Розділ 2. Практичні рекомендації щодо розвитку комунікативних навичок у школярів за допомогою діалогічного мовлення
.1 Психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення
Говоріння учнів дедалі більше наближається до реального спілкування. Згідно з вимогами програми, учні основної школи мають оволодівати вміннями характеризувати людей, їх вчинки, висловлювати власне ставлення до людей, подій, суспільних явищ, розповідати про себе, свої захоплення, уподобання, ідеали, підтримувати розмову, висловлювати згоду та незгоду з предметом обговорення. Діалогічне мовлення повинно охоплювати різноманітні за структурою діалогічні єдності, окремі репліки діалогу мають складатися з декількох речень. Монологічне мовлення збільшується за обсягом (до 18 речень наприкінці 9 класу), воно має складатися з різноманітних за структурою речень. Зростає значення непідготовленого мовлення, хоча воно ще може ґрунтуватися на елементах підготовленого мовлення, яке учні складають самостійно у домашній роботі.
Тематика для усного мовлення подана в програмі в такий спосіб, щоб теми для говоріння особистісного характеру, публічної та освітньої сфер спілкування від класу до класу розширювалися та ускладнювалися: 5 клас - «Подорож», «Рідне місто», «Шкільне життя»; 9 клас - «Живопис», «Наука, технічний прогрес», «Освіта в Україні і за кордоном», «Вибір професії». Починаючи з 7 класу, у тематиці для говоріння зявляються країнознавчі теми, які поступово розширюються.
Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Як і будь-який інший вид мовленнєвої діяльності, діалогічне мовлення вмотивоване. Проте в умовах навчання іноземної мови мотив сам по собі виникає далеко не завжди. Отже, необхідно створити умови, в яких у школярів зявилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, тобто, за висловом К.Станіславського, поставити їх у запропоновані обставини . Крім того, сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість в роботі також сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення. Діалогічне мовлення характеризується зверненістю. Спілкування, як правило, проходить у безпосередньому контакті учасників, які добре обізнані з умовами, в яких відбувається комунікація. Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Іншими словами, існує чітка співвіднесеність діалогічного мовлення з ситуацією, що, однак, не можна зрозуміти буквально. Справа в тому, що самі зовнішні обставини ситуації можуть у момент мовлення не бути наявними, проте вони є у свідомості комуні кантів і обовязково включені в неї. Що ж це за обставини? Це можуть бути якісь минулі події, відомі лише співрозмовникам, їхні переживання, життєвий досвід, спільні відомості тощо. Класичним прикладом ситуативності є репліка Іде!, яка у школі може означати, що йде учитель і учням слід негайно заходити до класу й сідати на свої місця, а на трамвайній зупинці - появу довго очікуваного транспорту і т.п. Слід зазначити, що у процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими або комунікативними. Вони завжди містять у собі стимул до мовлення. Уявімо, що у вас спрага. Якщо ви прийшли додому, то звичайно підете на кухню й випєте води (соку, чаю тощо). Але коли ви прийшли в гості, то потреба випити води стане стимулом до мовлення, в даному разі - прохання до господарів дому: Чи не дасте мені склянку води? У мене страшна спрага. Реакція співрозмовника буде як вербальною (Будь ласка , З задоволенням ), так і невербальною: він/вона наллє вам склянку води або пригостить чашкою чаю. З вашого боку буде висловлена вдячність. У реальному процесі спілкування комунікативні ситуації виникають, як правило, самі собою. Це так звані природні ситуації. Чи можна їх використовувати у процесі навчання іноземної мови? Безсумнівно, можна, але їх кількість, на жаль, надзвичайно обмежена. Наприклад, у школі напередодні уроку іноземної мови відбулися спортивні змагання - їх результати не лише можна, але й слід обговорити на уроці, якщо учні вже володіють відповідним мовним і мовленнєвим матеріалом; учень спізнився на урок - в цій ситуації має відбутися коротка розмова між учителем та учнем, до того ж виучуваною мовою. Перелік можна продовжити, але це не збільшить кількість природних ситуацій на уроці. Тому автори підручників і вчителі спеціально створюють комунікативні ситуації, моделюючи природні комунікативні ситуації. Спеціально створені (або штучні) комунікативні ситуації потребують певної деталізації зовнішніх обставин і умов, в яких має місце діалогічне спілкування, наявності вербального стимулу, визначення ролей, в яких комуніканти виступатимуть, стосунків між ними тощо.
