Материал: Реферат із кримінології

Зміст

Вступ……………………………………………………………………..2

1.Проблема соціальної нерівності населення……………………………….3

2. Диференціації доходів населення…………………………………………….6

Висновок…………………………………………………………………………..11

Список використаної літератури………………………………………………13

Вступ

Соціальна нерівність, з одного боку біда, а з іншого має виступати певним стимулом для пошуку нових способів життя для її подолання. Адже соціальна нерівність включає всю гаму нерівностей: соціально-економічну, соціально-політичну та правову. Відтак маємо проблеми дискримінації не тільки майже всіх груп населення, а й тотальної бідності всього суспільного життя. Не варто плутати нерівність із відмінностями. Адже культурні відмінності (мовні, релігійні, расові) не зумовлюють дискримінації в демократичному суспільстві. Проте є й локально-ситуативні відмінності та нерівності - вони спостерігаються у будь-якому суспільстві, але не призводять до глобальних конфліктів. Наприклад, після Чорнобильської катастрофи величезну кількість людей було вибито з усталеного повсякденного життя: втрата звичного природного, культурного та господарського середовища, рідного дому й обійстя, переселення в незвичні умови. Усе це спричинило соціальну нерівність між потерпілими та рештою українців.

1.Проблема соціальної нерівності населення

Найбільше страждають в Україні від нерівності бідні люди. Це і доступ до освіти, до медицини, нерівні можливості у веденні бізнесу, нерівні способи, стилі та якість життя. У бідних же людей майже всі кошти витрачаються на харчування. Але такого роду нерівність не викликає конфліктів та протистояння, оскільки сприймається як загальнонаціональне лихо (ринкова економіка, перманентне підвищення цін тощо). Інша справа нерівність за розміром доходів, коли середній дохід 10% найбагатших людей перевищує дохід 10% найбідніших у 30-50 разів. Або найбільша пенсія у 50-60 разів більша за найменшу. Вочевидь, народ не усвідомлює, що в європейських країнах такі розриви є п’яти-шестикратними. Дивно, але українці змирилися із цим ганебним явищем, хоча розуміють, що сталося це за повного розграбування національного багатства. Недаремно одним із перших Указів Президента України був Указ №274/2010 «Про невідкладні заходи з подолання бідності» в якому наголошено про те, що подолання бідності - одна з найболючіших проблем 2 суспільства, від якої страждає значна частина населення України, насамперед сім’ї з дітьми, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безробітні, інваліди, пенсіонери, бездомні громадяни, безпритульні діти, та яка суттєво обмежує можливості людського розвитку, породжує масштабні соціальні конфлікти, становить загрозу єдності суспільства та національній безпеці України. До середини 90-х років, коли завершився перший етап “шокової терапії” і ваучерної приватизації, замість відділення влади від власності в Україні почала формуватися своєрідна модель взаємодії власності й влади, при якій деякі “уповноважені владою” великі власники одержують надприбутки й контроль над ключовими господарськими ресурсами країни (знижуючи при цьому рівень життя переважної більшості населення), а влада контролює цих власників і привласнює частину їх надприбутків. За рахунок цих коштів формувалися механізми політичного й ідеологічного контролю над електоральним процесом (у першу чергу за допомогою створення кишенькових політичних партій і контролю над медіаресурсами). Подібна модель, націлена на стабілізацію й консервацію існуючого становища, блокувала процес оформлення середніх верств суспільства як ключового суб'єкта політичного й економічного розвитку та призвела до різкої поляризації українського суспільства. Саме невіддільність влади і власності й донині визначає характер української політичної еліти, що свідчить про неефективність функціонування політичних, економічних і соціальних інститутів сучасної України. Сьогодні головною проблемою національного розвитку залишається глибоке відчуження суспільства від контролю над ресурсами свого існування. В результаті неоліберальних реформ глибоко змінилася роль держави в економіці, що стало причиною суттєвих соціальних зрушень. Комерціалізація 90-х років здійснила послідовну й безсоромну експропріацію більшості основних соціальних і професійних груп, позбавивши їх можливості працювати за професією. Помітно збільшилася кількість громадян, які 3 втратили свій попередній соціально-економічний статус і виявилися нездатними надалі забезпечувати гідний рівень добробуту для