Ділові стосунки звичайно більш формальні, чим відносини особисті. З іншого боку, ефективні ділові стосунки можуть бути зроблені живими і неформальними, якщо партнери вміють користатися такою формою, таким форматом відносин.
Ділові стосунки припускають внутрішню і зовнішню дисципліну і припускають визначений рівень розвитку особистості. Діти, так само як і людина-дитина, не розуміють ділових відносин і не здатні до них. Ділові відносини більш зрозумілі результатникам і менш близькі процессникам.
Це відносини рівних партнерів. Повною мірою дружніми їх не можна назвати, скоріше товариськими. Бар'єрів у спілкуванні не виникає, можна сказати один одному усе, що завгодно. У цих відносинах завжди є присутнім почуття безпеки: кожний з них почуває, що від партнера не може виходити погроза. А це дуже розташовує, особливо якщо людина живе в недружньому середовищі [18].
Крім того в ділових стосунках дуже помітні ролі людини - ті якості, що людина намагається посилено представити в соціумі. Через це можлива гра у "кішки-мишки": навмисне чергування тиску і послаблення в розмові. Справа в тім, що в таких бесідах один завжди має перевагу над іншим. Усе залежить від того, на яку тему зайде бесіда.
У рамках цих відносин можливо спільне ділове співробітництво. Але воно ефективне тільки при співпадаючих підтипах, інакше словесна забава може перерости в тиск на ті якості, що людина хоче в собі розвивати. Це тиск завжди виходить від сильної функції партнера і сприймається як грім серед ясного неба. Однак незлагоди такого роду бувають нечасто. Звичайно партнери намагаються допомогти один одному. У всякому разі, запит на надання допомоги сприймається правильно. Але сама допомога виявляється недостатньо інтенсивною.
У цих відносинах партнери діють подібними методами, але домагаються різних цілей. Особливо успішної є боротьба такої пари з загальним чи ворогом загальними труднощами. Спокійний стан погіршує взаємовідносини, починають виникати розбіжності й образи. У ділових відносинах особливо видні ролі партнера, що він грає в соціумі. Через це виникає бажання шукати слабкі місця в позиції іншого [19].
Ділові відносини мають тенденцію коливатися в плині тривалого часу. Ці коливання залежать від боротьби за авторитет, лідерство, значимість. Якщо встановлюється паритет, то ділові відносини можуть бути тривалими, рівними, спокійними. Однак встановити таку рівновагу не завжди легко, тому на пізніх етапах розвитку цих відносин у партнерів зникає бажання бути схожими один на одного. Наростає конкуренція, дистанція збільшується. Необхідний відпочинок і переосмислення своєї позиції, після чого ділові партнери знову зближаються для нових спільних дій.
Підводячи підсумок, можна сказати, що ці відносини мають середній ступінь комфортності. Проти такого партнера нічого не маєш, але в той же час і нічого за. Виникає відчуття розумного мінімуму, у якому відбивається задоволення від спілкування з рівним тобі і не нудному партнеру.
Для успішних ділових стосунків варто знати і про офіційно-діловий стиль у спілкуванні.
Офіційно-діловий стиль (ОДС) - функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою книжності.
Основне призначення - регулювати ділові стосунки у зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях.
Під функціональним різновидом мови слід розуміти систему мовних одиниць, прийомів їх виокремлення та використання, обумовлених соціальними завданнями мовлення.
Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділових стосунків є органи та ланки управління, організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.
Специфіка ділових стосунків полягає в тому, що незалежно від того, хто є безпосереднім укладачем документа й кому безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.
Іншою важливою характеристикою ділових стосунків є конкретна адресність інформації.
Суттєвим фактором ділових стосунків, що впливає на характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність - це завжди "гра за правилами". Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.
Наступною характерною рисою ділових стосунків є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це, у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функцій. Отже, можна вирізнити такі властивості управлінської інформації в умовах ділових стосунків:
- офіційний характер;
- адресність;
- повторність;
- тематична обмеженість.
Специфіка ОДС полягає в певних стильових рисах (ознаках), що притаманні лише йому, а саме:
1. Нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;
2. Точність та ясність повинні поєднуватися з лаконічністю, стислістю й послідовністю викладу фактів;
3. Документальність (кожний офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;
4. Наявність усталених одноманітних мовних зворотів, висока стандартизація вислову;
5. Сувора регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти [23].
Ці основні риси є визначальними у формуванні системи мовних одиниць і прийомів їх використання в текстах ділових, (управлінських) документів.
ОДС має такі функціональні підстилі:
Законодавчий - використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.
Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), протоколах, меморандумах, договорах, заявах, ультиматумах і т. ін.
Юридичний - використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:
- між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;
- між підприємствами, організаціями та установами;
- між державою та приватними особами;
- між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;
- між приватними особами.
Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.
Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:
- службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;
- службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;
- службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;
- приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.
Спрощений підхід до вивчення як мови документів, так і їхньої структури і як наслідок - невміння врахувати конкретні чинники, що впливають на ситуацію [19].
Отже, для ефективнішого використання ділового стилю спілкування обов'язково необхідно знати стилі та підстилі, властивості управлінської інформації, ознаки даного спілкування, мовні засоби тощо.
Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.
Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої, а саме:
- наявність певного офіційного статусу об'єктів;
- спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
- відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
- передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
- конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
- взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
- значущість кожного партнера як особистості;
- безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ. Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.
Отже, зазначаємо, що налагодженні ділові взаємовідносини
мають суттєвий вплив на настрій людини взагалі. Це неминуче позначається на її
взаємовідносинах з оточенням. Така людина почуває себе щасливою та задоволеною
в усьому. Навіть тимчасові труднощі, вона легше переносить, бо чітко визначає
їх тимчасовість завдяки отриманим знанням.
1.2 Психологічний аналіз динаміки розвитку студентської
академічної групи
Дослідженню соціально-психологічних явищ у студентських групах та закономірностей її функціонування приділяється велика увага у вітчизняній психології. Добре відомі роботи Б. Г. Ананьєва та його співробітників у Ленінградському університеті (І. П. Волкова, Н. В. Кузьміної, В. Т. Лісовського, М. М. Обозова, В. І. Секуна та ін.). Останнім часом з’явилися дослідження також українських психологів (Л. М. Жалдак, П. Г. Лузан, В. А. Семиченко та ін.)
Навіщо викладачеві треба знати психологію студентської групи?
Річ у тім, що й куратор групи, і кожен викладач працюють не з окремим студентом, а з групою загалом (лекція, семінарське заняття, збори тощо). З групою здійснюється керівництво художньою, спортивно-оздоровчою та іншою діяльністю, а також організація дозвілля. Звичайно, викладачеві (і особливо кураторові) треба знати особистість кожного студента, враховувати їх індивідуальні особливості. Але і навчальна, і виховна робота проводиться з групою, або через її офіційних представників (старосту, профорга, культорга та ін.).
Студентська група - це особливий вид малої соціальної групи, який формується на певний період часу для здійснення навчальної діяльності. Результати цієї діяльності в більшості випадків залежать власне від особистості (студента), який навчається, проте мікроклімат в групі або створює сприятливу атмосферу для діяльності або навпаки.
Студентська група є елементом педагогічної системи. Функції управління вона здійснює через зворотний зв'язок: викладач - група, група - викладач (куратор). У психології навіть є поняття груповий суб'єкт - спільність людей із відповідними характеристиками, групові санкції - сукупність засобів, за допомогою яких група стимулює нормативну поведінку кожного її члена. Груповий суб'єкт має такі психологічні особливості:
. Це взаємопов'язана, взаємозалежна і взаємовідповідальна група людей, яка залучена до різноманітних форм спільної (сумісної) діяльності: спілкування, групові дії і поведінка, загальна групова активність її членів і міжгрупові стосунки.
. Здатність групи до саморефлексії: формується образ групи і почуття "Ми", що містить групову оцінку, групові домагання, психологічну готовність до колективних видів спільної діяльності, індивідуальне обличчя групи (згуртованість-роз'єднаність, сумісність-несумісність, щирість-нещирість, конфліктність-безконфліктність, толерантність-нетерпимість, стійкість-мінливість, доброзичливість-агресивність, повага-зневага та ін.), спілкування (цілеспрямованість-безцільність, контактність-ізольованість, комунікабельність-замкнутість,компетентність-некомпетентність, комфортність-дискомфортність та ін.).
Студентська група - спільність автономна й самодостатня. Вона здатна сама вирішувати свої внутрішні проблеми, а її активність пов'язана з соціальним життям навчального закладу.
Студентська академічна група визначається як більш-менш постійна в межах навчального року сукупність студентів, що об'єднані завданням гуртової навчально-професійної діяльності та перебувають у безпосередньому контакті один з одним. Вона є одним з основних елементів навчально-виховної системи вищої школи.
Студентів у академічній групі поєднує:
- загальна мета і завдання професійної підготовки;
- спільна навчально-професійна діяльність;
- зв'язки ділового та особистісного характеру (активна участь кожного студента в житті групи - хороша школа надбання належного досвіду жити й працювати в будь-якому виробничому колективі);
- однорідність складу групи за віком (пізня юність або рання дорослість);
- висока поінформованість один про одного (і про успіхи, і про особисте життя);
- активна взаємодія у процесі комунікації;
- високий рівень студентського самоврядування;
- обмежений терміном навчання у навчальному закладі, час існування групи.
Студентська академічна група за період свого існування розвивається і проходить кілька стадій (від офіційно створеної групи дирекцією (деканатом) і наказом ректора до згуртованого колективу, який на останньому курсі може розпастися знову на мікрогрупи), кожна з яких характеризується якісними особливостями таких параметрів:
- спрямованість поведінки та діяльності членів групи;
- організованість членів групи;
- комунікативність членів групи.
На початку навчання у навчальному закладі у першокурсників домінують індивідуальні мотиви поведінки, вони орієнтовані здебільшого на задоволення особистих потреб; їхня соціальна роль у групі ще не визначена. Але поступово всі починають усвідомлювати потребу в конкретизації своєї ролі в житті групи, в узгодженні своєї діяльності з діяльністю і поведінкою інших, порівнюють і оцінюють активність членів групи, визначають свій соціальний статус у групі. Це відбувається за такими параметрами: