МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
Кафедра
педагогіки і педагогічної майстерності
КУРСОВА РОБОТА
Педагогічні
умови організації роботи психолога з важковиховуваними учнями
Студентки ІІ курсу 250 групи
спеціальності: практична психологія Хомули Юлії
Керівник: доцент, канд. пед. наук
Ізбаш Світлана Сергіївна
м.
Мелітополь - 2014 рік
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи вивчення проблеми важковиховуваності учнів
.1 Поняття « важковиховувані діти»
.2 Причини девіантної поведінки підлітків
Розділ 2. Педагогічна профілактика важковихованості учнів
.1 Основні шляхи і засоби виховання педагогічно занедбаних дітей
.2 Методичні рекомендації вчителям щодо роботи з важковиховуваними учнями
Висновки
Список використаної літератури
Додатки
ВСТУП
важковиховуваний девіантний підліток
Актуальність досліджуваного питання зумовлена тим, що в наш час, коли школа відчуває слабку підтримку зі сторони держави, а частина батьків займається виключно матеріальним достатком родини, досить поширеним явищем є пониження професійного рівня сучасних педагогів, тому постає досить гостро питання наявності великої кількості педагогічно запущених дітей (школярів).
З поняттям «педагогічна занедбаність» педагоги і батьки найчастіше зіштовхуються, коли діти стають підлітками, коли їх вчинки (і провини) є проявом їх характерних рис, входять у структуру поведінки, тобто розцінюються як звичні й устояні. Але підліток стає «важким» не за один день і навіть не за один місяць - це процес тривалий, що іде своїми коренями у період старшого дошкільного і молодшого шкільного дитинства.
Вихователі відзначають: деякі діти переходять у розряд «важких» вже в старшій групі дитячого саду - вони з працею засвоюють матеріал на заняттях, сваряться з однолітками, не вміють зайняти себе грою чи цікавою справою, не люблять виконувати трудові доручення.
Можна припустити, що педагогічна занедбаність починає виявлятися ще в дошкільному дитинстві, якщо виховно-освітній процес містить передумови для її формування.
Результати ряду досліджень свідчать: джерелами провин і правопорушень неповнолітніх є відхилення в поведінці, ігровому й іншому видах діяльності, які спостерігаються вже в дошкільному віці.
Серед українських дослідників проблему відхилень у поведінці неповнолітніх вивчали такі відомі вчені, як А.Г. Антонова, І.С. Дьоміна, О.В. Киричук, І.П. Лисенко, Н.Ю. Максимова, В.П. Оржеховська, Т.М. Титаренко, В.О. Татенко, С.О. Тарарухін, СІ. Яковенко та ін.
Об’єкт - виховний процес в загальноосвітній школі.
Предмет - педагогічні умови роботи психолога з важковиховуваними підлітками.
Мета - розробка теоретичних засад і практичних науково-обґрунтованих пропозицій щодо шляхів корекції важковиховуваності учнів.
Відповідно до мети передбачається розв’язати такі завдання:
1. Визначити поняття та особливості важковиховуваності учнів.
2. Проаналізувати особливості психолого-педагогічної допомоги важким підліткам.
. Запропонувати методи корекції важковиховуваності в умовах загальноосвітнього навчального закладу.
. Розробити методичні рекомендації щодо роботи з важкими учнями.
Для розв’язання поставлених завдань використовувалися наступні методи дослідження:
) теоретичні: аналіз філософської, психолого-педагогічної, соціологічної літератури та узагальнення отриманої інформації;
) емпіричні: спостереження за діяльністю школярів, створення педагогічних ситуацій, анкетування, бесіда;
) узагальнення педагогічного досвіду роботи колективу школи з важковиховуваними учнями.
