Материал: Процес мислення з психологічної точки зору

Виділяють загальні, часткові та поодинокі судження. Судження є істинні та хибні. Істинні - це ті, що перевіряються часом, обставинами, практикою. Судження існує в слові. При конструюванні тих чи інших суджень велике значення мають як логіка, розум, так і почуття та емоції.

Людина - розумна істота, вона вміє мислити, однак, на думку
О. Леонтьєва "окрема людина стає суб'єктом мислення, оволодівши мовою, поняттями, логікою".

Істинність знань або суджень можна з’ясувати шляхом розкриття підстав, на яких вони ґрунтуються, порівнюючи їх з іншими судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування - це низка взаємопов’язаних суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити.

Прикладом міркування є доведення теореми. У процесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одного або кількох суджень виводиться нове.

В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові.

Логічний умовивід - це асоціація суджень, форма мислення, за якої
на основі кількох суджень виводять нове.

Індуктивний умовивід - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від часткового до загального (виводимо загальне правило з окремих випадків), виражає можливість, а не впевненість.

Дедуктивний умовивід - логічний висновок, зроблений в процесі мислення від загального до конкретного, часткового. Ще Арістотель сформулював силогізм - основний метод дедукції: якщо два судження є правильними, то висновок буде правильним. Наприклад, перше судження: "Усі студенти ІІ-го курсу історичного факультету вивчають психологію". Друге судження: "Олена Іваненко - "студентка ІІ-го курсу історичного факультету". Логічний висновок: "Олена Іваненко вивчає психологію"

Умовиводи широко використовують у науковій та практичній діяльності, зокрема в навчально-виховній роботі з дітьми.

Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях.

Поняття - форма мислення, що відображає істотні властивості, зв'язки, виражені словом чи групою слів. Поняття є загальні та часткові, конкретні та абстрактні, емпіричні й теоретичні.

Емпіричні поняття формуються на основі порівняння; теоретичні - на основі встановлення об'єктивних зв'язків між загальним та індивідуальним. Формування кожного нового поняття вимагає перевірки, уточнення, аналізу з метою встановлення його істинності.

Істотними є такі ознаки, які належать об’єктам за будь-яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших, тобто це властивості, без яких об’єкти не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому, що вони містять насіння, яке є засобом розмноження (а форма, колір, вигляд плодів не є істотними ознаками).

Поняття виникають на ґрунті чуттєвого досвіду. Він є передумовою формування змістових понять. Поняття відбивають світ глибше, повніше, ніж уявлення.

Поняття завжди існує й виявляється у слові, через яке повідомляється іншим людям. За допомогою мови утворюються системи понять, з яких складаються різні галузі наук.

Поняття і слово становлять єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям утворення поняття. Поняття - елемент думки, слово - елемент мови. Немає поняття без слова, але не кожне слово є поняттям. Наприклад: "вечоріє”, "так" - це слова, але не поняття.

Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різними словами.

Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсяг поняття - це відображене в ньому коло об’єктів, а зміст поняття - це відображена в ньому сукупність істотних ознак об’єктів.

Поняття з більшим обсягом називаються родовими ("меблі”, "рослини”) стосовно понять з меншим обсягом ознак ("стіл”, "дерево”), які в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають найширший обсяг, називаються категоріями ("рух”, "кількість”, "якість”, "простір”, "час”).

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбивають істотні ознаки одиничних об’єктів, називаються одиничними ("країна”, "місто”, "письменник”, "вчений”), а цілих класів предметів - загальними ("елемент”, "зброя”).

Розрізняють поняття конкретні та абстрактні. У конкретних поняттях відбиваються певні предмети, явища та зв’язки між ними (наприклад, "меблі”, "рослини”, "тварини”). В абстрактних поняттях відображаються істотні ознаки та властивості відокремлено від самих об’єктів ("вага”, "мужність”, "хоробрість”, "добро”, "зло" тощо). Поділ понять на абстрактні та конкретні є відносним, оскільки абстракція наявна в утворенні кожного поняття.

