ПРОБЛЕМИ ОСУДНОСТІ, НЕОСУДНОСТІ, ОБМЕЖЕНОЇ ОСУДНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ КРАЇН РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
Меркулова В.О.
доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права та кримінології ОДУВС
Гритенко О.А.
кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінального права та кримінології ОДУВС
Тарасенко В.Є.
Розглядаються окремі проблеми осудності, неосудності, обмеженої осудності за зарубіжним законодавством деяких країн романо-германської правової системи. Вивчається та аналізується кримінальне законодавство деяких держав, до правової системи яких належить правова система України. На підставі дослідження здійснюється порівняльна характеристика розглядуваних понять за кримінальним законодавством України та кримінальним законодавством деяких зарубіжних країн романо-германської правової системи. Доводиться, що в кримінальному законодавстві держав з романо-германською правовою системою в більшості положень є схожість, але деякі положення взагалі не є закріпленими законодавчо або мають суттєві відмінності.
Ключові слова: осудність, неосудність, обмежена осудність, вікова неосудність, психічний розлад, свідомість, юридичний критерій, медичний критерій, інтелектуальний момент, вольовий момент, кримінальна відповідальність.
Рассматриваются отдельные проблемы вменяемости, невменяемости, ограниченной вменяемости в зарубежном законодательстве некоторых стран романо-германской правовой системы. Изучается и анализируется уголовное законодательство некоторых государств, к правовой системе которых относится правовая система Украины. На основании исследования осуществляется сравнительная характеристика рассматриваемых понятий по уголовному законодательству Украины и уголовному законодательству некоторых зарубежных стран романо-германской правовой системы. Доказывается то, что в уголовном законодательстве государств с романо-германской правовой системой в большинстве положений существует сходство, но некоторые положения вообще не закреплены в законодательстве или имеют существенные различия.
Ключевые слова: вменяемость, невменяемость, ограниченная вменяемость, возрастная невменяемость, психическое расстройство, сознание, юридический критерий, медицинский критерий, интеллектуальный момент, волевой момент, уголовная ответственность.
Considers some problems of responsibility, irresponsibility, limited responsibility in some countries foreign legislation Roman - German legal system. Reviewed and analyzed the criminal laws of some states, the legal system which provides the legal system of Ukraine. Based on the research carried out comparative characteristics considered concepts in criminal law and criminal law in Ukraine some foreign countries Roman - German legal system. It is proved that the criminal law of a Roman - German legal system in most positions there are similarities, but some provisions do not loose or have significant differences.
Key words: sanity, insanity, diminished responsibility, the age of insanity, mental disorder, awareness, legal criteria, the medical criterion, intellectual point of volitional moment criminalized.
Осудність, неосудність, обмежена осудність - найскладніші правові та психологічні явища. Адже ознаки, які характеризують ці поняття, містять характеристики психічної діяльності особи під час вчинення нею злочину. Актуальність вивчення теоретичних і законодавчих аспектів формулювання понять і ознак осудності, неосудності, обмеженої осудності посилюється тим, що на сьогодні одним з головних напрямків реформування кримінального законодавства є приведення його положень до вимог міжнародно-правових стандартів, у відповідність до принципу економії карної репресії, індивідуалізації та диференціації кримінальної відповідальності та покарання. Тож особистісні властивості суб'єкту кримінальної відповідальності набувають особливого значення. Відповідно, на законодавчому рівні має надаватися належна оцінка впливу фізичного та психічного стану особи (психічного здоров'я) на його поведінку.
Загальновизнаним є те, що справедливість кримінального правосуддя залежить від чіткості й узгодженості законодавчих положень, теоретичних напрацювань у цій сфері. Кримінальне законодавство України, яке є чинним на сьогодні, у розділі IV Загальної частини Кримінального кодексу України визначає поняття суб'єкту злочину та зміст обов'язкових ознак, які надають підстави вважати особу, яка вчинила злочин, суб'єктом злочину. Крім того, у розділі законодавець надає визначення поняття осудності, неосудності та обмеженої осудності, розкриває сутність критеріїв, які їх розмежовують. Проте існуюча термінологія, структурне розміщення та зміст конкретних кримінально-правових норм, які стосуються зазначених понять, потребують свого подальшого переосмислення й удосконалення.
