Мета: сформувати та визначити особливості та механізми реалізації культурної політики в Україні.
Завдання
Соціальна освіта: сутність та значення (сформулюйте власну думку розуміння сутності поняття «соціальна освіта» та поясніть необхідність використання соціальної освіти для розвитку державної культурної політики країни).
Соціальна освіта, перш за все, спрямована на формування особистості, що здатна до самореалізації та інтеграції до суспільного життя. Освіта у цілому спрямована на підготовку фахівців тієї чи іншої сфери діяльності, а аспект соціалізації особистості є найважливішим фактором, що визначає її доцільність та ефективність. На мікро- і мезорівнях соціальної роботи соціальна освіта розуміється як процес навчання особистості соціальним умінням і навичкам з метою оволодіння життєвою компетенцією, самостійністю, незалежністю, самореалізацією себе у різних видах соціального життя. Теорія соціальної освіти спирається на підходи гуманістичної, біхевіористичної і когнітивної психології.
Мета соціальної освіти виражається у підготовці фахівців, які займатимуться розробкою, випробуванням та впровадженням технологій соціальної інтеграції особистості у суспільство, соціальною експертизою проектів у соціальній сфері, соціального менеджменту установ та організацій. Основні завдання соціальної освіти: профілактика соціальних проблем, розробка та впровадження інноваційних технологій особистісної реалізації, реалізація соціальних технологій у соціальних установах та ін. У числі головних завдань соціальної освіти виділяють встановлення балансу потреб окремої людини та суспільства.
Соціальна освіта реалізується шляхом проведення соціального діалогу, який відображається в усіх формах міжсуб’єктних взаємовідносин і взаємодій, як у неприхованій, так і в прихованій формах. Це діалог: між громадянським суспільством і державою, між індивідом і суспільством, соціальною групою, між різними соціальними прошарками, суспільними і державними організаціями, політичними та іншими силами.
Сутність соціальної освіти та її архітектоніка представлені усвідомленням ролі особистості в соціально-історичних процесах. Традиційно таке розуміння зводилося до ролі видатної особистості й народних мас і мало торкалося усвідомлення того, хто має бути реальним суб'єктом соціальної динаміки. Архітектоніку соціальної освіти коротко представляють переліком ролей суб’єкта соціальної освіти у соціальному діалозі: соціальний менеджер, архітектор, спеціаліст у сфері Public Relations, терапевт, соціальний комунікатор, посередник, консультант, медіатор, маркетолог, експериментатор, радник, аналітик, спеціаліст у сфері соціального проектування, соціальний технолог.
Освіта – основа інтелектуального, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави. Світогляд, принципи, знання та цінності молодого мокоління залежать від якості освіти. Сучасна освіта має базуватися на засадах майбутнього антропогенного соціокультурного середовища. Навчальні заклади повинні сприйматися не як конвеєр, з якого виходять спеціалісти, а скоріше як базою формування людського капіталу (вчених, педагогів, культурних діячів) на засадах творчого перетворення і застосування знань. Модернізація сфери освіти має орієнтуватися перш за все на новітні технології та наукові відкриття.
Одна з найгостріших проблем сучасної української культури – проблема національної ідентичності. У минулому сучасна територія України була розділена між різними краіїнами, унаслідок чого українська культура зазнавала впливу багатьох інших культур. Так, українські землі у ХХ ст. були об’єднані під владою більшовиків, але ціною знищення існуючих етнічних рис з метою створення «єдиного радянського народу». У наш час українське суспільство проходить шлях утвердження своєї ідентичності, який більшість європейських націй пройшли у ХVІІІ-ХІХ ст. Сучасна українська культура має бути конкурентоспроможною на фоні масової культури, здатною давати тон інтелектуальному і духовному життю суспільства. Для досягнення цієї мети суспільство має подолати застарілі культурні стереотипи та освоїти власну культурну спадщину. З боку державної культурної політики має надходити законодавче стимулювання приватних ініціатив і внесків в українську культуру, заходи з заохочення новаторських тенденцій, сприяння наукових досліджень концепції національної культури та інтенсивна розбудова інфраструктури культури. Розпочавши з обгрунтування самостійності української культури, усвідомлення власної значущості українці мають шанс на просування українського продукту у міжнародний простір та всесвітнє визнання.
Недостатнє державне фінансування культурної галузі.
Відсутність механізмів залучення позабюджетних коштів до культурної галузі.