У процесі діяльності, навчання ми поступово оволодіваємо цілою системою понять. Велику роль при цьому відіграє наочність. Різна кількість часу потрібна особистості для оволодіння тими чи іншими поняттями. Іноді все життя можна розкривати суть окремих понять.

Чимало досліджень проведено П. Гальперіним, В. Давидовим, Г. Костюком, О. Леонтьєвим, Н. Менчинською, Р. Натадзе, Д. Ельконіним та іншими для з'ясування закономірностей, послідовності, умов формування понять у процесі шкільного навчання. Для формування творчого мислення особистості важливо поставити студента в умови першовідкривача, дослідника доступних для нього понять. Зміст понять розкривається в судженнях.

Так чи інакше ми постійно висловлюємо свої думки у різній формі: поняття, судження, логічні висновки. Думки людини створюють інформаційну та енергетичну систему, в якій існує велика кількість автономних програм, як позитивних, так і негативних. Чимало вчених світу сьогодні стверджують, що думка є матеріальною енергетично, це фізичний субстант. Вплив на людей зусиллям думки називається сугестією. Сьогодні, на жаль, ще неможливо експериментально довести, як саме думка матеріалізується, впливає на енергетичне поле іншої людини. Що інтенсивніша ваша думка, то швидше ваша енергія вплине на співрозмовника.

Важливо пам'ятати, що ми живемо в світі причинно-наслідкових зв'язків, тому завжди спрацьовує така закономірність: все, що ми думаємо і кажемо про інших, відбувається врешті-решт з нами. Духовний цілитель М. Денисов вважав, що думка, послана нами в простір, зберігається близько двох років. Залежно від того, які думки (позитивні чи негативні) переважатимуть на вашому життєвому шляху, виникне хаос чи гармонія, творіння чогось нового, величного чи катаклізми.

Сила думки значною мірою залежить від духовності чи рівня сили волі її власника. Позитивні думки про інших, відмова від обговорення чиїхось неприємностей чи проблем, цікаві бесіди про культуру, мистецтво, природу, літературу зумовлять зміну духовної свідомості, а звідси й поведінку. Важливо при цьому забезпечувати гармонію інтелекту, почуттів і поведінки, мати міру в усьому.

Біблійна легенда про те, що Господь карає окремих людей і цілі народи за їхні гріхи, які завжди починаються з думок, останнім часом підтверджується. Вчені дійшли висновку, що земні катастрофи (руйнівні землетруси та виверження вулканів) відбуваються саме там, де нагромаджується критична маса негативної психічної людської енергії. Так реагує ноосфера Землі на аномальні думки, явища суспільного життя людей і держави.

4. Процес розв’язання завдань

Мислення - це процес руху думки від невідомого до відомого.

Мислення починається там, де перед людиною постає щось нове, невідоме і коли вона починає щось аналізувати, порівнювати, узагальнювати. Такі питання виникають в умовах проблемної ситуації.

Проблемна ситуація характеризується наявністю суперечностей між реальним рівнем знань та об’єктивно необхідним для успішного розв’язання завдання.

Процес розв’язання пізнавального завдання починається з формулювання питання, яке треба визначити виходячи з конкретних умов проблемної ситуації. Формулювання питання - перший етап, найскладніший у процесі розв’язання завдань. Важливе значення на цьому етапі має здатність людини бачити нез’ясовані аспекти в тих чи інших предметах та явищах дійсності, її вміння ставити запитання, виокремлювати проблеми, які потребують вирішення. Ця здатність значною мірою залежить від попереднього досвіду людини, проникливості її розуму, вміння бачити незрозуміле там, де іншій людині все здається зрозумілим.

Другий етап розв’язання розумового завдання починається з пошуку шляхів аналізу поставленого запитання та побудови гіпотези.