себе і своїх сімей. Соціальні проблеми, які виникли на шляху переходу до ринкової системи господарювання в Україні – зростання безробіття, посилення соціального розшарування і дезінтеґрації, збільшення кількості бідного населення – обумовили зростання незадоволеності, конфліктності, соціальної напруженості та спричинили деструктивні тенденції щодо соціальної структури українського суспільства. Певні позитивні зміни в соціальній сфері стали можливими лише на початку нового тисячоліття, коли українська економіка стабілізувалася і навіть намітилися тенденції до її зростання. Зокрема, 2003 рік позначився прийняттям низки законодавчих актів, що заклали основи формування в Україні трирівневої системи пенсійного страхування та встановлення залежності розміру пенсії від величини заробітку, з якого сплачувалися страхові внески. Проведено масовий перерахунок пенсій, формування системи персоніфікованих пенсійних рахунків. Здійснювались кроки щодо підвищення продуктивної зайнятості населення та розвитку ринку праці, запровадження адресної соціальної допомоги та соціального захисту інвалідів. Але зазначені позитивні зміни не набули сталого, системного характеру, не забезпечили глибинних змін у соціальній структурі суспільства та у суспільній свідомості. Входження в період економічної кризи виявило абсолютну непідготовленість соціальної політики до нових соціальноекономічних викликів. Об’єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні проблеми – бідність, майнова диференціація населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури – на сучасному етапі набирають загрозливих темпів. Практично з усіх найважливіших соціальних показників світового цивілізаційного розвитку Україна продовжує перебувати на небезпечній межі. Майже третина наших співвітчизників потерпає від бідності, близько 10% працездатного населення – 4 від безробіття. Вкрай негативними є показники рівня здоров’я українського населення, його демографічні та інші життєво важливі характеристики. Хоча законодавче поле в Україні у соціальній сфері є досить розробленим з точки зору визначення соціальних стандартів і прав, разом з тим, воно характеризується розпорошеністю, незбалансованістю і несистемністю. Аналізуючи соціальну політику української влади більшість дослідників єдині в тому, що однією з головних причин її неефективності є відсутність стратегічного науково-обґрунтованого системного підходу, побудованого на аналізі актуальних тенденцій суспільно-економічного розвитку та об’єктивному визначенні реальних можливостей держави. Останнє проявляється в тому, що сьогодні в Україні не визначено пріоритетних завдань соціальної політики, відсутня стратегія реформувань соціальної сфери, немає навіть чіткого усвідомлення моделі соціального захисту, що має розбудовуватися в Україні. Слід зауважити, що соціальна політика відрізняється тією специфікою, що вона немає автономного інструментарію, механізмів, які забезпечують реалізацію цілей. Соціальна політика формується законодавством (соціальним, трудовим, господарчим), а також економічною політикою. Власне кажучи, дієва соціальна політика має місце лише тоді, коли суспільство і держава сприймають соціальні цілі як пріоритетні. Більш того, соціальна політика - це механізм забезпечення перманентних трансформаційних процесів. В перехідні періоди даний механізм особливо значущий, оскільки за цих умов трансформація завжди пов’язана зі значними перестановками в соціальній структурі, розширенням одних соціальних груп, звуженням та зникненням інших, зміною їхніх доходів, статусів, престижу, якості життя. Вітчизняні соціальні програми та стратегії, які розроблялись в рамках соціальної політики в останні роки, втрачають свою актуальність та доцільність в контексті нового глобального виклику - економічної кризи, 5 внаслідок якої обмежуються ресурси, загострюються і без того перманентні проблеми оплати праці, безробіття, підтримки вразливих категорій населення тощо. Зміна соціально-економічного простору на сучасному етапі ставить перед соціальною політикою набагато складніші завдання, ніж навіть кілька років тому. Саме тому визначення ролі та можливостей соціальної політики як інструменту пом’якшення соціальної нерівності в умовах соціальноекономічної кризи, розробка напрямів та соціальних стратегій пом’якшення соціальної нерівності є надзвичайно актуальним завданням. Даний напрям наукових розробок виокремлено Міністерством праці та соціальної політики України як один з найактуальніших та пріоритетних.

