1. Поняття, особливості та функції цивільно-правової відповідальності.
2. Види цивільно-правової відповідальності.
3. Підстави цивільно-правової відповідальності.
4. Звільнення від цивільно-правової відповідальності.
Більшість норм цивільного права спрямована на позитивне регулювання особистих немайнових та майнових відносин. Нормальний розвиток цивільних відносин характеризується добросовісним здійсненням їх учасниками своїх суб'єктивних прав та виконанням цивільних обов'язків. Коли суб'єкти права не бажають добровільно виконувати обов'язки, до них застосовуються засоби впливу аж до державного примусу. Отже, цивільно-правові порушення не можуть залишатися безкарними. Тому за невиконання чи за неналежне виконання договірних зобов'язань, порушення абсолютних прав (права власності, авторського права, особистих немайнових) правопорушника притягують до цивільно-правової відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. На неї поширюються загальні положення про юридичну відповідальність, але вона має й такі особливості, що змушують розглядати її як самостійну правову категорію. Спільним для всіх видів юридичної відповідальності є те, що до порушника чужих прав застосовуються санкції. Але зміст санкцій, порядок і мета їх застосування мають свою специфіку для кожного виду юридичної відповідальності.
Під санкцією розуміється передбачений нормами права перелік заходів впливу, що можуть бути застосовані компетентними державними органами до правопорушника.
1) майновий характер, тобто цивільно-правова відповідальність спрямована не безпосередньо на особистість правопорушника, а опосередковано, через його майнову (товарно-грошову) сферу: відшкодування збитків, сплата неустойки тощо. Навіть у випадках порушення особистих немайнових прав потерпілої особи компенсація моральної (немайнової) шкоди здійснюється грошима;
2) стягується на користь потерпілої сторони, тобто характерним для цивільно-правової відповідальності є те, що вона становить відповідальність одного учасника цивільних відносин перед іншим, тобто правопорушника (боржника) перед потерпілою особою (кредитором). У даному випадку правопорушник несе відповідальність не перед державою, суспільством, а перед потерпілим (кредитором) безпосередньо;
3) компенсаційна природа, тобто спрямованість не на покарання правопорушника, а на відновлення (компенсацію) суб'єктивного цивільного права, відновлення майнової сфери потерпілої особи.
Цивільно-правова відповідальність виконує такі функції:
1) компенсаційну, сутність якої полягає у відновленні стану, що існував до порушення суб'єктивного права, а у разі неможливості такого – грошового чи іншого відшкодування заподіяної шкоди;
2) виховну, яка спрямована на попередження таких цивільно-правових порушень у майбутньому, як з боку правопорушника, так і інших учасників цивільних правовідносин;
3) стимулюючу, що розкриває позитивний аспект відповідальності та полягає в тому, що встановлення у законодавстві цивільно-правової відповідальності стимулює інших учасників до належної поведінки.
Таким чином, під цивільно-правовою відповідальністю розуміють невигідні наслідки майнового характеру, які настають для осіб, що допустили цивільні правопорушення. Цивільно-правова відповідальність завжди має майновий характер. Вона може виступати у формі відшкодування збитків, сплати штрафу, пені, неустойки, втрати завдатку, тощо.
У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями.
Залежно від підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, що порушені:
- договірна відповідальність – виникає в результаті порушення умов договору, невиконання або неналежного виконання обов'язку, наприклад за договором про виконання робіт не написав програму або пропустив строк здачі роботи. Міри договірної відповідальності можуть бути передбачені як законом, так і безпосередньо договором.
- недоговірна відповідальність – настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільно-правового договору не було, тобто виникає за порушення цивільних прав, що виникають не з договору, а з інших підстав, наприклад, суб'єкт спричинив перешкоду для власника майна користуватися цим майном, або пошкодження чужого майна, або заплямування доброго ім'я фірми, або привласнення авторського права, або нанесення шкоди здоров’ю та ін.).