Висування гіпотез дає людині можливість передбачити напрями розв’язання завдання й можливі результати. Якщо висунуті гіпотези не підтверджуються, їх відкидають, уточнюють умови завдання й саме завдання.

Розв’язання розумового завдання - завершальний етап процесу - може відбуватися по-різному. Іноді людина діє методом спроб і помилок, перевіряючи ефективність висунутих гіпотез. Розв’язання завдання може базуватися також на використанні відомих способів, на застосуванні аналогій за нових умов проблемної ситуації. Розв’язання завдання може відбуватись як творчий процес. У цьому разі воно потребує подолання інертності мислення та побудови нової стратегії розв’язання. Побудова нової стратегії завжди є результатом тривалої попередньої роботи мислення, узагальнення й реконструкції досвіду розв’язання завдань у тій чи іншій царині людської діяльності.

Розв’язати завдання іноді вдається раптово після попередніх напружених, але безрезультатних зусиль, як інсайт. У цьому разі спостерігається інтуїтивне, не до кінця усвідомлене у процесуальному плані знаходження розв’язку. Саме так робили деякі важливі відкриття в науці та техніці відомі вчені й винахідники. На відкриття закону всесвітнього тяжіння І. Ньютона наштовхнула думка про яблуко, що впало йому на голову в момент напруженої зосередженості на проблемі. Аналогічна ситуація спричинила відкриття Архімедом закону виштовхувальної сили рідини, яка діє на занурене в неї тіло.

Важливу роль у стимулюванні розумової діяльності у процесі розв’язання завдань відіграють почуття. Виключно важливе значення мають почуття здивування, допитливості, почуття нового. Почуття породжуються виникненням ідеї, перебігом розв’язування завдання, завершенням роботи та подоланням утруднень, що виникають на шляху до результату. Розв’язання завдання потребує від людини великих вольових зусиль. Від її наполегливості, сили волі та цілеспрямованості залежать ефективність пізнавальної діяльності, загальна культура розумової праці. "Якби той, хто дивується з винахідливості генія, міг поглянути на сам процес цих винаходів, то почав би дивуватися не тільки з розуму, а і з сили волі, пристрасті та наполегливості винахідників”, - зауважував К. Ушинський.

Отже, процес розв’язання завдань потребує мобілізації та напруження всіх психічних сил особистості, концентрації її пізнавальної активності.

5. Класифікація теорій мислення

До числа найскладніших наукових проблем, над якими працюють психологи, філософи та культурологи, належить проблема мислення, зокрема, питання визначення його сутнісних механізмів, джерел активності та функціонування, методів розвитку та функціонування.

Найвідоміші теорії, які пояснюють процес мислення можна поділити на дві великі групи:

теорії, які виходять із гіпотези про наявність у людини природних інтелектуальних здібностей, які не змінюються під впливом життєвого досвіду;

теорії, в основу яких покладено уявлення про те, що розумові здібності людини в основному формуються і розвиваються прижиттєво.

Однією з перших теорій, яка історично склалась і до наших днів значно впливає на психологічну науку, є асоціаністськатеорія. Її основи були закладені Гобсом і розвинуті у ХІХ ст. в Англії Спенсером та Беном, у Німеччині - Гербартом, Ебінгаузом і Вундтом, у Франції - Теном. В її основу покладено поняття асоціації, яка розумілась як зв’язок між елементами психічної діяльності - відчуттями, уявленнями та поняттями, які виникають під впливом повторення їх поєднань у часі та просторі. Процес мислення з цих позицій як потік складних асоціативних ланцюжків, які протікають у свідомості. Джерело створення ідей, згідно з цим трактування, пересувалося у зовнішній світ, вилучалось із свідомості суб’єкта назовні. Енергія створення внутрішніх психологічних зв’язків між елементами мислення привносилось ззовні потоком зовнішньодетермінованого досвіду та відчуттів. Детермінованість свідомості і творчості підсвідомими процесами підкреслювалась психологами-фрейдистами.

