояснення причин злочинності були протилежними і часто несумісними.
Разом з тим вже в XIX в. більш докладне вивчення злочинності привело до тому, що вся більша увага стала звертатися на множинність і різноманітність причин. Виявилося, що на злочинність впливають не тільки індивідуальні властивості людини (такі, як темперамент або коло інтересів), але і умови сімейного виховання, особливості найближчого оточення, рівень освіти, професія, а також соціальні процеси, такі як рівень цін, війни, безробіття і т.п.
Даний перелік різних явищ і обставин не впорядкований, не зв'язаний будь-якою послідовністю і тим більше системою. Проте нарощування цих обставин (вони отримали назву «чинників») продовжувалося. Вже Ч. Ломброзо в своїй другій книзі «Злочин» перераховував чинники етнічні, культурологічні, демографічні, економічні, педагогічні, сімейні, професійні, спадкові, кліматичні, метеорологічні і ін. Далі число чинників злочинності росло в геометричній прогресії.
Необхідно зазначити, що дана теорія має певні недоліки.
По-перше, теорія чинників злочинності змішує головне і другорядне, істотне і неістотне, провідне і залежне від нього, у тому числі причини злочинів і умови, що ним сприяють.
По - друге, згадана теорія не розглядає відповідні чинники в системі, не розкриває механізму впливу на злочинність даних обставин.
На фоні цих недоліків виникли спроби, направлені на з'ясування питомої ваги різних чинників і встановлення тим самим чинників головних і другорядних. Робилися і арифметичні підрахунки їх ваги. Але визначати кількісне значення чинників, не зведених в яку-небудь систему, виявилося заняттям непродуктивним. Іронізуючи над такими спробами, американський кримінолог Р. Макайвер писав: «Жоден механік не скаже, що швидкість автомобіля залежить в такій мірі від карбюратора, в такій мірі від системи запалення, в такій мірі від бензину... Це не у меншій мірі відноситься і до суспільства».
Ряд учених в основу класифікації поклали філософське поняття про повну причину як сукупності всіх обставин, що викликають настання наслідку і причини специфічної, тобто конкретних обставин, які ведуть до слідства.
Вітчизняні кримінологи також класифікували причини злочинності на: 1) причини злочинності як соціального явища в цілому; 2) причини окремих видів злочинності; 3) причини конкретного злочину; 4) умови, сприяючі здійсненню злочинів.
Один з методів класифікації причин злочинності полягає в тому, щоб розглядати їх на різних рівнях( психологічному, соціологічному, філософському).
Отже, під причинним комплексом злочинності розуміються взаємозв'язані, взаємообумовлені негативні соціальні явища, об’єднані загальною природою, а також особливості виникнення, стану і розвитку найуразливіших їх зон, в межах яких частіше за все можуть створюватися сприятливі умови для здійснення злочинів.
Біологічні концепції причин злочинності в чистому вигляді кримінологи формулюють дуже рідко. Біологічної теорії причин злочинності в чистому вигляді дотримувався тільки на початковому етапі своїх досліджень її засновник Ч. Ломброзо. Біологічні теорії причин злочинності не дістали великого поширення у кримінології (у тому числі у вітчизняній та російській). Більшість прихильників цієї теорії визнають значущість соціальних факторів і тому такі теорії правильніше називати біосоціальними або соціально-біологічними залежно від того, якому витоку - соціальному чи біологічному - надається пріоритет. Згідно з біопсихологічними теоріями причина злочинності полягає в особистості й природі людини.