Залежно від розміру:
- повна відповідальність – передбачає відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої правопорушенням, у еквівалентному (рівному) розмірі. За загальним правилом, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України). При цьому, наявність і розмір збитків, завданих правопорушенням, доказується потерпілою особою.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:
- реальні збитки - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, наприклад, відшкодування ремонту пошкодженого приміщення кафе, а також судові витрати, якщо потерпілому довелося звертатися до суду для захисту свого права);
- упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, наприклад доходи, які особа отримала б, якби приміщення кафе не було пошкоджено і працювало у звичайному режимі, приймаючи відвідувачів.
повна відповідальність також може включати:
- компенсацію моральної шкоди (ст. 23 ЦК).
- при порушенні договірних зобов’язань сплату неустойки у випадках, якщо це встановлена договором або актом цивільного законодавства (ст. 624 ЦК).
- обмежена відповідальність - передбачає встановлення меж розміру збитків, які підлягають відшкодуванню. Тобто, розмір завданої правопорушенням шкоди перевищує розмір відшкодування. Такий вид відповідальності може бути обумовлений поведінкою кредитора (наприклад, порушення зобов'язань з вини кредитора - якщо кредитор умисно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів, щодо їх зменшення (ст.ст. 616, 1193ЦК України) або обумовлений урахуванням ступеню вини потерпілого і матеріального становища винної особи (ст. 1193 ЦК України). Обмежена відповідальність може встановлюватися законом, договором або рішенням суду.
При цьому не може обмежуватися (або скасовуватися) відповідальність за умисне порушення зобов’язань, або коли шкоди завдано вчиненням злочину.
- кратна (збільшена) відповідальність - полягає в обов’язку сплатити збитків у більшому розмірі, ніж розмір завданої майнової шкоди.
обчислюється так: збитки * n...= (визначення збитків і їх кратне помноження), де n – кратність.
Кратність відшкодування може встановлюватися законом (ст. 230, 231 ЦК України) або домовленістю сторін.
Якщо боржників декілька, то залежно від розподілу відповідальності між співборжниками:
- часткова відповідальність – застосовується за загальним правилом (ст. 540 ЦК України). Боржники несуть відповідальність в рівній частці, якщо інше не передбачено законодавством чи договором.
- солідарна відповідальність – грунтується на принципі «один за всіх». Кредитор має право стягнути борг з будь-кого з боржників або по частці з кожного. Усі боржники зобов'язані до тих пір, доки борг не буде виплачений кредитору повністю. Тобто, якщо обов'язок не буде виконано в повному обсязі одним із боржників, кредитор вправі вимагати неодержане від іншого солідарного боржника (або боржників), незважаючи навіть на те, що один із них виконав певну частину вимог кредитора. Виконання обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право пред'явити регресну вимогу до решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, крім частки, яка припадає на нього. Прикладом солідарної відповідальності може бути відповідальність учасників повного товариства (ст. 124 ЦК України), або відповідальність осіб, які спільно завдали шкоду (ст. 1190 ЦК України). Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зокрема при неподільності предмета зобов'язання. Так, наприклад, за договором поруки в разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, причому поручитель відповідає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ЦК України).
- субсидіарна відповідальність – відповідальність настає, якщо в зобов’язанні беруть участь два боржники, один з яких є основним, інший – додатковим (субсидіарним). Додатковий боржник несе відповідальність за основного боржника в разі, коли кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок основного боржника. Кредитор має обов’язково пред’явити вимогу спочатку до боржника і лише у разі неотримання від нього її задоволення повністю або частково – до особи, яка несе додаткову (субсидіарну) відповідальність. Закон встановлює заборону для кредитора звертатися до субсидіарного боржника з вимогою, яка може бути задоволена шляхом вимоги до основного боржника. Наприклад, батьки (усиновлювачі) або піклувальники несуть субсидіарну відповідальність за шкоду, завдану їх неповнолітніми дітьми (ст. 33 ЦК України). Особа, яка понесла субсидіарну відповідальність, має право у випадках, передбачених законом пред'являти регресну вимогу до особи, в інтересах якої вона понесла відповідальність, але при цьому, батьки (усиновлювачі) або піклувальники не мають права зворотної вимоги до своїх неповнолітніх дітей або підопічних (ст. 1191 ЦК України).
