У деяких випадках музикальність навіть може вуалювати або заповнювати обмежені професійні <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F> дані музиканта-виконавця. Музичність піддається розвитку, але на основі вже проявилися в тій чи іншій формі її ознак. Вона формується і розвивається тільки в конкретній діяльності конкретної людини, тому в різних людей музикальність різна, як розрізняється вона і у музикантів різних спеціальностей.
Проблема діагностики музичності містить в собі цікаве протиріччя. У практичних заняттях з учнем порівняно неважко виділити дітей з яскраво вираженою музикальністю. Але домогтися точної відповіді на всі виникаючі тут питання дослідникам не вдається. У зарубіжній музичної тестології пошуки критеріїв музикальності ведуться на основі вивчення здатності створювати звукові структури. Вважають, що здібності тонко переживати музику і виражати себе за допомогою музики (тобто звукових структур) повинні бути тісно взаємопов'язані. Серед характерних <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80> ознак музикальності називають також ранній прояв музичного слуху, наявність стійкої потреби і вибірковості в музичних враження, музичну активність (прагнення слухати, співати, складати музику), природну <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0> (тобто не щеплену педагогами) виразність виконання.
Однак тісний взаємозв'язок якості музичного сприйняття та відтворення, мабуть, важлива для діагностики музикальності тільки на ранніх щаблях музичного розвитку. Багато музикантів проводили розмежувальну лінію між здатністю розуміти і глибоко переживати музику і здатністю виразно виконувати її, "говорити" на її мовою, тобто здатністю вільно виражати себе в музиці.
Іншими словами, музикальність сприйняття і переживання музики не зумовлює для професійного музиканта практичного музично-художнього мислення <http://ua-referat.com/%D0%9C%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F>, яке спирається на виконавський талант <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D1%82> і професійну <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F> майстерність.
Прямо протилежним за змістом музичності є поняття "амузия" (від гр. Amusia - некультурність, неосвіченість, нехудожньо) - вкрай низький ступінь музичних здібностей або патологічне <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F> їх порушення, відхилення від нормального музичного розвитку людини, відповідного <http://ua-referat.com/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%8C>цій культурі. Амузия зустрічається приблизно у 2 - 3% людей. Її слід відрізняти від відставань у музичному розвитку або музичної нерозвиненості (таких людей може бути до 30%), які можуть бути виправлені індивідуальної педагогічною <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%BA%D0%B0> роботою.
У патопсихології Амузия називають повну втрату або часткове порушення музичного сприйняття, впізнавання, відтворення і переживання музики або окремих її елементів (часто на тлі збережених в цілому мовних функцій). В основі Амузия лежить порушення сприйняття і переживання звукоотношеній - послідовності <http://ua-referat.com/%D0%9F%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96> звуків як смислового єдності.
У залежності від первинного механізму виникнення розрізняють кілька типів Амузия. Сенсорні Амузия викликані частіше аномаліями або ушкодженнями фізіологічного апарату слуху або ураженнями правої скроневої ділянки мозку. При сенсорних Амузия відзначаються грубі порушення сприйняття висоти звуків, тембру, співзвуч, мелодій (глухота на мелодії), ритму (аритмія). Людина не дізнається добре знайомих мелодій (наприклад, державний гімн), не помічає звуковисотного спотворень мелодії, не може сказати, схожі короткі мотиви або різні, не відрізняє звуки по висоті; музиканти перестають дізнаватися інтервали, втрачають абсолютний слух. Іноді розрізнення висоти звуків може зберігатися, але здатність сприймати і пізнавати інтервали, мотиви і мелодії втрачається. При сенсорних Амузия часто порушується мовний слух, страждає інтонаційна <http://ua-referat.com/%D0%86%D0%BD%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F> сторона мови.
Питання про мозкову локалізації Амузия до кінця не з'ясовано, хоча є дані про зв'язки сенсорної Амузия з ураженнями лівої півкулі, а моторної - правого. Суперечливість даних пов'язана з індивідуальною варіативністю мозку, а також з професією <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F> хворих (у музикантів мозкова локалізація Амузия інша, ніж у немузикантов).
Часто нездатність до музики пояснюють відсутністю або вкрай низьким ступенем вираженості музичних здібностей. З психологічної точки зору це не зовсім вірно. Нездатність до музики не можна плутати з Амузия (патологічними порушеннями психічних функцій) і з музичною нерозвиненістю, викликаної відсутністю виховного музичного впливу. Нездатність - характеристика людини, якому перш за все, має властивості, що суперечать <http://ua-referat.com/%D0%A1%D1%83%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BA%D0%B0> музичної діяльності, що перешкоджають оволодінню нею (наприклад, сповільненість або стагнація емоційної реакції або підвищена спонтанність реагування, переважна формування "внутрішнього плану дій" - активності внутрішнього слуху та ін.) Але при цьому необхідні для музичної діяльності властивості (наприклад, здатність слухового контролю руху або слухове уяву) слабко виражені. Нездатність виражається у стійкості помилок, в систематичному їх повторенні без помітного поліпшення якості дій, без видимого розвитку при наполегливій роботі і бажанні добитися результату. Остання принципово <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D1%82> важливо. Нездатність не можна діагностувати тільки на основі того, що учень лінується, не любить чи не хоче займатися (у такій ситуації може бути безліч різних психологічних <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F> причин, не пов'язаних з наявністю або відсутністю музичних здібностей). Якраз навпаки, певний скромний рівень музичних здібностей часто може спонукати до занять музикою і недієздатного, але процес навчання <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81_%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F> активізує не тільки наявні можливості, а й непереборні психологічні перешкоди.
