Тема 1. Методи наукового дослідження мови

1. Метод — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.

ОПИСОВИЙ МЕТОД.

Його мета — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентари-зації та систематизації мовних одиниць. Так, наприк-лад, якщо необхідно дослідити фонетичну систему якоїсьмови, вчений повинен вичленити з мовлення всі звуки,ідентифікувати їх і подати їх повний список (інвентаризувати звуки), відтак класифікувати їх (виділити голосні й приголосні, приголосні поділити на сонорні й шумні, шумні — на дзвінкі й глухі тощо). Цей метод має велике практичне значення, оскільки пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено так необхідні описові граматики різних мов і тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні слов-ники.

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД.

Його об'єктом є споріднені мови, тобто ті, які мають спільного предка. Головне завдання цього методу — відкриття законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати (відтворити) давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення.

ЗІСТАВНИЙ МЕТОД. Його об'єктом є вивчення різних мов споріднених і неспоріднених. Мета — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові (ізоморфні) й відмінні, специфічні (аломорфні) риси зіставлюваних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах.

СТРУКТУРНИЙ МЕТОД. Він застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені й пов'язані строгою системою відношень і зв'язків. Структурний метод реалізується в чотирьох методиках лінгвістичного дослідження — дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу

2. Синхронія — 1) стан мови в певний момент її розвитку, в певну епоху; 2) вивчення мови в цьому стані (в абстракції від часового чинника).

Діахронія — 1) історичний розвиток мови; 2) дослідження мови в часі, в її історичному розвитку.

Індукція (від лат. inductio "наведення") - метод дослідження, згідно з яким на підставі знання про окреме роблять висновок про загальне.

Дедукція (від лат. deductio "виведення") - метод дослідження,згідно з яким на основі загальних положень (аксіом, постулатів, гіпотез) роблять висновки про окремі факти.

[М.П.Кочерган “Вступ до мовознавства”]

Практичне завдання.

Проаналізувавши наведений матеріал, можу зробити такий висновок. Основне коріння слів не змінилося та залишилось подібним на фонетичному, граматичному і лексичному рівнях у слов’янських мовах.

Порівняльно-історичний метод — сукупність прийомів і процедур історико-генетичногодослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку.

Техніка порівняльно-історичного методу складається з двох паралельних процедур: порівняння мовних явищ (причому для цього залучають тільки споріднені мови) і їх розгляд в історичному аспекті.

Основні прийоми порівняльно-історичного методу зводяться до визначення генетичної належності мовних явищ, установлення системи відповідностей і відхилень від них на різних рівнях, моделювання вихідних праформ (архетипів), хронологічної і просторової локалізації мовних явищ і здійснення на цій основі генеалогічної класифікації мов.

Тема 2. Мовленнєвий апарат. Його будова

1. Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок (у широкому розумінні творення звуків, тобто з урахуванням середнього і нижнього поверхів мовленнєвого апарата, сюди відносять ще діафрагму, легені, пірамідальні хрящі й зв'язки).

Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли,тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Слід зазначити, що не всі активні органи завжди є активними. Навіть найактивніший мовленнєвий орган — язик — при вимові звуків [б], [п] та інших губних і гортанного [г] є пасивним.

Органи мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків.

Умовно можна виділити три "поверхи" мовленнєвого апарату — нижній, середній і верхній.

До нижнього належить апарат дихання — легені, бронхи, трахея та діафрагма. їх функція — накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь.

Середній поверх — гортань. Гортань — це своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів (виступ щитовидного хряща у чоловіків називають адамовим яблуком, або кадиком) і двох рухомих пірамідальних хрящів.

Верхній поверх — надставна порожнина (її ще називають надставною трубою), до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа.

2. Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією.

В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, кульмінацію і рекурсію.

Екскурсія, або приступ — початковий рух органів мовлення, підготовка органів мовлення до вимови звука.

Кульмінація, або витримка — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків.

Рекурсія, або відступ - повернення органів мовлення у вихідне положення.

Практичні завдання

1. При творенні голосних у мовленнєвому апараті немає перешкоди, так що струмінь повітря проходить вільно. При творенні приголосних видихуваному повітрю доводиться долати перешкоди . Різною є і м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно більшою. Крім того, у творенні голосних беруть участь інші м'язи, ніж у творенні приголосних: у першому випадку ті, які служать для відкривання рота, а в другому ті, які служать для закривання рота.

