Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичний аналіз проблем адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
1.1 Теоретичний аналіз зарубіжних та вітчизняних джерел щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
1.2 Психологічні особливості адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
1.3 Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування - проблема сучасного суспільства
1.4 Організація соціально-психологічного супроводу прийомних сімей
Висновки до першого розділу
Розділ 2. Обґрунтування методологічного підходу до дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
2.1 Обґрунтування особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування
2.2 Методологія емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
Висновки до другого розділу
Розділ 3. Емпіричне дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
3.1 Організація емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
3.2 Аналіз та інтерпретація результатів емпіричного дослідження особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
3.3 Кореляційний аналіз особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
3.4 Практичні рекомендації щодо адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях
Висновки до третього розділу
Висновок
Список використаних джерел
Обґрунтування актуальності теми. Кожній дитині потрібно надати можливість повністю реалізувати свій потенціал. На сьогоднішній день в Україні в умовах економічної кризи, політичної і соціальної нестабільності, радикальної соціально-культурної трансформації постає проблема щодо необхідності розробки нових форм утримання та виховання дітей, які перебувають у особливо складних і дискомфортних умовах. Перш за все це стосується дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Роль сім’ї для дитини надзвичайно важлива. Батьки дають дітям життя, відповідають за догляд і виховання, беруть на себе фінансову відповідальність, мають юридичні повноваження, у тому числі на право прийняття важливих рішень від імені дітей. Батьки допомагають відчути взаємне тепло й любов, передають дітям досвід поколінь, життєві цінності та духовність, виховують дітей, задовольняють щоденні потреби, надають зразки для наслідування, поступово прищеплюють соціальні й побутові навички, необхідні у самостійному житті. Усі ці потреби життєво важливі для кожної дитини, якого б віку вона не була [41].
Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, хвилює багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. В цьому напрямку працюють відомі науковці Г. Бевз [16], В. Кузьминський [24], А. Капська [76], С. Мещерякова [52], О. Нескучаєва [33], І. Пєша [42], І. Трубавіна [80], Н. Комарова [12] та інші.
Зважаючи на актуальність проблеми виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених піклування, визнання урядом України доцільності функціонування прийомних сімей, як сімейних форм опіки, необхідність висвітлення як теоретичних, так і практичних аспектів технології створення та організації соціального супроводу прийомних сімей, визначено тему нашого дослідження: "Особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях".
Об’єкт дослідження - адаптація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Предмет дослідження - особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях.
Мета дослідження - теоретично та емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях.
Концептуальна гіпотеза - існують відмінності в особливостях адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім’ях.
Емпіричні гіпотези:
1. Якщо в прийомну родину влаштовані діти, позбавлені батьківського піклування, то вони легше адаптуються до прийомної сім’ї, ніж діти-сироти;
2. Чим молодший вік влаштування дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування в прийомну сім’ю, тим легше проходитиме процес адаптації;
. Якщо дитина-сирота або дитина, позбавлена батьківського піклування влаштована до неповної прийомної родини, тоді їй складніше адаптуватися.
Завдання дослідження:
1. Теоретично обґрунтувати проблеми особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях.
2. Підібрати психодіагностичний інструментарій роботи.
. Емпірично дослідити особливості адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях.
. Проаналізувати отримані результати.
адаптація дитина сирота прийомна сім'я
5. Розробити практичні рекомендації щодо особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях.
Методологічну основу дослідження становлять:
- гуманістичний і діяльнісний підходи, які розглядають діяльність як основу розвитку та саморозвитку дитини і забезпечують успішну адаптацію (Б.Г. Ананьєв, Г.О. Балл, І.Д. Бех, Л.С. Виготський, Г.С. Костюк, О.М. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін та ін.);
- міждисциплінарний підхід, який дозволяє розглядати феномен адаптації дитини до умов середовища і проблеми соціально-психологічного захисту з позицій філософії, соціології, психології, педагогіки та інших наук (І.А. Зязюн, С.Д. Максименко, Н.Г. Ничкало, С.Л. Рубінштейн та ін.);
- методологічні засади особистісно-орієнтованої освіти (Є.В. Єгорова, Н.І. Литвинова, В.Ф. Моргун, О.М. Отич, В.Г. Панок, В.В. Рибалка, В.В. Синявський, С.О. Сисоєва, Л.О. Хомич, О.Я. Чебикін та ін.).