2. Диференціації доходів населення

У ринковій економіці внаслідок впливу певних об'єктивних чинників має місце нерівність у розподілі доходів. Серед економістів немає єдиного підходу до принципів розподілу доходів. Частина їх (переважно марксисти) відстоює рівність у розподілі доходів. Основний аргумент їх полягає у тому, що рівність у розподілі потрібна для максимального задоволення потреб населення. Але внаслідок такого розподілу і в багатих, і в бідних зменшується зацікавленість в ефективній праці та збільшенні доходів, оскільки бідні знають, що держава додасть коштів до їхнього бюджету, а багаті вважають, що чим більше матимуть, тим більше в них заберуть і віддадуть бідним. Прихильники нерівності розподілу доходів уважають, що нерівний розподіл є важливим чинником, який стимулює збільшення обсягу виробництва, а отже, й одержання доходу, який може бути розподілений. Абсолютної рівності досягти неможливо, бо, з одного боку, господарства володіють різною кількістю ресурсів і, відповідно, одержують різну кількість доходів, а з іншого – навіть якщо припустити, що всі вони є найманими працівниками, то все одно доходи будуть диференціюватися у зв'язку з неоднаковими здібностями людей, рівнем освіти і кваліфікації, різною кількістю членів сім'ї, кількістю працездатних. Високий ступінь нерівності також несправедливий. Надмірна нерівність погіршує можливості розвитку суспільства, обмежує здобуття освіти, кваліфікаційної підготовки для тих членів суспільства, в яких немає для цього достатніх коштів. У період переходу до ринкової економіки в умовах тривалого кризового спаду виробництва, інфляції та гіперінфляції реальні доходи населення сильно знизилися, відбулося розшарування суспільства. Країна зіткнулася з наявністю бідності, критерієм якої є розмір доходу на одного члена сім'ї, який дуже часто нижчий від прожиткового мінімуму. Ринкова економіка допускає високий ступінь нерівності. Основними чинниками, які її породжують є: 1. Відмінності в здібностях. У різних людей різні фізичні та інтелектуальні здібності. Люди, що мають високі інтелектуальні здібності, високу кваліфікацію, можуть мати високооплачувану роботу. 2. Освіта і навчання. Люди суттєво відрізняються за рівнем освіти, професійної підготовки, а тому мають різні можливості заробляти. Але не всі мають можливості закінчити вищий навчальний заклад, оскільки кількість місць державного замовлення зменшується. Здобуття освіти обходиться дорого. 3. Професія і схильність до ризику. Одні готові працювати на важких, непривабливих роботах, наприклад добувати вугілля, виплавлювати сталь, тому більше заробляють. Деякі намагаються працювати у двох місцях. Інші йдуть на ризик і виконують небезпечні роботи або займаються підприємницькою діяльністю. 4. Володіння власністю. Частина людей володіє великою власністю – будівлями, машинами, підприємствами, цінними паперами – й одержує великі доходи від власності. 5. Переваги на ринку. Підприємницький хист, уміння вибрати вдалу нішу для вкладання капіталу, впливати на ціни, швидко реагувати на зміни кон'юнктури ринку також є важливими чинниками у нерівності доходів. 6. Щаслива випадковість, зв'язки, нещастя і дискримінація. Ці чинники роблять великий вплив на рівень доходів багатьох людей. Іноді високі доходи пов'язані з відкриттям корисних копалин, контактами з діловими людьми, урядовцями. З іншого боку, є чинники, які негативно впливають на доходи сім'ї. До них можна віднести різні нещасні випадки, тривалу хворобу, смерть годувальника, безробіття, стихійні лиха. Вплив розглянутих чинників диференціює суспільство на багатих і бідних. Поняття «бідність» є відносним. Вона визначається у порівнянні рівня життя різних верств населення. Бідність характеризує рівень життя людей, доходи яких суттєво відрізняються від середнього рівня достатку, досягнутого в даній країні. Європейська Комісія до найбідніших верств населення відносить тих, у кого середньодушовий дохід не перевищує двох третин цього показника по країні. Отже, ринкова економіка не забезпечує рівності та справедливості в розподілі доходів. Зниження реальних доходів і зростання їхньої диференціації – це дві основні тенденції у зміні рівня життя громадян за роки незалежності. Значна частина населення опинилася за межею бідності або малозабезпеченості, що зумовлює соціально-економічну нестабільність у суспільстві. Так, за даними ООН, відносна бідність в Україні становить 78%, що є підтвердженням несприятливих тенденцій у суспільстві. Процеси соціальної диференціації спостерігаються в усіх трансформаційних економіках. Оскільки в умовах переходу економіки країни до ринкових відносин поширені натуральні розрахунки та незареєстрована економічна діяльність, населення схильне приховувати свої доходи, реальний стан матеріальної забезпеченості, тому його диференціацію за рівнем добробуту більш точно характеризують показники витрат, аніж доходів.