В сучасному освітньому просторі особливої ваги набуває принцип комунікативності, який передбачає таку організацію процесу навчання, за якої моделюються риси реального процесу комунікації, в результаті чого студенти вдосконалюють мовленнєві навички та уміння з метою використання іноземної мови як засобу спілкування в майбутній професійній діяльності. Великі можливості для реалізації вказаного принципу має діалог, який, за своєю суттю, є конкретним способом існування людини, її іманентною характеристикою. Процесуальні форми діалогу розрізняють залежно від того, чи здійснюється він за допомогою слів, чи паралінгвістичних засобів (жестів, міміки тощо), чи практичних дій. В реальних умовах найчастіше діалог здійснюється у змішаних формах. Діалогічні відносини мають місце тоді, коли один партнер сприймає цілісний образ іншого на основі визнання його належним до певної спільноти, до якої він зараховує і самого себе, звідси випливає, що сторони діалогічної взаємодії створюють колективний субєкт. Діалогічне мовлення - це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Антидіалогічні відносини - це такі, при яких партнери (або принаймні один з них) розглядають один одного лише як обєкт, річ, принципово відкидаючи наявність будь-якої спільності один з одним і тим самим можливість виникнення діалогу. Такі стосунки характеризуються наявністю імперативних прав у однієї із сторін і відсутністю будь-яких прав у іншої сторони або невизнанням будь-яких прав взаємодії. Діалогічне мовлення є основою комунікативного методу навчання спілкуванню. Воно характеризується певними комунікативними, психологічними та лінгвістичними особливостями, серед яких варто виділити насамперед комунікативний аспект, при оптимальному врахуванні якого мінімізується емоційна напруга та усувається однобічний характер спілкування і включає:
· запит інформації - повідомлення інформації;
· пропозиція (у формі прохання, наказу, поради) - прийняття або неприйняття запропонованого;
· обмін судженнями (думками) враженнями;
· взаємопереконання, обґрунтування власної точки зору.
З психологічної точки зору діалогічне мовлення завжди вмотивоване. Проте, в умовах навчання мотив сам по собі виникає не завжди. Саме тому необхідно створити умови, за яких у школярів зявилося б бажання та потреба щось сказати, передати почуття, подискутувати. Крім того, сприятливий психологічний клімат на занятті, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення, що є безпосереднім завданням викладача. Діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника й певну незавершеність висловлювань, що доповнюється позамовними засобами спілкування (мімікою, жестами, пантомімікою). Проведене нами анкетне опитування серед школярів Харківської ЗОШ №28 засвідчило невисоку зацікавленість діалогічним мовленням. Перевагу цьому виду роботи в процесі вивчення іноземної мови надали від 3% до 7% школярів 5-9 класів. Водночас, відповідаючи на запитання: Заняття з іноземної мови були б цікавішими, якби …, майже 10% опитуваних вказали на можливість вільного спілкування з іноземцями. Виявлена суперечлива тенденція, на нашу думку, вказує на значний невикористаний потенціал в оволодінні нерідною мовою. Сама очікувана процедура спілкування з носіями мови і є діалогічним мовленням. Однією з найважливіших психологічних особливостей діалогічного мовлення є його ситуативність. Ситуативним діалогічне мовлення є тому, що часто його зміст можна зрозуміти лише з урахуванням тієї ситуації, в якій воно здійснюється. Слід зазначити, що в процесі навчання нас цікавлять не будь-які ситуації дійсності, а лише такі, що спонукають до мовлення. Такі ситуації називають мовленнєвими, або комунікативними. Потрібно визначити й компоненти комунікативної ситуації:
· комуніканти та їх стосунки (субєкти спілкування);
· обєкт (предмет) розмови;
· ставлення субєкта (субєктів) до предмета розмови;
· умови мовленнєвого акту.
Характерною особливістю діалогічного мовлення є його емоційна забарвленість. Іншою визначальною рисою мовлення є його спонтанність. Діалогічне мовлення, на відміну від монологічного, неможливо спланувати заздалегідь. Обмін репліками відбувається досить швидко, і реакція вимагає нормального темпу мовлення. Це й зумовлює спонтанність, непідготовленість мовленнєвих дій. Діалогічне мовлення має двосторонній характер. Спілкуючись, співрозмовник виступає то в ролі мовця, то слухача, який повинен реагувати на репліку партнера. Висловлювання, для яких характерною є зміна мовця, називаються реплікою діалогу. Діалогу притаманна неповнота, синтаксична нерозгорнутість реплік. Це стосується перш за все репліки-реакції. Наприклад: Hello, Chris. How are you? Fine, thanks. What about you? Oh, not too bad. Такі лаконічні репліки-реакції можливі завдяки тому, що пропущені члени речення легко відновити, виходячи з попередньої репліки. У звичайному діалозі широко вживаються так звані delay words, тобто слова, які нічого не означають, але слугують для заповнення пауз у діалогах. Наприклад: (анг.) well, well now, you know, let me think, in fact; і т. д. У діалогічному мовленні широко вживаються готові мовленнєві одиниці. Їх називають формулами, шаблонами, стереотипами, які надають діалогові емоційності. Розглянемо функції готових фраз на прикладі короткого діалогу. Excuse me. Yes? Can I help you? Could you, please, tell me the way to Trafalgar Square? Well, look here. I am going in the same direction. I might show you the way there. Oh, thank you. Its very kind of you. Dont mention it.