Концепція вторинної, похідної природи продуктів інтелектуальної діяльності розвивалась у руслі марксистської теорії відображення, в якій ідеї та поняття розглядались як відображення матеріального світу та суспільно-історичної практики (Маркс, Енгельс, Ленін та ін.).

Послідовне переведення погляду на мислення як на потік асоціацій стикається з невирішеними труднощами, перша з яких полягає у неможливості пояснити механізм виникнення нових ідей, тобто таких утворень, які б не траплялись у минулому досвіді суб’єкта, який пізнає. На другу трудність вказав А.Н. Леонтьєв. Асоціаністська концепція не дає змогу зрозуміти, "яким чином асоціації, які утворюють розумові процеси, набувають вибіркового і цілеспрямованого характеру.

Аби наблизитися до розуміння процесів творчого мислення, необхідно відмовитися від уявлень про вторинність, пасивність та зовнішню детермінованість інтелектуальної діяльності та визнати за нею здатність до активної самодетермінованості. З цього посилання виникли психологічні теорії, які протистоять асоціаністському розумінню мислення. До них належать роботи вюрцбюргської школи (Ах, Кюльпе, Мессер) та гештальтпсихології (Вертгеймер, Келер, Коффка, Левін, Дункер).

Вчені, що належали до вюрцбюргської школи, показали неможливість зведення внутрішніх розумових процесів до простого асоціювання словесних понять, їх цілеспрямованість і самодетермінованість, а також притаманну їм безобразність.

Представники гештальтпсихології розглядали у якості механізму творчого мислення переструктурування проблемної ситуації у свідомості суб’єкта, здійснюване не поелементно, а цілісно, у вигляді цілісної форми, "гештальта”.

У результаті такого переструктурування виявляються нові, до того приховані у вихідній ситуації відносини і властивості, які слугують основою для інтуїтивних прозрінь, творчих рішень та нових ідей. Процес цей не може бути виведеним з попереднього досвіду й асоціацій, він є результатом внутрішньої самодетермінуючої активності мислення.

Близьким до викладеного вище розуміння є інтуїтивістські теорії (представлені філософськи орієнтованими мислителями - Шеллінгом, Бергсоном та ін.). Бергсон протиставить інтуїцію логічному мисленню, вбачаючи її сутність у безпосередньому і цілісному розумінні об’єкта без попереднього навчання й логічного аналізу, шляхом "переплигування”через стадію дослідно-експериментального вивчення.

Різко антиасоціаністською є теорія так званих "бісоціацій” (Кестлер, Роменець), у рамках якої розглядається механізм утворення нових ідей з ідей, які не пов’язані очевидною спільністю.

О.В. Губенко пропонує наступну класифікацію теорій мислення, в основу якої покладене джерело енергії утворення продуктів інтелектуальної діяльності - нових понять, ідей та гіпотез. Згідно цієї ознаки теорії мислення поділяються на епіфеноменолістичні та інтродетерміністичні.

Класифікація теорій мислення.

Епіфеномен - філософський та психологічний термін, що означає явище, яке супроводжує у якості побічного продукту інше, фундаментальне явище, але не впливає на нього. До епіфеноменалістів належать усі психологічні теорії, які зводять інтелектуальну діяльність до процесів, що пасивно визначаються фізичними, матеріальними, поведінковими та іншими детермінантами. З числа розглянутих, до них належать асоціаністські, біхевіористські, фрейдистські, марксистські та рефлексологічні концепції.

Інтродетермінації - це самодетермінація, само активність. До інтродетермінованих О.В. Губенко відносить ті психологічні концепції, які визнають активну роль внутрішніх джерел самодетермінації мислення у процесах утворення нових ідей, понять та гіпотез. Сюди відносяться вірцбюргерська школа, гештальпсихологія, інтуїтивізм і теорія бісоціацій.

Інтроспективна теорія (Ж. Адамар, О. Зельц, О. Кюльпе) розглядає мислення як сукупність чистих операцій, тобто безсловесних, безобразних актів і свідчень видатних мислителів. Це мислення без внутрішнього мовлення.

