Материал: Підприємництво як соціальне явище в українському суспільстві

2.3 Готовність населення до здійснення підприємницької діяльності

Розвиток підприємництва є головним фактором формування середнього класу та побудови громадянського суспільства. Таким чином, Україна має проводити політику, яка буде сприяти розвитку підприємництва, підтримувати малих та середніх підприємців.

В умовах фінансової кризи та зростання безробіття проблема розвитку підприємництва дуже актуальна. Вихід з економічної кризи можливий лише крізь розвиток підприємництва. Необхідно, щоб населення залучалося до підприємницької діяльності, займало активну економічну позицію.

За результатами досліджень Інституту економіки та прогнозування НАН України люди відповіли, що відчувають себе спроможними бути підприємцями 72% самозайнятих, 55% найманих працівників приватних підприємств, 45% найманих працівників підприємств та установ державного сектору.

Згідно з результатами дослідження найбільш спроможними займатися підприємницькою діяльністю є приватні підприємці, бізнесмени, фермери - 72%, ще 16% відчувають себе спроможними, але потребують поглибити свої знання (таблиця 2.3.1). Це зумовлено тим, що приватні підприємці, бізнесмени, фермери і так займаються підприємницькою діяльністю. Рівень готовності державних працівників нижче. Вони зазначають, що не хочуть займатися підприємницькою діяльністю через відсутність своїх ідей, труднощі реєстрації та недосконале законодавство.

Спроможність займатися підприємництвом пов’язана й з наявністю роботи. За результатами досліджень частина безробітних зазначила, що неспроможні зараз почати власний бізнес, і цьому є наступні причини: відсутність своєї ідеї, яка могла б принести прибуток; нестача необхідних знань і навичок; нестача коштів для відкриття своєї власної справи. Можна також прослідкувати, що безробітні поділяються на дві групи: 42% відчувають себе неспроможними до підприємництва, а 46% - спроможними. [8]

За даними соціологічних досліджень більшість населення вважають себе неспроможними розпочати власний бізнес. Насамперед це зумовлено відсутністю власних ідей, нестачею необхідних знань і навичок, браком стартового капіталу. Але загалом за економічними дослідженнями кількість підприємців збільшується. Отже з часом все більше і більше людей відчувають готовність розпочати підприємницьку діяльність.

Таблиця 2.3.1.

Розподіл відповідей респондентів на запитання "Чи відчуваєте Ви себе спроможним займатися підприємницькою діяльністю?" (економічно активне населення за видом зайнятості, %)

3. Держава і підприємництво

.1 Вплив держави на підприємництво

Формування ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Впродовж років, з набуття Україною незалежності, для процесу розвитку підприємництва характерна багатогранність.

Найбільш інтенсивно бізнес розвивався у 1992 році. Цьому сприяло прийняття законів України "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" та інших, які спонукали підприємливих людей започаткувати свою справу.

Також були введені пільги в оподаткуванні новоутворених підприємств. Закони не надавали права податковим органам встановлювати джерела надходження майна в нові підприємства. Таким чином пільги в оподаткуванні надавались і підприємствам, які були створені громадянами, які раніше не займалися підприємницькою діяльністю, так і підприємствам, в які громадяни вносили майно, отримане після ліквідації кооперативів.

Дивлячись на статистичні дані можна прослідкувати тенденцію росту розвитку підприємництва. За період з 1999 по 2002 рік загальна кількість малих підприємств збільшилась з 197127 до 253791 суб’єктів, а середньорічна кількість зайнятих на них працівників з понад 1,5 млн. чоловік - до майже 2 млн.

Отже прослідковувався розвиток бізнесу. Але все-таки були чинники, які заважали розвитку малого підприємництва, це:

-      відсутність чітко сформульованої державної політики у сфері підтримки підприємництва;

-        збільшення адміністративних бар'єрів. Треба виконувати багато дій, щоб відкрити свій власний бізнес. Наприклад: реєстрація, ліцензування, сертифікація, регулювання орендних відносин та інше;

         відсутність реальних та дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

         тиск оподаткування та необхідність звітів;

         невпевненість підприємців у стабільності умов ведення бізнесу;

         надмірне втручання влади в діяльність підприємців. [19]

Ці чинники мали негативний вплив на розвиток підприємництва не тільки тоді, а й зараз.