Перша готова фраза цього діалогу слугує для привернення уваги, друга - є реакцією на першу репліку, третя - для вираження подяки, четверта - реакція на подяку. У методиці навчання іноземних мов термін вправа інтерпретують по-різному. Одні методисти розглядають її як дії, які виконуються з навчальною метою і спрямовані на розвиток, закріплення або корекцію відповідних умінь і навичок; інші - як психофізіологічну діяльність комунікативного характеру, спрямовану на формування здатності брати участь в обміні інформацією; треті - як засіб взаємодії того, хто навчає і того, хто навчається, опосередкований іншомовним матеріалом і конкретними міжособистісними стосунками. Під вправою ми розуміємо різноманітні види навчальної діяльності, що включають систему навчальних дій - від рецептивних, елементарних за операційним складом, до продуктивних, досить складних, які ставлять студентів перед необхідністю багаторазового, варіативного і творчого застосування здобутих у процесі навчання знань у різних звязках і умовах.
.2 Комплекс вправ для навчання діалогічного мовлення
До системи вправ для навчання діалогічного мовлення включаються 4 групи вправ:
І група - вправи для навчання реплікування
Ситуація 1. Учитель: Я театрал і цікавлюся різними театральними жанрами і різними напрямками у музиці. Я скажу, чим саме я цікавлюся. Скажіть, що ви цікавитеся тими самими жанрами, що й я. T: Im interested in opera and ballet. P1: Im interested in opera and ballet too.
Ситуація 2. Учитель: Ми продовжуємо розмову про наші театральні смаки. Але зараз вони можуть різнитися: мені подобається один жанр, а вам - інший. T: Im interested in tragedy. P1: And Im interested in musical comedy.
ІІ група - вправи на засвоєння діалогічної єдності різних видів.
Ситуація 1. Учитель: До нашої школи приїхали гості - ваші ровесники з Великобританії. Ви хочете скласти для них культурну програму. Скажіть своєму іноземному гостю, чим цікавитеся, а він/вона повідомить про свої уподобання. Р1: Im interested in variety show. P2 (a foreign guest): Im interested in variety show too/або: And Im interested in folk music.
Ситуація 2. Учитель: Якщо ваші смаки співпадають, запропонуйте разом піти до відповідного театру. P1: If you are interested in variety show, lets go to the variety theatre together. P2: With pleasure! / Great!
ІІІ група - вправи на створення мікродіалогів.
Ситуація 1.Учитель: Запросіть свого іноземного гостя піти до театру у вихідний день. Скажіть йому/їй про свої уподобання, зясуйте, чим цікавиться ваш гість. Домовтеся, куди конкретно ви підете. Скористайтеся схемою діалогу.Структурно-мовленнєва схема: P1: I sory… , lets go somewhere on … Im interested in … What about you? P2 (foreign guest): Im interested in …, too.P1: Then lets go to …P2: Whats on at the … on …?P1: Let me see, … by … . He/she is a … .P2: All right. Thank you for the invitation.група - вправи на створення діалогів різних функціональних типів.
Ситуація 1. Учитель:(першому партеру): Ви - представник туристичної фірми з США в Україні. Ви розмовляєте з працівником міжнародної молодіжної фірми Супутник. Удвох ви маєте скласти культурну програму для туристів з вашої країни на час їх перебування в Києві.(другому партнеру): Ви - працівник Супутника. Зясуйте у представника зарубіжної туристичної фірми смаки туристів, порекомендуйте театри / концертні зали, які вони можуть відвідати у Києві. Поцікавтеся, чи володіють вони українською / російською мовами, бо від цього теж залежатиме вибір спектаклю / концерту.
Ситуація 2. Учитель: У нашій школі гості. Це англійські школярі. Ми присутні на зборах нашого дискусійного клубу. Обговорюється питання: Як краще проводити вихідні дні?. Звичайно, у всіх вас є своя точка зору. Висловіть її. Намагайтеся переконати інших у своїй правоті. Очікування висловлювання учнів: груповий діалог - дискусія.