Генетична теорія (Перре-Клермон, Ж. Піаже) пов’язує мислення з причинно-наслідковими зв’язками, розвитком мислення у філогенезі та онтогенезі. Мислення в асоціативній емпіричній психології в усіх його виявах зводилося до асоціацій, зв’язків слідів минулого і вражень, отриманих від дійсного досвіду. Активність мислення, його творчий характер були основною проблемою, що її (як і вибірковість сприйняття і пам’яті) не змогла розв’язати ця теорія. Тому її прихильникам не залишалося нічого іншого, як оголосити розумові творчі здібності апріорними, що не залежать від асоціацій із вродженими здібностями розуму.

У біхевіоризмі мислення розглядали як процес формування складних зв’язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов’язаних із розв’язанням завдань. У гештальтпсихології його розуміли як інтуїтивне прийняття відшукуваного рішення за рахунок виявлення потрібного для нього зв’язку чи структури.

Не можна сказати, що обидва останніх напрями в психології не дали нічого корисного для розуміння мислення. Завдяки біхевіоризму до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення, а в руслі гештальт-теорії особливу увагу почали звертати на моменти інтуїції і творчості в мисленні.

Певні заслуги у розв’язанні проблем психології мислення є й у психоаналізі. Вони пов’язані із залученням уваги до несвідомих форм мислення, а також до вивчення залежності мислення від мотивів і потреб людини. Як своєрідні форми мислення в людини можна розглядати захисні механізми, що також уперше почали спеціально вивчати в психоаналізі.

Гештальтпсихологічна теорія (М. Вертхаймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, В. Келер, Майєо, Секей) - висуває ідею апріорно існуючих інтелектуальних здібностей - задатків. Вона характерна для багатьох праць у галузі мислення, виконаних у німецькій школі психології.

Інформаційна теорія мислення. За даними досліджень, творче мислення виявляє себе вже під час постановки завдання і має своєрідний перебіг (М. Вертхаймер, Р. Вудвортс, К. Дункер, О. Зельц, З. Калмикова, Г. Ліндсей, А. Лук, Я. Пономарьов). Як і процес мислення взагалі, воно проходить такі етапи: створення образу, який відповідає умовам завдання; операції аналізу, синтезу і передусім узагальнення; знаходження принципу розв’язування; одержання результату. Проте в цьому разі зміст кожного етапу відзначається особливою складністю. Крім того, цей вид мислення ґрунтується на високій інтелектуальній активності та ставленні до творчості як до цінності.

Теорія планомірного формування розумових дій і понять (Гальперін, Тализіна, Салміна). П.Я. Гальперін вніс у відповідну галузь досліджень нові ідеї. Він розробив теорію формування мислення, яка одержала назву концепції планомірного формування розумових дій. Гальперін виокремив етапи інтеріоризації зовнішніх дій, визначив умови, котрі забезпечують їх найповніший та найефективніший переклад у внутрішні дії із заздалегідь заданими властивостями.

Нейропсихологічна теорія (Бехтерєва, Лурія, Цвєткова, Братусевич, Прибрам). Мислення ґрунтується на спільній роботі різних систем мозку. При цьому, як й інші пізнавальні процеси, воно має динамічну і системну локалізацію.

У сучасній психології вплив ідей наведених теорій простежується в понятті схеми. Давно зауважено, що мислення, якщо воно не пов’язано з якимось конкретним, зовні детермінованим завданням, внутрішньо підкоряється певній логіці. Цю логіку, з якої випливає думка, що не має зовнішнього опертя, називають схемою.

Передбачається, що схема народжується на рівні внутрішньої мови, а потім керує розгорненням думки, додаючи їй внутрішньої стрункості, послідовності й логічності. Думку без схеми звичайно називають аутичною думкою. Схема не є чимсь раз і назавжди заданим, вона має власну історію розвитку, що відбувається за рахунок засвоєння логіки, засобів керування думкою. Якщо певну схему використовують досить часто без особливих змін, то вона перетворюється на автоматизовану навичку мислення, на розумову операцію.