Окремий різновид цивільно-правової відповідальності –відповідальність у порядку регресу. Стаття 1191 ЦК України закріплює, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Отже, для регресної вимоги характерно, що одна особа сплатила кредитору борг, а вимагає з іншої особи (винуватця). Наприклад, після виконання солідарного обов'язку одним із співборжників він набуває право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників (ст.ст. 544, 1191 ЦК України) або, наприклад роботодавець (юридична чи фізична особа) може звернутися з регресним позовом до працівника у разі відшкодування шкоди, завданої його працівником іншій особі під час виконання трудових обов’язків.
Юридичною підставою всіх видів юридичної відповідальності вважається порушення норми права. Тому згідно з поширеною в юридичній літературі думкою, загальною і єдиною підставою юридичної відповідальності є наявність складу правопорушення.
Слід відзначити існування 2 підходів до визначення складу правопорушення: загальнотеоретичного і цивілістичного.
Для загальнотеоретичного підходу характерним є включення до складу правопорушення таких 4 елементів: об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона правопорушення. Були спроби так само визначати і склад правопорушення в цивільному праві, однак вони не отримали в науці й практиці широкої підтримки, оскільки цивільно-правова відповідальність має специфічні риси, що відрізняє її від інших видів юридичної відповідальності.
Цивільно-правовий підхід до визначення складу правопорушення полягає в тому, що в нього включають 4 умови цивільно-правової відповідальності:
- протиправні дії правопорушника;
- шкода;
- причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою;
- вина правопорушника.
Протиправність діяння. Протиправною є така поведінка, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акту або виразилась у невиконанні чи неналежному виконанні умов договору або в заподіянні позадоговірної шкоди життю, здоров'ю або майну особи. Загалом будь-яке заподіяння шкоди іншій особі є протиправним, крім випадків, передбачених законом. Так, не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі (ст. 1169 ЦК України), а також якщо порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (ст. 617 ЦК України). Хоча ззовні дії особи виглядають як правопорушення, але все ж таки не містять таку ознаку як протиправність.
Протиправними в цивільному праві можуть бути як дії (активна поведінка суб'єкта), так і бездіяльність (утримання особи від дії). Із правової точки зору, бездіяльність учасника цивільних правовідносин визнається протиправною лише у тих випадках, коли він утримується від вчинення конкретних дій, щодо яких у нього існував обов'язок вчинення. Наприклад, утримання боржника від виконання зобов'язання – сплати боргу, що виникає із договору, є протиправною бездіяльністю.
Шкода – це будь-який негативний наслідок посягання на майнові чи немайнові блага потерпілого, які охороняються цивільно-правовим законом.
Наприклад, шкода може проявлятися у знищенні чи пошкодженні речі; у позбавленні або зменшенні працездатності особи, смерті годувальника; у здійсненні витрат на медичну допомогу, санаторно-курортне лікування, сторонній догляд, поховання; у душевних стражданнях чи фізичному болю; у приниженні честі, гідності, ділової репутації тощо.
Шкода може бути договірною та недоговірною. Договірна шкода виникає як наслідок порушення договірного зобов’язання, наприклад, постачальник тканини порушив строки договору, в результаті ательє не встигло своєчасно виконати замовлення і понесло збитків. Недоговірна шкода виникає як наслідок порушення права потерпілого, яке випливає не з умов договору і не залежить від наявності чи відсутності між сторонами договірних відносин. Наприклад, шкода, завдана життю чи здоров’ю людини, буде завжди недоговірною, оскільки є результатом порушення загальнообов’язкової для кожної особи заборони завдавати шкоди іншій особі. Також шкода може бути майновою (має вартісну форму, виражається й досить точно обчислюється у грошах, наприклад, пошкодження чи знищення майна, втрачений заробіток та ін.) та немайновою (наприклад, втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням честі, гідності та ділової репутації або внаслідок моральних чи фізичних страждань. Щодо фізичних осіб моральна шкода означає насамперед наявність негативного емоційного сприйняття людиною вчинених стосовно неї діянь, що досягло певного психологічного стану, фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо) страждань. Це поняття пов'язане з емоційно-розумовою діяльністю людини, є категорією психологічного плану й характеризується, зокрема, наявністю психотравмуючих факторів, позбавленням відчуття життєвої захищеності, зміною життєвого укладу, відчуттями приниження, пригнічення, неврівноваженості, імпульсивності, зневаги, образи тощо. Зміст моральної шкоди щодо юридичних осіб полягає у зниженні їх ділової репутації, престижу. Ділова репутація – це погляд, який склався стосовно юридичної особи, її діяльності та продукції, що базується на оцінці її як учасника суспільного життя, контрагента, суб'єкта на ринку товарів та послуг. Немайнову шкоду ще називають моральною шкодою). Шкода може бути завдана як особі (фізичній або юридичній) у вигляді спричинення смерті годувальника, зменшення працездатності, приниження честі, гідності, а також ділової репутації, так і власне майну фізичної або юридичної особи, що означає, наприклад, знищення чи пошкодження речі.