Диференціація доходів населення в суспільстві, де панують ринкові відносини. – явище природне і закономірне. Нерівний майновий стан членів суспільства вважається одним із потужних стимулів соціально-економічного прогресу, але лише тоді, коли для кожного громадянина створено відносно однакові можливості реалізувати свій потенціал [2, с. 82]. Ринковий механізм розподілу доходів породжує надмірну нерівність. Вона може певною мірою нівелюватися втручанням держави. Це втручання детермінується не тільки потребою зменшення нерівності в доходах, а й багатьма іншими чинниками. До них, зокрема, належать: 1) необхідність утримання непрацездатних членів суспільства (пенсіонерів, інвалідів, дітей-сиріт та ін.); 2) необхідність надання допомоги безробітним та іншим соціально незахищеним верствам населення; 3) необхідність мобілізації коштів для вирішення екологічних проблем; 4) забезпечення розвитку фундаментальної науки, освіти, охорони здоров'я; 5) забезпечення обороноздатності країни; 6) утримання державного апарату. Втручання держави в перерозподіл доходів здійснюється трьома основними способами: 1. Через трансфертні платежі. Через них частина доходів держави, яка формується, головним чином, за рахунок оподаткування, передається у формі пенсій, стипендій, допомог, субсидій пенсіонерам, студентам, неповним і багатодітним сім'ям, сиротам, людям похилого віку, безробітним, інвалідам та іншим громадянам, які не мають засобів для існування або мають їх дуже мало. 2. Через цінову політику. Ринкові ціни можуть виявитися дуже високими для деяких категорій громадян, тому держава втручається в ціноутворення. Вона встановлює ціни на товари державних підприємств, мінімальний розмір заробітної плати, впливає на тарифи житлово-комунальних послуг, зв'язку, транспорту, на електроенергію. Значну роль майже в усіх країнах держава відводить ціноутворенню на сільськогосподарську продукцію. У врожайні роки вона закуповує значну частину продукції, щоб запобігти зниженню цін на неї. І навпаки, у неврожайні роки продає свої запаси, щоб стримувати зростання цін. Така політика відповідає інтересам виробників і споживачів. 3. Через прогресивний характер оподаткування. Диференціація ставок податку на доходи фізичних осіб і податку на особисте майно громадян дає можливість перерозподіляти значну частину доходів багатих на користь бідних.

Негативний вплив надмірної диференціації доходів на економічне зростання полягає у такому. По-перше, інвестиційні можливості, як зазначає О. Шевяков, тісно пов’язані з концентрацією доходів. Їх надлишкова концентрація призводить до використання багатими коштів на споживання (у широкому розумінні включно з нагромадженням невиробничої власності) або вивезенням їх за кордон. Лише нормальна концентрація збільшує обсяги інвестицій та темпи економічного зростання. Дослідження доводять, що зниження надлишкової нерівності на 0,01 (на 1 пункт індексу Джині) збільшує темп економічного зростання на 1,87 п. п., а темп зростання обсягу інвестицій – у середньому на 3,6. Ураховуючи вищезазначене, доцільно проаналізувати динаміку диференціації доходів населення в Україні. Проблема великої майнової диференціації населення підвищує рівень злочинності в країні.