Методи дослідження:
- теоретичні: теоретичний та порівняльний аналіз філософської, соціологічної та психолого-педагогічної літератури, синтез, а також систематизація та узагальнення одержаної інформації з метою вивчення змісту базових понять проблеми дослідження;
- емпіричні: методи аналізу продуктів діяльності, опитування, бесіди, вивчення робочої документації та узагальнення отриманого досвіду діяльності, тестування;
- обробки та інтерпретації: отримані в ході дослідження дані оброблялися методами математичної статистики (для виявлення взаємозв’язку емпіричних розподілів ми використовували коефіцієнт кореляції r-Пірсона, для порівняння двох вибірок t-критерій Стьюдента) з наступною кількісною, якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням даних.
Методики дослідження:
1. Методика дослідження соціально-психологічної адаптації К. Роджерса та Р. Даймонд (адаптована А.К. Осницьким) - для виявлення особливостей соціально-психологічної адаптації;
2. Методика виявлення рівня асертивності (В. Капоні, Т. Новак) - для виявлення рівня асертивності;
. Опитувальник оцінки рівня товариськості (В.Ф. Ряховський) - для виявлення рівня товариськості особистості;
. Опитувальник FACES-3 "Шкала сімейної адаптації та згуртованості" (Д. Олсон) - для виявлення згуртованості та гнучкості (адаптації) сімейних стосунків;
. Методика виміру особистісної та ситуативної тривожності Ч.Д. Спілбергера (адаптована Ю.Л. Ханіним) - для виявлення рівня ситуативної та особистісної тривожності.
Досліджувані (вибірка). Загальна кількість досліджуваних - 60 осіб. Для вирішення мети, розв’язання задач та підтвердження гіпотез нашого емпіричного дослідження вибірка відбиралася за такими характеристиками:
- 30 осіб - діти-сироти, які виховуються в прийомних сім’ях протягом одного року, влаштовані до родини у віці шести років та на момент дослідження діти виховуються в неповних родинах (15 дівчат і 15 хлопців);
- 30 осіб - діти, позбавлені батьківського піклування, які виховуються в прийомних сім’ях протягом трьох років, влаштовані до родини у віці до п’яти років та на момент дослідження виховуються обома прийомними батьками (15 дівчат і 15 хлопців).
Особлива увага приділялася питанням етики наукового дослідження - використання отриманих індивідуальних даних: усі згадування про дані досліджуваних та посилання на них приводяться в закодованому вигляді; зберігалась конфіденційність та анонімність досліджуваних.
Теоретична значущість роботи полягає у визначенні особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях.
Практична значущість полягає у розробці оптимізованих критеріїв адаптації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:
- розкрито значення особливостей адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування через пошук відмінностей;
удосконалено:
- рекомендації для соціальних працівників та прийомних батьків щодо адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомній сім’ї.
Структура дипломної
роботи: дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та
літературних джерел - 81; ілюстрована 8 рисунками та 9 таблицями; вміщує 11
додатків.
Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання проблеми адаптації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в прийомних сім’ях. За даними сучасних досліджень вітчизняних і зарубіжних науковців (Г.М. Бевз, І.В. Пєша, С.А. Воскобойнікова, Б.С. Кобзар, А.А. Ліханов, Н.Ф. Міщенко, А.М. Нечаєва, Є.М. Рибінський, В.С. Яковенко, Л. Є. Просандєєва, Є.О. Смірнова, І.В. Дубровіна, Й. Лангмейер і З. Матейчек та ін.), у прийомних дітей, які виховуються в прийомних сім’ях короткий проміжок часу проглядається стійка тенденція виникнення психічної деривації, яка в свою чергу стає бар’єром для адаптації у прийомній сім’ї. Основними типами психічної депривації є материнська, сенсорна, емоційна, соціальна, комунікативна та рухова. Такий поділ умовний, оскільки на дитину впливає одразу кілька видів психічної депривації [15].