Причинний зв'язок між протиправною дією і шкодою. Однією з необхідних умов цивільно-правової відповідальності є наявність безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і збитками потерпілої сторони. Мається на увазі, що протиправна дія або бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, – наслідком протиправної поведінки заподіювача. Наприклад, наїздом автомобіля нанесено шкоду огорожі власника будинку. Тут між діями власника автомобіля і матеріальною шкодою власника будинку існує безпосередній причинний зв'язок. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями завдавача, а викликана якимись іншими обставинами. Отже, термін «безпосередній причинний зв'язок» можна буквально тлумачити як причинний зв'язок «без посередників», тобто прямий зв'язок, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди, (наприклад, під час бійки одна особа отримала від іншої тілесні ушкодження (завдана шкода здоров'ю). Разом з тим, трапляються випадки, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї інших обставин або протиправної дії третіх осіб (наприклад, під час бійки особа отримала тілесні ушкодження, що не загрожують життю, потрапила до лікарні, де їй невдало зробили операцію, внаслідок чого вона померла). У такому випадку між діями нападника і шкодою (смертю потерпілого) немає безпосереднього причинного зв'язку. Тому особа несе відповідальність лише за ті наслідки (заподіяну шкоду), що були спричинені саме його діями без супутніх обставин.
Вина. Вина у цивільному праві – це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов’язання або для запобігання заподіянню шкоди.
Таким чином, розуміння вини у цивільному праві відрізняється від вини наприклад у кримінальному чи адміністративному праві, яка представляє собою психічне ставлення особи до вчиненого протиправного діяння і наслідків. Застосовування поняття вини в цивільному праві має свої особливості. Розглянемо відмінності кримінально-правової і цивільно-правової конструкції вини.
Кримінальне право надає великого значення розрізненню форм вини – з умислу чи з необережності. У цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності. Це відбувається з деяких причин, по-перше, одним із суб'єктів цивільних правовідносин може виступати юридична особа, вольова поведінка якої не може визначатися через її «психічне ставлення»; по-друге, в цивільному праві відповідальність у правопорушника виникає не перед суспільством державою, а перед конкретною особою, якій байдуже психологічне ставлення правопорушника до власних дій і їх наслідків (потерпілому нанесена шкода, яку необхідно відшкодувати, не зважаючи на"психічне ставлення" до цього правопорушника).
Кримінальна відповідальність не може настати у разі відсутності вини особи, яка притягується до відповідальності. У цивільному праві мають місце випадки, коли відповідальність боржника настає за відсутністю з його боку вини (ст.ст. 1172, 1178, 1187 ЦК України). Це можна пояснити специфікою деяких договорів та особливостями недоговірних відносин. Відповідальність, яка не залежить від вини правопорушника, називають підвищеною, маючи на увазі не збільшення розміру, а її більшу суворість порівняно з відповідальністю, що настає за типових умов відповідальності. Підвищена відповідальність встановлена, зокрема, для боржника, який прострочив виконання зобов'язання, якщо після прострочення випадково настала неможливість виконання (ч. 2 ст. 612 ЦК України). Підвищену договірну відповідальність несе професійний зберігач за втрату, нестачу або пошкодження речі (ч. 2 ст. 950 ЦК України), виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності (ст. 906 ЦК України). Відповідальність незалежно від вини встановлено у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України), за шкоду, завдану органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами при здійсненні їх діяльності (ст.ст. 1173 – 1176 ЦК України).