Враховуючи той факт, що одним з напрямків реформування галузей права є приведення їх у відповідність до європейських стандартів, на особливу увагу заслуговують законодавчі положення окремих держав Європи у сфері визначення ознак осудності, неосудності, обмеженої осудності. Національні правові системи таких держав, як Франція, Бельгія, Голландія, Італія, Іспанія, ФРН, Австрія, Швейцарія тощо належать до романо-германської правової системи як такої, що характеризується особливим значенням наявності певної нормативно-правової системи в будь-якій галузі права. Уніфікованість понятійного апарату, чіткість системи взаємопов'язаних нормативно-правових положень у законодавствах цих держав свідчать на користь особливого значення формулювання нормативної норми як формально-визначеного правила поведінки. Загальновизнаним є те, що правові системи Росії та України, які досить тривалий період часу мали практично тотожні системи кримінально-правових норм, інститутів, - є спорідненими саме цьому типу правової системи. Тож досить цікавим є напрямки реформування цих досить складних інституцій у державах пострадянського простору, зокрема Росії.
Проблемами, які стосуються осудності, неосудності та обмеженої осудності в межах дисертаційних досліджень, монографій і наукових публікацій займалися багато науковців у різні часи, зокрема П.П. Андрушко, Ю.М. Баулін, Ю.С. Богом'ягков, С.В. Бородін, В.М. Бурдін, Б.С. Волков, А.А. Васильєва, О.В. Зайцева, М.Й. Коржанський, В.В. Уіень, В.В. Уіунеєв, В.Я. Марчак, Н.М. Мирошниченко, Н.А. Орловська, Т.М. Приходько, В.В. Сташис, М.С. Таган- цев, В.Я. Тацій, П. Фріс, М.І. Хавронюк, О.О. Ходимчук, М.Й. Цепіня, /1.1. Шеховцевата інші відомі вчені.
Враховуючи те, що питання осудності, неосудності та обмеженої осудності є достатньо складними соціально-правовими явищами, необхідним є їх комплексне системно-правове дослідження, яке передбачає характеристику й порівняльний аналіз кримінального законодавства тих держав, до правової системи яких належить правова система України.
Навіть поверховий аналіз нормативно-правових положень окремих країн Європи, в яких містяться ознаки та правові наслідки стану особи, відповідному вітчизняним поняттям осудності, неосудності, обмеженої осудності, свідчать про досить різний підхід законодавця в частині визначення понятійного апарату, критеріїв розмежування. Пропонуємо дослідити це питання на прикладі відповідних законодавчих положень таких держав світу, як Іспанія, Франція, ФРН та Росія.
У КК Іспанії не використовуються безпосередньо поняття “осудність”, “неосудність”, “обмежена осудність”. За ознаками ми знаходимо лише категорію неосудності серед обставин, які є підставою звільнення від кримінальної відповідальності. Так, у Главі II надається перелік підстав звільнення від кримінальної відповідальності. Зокрема, у якості таких називаються психічні відхилення чи порушення психічної діяльності; стан надмірного алкогольного чи наркотичного сп'яніння; вроджені психічні порушення; необхідна оборона; крайня необхідність; перебування в стані сильного страху; здійснення свого права; виконання професійного та службового обов'язку (ст. 21) [5,17-18].
Враховуючи предмет нашого дослідження, слід звернути увагу на те, що законодавець Іспанії визначає лише ті випадки, коли наявність психічного відхилення, надмірного алкогольного чи наркотичного сп'яніння, вроджених психічних порушень повністю позбавляють особу можливості розуміти протиправність вчиненого діяння та можливості керувати своїми діями Отже, йдеться про медичний і юридичний критерій неосудності як такої, що передбачає повне виключення кримінальної відповідальності. Хоч сам термін і не використовується.
Певним чином аналогічний підхід спостерігається в законодавця Франції: не використовуються поняття осудності, неосудності, обмеженої осудності; кримінально-правові інститути, які за ознаками є тотожними неосудності й обмеженій осудності, розглядаються серед обставин, які виключають застосування кримінальної відповідальності. У Главі 2 “Підстави ненастання кримінальної відповідальності або її пом'якшення” надається конкретний їх перелік: психічний чи нервово-психічний розлад (ст. 122-1); непереборна сила або примус (ст. 122- 2); помилка (ст. 122-3); виконання законних вимог чи законного розпорядження (ст. 122-4); необхідна оборона (ст. 122-5); крайня необхідність (ст. 122-7) [6, 197-199].