Ситуація 3.Учитель: У Києві відбувається міжнародний конгрес юних архітекторів. Завдання першому партнеру: Зясуйте, які визначні місця хочуть побачити ваші нові друзі - юні архітектори із США. Порадьте їм, як туди дістатися. Нагадайте про правила руху в Україні. Завдання другому партеру: Ви - юний архітектор з США. Скажіть, які визначні місця Києва ви хочете побачити. Зясуйте, як туди дістатися. Доведіть, що ви знаєте правила руху в Україні. Очікуване висловлювання учнів: діалог-розпитування з елементами пояснення.
Ситуативний підхід використовується у навчанні інтонації. Метою навчання інтонації є формування:
) рецептивних ритміко-інтонаційних навичок або інтонаційного слуху в аудіюванні;
) продуктивних ритміко-інтонаційних навичок (в говорінні та при читанні уголос).
На відміну від слухо-вимовних (артикуляційних) навичок, які є мовленнєвомоторними, інтонаційні навички - це мовленнєві навички: мовлення є ситуативним за своєю природою, тому й наша інтонація завжди залежить від мовленнєвої ситуації: з ким ми розмовляємо, де ми знаходимось, який комунікативний намір ми хочемо здійснити за допомогою інтонації. Насамперед це стосується таких компонентів інтонації як логічний наголос і мелодія. Обидва компоненти можуть змінити зміст висловлювання.
Види вправ:
. Послухайте розпорядження, які батьки дають своїм дітям. Підніміть руку (сигнальну картку), коли ви почуєте, що розпорядження зроблене у формі прохання. (Або порахуйте, скільки разів батьки звернулися до дітей з проханням). Не забудьте, що прохання передається висхідним тоном.
) Wash up, please.
) Feed the cat and the dog, please.
) Sweet the floor, please. .2. Попросіть товариша зробити те, про що я прошу вас.
Наприклад: Т: Give me the book.P (звертаючись до товариша): Give me the book, please.3. Послухайте накази і передайте їх товаришеві як прохання. Наприклад: Т: Open the door. P: Open the door.
Виразне мовлення передбачає використання не тільки лексичних та граматичних засобів мови, але й правильну організацію мовлення у фонетично-інтонаційному відношенні, що забезпечується тренуванням та практикою в різноманітних ситуативно-комунікативних актах спілкування у класній і позакласній роботі. Одним із типових недоліків мовлення школярів, що вивчають англійську мову, є невміння використовувати звукові засоби мови для передачі комунікативного змісту висловлювання. Це пояснюється недостатнім урахуванням функціонально-смислової ролі звукових засобів для оволодіння усним мовленням та читанням уголос у навчальному процесі. Римування та вірші на уроці можуть використовуватись з різною метою: фонетичної зарядки та опрацювання окремих звуків, для опанування англійської інтонації, під час першого представлення теми, під час проведення ігор, фізкультхвилинок, при вивченні граматичного матеріалу тощо. Розглянемо деякі види вправ з використанням віршів та римування.
І. Фонетична зарядка та опрацювання окремих звуків.
Учитель читає вірш або римівку з опорою на вербальну зорову наочність, перекладає, показує транскрипційний знак. Учні вимовляють звук, потім учні по черзі знаходять його у тексті вірша і називають слова з цим звуком. Варіанти:а) один учень читає вірш/римівку, інший перекладає;б) вчитель показує транскрипційний знак, учні по черзі називають слова з цим звуком, але без опори на текст вірша;в) фонетична зарядка та опрацювання окремих звуків можуть бути організовані як змагання. Наприклад, хто краще памятає слова з вірша/рисівки, в яких є поданий звук;г) використання транскрипційних знаків за аналогією з лексичними картками миттєвого предявлення.
ІІ. Опанування англійської інтонації.
. Учитель читає вірш/римівку з опорою на вербальну зорову наочність, здійснює інтонування віршованого тексту, тобто позначає наголошені склади, паузи, низхідний чи висхідний тон. Далі має місце відтворення (імітація) інтонації віршованого тексту окремими учнями, а також у хоровому режимі за вчителем або у звукозапису.
Варіанти:
а) в ролі вчителя виступає один з найбільш підготовлених учнів;
б) гра The Conductor. Відтворення інтонації учнями відбувається одночасно з показом інтонаційної схеми рукою;
. Гра The Conductor of the Оrchtstra. Рухаючи руками, як диригент, плескаючи в долоні, легко стукаючи рукою або олівцем, вчитель відтворює наголошені і ненаголошені склади, інтонацію, а учні намагаються відгадати цей вірш/римівку. Варіанти:а) диригентом оркестру виступає один з учнів;б) ця гра може бути використана для проведення змагання між командами.