Висновок

Нерівність доходів є характерною для всіх країн незалежно від рівня добробуту в цілому, тому вимірювання доходів – проблема загальна. В Україні зростання диференціації доходів здебільшого пов’язане з тим, що, незважаючи на перехід до ринкової економіки, оплата праці частини населення проводиться за колишньою адміністративно-командною системою за одночасного виникнення нового суспільного прошарку, який діє за законами ринкової економіки. Зростання доходів характерне лише для незначної частини населення (підприємців, власників нерухомості, банкірів, менеджерів, посередників, юристів). Для зменшення диференціації доходів населення необхідні такі пріоритетні напрями: – послідовне підвищення мінімального розміру оплати праці та наближення до рівня прожиткового мінімуму; – удосконалення системи оплати праці працівників галузей соціальної сфери – охорони здоров’я, освіти, культури та сфери послуг; – розвиток системи регулювання заробітної плати на основі колективних договорів і тарифних угод у системі соціального партнерства й усунення на цій основі невиправдано високої диференціації в оплаті праці за категоріями працівників, галузями і територіями; – сприяння розвитку ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих містить та умов для розвитку малого й середнього бізнесу; – обов’язковість страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, для запобігання втрати доходу внаслідок безробіття, захворювання чи старості; – підвищення ефективності системи соціальної підтримки найбільш уразливих і незахищених верств населення та надання державних соціальних допомог, до яких належать житлові субсидії, допомога сім’ям із дітьми та допомога малозабезпеченим сім’ям. Для оптимізації диференціації доходів населення України необхідно послідовно підвищувати мінімальний розмір оплати праці й поетапно наближувати до рівня прожиткового мінімуму; вдосконалювати систему оплати праці працівників галузей соціальної сфери – охорони здоров’я, освіти, культури та сфери послуг; сприяти розвитку ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку малого й середнього бізнесу та ін.

Список використаної літератури:

1. Гудима О.В. Шляхи удосконалення доходів і видатків населення. Держава та регіони. 2008. № 4. С. 42–46.

2. Гвелесіані А.Г., Литвин І.І. Вплив соціально-економічного розвитку диференціації доходів населення України. Економіка України. 2010. № 1. С. 82–89.

3. Шевяков А.Ю. Оцінка структури грошових доходів населення України методом декомпозиції коефіцієнта Джині. Демографія та соціальна економіка. 2009. № 2. С. 153–161.

4. Соціальні трансформації: міжнародний і вітчизняний досвід : монографія / В.М. Новіков та ін. ; за ред. В.М. Новікова. Київ : Інститут економіки НАН України, 2003. 253 с.

5. Мельянцев В.А. Экономический рост Китая и Индии: динамика, пропорции и последствия. Мировая экономика и международные отношения. 2007. № 9. С. 18–25.

6. Меркулова Т.В. Економічне зростання і нерівність: інституційний аспект і емпіричний аналіз. Економічна теорія. 2009. № 1. С. 81–90.

7. Колодко Гж.В. Этика в бизнесе, экономике и политике. Вопросы экономики. 2007. № 11. С. 44–50. 8. Цирель С.В. Влияние государственного вмешательства в экономику и социального неравенства на экономический рост. Вопросы экономики. 2007. № 5. С. 100–116.

9. Скибина С.А. Дифференциация доходов домохозяйств и ее влияние на степень социальной стратификации общества. Экономика, финансы, право. 2009. № 11. С. 24–27.

10. Бобух І.М. Диспропорції нагромадження людського капіталу: взаємний вплив і шляхи мінімізації. Економіст. 2009. № 7. С. 32–35.

11. Бурлуцький С.В. Економічна диференціація домашніх господарств у контексті соціального регулювання доходів. Україна: аспекти праці. 2008. № 6. С. 33–38.