Структура курсової роботи. Робота
складається зі вступу, двох розділів, які у свою чергу складаються із
підрозділів, висновків та списку використаної літератури(20 найменувань). Зміст
роботи викладено на 40 сторінках.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ
ПРОБЛЕМИ ВАЖКОВИХОВУВАНОСТІ ДІТЕЙ
.1 Поняття « важковиховувані
діти»
У широкому розумінні важковиховуваність - це поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається вихователь при організації і здійснюванні виховного процесу. У вузькому розумінні цей термін використовується для позначення наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини (на відміну від правопорушень і патології психічної активності), який потребує відповідної уваги й спеціальних зусиль вихователя для подолання його. Розрізняють норми біологічні, які належать до організму людини, соціальні, які належать до його поведінки серед інших людей, та психологічні, пов’язані з його індивідуально-типологічними проявами як особистості й суб’єкта власної життєдіяльності. Дітей і підлітків, які мають відхилення від загальноприйнятих або статистично достовірних показників норми, але не демонструють ознак психічної патології, у педагогічній практиці зазвичай класифікують як «важких» [4, с. 288].
На підставі аналізу сучасної науково-педагогічної літератури можна виділити 3 істотні ознаки, які складають зміст поняття “важкі діти”. В. Степанов визначає, що першою ознакою є наявність у дітей або підлітків відхиленої від норми поведінки. По-друге, до категорії важких дітей відносяться такі діти і підлітки, порушення яких важко виправляються, коригуються. У цьому зв’язку варто відрізняти терміни «важкі діти» і “педагогічно занедбані діти”. Всі важкі діти, звичайно, є педагогічно занедбаними. Але не всі педагогічно занедбані діти важкі: деякі відносно легко піддаються перевихованню. По-третє, важкі - це діти, які потребують індивідуального підходу з боку вихователів і уваги колективу ровесників. Це не погані, безнадійні школярі, як вважають деякі дорослі, а діти, які потребують особливої уваги й участі оточуючих [17, с.10].
Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляється від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров’я, права, культури, моралі тощо). Девіації у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні. У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства. Негативні девіації поведінки пов’язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою. У зв’язку з цим можна говорити про девіантність особистості - сукупність засвоєних особистістю асоціальних, аморальних поглядів на життя, які не відповідають соціальним очікуванням та за певний час стають її соціальною позицією, що перешкоджає самоактуалізації особистості, її особистісному зростанню, спричиняє девіантний спосіб життя [3, с.23;1, с.45].
А.І. Кузьмінський виділяє такі характерні особливості поведінки важковиховуваних дітей:
а) неправильно сформовані потреби - матеріальні потреби переважають над моральними; більшість матеріальних потреб має аморальний характер: для їх задоволення використовують засоби, які не відповідають нормам моралі (паління, вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки), що призводить до деградації особистості;
б) в частини цих дітей не розвинені соціально-політичні потреби;
в) важкі діти прагнуть до спілкування з подібними собі, перебувають поза зв’язками з постійними учнівськими колективами;
г) недостатньо розвинена потреба у пізнанні навколишнього світу; погано вчаться, не володіють методами пізнавальної діяльності;
д) перекручені естетичні потреби;
е) не розвинена, засмічена вульгаризмами, жаргонною лексикою мова;
є) спостерігається непослідовність, суперечливість у поглядах і переконаннях;
ж) відсутні чіткі уявлення про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;
з) вкрай обмежені інтелектуальні інтереси; перевага утилітарних інтересів над духовними позбавляє цих учнів перспективи розвитку, інтелектуального та морального вдосконалення;
и) приховують свою діяльність від батьків, учителів та однокласників [9,с. 267].
А.І. Кузьмінський вважає, що за ступенем педагогічної занедбаності важких дітей можна поділити на чотири групи:
) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, періодично порушують правила поведінки і дисципліну. Для них характерні негативні моральні якості, такі як нечесність, брехливість, грубощі тощо;
) педагогічно занедбані діти, які негативно ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну та норми моральної поведінки, постійно проявляють негативні моральні риси особистості;
) підлітки-правопорушники, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або направлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ;
) неповнолітні злочинці - педагогічно занедбані підлітки, які вчинили кримінальні злочини й направлені судом до виправно-трудових колоній [9, с. 269].
