Законодавець, використовуючи поняття “неосудність дитини” (так званої вікової неосудності), пов'язує її лише з недосягненням особою певного віку (чотирнадцять років). Тим самим підтверджуючи той факт, що за законодавством ФРН особа, яка не досягла цього віку, є неосудною, а отже позбавлена можливості належного усвідомлення своєї поведінки, та можливості адекватно керувати своїми діями. Проте в законі вказівка на ці юридичні ознаки відсутня.
Порівняно з розглянутими ознаками стану неосудності у зв'язку з наявністю психічного захворювання в країнах Європи, поняття неосудності за законодавством ФРН є більш досконалим. Визначаються конкретні медичні критерії (хворобливий психічний розлад, глибокий розлад свідомості, недоумство, інші тяжкі психічні відхилення) і ступінь усвідомлення свого діяння (відсутність можливості усвідомлювати протиправність свого діяння). Останнє є більш прогресивною ознакою, порівняно з вітчизняним законодавством, яке лише констатує відсутність можливості усвідомлення своєї діяльності.
Слід також звернути увагу на окремі положення, в яких розкривається зміст і сутність зменшеної осудності. Законодавець ФРН, по-перше, визначає медичний критерій аналогічний неосудності (хворобливий психічний розлад, глибокий розлад свідомості, недоумство, інші тяжкі психічні відхилення); по-друге, різницю вбачає в ступені усвідомлення протиправності діяння (суттєве його зменшення); по-третє, конкретно наголошує на єдине можливе рішення, яке має прийняти суд - пом'якшення покарання особі, яка вчинила діяння в стані зменшеної осудності. Знову ж таки, такий підхід має зумовити подальший напрям удосконалення законодавства України в частині визначення ознак і правових наслідків обмеженої осудності.
Насамкінець, на увагу заслуговують відповідні положення кримінального законодавства Росії. КК Росії містить окрему 4 главу з назвою “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності”. Вона містить норми, які визначають загальні підстави кримінальної відповідальності; вік, з якого настає кримінальна відповідальність; неосудність, кримінальну відповідальність осіб з психічними розладами, які не виключають осудності; кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочин у стані сп'яніння [2, 31-36]. Понятійний апарат і систематизація відповідних положень за кримінальним законодавством Росії є доволі відмінною від законодавства України. Законодавець не визначає поняття осудності, не використовує категорію обмеженої осудності, надає особливе правове значення ступеню психічного розвитку неповнолітньої особи, розміщуючи ці положення в статті, яка визначає вік кримінальної відповідальності.
Сучасна формула неосудності, за російським кримінальним законодавством (ст. 21 КК РФ), передбачає необхідність встановлення сукупності медичного та юридичного критеріїв. Проте, на відміну від законодавства України, інтелектуальна ознака неосудності визначена більш конкретно та чітко - передбачає необхідність встановлення того, що особа не мала можливість усвідомлення не просто “своїх дій (бездіяльності)”, а “фактичного характеру і суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності)”. Такі визначення неосудності є більш правильними. Адже особа може усвідомлювати свої дії чи бездіяльність (їх фактичний характер), але не усвідомлювати їх небезпеки, і саме останнє має виключати її відповідальність за вчинене.
Щодо змісту та сутності положень, які містяться в ст. 22 КК РФ, яка регулює особливості кримінальної відповідальності осіб зі психічними розладами, що не виключають осудності, слід зазначити наступне. Законодавець, не використовуючи поняття обмеженої осудності, тим не менш, визначає її медичні та юридичні ознаки: наявність певних психічних розладів; неможливість поєною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними; вплив такого стану на обсяг кримінальної репресії. Російський законодавець зазначає лише те, що наявність психічного розладу має враховуватися при призначенні покарання, не конкретизуючи, як саме. Отже, за сутністю та правовими наслідками інститути, передбачені ст. 22 КК Росії (кримінальна відповідальність осіб з психічними розладами, які не виключають осудність) і ст. 20 КК України (обмежена осудність), є тотожними.
На особливу увагу заслуговують законодавчі положення в частині диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності неповнолітніх, надання правового значення особливостям психічного розвитку дитини. Так, у ч. З ст. 20 КК Росії йдеться про те, що якщо неповнолітній досяг віку, з якого настає кримінальна відповідальність, проте, унаслідок відставання в психічному розвитку, не пов'язаному з психічними розладами, під час вчинення суспільно небезпечного діяння не міг поєною мірою усвідомлювати фактичного характеру й суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності) або керувати ними, він не підлягає кримінальній відповідальності. У доктрині кримінального права Росії цей інститут отримав назву “вікова неосудність” з визначенням наступних її ознак: 1) відставання в психічному розвитку, яке не пов'язане з психічними розладами (причинами можуть бути соціальний інфантилізм, який виникає з причин педагогічної занедбаності, неправильного виховання; соматичні хвороби, перенесенні в ранньому дитинстві в гострій або в тяжкій формі); 2) неможливість поєною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними [2, 32)]. За визначенням законодавця, юридична ознака все ж таки передбачає певну міру (хоч і не повну) усвідомлення особою своєї діяльності, тоді як неосудність - це повне неусвідомлення фактичного характеру та суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності). Відповідно, постає питання щодо співвідношення інтелектуальних і вольових ознак неосудності, вікової неосудності, обмеженої осудності.