3. Звук [г] створюється в порожнині глотки: задня її стінка (в області зіва) і корінь язика наближаються, між ними виникає щілина , м'яке піднебіння закриває прохід в носову порожнину; голосові зв'язки вібрують. Губи і зуби набувають положення наступного голосного звука; кінчик язика відтягнутий від нижніх зубів. . Звук [ґ] створюється при зімкненні двох артикуляторів, унаслідок чого перегороджується шлях повітряному струменю. Тиск повітря при творенні проривних зростає за перешкодою і в певний момент із силою її прориває. Губи і зуби набувають положення наступного голосного звука, голосові зв'язки вібрують.

[М.П.Кочерган “Вступ до мовознавства”; Ю.О.Карпенко “Вступ до мовознавства”]

Тема 3. Розвиток лексики. Лексикографія.

1. Лексикографія — розділ мовознавства, який займається теорією і практикою укладання словників.

ПОЗАМОВНІ ПРИЧИНИ — це зміни в навколишньому світі. Будь-яке нововведення в техніці, побуті, суспільному житті, у сфері культури та ідеології супроводжується появою нових слів, а зникнення тих чи інших знарядь, форм побуту, суспільних явищ спричинює зникнення відповідних слів. Таким чином, мова в своєму словнику віддзеркалює всі суспільні зміни.

ВНУТРІШНЬОМОВНІ причини зміни словникового складу представлені тенденціями до економії, уніфікації, системності мовних засобів, варіювання номінацій із різними мотивацією, походженням, завданнями експресивно-емоційної та стилістичної виразності

Архаїзми — слова, які називають предмети та явища, що існують і тепер, але витіснені зактивного вжитку іншими синонімічними словами. Історизми — слова, які вийшли з ужитку в зв'язку зі зникненням позначуваних ними понять.

Неологізми - нові слова, що виникли за пам'яті людей, які їх використовують.

Матеріальне (лексичне) запозичення — запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення й експонент).

Калькування (від фр. caique "копія") — копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова.

2. ЛІНГВІСТИЧНІ СЛОВНИКИ — це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їх граматичні та стилістичні ознаки, особливості їх функціонування.

ТЛУМАЧНІ сл. розкривають (тлумачать) значення слів. У слові позначається наголос, вказується на його граматичні й стилістичні властивості.

ДІАЛЕКТНІ сл. зібрали й розтлумачили лексику одного діалекту або декількох діалектів однієї мови.

ІСТОРИЧНІ сл. подають лексику певного історичного періоду.

ЕТИМОЛОГІЧНІ сл. розкривають походження слова, зокрема в них вказується, власне чи запозичене слово; якщо запозичене, то коли і з якої мови.

СИНОНІМІЧНІ наводять синонімічні ряди, які складаються зі слів і словосполучень тотожних або близьких за значенням.

Практичне завдання.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 232.

НАЦІЯ. Конкретно-історична форма спільності людей, об'єднаних єдиною мовою і територією, глибокими внутрішніми економічними зв'язками, певними рисами культури і характеру. Українська нація.. будує свою культуру, національну формою, соціалістичну змістом (Максим Рильський, III, 1956, 81).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 7.

А́нгел, а́нгол, ла и а́нгель, ля, м. = Я́нгол. Рудч. Ск. І. 24. Був би ангел, коби не роги. Фр. Пр. 4. Над тим дитям три анголи дихали. Чуб. ІІІ. 326. Ум. Ангело́чок. Да над домом ангелочки літали, Ісуса Христа в ризи сповивали. Чуб. III. 323.

[М.П.Кочерган “Вступ до мовознавства”; Ю.О.Карпенко “Вступ до мовознавства”]

Тема 4. Фразеологія

1. Фразеологія - 1) сукупність фразеологізмів даної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення закономірностей функціонування їх у мові.

Фразеологізми — стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново.

2. Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Фразеологічні єдності - семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Фразеологічні сполучення — звороти, в яких самостійне значення кожного слова є абсолютно чітким, але один із компонентів має зв'язане значення.

Фразеологічні вирази — стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням.

Корінні фразеологізми. До цієї групи належать стійкі сполучення слів, основою яких є лексеми власної мови. а) спільнослов'янські — характерні для всіх слов'янських мов. б) східнослов'янські — притаманні лише українській, російській та білоруській мовам. ходом). в) власне українські — існують лише в українській мові й утворені на ґрунті її лексики.