Але підприємництво продовжувало розвиватися і зростати на Україні. Потрібна була державна політика підтримки підприємництва. У 2000 році була прийнята Національна програма сприяння розвитку підприємництва в Україні.

Метою державної підтримки розвитку підприємництва були:

-      створення умов для позитивних змін в структурі української економіки;

-        забезпечення позитивного розвитку суспільства завдяки розвитку підприємництва;

         підтримка вітчизняних виробників;

         формування умов для забезпечення зайнятості населення, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Внаслідок цих змін, кількість фермерських господарств за період з 2001 року зросла на 4%, а кількість фізичних осіб - підприємців - на 84 %. За даними 32% малих підприємств працювали у сфері торгівлі.

Операціями з нерухомим майном займалися 23,3% підприємств. 5,1% підприємств працювали у сфері транспорту і зв'язку. 3,2% - займались готельним та ресторанним бізнесом; 3,2% - надавали комунальні послуги. 1,4% - займалися фінансовою діяльністю.

У сфері охорони здоров’я і надання соціальної допомоги були зайняті 1,3% малих підприємств, у сфері освіти - 0,6%.

Але потім, після 2005 року приватні підприємства в Україні почали здавати позиції.

Можна побачити з таблиці 3.1, що в останні роки підприємства України працювали зі збитком.

Таблиця 3.1.1

Фінансовий результат від звичайної діяльності підприємств України до оподаткування за 2006-2009рр.

За даними 2009 року, прибутковість українських підприємств була від’ємною (-21209,9 млн. грн.). Але самі високі збитки були в високими 2008 році (-37482,2 млн. грн.). Доля прибуткових підприємств різко зменшувалася, з 2007 року. В 2009 р. вона становила лише 60,1%. Найвищий прибуток було одержано в сфері фінансової діяльності. Самі великі збитки були у підприємців, які займаються операціями з нерухомим майном, орендою та наданням послуг іншим підприємцям,Є і ця тенденція простежується з 2006 року. [16].

Отже, як показують дані, підприємництво знаходиться в не найкращому стані. Результати дослідження свідчать про незадовільне становище, в якому опинилися виробники товарів та послуг.

Наприкінці 2010 року, було прийнято Податковий кодекс, який вступив в силу з 1 січня 2011 року. Цей документ передбачав тимчасове існування спрощеної системи оподаткування за єдиним податком до моменту прийняття законодавчо-нормативного документу, що буде регулювати оподаткування бізнесу. Цим документом створюється ще більше навантаження на бізнес, ніж раніше. Отже підприємцям ще важче вести свій бізнес. Також були нововведення в Податковому кодексі, завдяки яким можливості співпраці малих підприємств з середніми та великими значно скоротилися. [15]

Отже, останні роки вплив держави на підприємництво скоріше має негативний характер, хоча на початку навпаки були прийняті такі акти, що допомагали розвитку підприємництва. Зараз українське підприємництво знаходиться не в найкращому стані. Підприємцям важко започаткувати та вести свою власну справу через недоліки законодавства нашої країни. Але будемо сподіватися, що в майбутньому ці недоліки будуть усунені і підприємництво буде успішно розвиватися.

.2 Ставлення підприємців до корупції

Проблема корупції є однією з основних в нашій державі. Корупція виникає не з нічого, вона базується на певних обставинах і в конкретних сферах діяльності. В політичній та економічній сферах корупція поширена. Боротьба з корупцією повинна базуватися в першу чергу на розумінні причин чому саме в цих сферах виникає корупція, а потім на виробленні механізмів ліквідації корупції в цих сферах.