Їх виникнення пов’язують з іменем З. Фрейда (1856 - 1939), австрійського лікаря та психолога. Сам Фрейд не займався проблемами злочинності, однак його послідовники зробили все, щоб пристосувати його вчення до пояснення причин правопорушень. Фрейд намагався знайти методику лікування неврозів. Її суть - допомогти пацієнту усвідомити причини своїх страхів, оскільки якщо людина знає, чого боїться, то вона вже готова, щоб перемогти ці страхи. Подальші мислення привели до того, що Фрейд зробив висновок, що в глибині свідомості живуть не тільки набуті фантоми. «Людина народжується із потягами, які треба обмежувати, наприклад, сексуальний потяг лібідо». На останньому етапі своєї діяльності він надає своєму вченню філософське звучання. Він розробляє структуру особистості, яка складається з трьох інстанцій - Я, Воно, Ідеал - Я. Я у людини пов’язано із свідомістю, воно господарює над його спонуканнями. Іншими словами, кожен з нас судить про себе по своїх вчинках, які він свідомо вчинив, або свідомо від них відхилився. Із цього Я виходить ініціатива по витісненню зі свідомості психотравмуючих обставин. Однак в людині існує Воно, яке містить у собі ті самі спонукання. Витіснення зливається з Воно і є його частиною. «Я уособлює те, що можна назвати розумом у протилежність Воно, яке відповідає пристрасті». Витіснення спонукань породжує Ідеал - Я, воно і є початковою природою людини. Якщо Я буде у постійному конфлікті із Воно це може призвести до душевного розладу та інших небезпечних наслідків. Вчення Фрейда було розвинуто його учнями. К. Юнг (1875 - 1961), швейцарський психолог та психіатр, заснував напрямок «аналітична психологія». Він виділив у несвідомому дві частини: особисте несвідоме та колективне несвідоме. Перше місить все, що людина намагається витіснити зі свідомості, але воно залишається у якості сліду у несвідомому. Зміст другого, тобто колективного несвідомого, не набувається в процесі життя, воно - природжені інстинкти та первісні форми збагнення - архетипи. Аналітична психологія Юнга «соціологізує» фрейдизм. Колективне несвідоме - це вже не тільки інстинкти, біологічний потяг, а й історія людства. «Тому причини правопорушень скоріше соціальні та містяться у пережитках минулого у свідомості людства». Праці З. Фрейда, К. Юнга та їх послідовників А. Адлера, Е. Фромма довели, що люди є соціальною істотою та що відповідь на питання «Що є людина?» треба шукати не тільки в ній, а й між людьми, тобто в їх взаємовідносинах. Тим самим вони запровадили початок соціологічним теоріям причин та умов правопорушень.
Прихильники властивих злочинних якостей у людини не відкидали роль зовнішніх обставин. Сам Ч. Ломброзо говорив про «випадкових злочинців», які вчиняли правопорушення під впливом зовнішніх обставин. Ломброзо нарахував біля 16 таких факторів: кліматичні,
метеорологічні, фактори освіти, цивілізації та інші. Учень Ч. Ломброзо Е. Феррі розрізняв три групи факторів: «антропологічні (органічні аномалії мозку, кісток, рефлекторної діяльності, розумові та психічні аномалії, освіта, рід занять, виховання та ін.); фізичні (клімат, зміна дня та ночі, метеорологічні умови, річна температура); соціальні (релігія, стан промисловості, економічний та політичний устрій, побудова виконавчих органів, органів правосуддя, постановку законодавства взагалі)».
Переходячи до викладу даного питання, слід зазначити, що ідеї соціальної природи злочинності висловлювалися з давніх часів. Пригадаємо хоча б Аристотеля, який розглядав в числі «джерел злочину», що знаходяться зовні злочинця і не залежать від його волі (продажність суддів, безладдя в державі слабкість репресій, надмірне збагачення, жебрацтво і т.п.). Соціальне єство злочинності знайшло вираз в ідеях філософів, письменників, правознавців епохи Просвіти.
Тураті в своїй брошурі «Соціалізм і науки» (1882) писав про безперспективність наукового пошуку причини злочинності в індивіді. Посилаючись на багато висловів переважно соціалістів, а також прихильників школи і інших фахівців про те, що причини злочинів лежать, перш за все, у безладності соціального устрою, в майновій нерівності, експлуатації людей, Тураті висловлював ряд положень, що пояснюють причинність злочинності. Зокрема, він не заперечував природного початку в злочинці, визнавав і існування, але «дуже нікчемних природжених злочинців», яких, проте, вважав в тій чи іншій мірі продуктом породження бідності і нерівності. Причому, в класовій нерівності він бачив джерело злочинів. Навіть такі явища, як зловживання алкоголем і відсутності любові до ближнього, що спричиняють злочини проти особи і моральності, Тураті вважав породженням пануючого капіталістичного ладу. Тому покарання вважав крайнім засобом, беззаконним і шкідливим Виходячи з соціального єства причин злочинності, Тураті пропонував як заходи боротьби з нею радикальне оновлення соціальних інститутів.
Найвизначнішими представниками соціологічної школи теорії злочину прийнято вважати бельгійського правознавця Адольфа Прінса (1845-1919) і австрійського юриста Франца фон Ліста (1851-1919), французьких правознавців М. Анселя, Г. Тарда (1843-1904), та інших учених.
Адольф Прінс, в 20 років що отримав ступінь доктора права, адвокат з великим стажем, професор кримінального права в Брюссельському університеті, будучи призначений головним інспектором в'язниць Бельгії, вивчав практику боротьби зі злочинністю, осіб, що вчинили злочин, видав чергову книгу «Злочинність і репресії(1886), а через певний час, - іншу книгу «Злочинність і суспільство» (1890).