Запозичені фразеологізми. Ця група охоплює стійкі сполучення слів, запозичені з інших (споріднених і неспоріднених) мов. а) власне запозичення — фразеологізм перенесений з іншої мови без зміни звучання. б) кальки — перекладений кожен компонент фразеологізму без збереження зрозумілої мотивації цілого. в) переклади — фразеологізм перекладений зі збереженням мотивації; зміст цілого певним чином пов'язаний із семантикою компонентів.

Практичні завдання.

[М.П.Кочерган “Вступ до мовознавства”; Ю.О.Карпенко “Вступ до мовознавства”]

Тема 5. Граматичні способи. Синтетичні й аналітичні мови.

1. Синтетичні граматичні способи

1) Алітерація

Суфіксація (укр. перечитати — перечитувати (недоконаний вид);

Префіксація (укр. нести — занести, внести, принести, піднести);

Конфіскація (нім. machen "робота" — gemacht "зроблений");

Інфіксація (лат. vici "переміг" — vinco "перемагаю");

Трансфіксація (араб, катаба "написав", кутіба "написаний");

Нульовий афікс (укр. стіна — стін)

2) Чергування Англ. sing "співати", "співаю" — sang "співав" наголос Руки (род. відм. однини) — руки (наз. відм. множини)

3) Редуплікація Індонез. orang "людина" — orang-orang "люди" словоскладення Укр. стінгазета, нім.Kopfschmerz "головний біль"

4) Суплетивізм Укр. говорити (недоконаний вид) — сказати (доконаний вид)

2. Аналітичні граматичні способи

1) Спосіб службових слів

А) Нім. schreiben"писати" — das Schreiben "письмо"; б)Англ. the man "певна людина" — а man "якась людина"; в) нім. der Deutsche "німець" — die Deutsche "німкеня"; г) das Fenster "вікно" — die Fenster "вікна"; ґ) нім. наз. відм. der Tisch, род. des Tisches, дав. dem Tisch, знах. den Tisch.

2) Спосіб інтонації

А) Він прийшов. Він прийшов? Б) Читати довго/не міг. Читати/довго не міг. В) Бачу матір в садочку. Бачу: /матір — в садочку. Г) Хмариться, дощ буде і Хмариться — дощ буде; ґ) Він безперечно має рацію і Він, безперечно, має рацію.

3) Спосіб порядку слів

А) Буття визначає свідомість і Свідомість визначає буття. Б) Англ. stone wall "кам'яна стіна", wall stone "стінний камінь".

Практичне завдання.

Вправа 1.

Укр.: я – мене (суплетивізм), малювати – намалювати (афіксація виражена префіксацією), надуші було легко-легко (редуплікація), він – його (суплетивізм).

Рос.: иду – шёл (суплетивізм), хорошо – лучше (суплетивізм), сон – сна (чергування), нарезать – нарезать (наголос), белый - белый снег(редуплікація), ребёнок – дети (суплетивізм).

Англ.: woman – women (чергування), go – went (суплетивізм), girl – girls (афіксація), she – her (чергування ), many – more (чергування), bad – worse (суплетивізм), foot – feet (чергування).

Вправа 2.

Укр.: будемо читати (використання допоміжного дієслова для вираження форми майбутнього часу); писав би (використання допоміжного дієслова для вираження умовного способу); ніч змінює день, день змінює ніч (спосіб порядку слів розрізняє підмет і додаток); більш відомий (спосіб службових слів – створення ступеня порівняння якісного прикметника); я зустрів подругу матері, я зустрів матір подруги (спосіб порядку слів розрізняє означення й означуване).

Рос.: самый лучший (спосіб службових слів – створення ступеня порівняння якісного прикметника); рассказал бы (посіб службових слів - частка би використовується для творення (і вираження) умовного способу); буду писать (використання допоміжного дієслова для вираження форми майбутнього часу); мать любит дочь, дочь любит мать (спосіб порядку слів розрізняє підмет і додаток); менее интересный (спосіб службових слів – створення ступеня порівняння якісного прикметника).

Англ.: has been (використання допоміжної часточки «has» для вираження форми минулого часу) , was walking (використання допоміжної часточки «was» та герундія для вираження форми минулого тривалого часу), the sister, a sister (спосіб службових слав (артиклів) - розрізняють граматичні категорії означеності/неозначеності), the most wonderful (спосіб службових слів – створення ступеня порівняння якісного прикметника) , was born (використання допоміжної часточки «was» для вираження форми минулого часу) , have to do (використання допоміжного модального слова), of the sister (позначення приналежності до предмета/людини), had spoken (використання допоміжного дієслова «have (inf.)» для вираження форми минулого часу), is speaking (використання допоміжної часточки «is» та герундія для вираження форми тривалого теперішнього часу).