Материал: Місце соціальної стратегії розвитку в стратегічному наборі вітчизняного підприємства

Стратегія соціального розвитку, яка створена з дотриманням зазначених принципів відіграє роль специфічного фільтра, через який у процесі підготовки мають проходити всі управлінські рішення стратегічного характеру і котрий, залежно від обраного варіанту стратегії соціального розвитку, суттєво впливає на кінцевий результат прийняття стратегічного рішення щодо загального розвитку підприємства. Адже соціалізація підприємства дає змогу отримати конкурентні переваги за рахунок підвищення рівня лояльності та збільшення відданості працівників організації своїй роботі. Тому дуже важливо правильно й обґрунтовано організувати процес соціалізації через вибір ефективних шляхів впровадження самої соціальної стратегії.

На наш погляд, до основних шляхів реалізації соціальної стратегії підприємства можна віднести:

1.             Розвиток ефективної системи підготовки і перепідготовки кадрів.

2.             Сприяння навчанню працівників задля підвищення рівня їх кваліфікації та створення можливостей успішного кар’єрного росту.

3.             Реалізацію на підприємстві пільг і гарантій у рамках соціального захисту працівників.

4.             Надання своїм працівникам і членам їх родин додаткових пільг, що належать до елементів матеріального стимулювання, за рахунок виділених на цю мету коштів з фондів соціального розвитку підприємства.

5.             Сприяння неформальному спілкуванню працівників, розвиткові художньої самодіяльності, спорту, адже ці сфери життя розширяють світогляд людей, посилюють взаємоповагу і почуття колективізму.

6.             Забезпечення природоохоронної діяльності та ресурсозбереження.

7.             Забезпечення соціально-економічного розвитку персоналу.

Сприятливий вплив на створення соціально-позитивного духу в колективі здійснюється і за рахунок соціального спрямування умов колективного договору підприємства з працівниками, у якому встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, таких як: нормування і оплата праці; встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг; умов з охорони праці; житлово-побутового, медичного, культурного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку; умов зростання фондів оплати праці; встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці тощо.

Якщо розглядати умови, які не передбачаються трудовим договором, але також спрямовані на сприяння підвищенню соціально-позитивного духу в колективі, то з них варто виокремити: виховання почуття приналежності до колективу; залучення працівників до прийняття управлінських рішень; гуманізацію умов праці та управління; допомогу працівникам у вирішенні їх проблем; гнучкий графік роботи на підприємстві; забезпечення можливості кар’єрного росту у разі сумлінного виконання професійних обов’язків та ін.

Виконання зазначених умов в межах ефективної соціальної стратегії сприяє скороченню плинності кадрів на підприємстві, покращенню соціального забезпечення працівників, розвитку їхньої особистості, збереженню здоров’я. Це є обов’язковою передумовою успішної діяльності будь-якого підприємства.

У період економічної кризи багато підприємств неспроможні в повному обсязі задовольнити всі соціальні гарантії для працівників. Тому їх вищому керівництву необхідно посилити акцент на ефективному впровадженні систем нематеріального заохочення, вивчати психологічні особливості працівників організації та задовольняти не лише їх матеріальні, а й моральні, духовні, естетичні та творчі потреби, значна частина яких для їх задоволення не потребує додаткових капіталовкладень. Підприємство може і має стати центром затишку та комфорту, де кожен буде виконувати свою роботу в сприятливих для цього соціально-психологічних умовах.

Нині багато керівників не зважають на необхідність включення соціальної стратегії розвитку в загальний стратегічний набір власного підприємства. Більшість практиків не може визначити остаточного місця соціальної стратегії в ієрархії стратегій різних рівнів. Тим самим, замість того, щоб реалізовувати повноцінну стратегію соціального розвитку підприємства, як правило, вітчизняні підприємці обмежуються використанням лише окремих елементів ділової і соціальної етики, включаючи їх в інші види стратегій. Цілком очевидно, таке епізодичне і вибіркове застосування мето-отримати максимально можливого ефекту від соціалізації діяльності. З огляду на вищезазначене, пропонуємо визначити чітке місце стратегії соціального розвитку підприємства в його стратегічному наборі. Ієрархія можливих стратегій на підприємстві та місце в ній соціальної стратегії представлена на рисунку 3.

З рисунка 3 очевидно, що соціальна стратегія розвитку посідає визначене місце у ієрархічному наборі стратегій різних рівнів підприємства. Ця стратегія належить до функціональних і є ланкою, яка забезпечує та сприяє функціонуванню стратегій усіх інших рівнів. Окрім цього, окремі елементи соціальної стратегії можуть і повинні бути складовими інших стратегій підприємства.

Включення стратегії соціального розвитку підприємства в його стратегічний набір надає низку переваг, а саме:

—            формує лояльність працівників до підприємства;

—            сприяє встановленню дружніх стосунків у колективі;

—            забезпечує зв’язок між працівниками різних рівнів;

—            збільшує відданість працівників своїй роботі;

—            позитивно впливає на якість кінцевих продуктів;

—            дає змогу збільшити обсяги виробництва продукції;

—            створює імідж організації як надійного та соціально-орієнтованого елемента ринку;

—            зменшує плинність кадрів, що сприяє зниженню витрат на набір, підготовку та перепідготовку персоналу тощо.

Поряд із тим, як доведено сучасною практикою господарювання економічно розвинених країн, соціально-орієнтований бізнес дає змогу отримати низку й економічних вигід.

Висновки

З наведеного вище можна зробити висновки, що виокремлення стратегії соціального розвитку підприємства як самостійної функціональної стратегії є необхідністю, проголошеною реаліями сьогодення. В умовах соціально-орієнтованої економіки, постійного зростання цін і відчутних інфляційних процесів особливого значення набуває соціальна захищеність персоналу підприємства, мотивація щодо ефективної реалізації загальної стратегії розвитку підприємства. І хоча функціональна стратегія соціального розвитку підприємства не є обов’язковою, однак саме комплексний підхід до розробки функціональних (робочих) стратегій розвитку організації забезпечує цілісність її розвитку в усіх сферах діяльності.

З метою покращення економічної ефективності діяльності вищому керівництву всіх вітчизняних підприємств необхідно використовувати соціальну стратегію розвитку в процесі ведення власної діяльності. Це допоможе створити сприятливий клімат у колективі, збільшити економічні вигоди та сформувати лояльність працівників до організації, в якій вони працюють.

Таким чином, обґрунтування необхідності внесення соціальної стратегії розвитку в стратегічний набір вітчизняних підприємств як окремої функціональної стратегії, а не епізодичного елементу соціальної етики показує її перспективність, економічну та соціальну виправданість та доцільність, а також практичну значимість. Розроблення детальних механізмів практичної реалізації соціальних стратегій розвитку з урахуванням специфіки функціонування конкретних підприємств потребує створення більш ґрунтовної теоретичної бази і застосування її надбань на практиці, що є перспективою подальших комплексних досліджень у цьому напрямі.

Бібліографічний список

1.       Гнатьєва Т.М. Соціальна відповідальність бізнесу як інструмент ефективності корпоративної стратегії / Т.М. Гнатьєва // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. Серія: Економічні науки. 2014. № 2. С. 35-44. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ Vcndtue_2014_2_6.pdf.

2.       Сорока О.В. Соціальна стратегія у системі управління сучасним підприємством / О.В. Сорока, М.С. Кривцова // Соціально-трудові відносини: теорія та практика. 2014. № 1. С. 315-319. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ stvttp_2014_1_52.pdf.

3.       Затєйщикова О.О. Етапи формування стратегії соціальної відповідальності бізнесу / О.О. Затєйщикова // Бізнес Інформ. 2014. № 2. С. 200-205. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/binf_2014_2_36.pdf.

4.       Юзик Л.О. Стратегія соціальної відповідальності підприємства в умовах стійкого розвитку / Л.О. Юзик // Економічна стратегія і перспективи розвитку сфери торгівлі та послуг. 2012. Вип. 1(2). С. 305-311. Режим доступу: http://nbuv. gov.ua/j-pdf/esprstp_2012_1(2)45.pdf.

5.       Грішнова О. Соціальна відповідальність бізнесу: сутність, значення, стратегічні напрями розвитку в Україні / О. Грішнова // Україна: аспекти праці. 2010. № 7. С. 3-8. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Uap_2010_7_3.pdf.