Учений розглядав злочинність як об'єктивне соціальне явище, властиве людству та обумовлене вадами соціальної системи. Не «можна абсолютно усунути злочинність - писав він, - як неможливо уникнути війни, та хвороби»6. Прінс розглядав злочинність як певну субстанцію, яка породжується в самому людстві і виступає неминучим соціальним злом, так як і війни, бідність, хвороби. Протидіяти цьому злу необхідно, головним чином, шляхом обмеження завеликих апетитів людей.
Прінс виступав активним прихильником соціальних реформ. Приймаючи до уваги зв'язок злочинності з численними негативними явищами, він звертав увагу на необхідність системного впливу на ці зв'язки, та запропонував трирівневу систему заходів а) соціальні заходи попередження, б) судові заходи, в) пенітенціарні заходи.
Ідеї Прінса ініціювали активність наукової думки в світовій спільноті.
Франц фон Ліст, ректор університету в Галлі, потім професор Берлінського університету, аналізуючи антропологічні і соціологічні роботи, присвячені злочину, розглядав злочин по-перше, як суспільне явище, по-друге, - як явище соціально-патологічне.
Учений стверджував, що в будь-якому суспільстві завжди має місце певне число злочинів як неминуче зло, усунення якого за допомогою різних реформ відноситься до області утопії. Разом з тим в злочинності можуть виявлятися патологічні риси які «здатні стурбувати далекоглядного державного діяча (зростання числа злочинів проти держави, громадського порядку і особи, зростання рецидиву, співучасті у злочинах малолітніх)
Французький соціолог і кримінолог Жан Габріель Тард, будучи за освітою юристом, проте, тяжів до соціології. Він визнаний одним з основоположників соціології і психологи.
В об'ємній монографії «Філософія покарання» (1890) Тард розвиває ідею професійного типу злочинця, який робить кар'єру в цьому «спеціальному виді індустрії». Учений вважав запропоновану кримінально-антропологічною школою класифікацію злочинців за природним критерієм невдалою і пропонував інші критерії класифікації, які відображали її соціальний аспект. При цьому кращим способом він знаходив розподіл злочинців за ступенем небезпеки, тобто розподіляти їх на випадкових і звичних, що дозволяє до певної міри вже характеризувати злочинців за «рисами схожості в суспільному житті». «Податлива глина наших природних якостей, - писав Тард, - є лише матеріал, форма якого відлита по соціальному зразку».
Аналізуючи причинність злочинності, учений як одну з найголовніших причин злочинності формулює «закон злочинності»:накопичення штучно нав’язаних потреб і зростаюче прагнення їх задовольнити».
Роздумуючи над феноменом натовпу, Тард вказує на певний парадокс: люди, окремо розсудливі, в натовпі безумствують. Божевілля викликає ще і схильність до пияцтва Навіть, коли натовп складається з відносно тверезих людей, всі ці люди в натовпі перше, до чого прагнуть, це зламувати льохи і діставати бочки з вином. Але Тард ці факти прояву стихійної сили пояснює «простою» причиною»: всі вони «можуть бути зведені до самої елементарної форми копіювання поведінки оточуючих».
Представники соціологічної школи надавали велику увагу заходам попередження злочинів. Пропонувалися, як загальні заходи - творення бірж праці, турбота про покинутих дітей, турбота про бідних, боротьба з убогістю, алкоголізмом. Спеціальні заходи - організацію публічних робіт в несприятливі наприклад, голодні роки в цілях попередження крадіжок; організацію підконтрольної проституції в цілях попередження статевих злочинів і ін.
Основний внесок, який внесли прихильник соціологічної школи в кримінальну теорію, полягає в наступному:
Об'єкт їх вивчення охоплював злочин і злочинця, покарання, причини злочинної поведінки і заходи попередження, а також питання кримінальної політики. Систематизація наочних знань про такий складний об'єкт давала підставу прихильникам цієї школи включати в кримінальну теорію, по-перше, догматизм кримінального права, юридичне вивчення злочину і покарання (визначення злочинів, опис, узагальнення і класифікація норм і т.п.); кримінологія, тобто вивчення злочинів і злочинців з їх чинниками (етіологію злочинів) і заходів попередження; кримінальну політику - вироблення і реалізацію принципових положень, направлених на рішення задач кримінальної теорії і практики.
Завдяки різностороннім інтересам і підходам представників соціологічної школи, сформувалися відповідні концепції і відносно поняття злочину, злочинця, типології особи злочинця, чинників злочинної поведінки.