Найбільш травмуючим типом психічної депривації, на думку більшості дослідників, є емоційна, оскільки емоції виступають основним компонентом усіх стадій організації поведінки людини і є фундаментом формування базової довіри до світу. У дітей, які опинилися з певних причин в умовах психічної депривації, спостерігаються відхилення емоційного розвитку у 70-80% випадків. Емоційну депривацію низка авторів (Дж. Боулбі, В.В. Ковальов, А. Маслоу, А. Фройд, Є. Фурман, В.С. Мухіна) [13] розглядає як особливу форму психотравмуючих факторів, в яких дитина повністю або частково позбавлена необхідних їй емоційних впливів (ласки, піклування, уваги, обіймів тощо). Причинами появи емоційної депривації виступають такі чинники, як відсутність спілкування з родичами (особливо з матір’ю); деформація родинних зв’язків; дефіцит і відсутність любові, ласки, уваги з боку значущого дорослого; обмеженість кола спілкування в інтернаті; жорстка регламентація розпорядку дня; формальне ставлення персоналу до формування особистості дитини; відсутність диференційованого підходу до кожної дитини з боку вихователів; відсутність свободи вибору та дій; брак довірливих відносин в колективі та ін. Н.М. Комарова [8], Г.М. Бевз [10], Л.С. Волинець [5] основними наслідками емоційної депривації називають високий рівень тривожності, агресивності та фрустрації, специфічність страхів, неадекватність самосприйняття, невпевненість у собі, низький рівень самооцінки, невміння розпізнавати та диференціювати емоційні стани себе та оточуючих, низький рівень емпатії відчуття ворожості до соціуму; закомплексованість [9].
Специфіка умов утримання і проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є причиною не досить ефективної адаптації та соціалізації вихованців інтернатів у майбутньому, неприйняття соціального оточення поза інтернатом. Ці діти, як правило, не володіють засобами, що допомагають перебороти страх, не отримують стимулу до активної пізнавальної діяльності, не вміють поділитися своїми переживаннями із дорослими. Перебуваючи по декілька років в інтернатних закладах, вони набувають негативних властивостей та якостей, оскільки не засвоюють усього комплексу необхідних соціальних ролей, у них не формуються ті властивості та якості, які потрібні, щоб адекватно сприймати соціальну реальність, оцінювати її та приймати свідомі рішення щодо власних дій у конкретних ситуаціях. Не абияку роль тут відіграють стерильне середовище інтернатних закладів та діюча у них система виховання і освіти.
Проблема емоційної депривації ускладнюється ще й тим, що серед вихованців дитячих закладів є ті, які юридично не підлягають усиновленню і разом з тим не можуть повернутися до біологічної родини через низку причин: позбавлення батьківських прав, визнання батьків безвісно-відсутніми або недієздатними, оголошення їх померлими, хвороба або похилий вік батьків, перебування їх у місцях позбавлення волі тощо). Як правило, такі діти залишаються в інтернатних закладах до закінчення школи так і не маючи можливості для проживання в сім’ї. Вирішенням цієї проблеми стала така форма державної опіки як прийомна сім’я [35].
Пошуком оптимальних умов для повноцінного розвитку та соціалізації дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування займалися такі дослідники, як Л.І. Божович [9], А.М. Прихожан [13], Н.Н. Толстих [26], М.І. Лісіна [35], І.А. Фурманов [41] та ін. Вони писали, що нормальний соціально-психологічний розвиток дітей вимагає не соціальної ізоляції їх, а інтеграції в соціум, діти повинні отримувати повноцінні емоційні контакти з близькими людьми. Прийомні батьки, як і біологічні піклуються про здоров’я, моральний та фізичний розвиток своїх вихованців, створюють належні умови для їхньої освіти та ведуть підготовку до самостійного життя, формують почуття захищеності. Отже, проблемі неспроможності державної інтернатної системи забезпечити повноцінний психічний розвиток та соціалізацію своїх вихованців присвячено велику кількість публікацій, і всі дослідники наголошують на тому, що найбільш природним середовищем для виховання дітей є сім’я [68].
Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проаналізувавши літературні джерела з проблеми функціонування прийомних сімей, ми помітили, що більшість авторів сходяться на думці про те, що сиротам необхідна не просто сім’я, а батьки, які володіють певними ресурсами для їх інтеграції в сім’ю та суспільство, батьки, підготовлені до професійної роботи з дитиною, яка має деприваційні порушення. Адже за відсутності зусиль для компенсації емоційної депривації виникають стійкі емоційні розлади, що впливають на все майбутнє життя дитини. Тому невирішеною частиною проблеми ефективності функціонування прийомних сімей є аналіз її ресурсів як ефективних чинників компенсації наслідків емоційної депривації в дітей. Природним середовищем для виховання дітей є сім’я, яка володіє певними ресурсами, що створюють підґрунтя для забезпечення основних потреб дитини та сприяють всебічному розвитку особистості [70].