Висновок

Людство завжди цікавило питання: як саме ми мислимо? Про це на думку американського вченого Дж. Ройса, ми могли б дізнатися з мозкових коливань, які можна записати. Однак мозкові коливання можуть розповісти нам про те, як людина думає, але вони ніколи не розкриють того, про що вона думає.

Природу мислення вивчали починаючи з XVII ст. Вчені-фізіологи вважають, що завдяки нейротрансмітерам (хімічній речовині) ми здатні мислити, мріяти, пам'ятати.

За вченням І. Павлова, мислення".. нічого іншого не становить, як асоціації, спершу елементарні, що стоять у зв'язку зі зовнішніми предметами, а потім домінуючі. В основі мислення лежать як першосигнальні так і другосигнальні зв'язки з домінуванням останніх. Саме другі сигнали, або "сигнали сигналів", забезпечують спеціально людське, вище мислення.

Аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку - основа людського мислення. Лауреат Нобелівської премії Дж. Екклс вважає мозок акцептором думки, а не її продуцентом. Він стверджує, що мозок лише приймає і обробляє чужі думки, а не продукує власні. Академік Н. Бехтерєва лише частково погоджується з цією думкою. Якщо мова йде про щось складне - теорії, гіпотези, концепції, - то тут під впливом певних емоційних станів у мозку іноді з'являється розв'язання проблеми.

Вчені-психологи, зокрема Дж. Брунер та А. Сперлінг, дійшли висновку, що люди думають не лише за допомогою мозку, але й усього тіла. Нервова система, без сумніву, відіграє основну роль у процесі мислення, тому що інтегрує усі інші частини організму, однак органи чуття м'язи, залози також виконують важливі функції у розумовому процесі.

Акт мислення - єдність знань, досвіду, інтелектуальних дій та власного ставлення до певної діяльності, бо мислить не просто мозок, а жива істота. На основі наявної інформації, здібностей, навичок і звичок людина асоціює, тобто встановлює зв'язки між предметами. Класифікацію асоціацій запропонував давньогрецький філософ Арістотель. Він вивів закони асоціацій за: схожістю, контрастом, суміжністю.

Отже, мислення - це передусім психічний процес самостійного пошуку й відкриття суттєво нового, тобто процес опосередкування та узагальнення відображення дійсності під час її аналізу й синтезу, що виникає на основі практичної діяльності й досвіду. Інакше кажучи, це узагальнене та опосередковане пізнання світу в процесі практичної і теоретичної діяльності індивіда, засіб творчості особистості.

Вичерпні знання про об’єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйманнях сутність людина одержує саме за допомогою мислення - вищої абстрактної форми пізнання об’єктивної реальності.

Мислення, емоції та поведінка тісно переплітаються між собою, взаємовпливають одне на одне, змінюючи наше життя. Тому наші думки, індивідуальний спосіб сприйняття дійсності, характер мислення іноді допомагають нам, а іноді пригнічують.

Процес мислення характеризується такими особливостями.

. Процес мислення становить складну єдність. Мислення не пов’язане з мовою, але виражене в мові.

Незважаючи на те, що в онтогенезі відношення мислення і мовлення своєрідні і мінливі, неможливо вивчати процес мислення в дитини поза аналізом розвитку її мовлення.

. Мислення дорослої людини має узагальнений характер. Про що б людина не думала, над розв’язанням якої б конкретної задачі не працювала, вона завжди думає за допомогою мови, отже, узагальнено.

І.П. Павлов визначаючи слово, як особливий сигнал дійсності, як специфічний подразник, що має узагальнений характер, розкриває і його відношення до мислення,

Він писав про те, що мовні сигнали "є абстрагування від дійсності і припускають узагальнення, що й становить наше зайве спеціально людське, вище мислення, яке створює спочатку загальнолюдський емпіризм, а нарешті

й науку-знаряддя вищого орієнтування людини в навколишньому світі і в собі самій.