Отже “вікова неосудність” - це обставина, яка виключає кримінальну відповідальність, а отже, і покарання. Кримінальне законодавство Росії не передбачає застосування до цієї категорії неповнолітніх осіб примусових заходів медичного характеру й примусових заходів виховного впливу. Проте, якщо звернутися до окремих законодавчих положень як таких, що регулюють сферу профілактики правопорушень неповнолітніх, то слід зазначити, що примусовий влив все ж таки здійснюється. Згідно з п. 4 ст. 15 Федерального закону від 24 червня 1999 року “Про основи системи профілактики бездоглядності та правопорушень неповнолітніх” підлітки, які не підлягають кримінальній відповідальності у зв'язку з віковою неосудністю, можуть бути поміщені в спеціальні учбово-виховні установи закритого типу органів управління освіти. Обмеженням для поміщення підлітків у ці заклади є певні види захворювання, які перешкоджатимуть їх утриманню та навчанню [2, 33]. Отже, може застосовуватися доволі суворий примусовий виховний захід, який за чинним кримінальним законодавством Росії виключений із загального переліку примусових заходів виховного впливу як таких, що застосовуються до неповнолітніх, які вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, у разі їхнього звільнення від кримінальної відповідальності. Направлення до спеціальної учбово-виховної установи закритого типу органів управління освіти може застосовуватися, відповідно до КК РФ, лише в разі звільнення від покарання, отже, за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину (осудної, обмежено осудної).
Аналіз кримінального законодавства зазначених країн підтверджує наявність досить різних підходів законодавця в питанні щодо доцільності визначення конкретних понять осудності, неосудності, обмеженої (зменшеної) осудності. Практично в усіх досліджуваних країнах не визначається поняття осудності. У цьому питанні кримінальне законодавство України, яке його містить, є більш прогресивним, оскільки ця категорія є наскрізною щодо понять неосудності та обмеженої осудності. До того ж на тлі не визначення поняття неосудності, зменшеної осудності, в окремих країнах світу надається чітке визначення їх ознак. Критерії, надані в законі (медичний і юридичний) свідчать про те, що йдеться саме про ці інституції. Тож, на нашу думку, не позбавлено актуальності питання уніфікації понятійного апарату, що сприятиме поглибленому дослідженню досить важливих психологічних і правових інститутів кримінального права, визначенню більш прийнятних критеріїв їх розмежування.
Якщо ж відштовхуватися від конкретного змісту кримінально-правових норм розглянутих країн світу, то слід зазначити про необхідність подальшого реформування кримінального законодавства України в частині визначення видів, ознак і правових наслідків стану неосудності, обмеженої осудності. По-перше, доцільним є внесення змін у чинне кримінальне законодавство в частині визначення інтелектуальної та вольової ознаки неосудності та обмеженої осудності як таких, що мають відтворювати не лише сам факт не усвідомлення своїх дій (бездіяльності), а містити кількісний та якісний рівень цього усвідомлення. Поняття неосудності, обмеженої осудності мають містити таку юридичну ознаку, як неможливість (знижена можливість) усвідомлення фактичного характеру й суспільної небезпеки (протиправності) свого діяння.
По-друге, аналіз чинного кримінального законодавства Франції надає підстави визнати виправданим підхід, згідно з яким законодавець має чітко визначити правові наслідки вчинення діяння в стані обмеженої осудності, коли особа не поєною мірою усвідомлює фактичний характер і протиправність діяння. У законі має міститися вказівка на конкретне судове рішення - пом'якшення кримінальної відповідальності та покарання.
Насамкінець, позитивним є те, що законодавець ФРН і Росії особливе значення надає взаємозв'язку між віком, рівнем розумового розвитку та можливістю належним чином усвідомлювати протиправність діяння. У цих країнах йдеться саме про особливий вид неосудності - вікову неосудність. Проте критерії так званої вікової неосудності, визначені в ст. 20 РФ свідчать про те, що йдеться саме про вікову обмежену осудність (вікову осудність), оскільки дитина “не поєною мірою” усвідомлює фактичний характер і суспільну небезпеку вчиненого. Проте все ж таки усвідомлює, а отже, має підлягати кримінальній відповідальності.
Безумовно, подальший процес вдосконалення кримінальної політики та законодавства в Україні не може оминути такі важливі сфери, як попередження злочинності з боку неповнолітніх. Вже загальновизнаним є те, що існує взаємозв'язок між динамікою й характером злочинності неповнолітніх і рівнем їх фізичного, морального та психічного (психологічного) розвитку. А отже, має існувати чіткий механізм врахування рівня розвитку неповнолітнього під час вчинення ним суспільно небезпечного діяння. Саме щодо цієї категорії правопорушників головне запобіжне значення має сам факт настання кримінальної відповідальності, а не обсяг кари. Тож мова може йти про “вікову осудність” або “вікову обмежену осудність” неповнолітньої особи, яка під час вчинення злочину не могла поєною мірою усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку (протиправність) свого діяння або керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок відставання в психічному розвитку, не пов'язаному зі психічними розладами.
осудність кримінальне законодавтство
Література
1. Красницький І.В. Кримінальна відповідальність як інститут кримінального права Франції та України: порівняльний аналіз: Монографія. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. - 232 с.
2. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. - 3-є изд., перераб. и доп./ Ю.В. Грачева, Л.Д. Ермакова и др.; отв. ред. А.И. Рарог. - М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. - 640 с.
3. Сальваж Филипп. Уголовное право Франции. Общая часть: Учеб. пособие. - Гренобль: Пресс Юниверситер де греноболь; Н. Новгород: Изд-во Нижегородского ун-та, 2002. - 161 с.
4. Уголовный кодекс ФРН / Пер. с нем. -М.: Издательство “Зерцало”, 2000. - 208 с.
5. Уголовный кодекс Испании / под ред. и с предисл. д-ра юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и д-ра юрид. наук, проф. Ф.М. Решетникова. - М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО,1998. - 218 с.
6. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии). Сборник законодательных материалов / Под ред.. И.Д. Козочки- на. - М.: Издательство “Зерцало”, 1998. - 352 с.