Задатками в психології називають вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні особливості людини (наприклад, властивості органів почуттів, руху, вищої нервової діяльності та ін.), які мають важливе значення для розвитку здібностей. Задатки багатозначні: на основі одних і тих самих задатків можуть розвиватися різні здібності, у залежності від характеру <http://ua-referat.com/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B5%D1%80> вимог, які пред'являються до людини в процесі <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81> освоєння будь-якої діяльності. Задатки - природна <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0> основа відмінностей людей за здібностями.
У задатках завжди поєднуються фактори спадкові (генетично обумовлені), вроджені (пов'язані з умовами внутрішньоутробного розвитку), вікові (психологічні особливості, притаманні кожній віковій ступені розвитку) і соціально-культурні. Відокремити їх один від одного дуже важко. У розвитку задатків взаємодіють процеси <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81> біологічного дозрівання, вплив середовища (навчання і виховання) і особливості роботи органів почуттів і руху при виконанні діяльності.
Задатки не створюються в
процесі розвитку і виховання, але і не зникають, якщо відсутні необхідні умови
для їх виявлення. При однакових зовнішніх впливах задатки змінюються у різних
людей по-різному. Можлива, наприклад, так звана вибухова реалізація завдатку,
тобто вибуховий формування здібності: здатність формується протягом днів,
тижнів, як це буває в деяких вундеркіндів. У подібних випадках швидкість
формування здатності розглядається як показник високої представленості
завдатку. Але можливо і поступове виявлення завдатку, досить повільне і
настільки ж повноцінне формування на його основі певної здатності.
Музичність
як сукупність музичних здібностей, їх синтез
У психологів <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3> і педагогів-практиків можна спостерігати різні уявлення про музичні здібності або, як частіше говорять, про музичні задатки.
У самому широкому плані задатками елементарних музичних здібностей виступають основні сенсорні, інтелектуальні, мнемічні, рухові і афективні функції <http://ua-referat.com/%D0%A4%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D1%97> людської психіки. Як вже зазначалося, елементарні музичні здібності можуть бути розвинені майже у всіх людей (можна сказати, що тут нездатних ні).
У практиці відбору дітей для професійного музичного навчання задатками часто вважають високу ступінь розвитку самих елементарних музичних здібностей <http://ua-referat.com/%D0%97%D0%B4%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96>(звуковисотного слуху, ладового почуття, почуття ритму) і музичної пам'яті. Наявність названих здібностей педагоги оцінюють скоріше як показник відсутності дефектів музичного слуху у дитини, ніж як показник можливих майбутніх досягнень. Напевно, тому музиканти-педагоги їх і відносять до музичних задатків, а не до музичних здібностей, як це роблять психологи <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3>.
У практиці навчання музикантів-інструменталістів поняття задатків ближче до того, що прийнято у психологів. Тут до завдаткам здібностей музиканта відносять вроджені анатомо-фізіологічні, нейрофізіологічні та психологічні особливості, які виступають важливими передумовами успішного професійного навчання. Серед них називають:
деякі властивості м'язової тканини <http://ua-referat.com/%D0%A2%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BD%D0%B8>, органів руху, дихання <http://ua-referat.com/%D0%94%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F>, слуху;
властивості вищої нервової діяльності (в першу чергу ті, з якими пов'язані швидкість і тонкість психічних реакцій, - чутливість слухового аналізатора, лабільність як властивість нервової системи, деякі особливості аналізаторні-ефекторних і психомоторної систем, емоційної реактивності та ін.)
Задатки специфічні для різних музичних професій. Наприклад, для співаків має значення обсяг глотки, форма і твердість неба та ін, їм необхідно особливу будову вокально-артикуляційного і дихального апарату, тонкість вібраційно-м'язового почуття, пластичність міміки і пантоміміки; у піаністів повинна бути хороша розтяжка пальців, підвищена гнучкість суглобів верхніх кінцівок, тонка сприйнятливість до всіх руховим імпульсам, скрипалям важлива довжина пальців, форма кисті руки, ліктів і подушечок пальців, гнучкість суглобів верхніх кінцівок, хороший вестибулярний апарат; виконавцям на духових інструментах потрібна певна форма губ, хороший стан дихального апарату і т.п.
Задатки впливають на розвиток <http://ua-referat.com/%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%B2%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BA> професійних музичних здібностей, але, як уже зазначалося, не визначають цілком цього розвитку. Виняток, мабуть, становить анатомічна будова гортані у співаків, від якого залежать гідності співочого голосу. Історії мистецтва відомі прекрасні піаністи з не дуже гарними (вузькими, сухими, невеликими) руками або скрипалі з вельми великої пензлем і м'ясистими пальцями, ледь уміщається на грифі інструмента (Вівальді).