Проте є певні й суттєві відмінності із законодавством Іспанії. Більш правильним є розгляд такого стану особи, коли вона внаслідок психічного чи нервово-психічного розладу не мала можливості усвідомлювати й контролювати свої дії, як підставу для виключення кримінальної відповідальності взагалі, а не як підставу для звільнення від кримінальної відповідальності. Стан неосудності свідчить про відсутність суб'єкта злочину, а отже, і підстав для застосування кримінальної відповідальності як такої. Звільнення ж від кримінальної відповідальності не виключає наявність складу злочину, а отже, і особи, яка повинна та може понести кримінальну відповідальність. Проте з іншого боку, доцільність визначення ознак неосудності (зменшеної осудності) серед обставин, які взагалі виключають злочинність діяння, є сумнівною. Не вдаючись до конкретного аналізу причин такого стану, лише зазначимо, що є підстави погодитись із точкою зору вчених, які доводять той факт, що ототожнення ознак, що виключають наявність суб'єкта злочину, і обставин, що виключають злочинність діяння (за українською кримінально-правовою термінологією) пояснюється тим, що французьке кримінальне право історично виходить із концепції про вільну волю особи, про її здатність “розуміти і бажати”. Отже малолітство (до 13 років), божевілля, примус, помилка - це обставини, які впливають на можливість усвідомлення особою своєї поведінки, а отже, можуть розглядатися як умови неосудності [1,95].
Саме такій підхід до оцінки правового значення неосудності пояснює відсутність поняття та ознак осудності. Це питання є досить дискусійним для вчених Франції. Окремі французькі правники, які не вважають осудність ознакою суб'єктивної підстави кримінальної відповідальності, останню ототожнюють тільки з винністю, а неосудність розглядають при аналізі обставин, що виключають кримінальну відповідальність. Цей підхід переважно відтворений у чинному законодавстві Франції.
Проте на думку переважної більшості французьких юристів, суб'єктивна підстава кримінальної відповідальності має місце за наявності двох ознак: осудності та винності. Має значення послідовність визначення цих ознак. У рамках суб'єктивної підстави кримінальної відповідальності необхідно спочатку вирішити питання про осудність, а вже потім про винність, оскільки для притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно, щоб особа вчинила винне діяння. А винність обумовлена наявністю розумових здібностей, що ставить питання про осудність. Отже, особа може підлягати кримінальній відповідальності лише у випадку, якщо на момент вчинення правопорушення, вона була наділена “світлою свідомістю та вільною волею”, які відтворювалися в нормальному розвитку інтелектуальних здібностей [3,40-41 ]. Хоча така позиція й не є загальноприйнятою, вона видається вірною.
Однак на позитивну оцінку заслуговує загалом належна регламентація в чинному КК Франції поняття та критеріїв неосудності. Замість архаїчного “божевілля”, передбаченого Кодексом 1810 р., введено два основні критерії неосудності - юридичний (нездатність усвідомлювати вчинене або керувати своїми діяннями) і медичний (наявність психічного чи нервово-психічного захворювання). Проте на відміну від КК України, де медичний критерій неосудності деталізовано (а саме: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство та іншій хворобливий стан психіки), у французькому праві їх лише два: психічне чи нервово-психічне захворювання. Проте принципового значення ця відмінність не має, оскільки їх обсяг можна вважати подібним, але більш узагальненим.
Позитивним є й те, що законодавство Франції надає правове значення певним видам “психічного та нервово-психічного розладу, які понижують здатність усвідомлювати чи перешкоджають можливості контролювати свої дії”. Суд має “враховувати цю обставину при визначенні покарання та встановленні режиму його виконання” [6,198] За медичним і юридичним критерієм, без визначення конкретної назви, ми маємо справу з інститутом зниженої (обмеженої) осудності. Відповідно до назви глави, в якій розміщена ця норма, законодавець передбачає єдиний наслідок такого стану - пом'якшення обсягу кримінальної репресії, покарання.
Наступною країною світу як такою, що відтворює досить різний підхід у визначенні проблем осудності, неосудності та обмеженої осудності, є Німеччина. У КК ФРН у главі першій, присвяченій принципам караності, надаються визначення понять і ознак різних видів неосудності (дитини, психічно хворої особи), поняття та ознак зменшеної осудності [4,16.] Водночас не визначається поняття осудності..Логічне й системне тлумачення змісту окремих кримінально-правових норм, які містяться в параграфах 19-21 першої глави КК ФРН, надають підстави вважати, що осудність як ознака суб'єктивної підстави кримінальної відповідальності, ототожнюється з винністю. До того ж вирішення питання про осудність фактично зводиться до вирішення питання про те, чи досягла особа, яка вчинила передбачене кримінальним законом діяння, віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (чотирнадцять років), і чи не була вона неосудною внаслідок психічного розладу.