Зв’язки між предметами і явищами відображаються звичайно у мовних формах, хоч деякі зв’язки, наприклад просторові і часові, людина може сприймати й безпосередньо.

. Для мислення характерна проблемність, тобто пошук зв’язків у кожному конкретному випадку, у кожному явищі, яке є об’єктом пізнання. Цей пошук розпочинається звичайно у відповідь на словесний сигнал. Таким сигналом є запитання, з якого розпочинається процес мислення. У запитанні формулюється завдання мислення. При цьому кожне запитання символізує цілком визначений тип зв’язку, розкриття якого в певному конкретному явищі і становить завдання, що постало перед людиною. Запитання: ” Чий м’яч покотився?” - потребує встановити зв’язок лише однієї категорії відношень належності. Запитання: ” Куди м’яч покотився? ” - сигналізує також лише один тип зв’язку - напрям, місце Запитання: ” Чому м’яч покотився? - зумовлює пошуки причинних зв’язків.

Запитання - одна з найбільш доказових форм єдності мислення і мови. Запитання є сигнал, і він спричиняє відповідь - специфічну для людини орієнтувальну реакцію, пошукову розумову діяльність.

Мислення - це розв’язання певної задачі, сформульованої в запитанні. Пошук відповіді на поставлене запитання надає процесу мислення спрямованого, організованого характеру.

. Мислення - стрижень будь-якої розумової діяльності людини. Цим розумовий процес навіть дворічної дитини, яка засвоює мову, якісно відрізняється від примітивних форм аналізу і синтезу, доступних вищим тваринам. Пошук шляхів розв’язання тварини здійснюють методами безладних спроб і помилок, спрямованих на досягнення "приманки”, але не на націленість. Сформульована в запитанні потреба пізнати, зрозуміти має в людини усвідомлений характер. Мисляча людина знає, що вона не знає і що хоче взнати. Вона знає, що вона знайшла,розв’язавши поставлену задачу.

Оформлення задачі в запитанні є першим етапом розумового процесу, бо перш ніж розв’язувати задачу, треба розкрити категорію, в межах якої лежать шукані зв’язки. Знайдений розв’язок задачі - це розуміння, тобто встановлення нових знань, яких набула людина.

Список використаної літератури

1.      Арно А. Логика, или Искусство мыслить. - М., Наука, 1991

2.      Варій М.Й. Загальна психологія Навчальний посібник / 2-ге видан., випр. і доп. - К.: "Центр учбової літератури", 2007.

.        Глейтман Г. и др. Основы психологии. - Санк-Петербург: изд-во "Речь", 2001г.

.        Климов Е.А. Основы психологии. Уч. для вузов. - М., 1997.

.        Лезер Ф. Тренировка памяти. - М., 1990.

.        Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія: Навчальний посібник. - Київ: МАУП, 2000р.

.        Немов Р.С. Психология. - Москва: "Просвещение", 1995г.

.        Основы психологических знаний: Учебное пособие/ Автор-составитель Г.В. Щёкин. - Киев: МАУП, 1999г.

.        Основи психології / За ред.  О.В. Киричука, В.А. Роменця. - К., 1995.

.        Практична психологія та соціальна робота, 1998 р., № 6-7.

.        Ричів М.В. Про критерії розвитку понятійного мислення // "Психологія”, 1984 р., № 86.

.        Рубинштейн С. Основы общей психологии. - С. - Пб., 1998.

.        Хрестоматия по психологии. - Москва: "Просвещение", 1977г.

.        Чепелюк О. Розвиток мислення з погляду сучасних психологічних концепцій // "Директор школи" 1999 р.,

15.    http://slada. in.ua <http://slada.in.ua>

.        http://ua. textreferat.com <http://ua.textreferat.com>

.        <http://www.info-library.com.ua>