До завдаткам не слід відносити такі професійно <http://ua-referat.com/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%84%D0%B5%D1%81%D1%96%D1%8F> важливі якості особистості, як активність уяви, емоційна стійкість <http://ua-referat.com/%D0%A1%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BA%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C>, саморегуляція, працездатність, цілеспрямованість, воля <http://ua-referat.com/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D1%8F> та ін.. Вони можуть бути багато в чому сформовані і розвинуті у процесі навчання та професійної діяльності.
Здатність - тільки одна з можливих проявів завдатку. Іншим його виразом може бути схильність людини до певної діяльності. Схильності відбивають інтереси й прагнення людини. Схильності називають особистісної <http://ua-referat.com/%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C> передумовою здібностей, бо вони спонукають людину до діяльності, в якій можуть розвиватися його здібності. Тому схильності можуть бути ознаками формується здібності.
Тим не менше схильності і
здібності пов'язані один з одним складним чином: у людини можуть бути так звані
помилкові схильності, викликані наслідуванням, навіюванням, модою і пр., при
слабо виражених здібностях
<http://ua-referat.com/%D0%97%D0%B4%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96>,
а у обдарованого учня схильності можуть "прокинутися" набагато
пізніше, на тлі досить яскраво проявилися здібностей.
Вікові особливості музичного розвитку дитини
музика виховання здібність дитина
Здібності дитини розвиваються в процесі активної музичної діяльності. Правильно організувати і направити її з самого раннього дитинства, враховуючи зміни вікових щаблів, - завдання педагога. В іншому випадку іноді спостерігається відставання у розвитку. Наприклад, якщо не вчити дітей розрізняти музичні звуки по висоті, то дитина до 7 років не в змозі буде справитися з завданням, яке легко виконує більш молодший.
Найбільш істотними особливостями музичного розвитку є:
слухове відчуття, музичний слух;
якість і рівень емоційної чуйності на музику різного характеру;
найпростіші навички, дії у співочому та музично-ритмічному виконавстві.
Відзначимо загальні тенденції вікового розвитку.
Перший рік життя. Психологи відзначають, що у дітей рано з'являється слухова чутливість. За даними А.А. Люблінської, у малюка на 10-12-й день життя виникають реакції на звуки. На другому місяці дитина припиняє рухатися і затихає, прислухаючись до голосу, до звучання скрипки. У 4-5 місяців відзначається схильність до деякої диференціації музичних звуків: дитина починає реагувати на джерело, звідки лунають звуки, прислухатися до інтонацій співочого голосу. З перших місяців нормально розвивається дитина відповідає на характер музики так званим комплексом пожвавлення, радіє чи заспокоюється. До кінця першого року життя малюк, слухаючи спів дорослого, підлаштовується до його інтонації гуленієм, лепетом.
Прояви емоційної чуйності на музику, розвиток слухових відчуттів дозволяють здійснювати музичне харчування з самого раннього віку.
Другий рік життя. При сприйнятті музики діти виявляють яскраво контрастні емоції: веселе пожвавлення або спокійний настрій. Слухові відчуття більш диференціювання: дитина розрізняє високий і низький звуки, голосне і тихе звучання і навіть темброву забарвлення (грає металофон або барабан). Народжуються перші, свідомо відтворюються співочі інтонації; підспівуючи дорослому, дитина повторює за ним закінчення музичних фраз пісні. Він опановує найпростішими рухами: ляскає притупує, паморочиться під звуки музики.
Третій і четвертий рік життя. У дітей підвищується чутливість, можливість більш точного розрізнення властивостей предметів і явищ, у тому числі і музичних. Відзначаються також індивідуальні відмінності в слухової чутливості. Наприклад, деякі малюки можуть точно відтворити нескладну мелодію. Цей період розвитку характеризується прагненням до самостійної діяльності. Відбувається перехід від ситуативної промові до зв'язного, від наочно-дієвого мислення до наочно-образного, помітно зміцнюється м'язово-руховий апарат. У дитини з'являється бажання займатися музикою, активно діяти. До 4 років діти можуть самостійно, при незначної допомоги дорослого заспівати маленьку пісеньку. Вони володіють багатьма рухами, які дозволяють до певної міри самостійно танцювати і грати.
П'ятий рік життя. Він характеризується активною допитливістю дітей. Це період запитань: «чому?», «Чому?». Дитина починає осмислювати зв'язок між явищами і подіями, може зробити найпростіші узагальнення. Він спостережливий, здатний визначити: музика весела, радісна, спокійна; звуки високі, низькі, гучні, тихі; в п'єсі частини (одна швидка, а інша повільна), на якому інструменті грають мелодію (рояль, скрипка, баян). Дитині зрозумілі вимоги: як треба заспівати пісню, як рухатися в спокійному хороводі і як в рухомий танці.
Голос у цьому віці набуває дзвінкість, рухливість. Співочі інтонації стають більш стійкими, але вимагають постійної підтримки дорослого. Налагоджується вокально-слухова координація.