Важковиховуваність зумовлюють певні психофізіологічні особливості дитини (надмірна дратівливість, збудливість нервової системи або, навпаки, - високий рівень загальмованості реакцій); недостатня вікова розвиненість мотиваційної, афективної та вольової сфер вихованця, його психічних процесів (відчуття, сприймання, уваги, пам’яті, мислення тощо); соціально-психологічні вади розвитку (знижена здатність до вольової адаптації, неадекватна самооцінка й рівень домагань дитини, нерозвиненість здатності до ефективної комунікації, низький ступінь соціалізованості тощо).
Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття В.П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини «важкої») педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції [6, c.45].
Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом. Витоки важковиховуваності О.І. Власова вбачає у таких вадах характеру, які вона поділяв на здебільшого емоційні й переважно активно-вольові. До вад характеру, здебільшого емоційних, вона відносила:
. Нестійкість, нерівність і суперечливість характеру.
. Дратівливість, легка і підвищена збудливість афекту дитини.
. Сильна гострота симпатії або антипатії до людей.
. Імпульсивність вчинків.
. Лякливість і хворобливі страхи(фобії).
. Песимізм або надмірна веселість.
. Байдужість.
. Неохайність або педантизм.
. Пристрасне читання [4,с.288-290].
Як зазначають психологи, у «важких» підлітків формується своєрідне ставлення до товаришів і педагогів, своєрідно проявляється і «опір» вихованню. Тому важлива типізація «важких» підлітків, яка створює можливість намітити типологію прийомів виховної роботи. В психології є ряд достатньо розроблених орієнтовних класифікацій "важких" дітей. Одна з них, проведена у відповідності з типом поведінки, типом входження дітей в систему суспільно-корисної діяльності, при врахуванні всього комплексу даних про моральну сферу їх особистості.
Першу групу характеризують стійкий комплекс суспільно-негативних аномальних, аморальних, примітивних потреб, система відверто антисуспільних поглядів, деформація ставлень, оцінок. У дітей цієї групи сформовані нечіткі уявлення про дружбу, сміливість, почуття сорому. Вони цинічні, грубі, агресивні. Егоїзм, байдужість до переживань інших, усвідомленість здійснюваних правопорушень, відсутність працьовитості і прагнення до споживацького проведення часу - ось типові особливості цієї групи.
Другу групу складають школярі з деформованими потребами і прагненнями. Підлітки намагаються наслідувати тих неповнолітніх правопорушників, у яких проявляється стійкий комплекс аморальних потреб і відверто анти суспільної спрямованості ставлень, поглядів. Відрізняючись загостреним індивідуалізмом, нелагідністю, представники цієї групи прагнуть до привілейованого положення, кривдять слабких. Правопорушення здійснюють ситуативно.
Третю групу характеризує конфлікт між деформованими і позитивними потребами, ставленнями, інтересами, поглядами. Діти цієї групи усвідомлюють недостойність здійснюваних ними правопорушень. Сформовані правильні моральні погляди не стали переконаннями. Егоїстичні прагнення до одержання задоволень або невміння протистояти ситуації сприяють антисуспільним вчинкам, призводять до нагромадження аморального досвіду поведінки.
Четверту групу характеризують учні з слабо деформованими потребами. У них проявляється невпевненість в своїх силах, запопадливість перед вольовими товаришами.
В п’яту групу входять школярі, що стали на шлях правопорушень випадково. Вони піддаються впливу групи або лідера.
О.В. Скрипченко вважає, що типологія «важких» дітей орієнтує вихователя на корекцію системи виховних впливів у цілому, відкриває шляхи застосування індивідуального підходу до кожної дитини, яка знаходиться в конфліктній ситуації, орієнтує на організацію системи суспільно-корисної діяльності [16, с.392-393].
О.І. Власова унаслідок дослідження «важких» дітей також пропонує розрізняти дві категорії важковиховуваних:
діти з «соціалізованими формами» антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.
діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім’ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності, зухвалості й мстивості [4, с. 292].
О.І. Власова, розвиваючи погляди своїх колег, говорить, що категорія соціалізованих "важких" підлітків розпадається ще на дві групи:
підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.
підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки [4, с. 291].
Вона наголошує на тому, що кожна з
виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких
підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то
вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після
якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є
спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми
під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога [4,с.288-290].