Невизначеність загального державного курсу.
Відсутність уваги до творчої індустрії, дозвілля, кулінарії, молодіжної культури, телебачення, відео- і цифрового мистецтва, дизайну і моди, віртуальних музев, клубної культури та ін.
Недостатнє включення України у міжнародні культурні мережі, дослідження, дебати, механізми обміну досвідом та формування сучасної культурної політики.
Переведення закладів культури до комунальної власності практично не змінило підходу до адміністрування галузі.
Відсутність узгодженого послідовного плану дій для органів законодавчої і виконавчої влади, відповідно до затвердженого курсу щодо впровадження культурної політики.
До соціально-культурної галузі можна віднести: освіту, охорону здоров’я, фізичну культуру і спорт, туризм, культуру і мистецтво.
Освіта – забезпечує виховання молодого покоління, розвиток природних здібностей, мислення, формування особистості, підготовку кваліфікованих кадрів.
Охорона здоров’я – включає послуги зі збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності, соціальної активності людини, основні послуги:
створення здорових і безпечних умов життя;
лікувально-профілактична допомога;
медична і фармацевтична діяльність;
організація санаторно-курортної діяльності і відпочинку;
міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я.
Фізична культура і спорт – мають кілька форм:
базову, що входить у систему освіти і виховання;
спортивну, яка пов’язана з активною діяльністю та спрямована на фізичне вдосконалення людини;
професійно-прикладну, що сприяє освоєнню професії та розвитку професійних якостей;
оздоровчо-реабілітаційну, яка є засобом лікування та відновлення функцій організму;
рекреаційну, яка є формою дозвілля.
Туризм – розміщення, харчування, забезпечення транспортом, інформаційно-рекламне обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг, спрямовані на задоволення потреб туристів.
Культура і мистецтво – діяльність архівів, бібліотек, лекторіїв, освітня діяльність спеціальних навчальних закладів, окремі види пізнавального туризму, діяльність театрів, концертних організацій, філармоній, цирків, професійних художників, скульпторів, майстрів художніх народних промислів; аматорська творчість.
Спонсорство – діяльність як фізичних і юридичних осіб, з метою отримання матеріальної вигоди або прибутку для себе, або в обмін на рекламу. У разі спонсорства йдеться про взаємовигідну співпрацю, фактично – про реалізацію спільного проекту або програми. Спонсорські стосунки звичайно оформляються договором, в основі якого лежить типовий договір про спільну діяльність, в якому зазначаються взаємні права та зобов’язання сторін. Зазвичай спонсорська підтримка виявляється не стільки структурам (організаціям, установам), скільки конкретним проектам і програмам. Зазвичай це робиться у вигляді оплати рахунків, передачі матеріальних цінностей, обладнання, інструментів, організаційної підтримки.
Цілі, які переслідує спонсор:
створення привабливого іміджу компанії і її топ-менеджменту в очах різних груп громадськості;
побудова довіряих відносин з групами впливу (зацікавленими сторонами);
забезпечення сприятливих корпоративних відносин всередині компанії;
встановлення взаємодії із засобами масової інформації та органами влади;
формування сприятливої громадської думки про діяльність компанії.
Патронаж — підтримка, заохочення, привілеї і часто грошова допомога, що надається персоною або організацією.
Патронаж - заступництво, не тільки фінансове, але і організаційне, який чиниться на стабільній і довгостроковій основі. Зазвичай патронаж здійснюють конкретні установи, організації, окремі особи. Найбільш поширені організаційно-правові форми патронажу – співзасновництво і створення фондів підтримки. Прикладом патронажу може служити створення опікунських рад, члени яких, залежно від обсягів і масштабів підтримки мають конкретні права впливати на діяльність патронованої організації. Іншою формою патронажу являетя створення фондів підтримки патронованої структури (фонд підтримки та розвитку театру, музею, навчального закладу).
Благодійність – безкорисливе надання допомоги потребуючим, які не є пов’язаними з благодійником. Благодійність заснована як на волонтерській, так і професійній діяльності благодійників, благодійних організацій та благодійних фондів яка орієнтована на допомогу та покращення суспільства, окремих його верств чи осіб. Оформлятися благодійність може за допомогою договору дарування, перерахування коштів, оплати рахунків, передачі цінностей з балансу на баланс. Благодійність більше пов’язана з соціальним аспектом життєдіяльності суспільства: воно сприяє інтеграції незахищених верств населення до сфери культури.