За зовнішнім виглядом сітали можуть бути непрозорими (глухими), прозорими, а також пофарбованими (темних, коричневих, сірих, кремових і світлих кольорів). Міцність їх залежить від температури: до 700-780°С вона знижується незначно, а при більш високих температурах швидко падає. Жароміцність сіталів становить 800-1200°С.Причина особливо цінних властивостей сіталів полягає в їхній винятковій дрібнозернистості й майже ідеальній полікристалічній структурі. У них зовсім відсутня будь-яка пористість. Усадка матеріалу під час його переробки незначна. Велика абразивна стійкість робить їх малочутливими до поверхневих дефектів.Деталі із сіталів з'єднують одна з одною й іншими матеріалами за допомогою склокристалічного цементу з подальшою термічною обробкою при 400-600°С, клеїв і замазок на основі епоксидної смоли й рідкого скла, металізацією з подальшим паянням. Сітали класифікують залежно від способу виробництва, від характеру вихідних матеріалів і за призначенням. Сіталові вироби одержують, як правило, шляхом плавлення скляної шихти спеціального складу, охолодження розплаву до пластичного стану й подальшого формування методами скляної або керамічної технології (витягування, видування, прокатка, пресування), а потім сіталізацією. Такі вироби одержують також порошковим методом спікання.За характером вихідних матеріалів і властивостей виділяють: петросітали, шлакоситали й технічні сітали. Різновидом сіталів є сіталопласти - композиційні матеріали, одержувані на базі пластичних мас (фторопластів) і сіталів. Петросітали одержують на основі габроноритових, діабазових й інших гірських порід, шлакосітали - з металургійних або паливних шлаків. Технічні сітали виготовляють на основі штучних композицій з різних хімічних сполук - оксидів, солей.За призначенням сітали поділяють на конструкційні (будівельні й машинобудівні), технічні, радіо-, електро- і фототехнічні.На основі сіталів одержують різні клеї для склеювання металу, скла, кераміки. Найбільше поширення в будівництві одержали шлакоситали й піношлакосітали. Шлакосітали - сітали з вогненно-рідких металургійних шлаків. Щільність - 600-2700 кг/м3; σсж = 250-550 МПа, σзг = 65-130 МПа, Е = 11 · 104 МПа, робочі температури - до 750°С, водопоглинання практично дорівнює нулю; високі кислото- і лугостійкість. Вироби зі шлакосіталу дешеві й відрізняються високою довговічністю. Ці вироби використовуються для сходових маршів, плиток підлог, внутрішніх перегородок, як покрівельний і стіновий матеріал, для облицювання відповідальних частин гідроспоруджень, а також у дорожньому будівництві як плити для тротуарів, дорожніх покриттів, бортових каменів. Листовий шлакосітал (можна одержувати будь-яких кольорів) використовується як декоративно-оздоблювальний матеріал для зовнішнього й внутрішнього облицювання споруджень. Шлакосітали можуть бути отримані будь-яких кольорів, а за довговічністю вони конкурують із базальтами й гранітами. Піношлакосітал - спінений шлакосітал із комірчастою структурою. Ефективний теплоізоляційний матеріал з незначним водопоглинанням і малою гігроскопічністю. Робочі температури - до 750°С. Піношлакосітали використовують для утеплення стін і звукоізоляції приміщень, а також для ізоляції трубопроводів теплотраси й промислових печей.
У машинобудуванні сітали
застосовують для виготовлення підшипників, деталей двигунів, труб, жаростійких
покриттів, лопат компресорів, точних калібрів металорізальних верстатів,
метрологічних мір довжини, фільєр для витягування синтетичного волокна,
абразивів для шліфування; у хімічному машинобудуванні - пар тертя, плунжерів,
деталей хімічних насосів, реакторів, мішалок, запірних клапанів. Радіо- й
електротехнічні сітали використовуються для виготовлення підкладок, оболонок,
плато, сітчастих екранів, антенних обтічників й ін., а також як жаростійкі
покриття для захисту металів від дії високих температур. Фототехнічні сітали
застосовуються для виготовлення сітчастих екранів телевізорів, коліматорів
світла, дорожніх знаків, дзеркал телескопів, для заміни фотоемульсій діапозитивів,
на шкалах приладів й ін. Розподільна здатність і якість зображення у
фотосіталів вищі, ніж у звичайних фотоемульсій.
Список літератури
1. Мозберг Р.К. Матеріалознавство. -М.: Вища школа, 1991.
. Кулезньов В.Н., Шершньов В.А. Хімія та фізика полімерів: Підручник для вузів. -М.: Вища школа, 1988.