Центр політико-правових реформ розробляє пропозиції щодо змін у законодавстві, які б могли зменшити ризик корупції. Отже, цей центр здійснив "Проект протидії корупції у сфері надання адміністративних послуг підприємцям та здійснення наглядово-контрольної діяльності". Було проведене комплексне соціологічне дослідження, спрямоване на вивчення ставлення підприємців до пропозицій змін у законодавстві, які могли б зменшити корупційні ризики у політичній та економічній сферах.

У таблиці 3.2.1 наведені порівняння трьох загальнонаціональних опитувань населення, що були проведені у травні 2004 року, червні-липні 2007 року та у березні 2008 року, а також опитування підприємців.

Згідно з даними, населення протягом всього періоду оцінює рівень корупції як "високий" і "дуже високий". Підприємці оцінюють рівень корупції не так високо.

Щодо оцінки корупції виходячи з власного досвіду давання хабара (таблиця 3.2.2), то серед населення 56% тих, кому довелося протягом 2009 року давати хабара, визначили рівень корупції в адміністративних органах як дуже високий, а серед тих, хто за цей час ніяких хабарів не давав - 44% теж вважають рівень корупції дуже високим. Серед підприємців оцінки значно більше залежать від власного досвіду: серед тих, хто протягом року давав хабарі, 53% вважають рівень корупції дуже високим, а от серед тих, кому це робити не довелося - лише 15%. Серед тих підприємців, хто протягом року не давав хабарі, 27% оцінили рівень корупції в Україні як середній, а 15% - як невисокий. Можна зробити висновок, що оцінки підприємців більшою мірою ґрунтуються на власному досвіді, а населення - на стереотипних уявленнях.

Таблиця 3.2.1

Як би Ви оцінили рівень корупції в Україні?

Таблиця 3.2.2

Чи доводилося Вам особисто чи членам Вашої сiм’ї протягом останнiх 12 місяців давати хабар (чи надавати вимушенi послуги за принципом "ти - мені, я - тобi", чи вимушено давати якiсь дарунки тощо)?

Отже, бачимо, що найбільше хабарів давали підприємці (48,1%). Тож у боротьбі з корупцією і хабарництвом треба зосередитися саме на них.

Питання про причини корупції і хабарництва у сфері підприємницької діяльності досліджувалося комплексно: в опитуванні підприємців, у інтерв’ю з експертами, на фокус-групових обговореннях. Згідно з даними фокус-групових обговорень виявилося, що підприємці найчастіше дають хабар робітникам державного апарату, бо без хабар чиновники не надають певні документи та інше.

В опитуванні було таке важливе запитання, як поступлять опитувані у випадку, якщо з них вимагатимуть хабара (таблиця 3.2.3)

Серед підприємців 29,2% готові одразу дати хабара, 6% тих, хто відмовиться від вирішення питання. 11% підприємців при вимаганні хабара звернуться до правових органів, 9,7% до громадських організацій, до ЗМІ - 8,5%.

На фокус-груповій дискусії у Львові підприємці виділили чотири головні напрями боротьби з корупцією:

-      "Чіткість і зрозумілість законодавства";

-        "Робота контрольних органів";

         "Достатній матеріальний стан того, хто представляє державу";

         "Особиста відповідальність чиновника за завдання шкоди підприємцю". [9]

Отже, більшість підприємців оцінюють рівень корупції в нашій державі як середній високий та дуже високий, в той час коли інше населення країни - як дуже високий. Я вважаю, що оцінка підприємців більш об’єктивна, бо вони оцінюють корупцію за власним досвідом, а населення, в більшості, лише за чутками.

За даними приблизно половині підприємцям довелося давати хабар. Основною причиною розквіту корупції підприємці вважають недосконалість законодавства, де закони можуть трактуватися не однозначно. На думку підприємців держава навмисно формулює правила підприємницької діяльності так , що неможливо працювати без їх порушення. Підприємці зазначають, що вони проти корупції, але без неї неможливо вести бізнес.

Таблиця 3.2.3