Лекція по кримінології № 18
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
ТЕМА № 18. «Кримінологічна характеристика жіночої злочинності»
З дисципліни: «Кримінологія»
Категорія слухачів: студенти, слухачі коледжу.
Навчальні питання:
1. Поняття жіночої злочинності.
2. Жіноча злочинність, як самостійний кримінально-правовий інститут і властиві їй особливості.
Текст лекції
У загальному вигляді жіноча злочинність являє собою сукупність злочинів, які вчиняються жінками. Однак це не означає, що такі злочини вчиняються виключно жінками, хоча у Кримінальному кодексі України передбачений склад злочину, спеціальним суб’єктом якого є тільки жінка (вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини). Жіноча злочинність — складова частина всієї злочинності і підкоряється загальним її закономірностям та змінам. Традиційне ж у кримінології відокремлення і вивчення жіночої злочинності обумовлено тим, що вона має певні особливості. Останні пов’язані як з біологічними, так і — значною мірою — з соціальними чинниками. За цілою низкою психологічних і соціальних чинників жінка історично покликана виконувати специфічні функції і ролі, які обмежують коло її зовнішніх зв’язків і життєву активність, відбиваються на формуванні її свідомості і типу реагування на криміногенний вплив зовнішнього середовища, визначають форми поведінки. Взагалі жіночій злочинності — у порівнянні з чоловічою — притаманні такі риси, як більша стабільність її кількісно-якісних показників, певна структурна одноманітність, менша агресивність, жорстокість, вандалізм тощо. Звичайно, історично змінюються соціальні умови, гострота реагування держави на недопустимі форми поведінки, у зв’язку з чим змінюється і кримінологічна характеристика жіночої злочинності.
Рівень жіночої злочинності значно нижчий за чоловічу і її питома вага у структурі злочинності в цілому складає приблизно 17 %. У 1996 році було виявлено близько 59 тис., у 1997 році — 58,7 тис., а у 1998 році — понад 57 тис. жінок, які вчинили злочини. Як видно, має місце незначне коливання рівня жіночої злочинності.
Жіночій злочинності притаманні певні особливості, зокрема, переважання в її структурі таких корисливих злочинів, як крадіжки приватного майна (до 15 %), обман покупців і замовників (14 %), розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (до 11 %), розкрадання державного або колективного майна шляхом крадіжки (до 10 %), шахрайство та ін. Переважна більшість цих злочинів має безпосереднє відношення до тієї роботи, яку виконують жінки (промисловість, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання і збут, заготівля, освіта, охорона здоров’я, культура, соціальне забезпечення, сільське господарство, підприємницька діяльність тощо).
Жінки все упевненіше займають в управлінському апараті, державних установах і організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційних та адміністративно-господарських повноважень, що впливає на рівень, структуру і динаміку злочинності.
Насильницькі злочини не є характерними для жіночої злочинності і найчастіше вчиняються у сімейно-побутовій сфері. Але в останні роки проявляється негативна тенденція до різкого зростання кількості жінок, які притягаються до кримінальної відповідальності за тяжкі насильницькі злочини проти життя і здоров’я особи, корисливо-насильницькі злочини (грабіж, розбій), за злочини, пов’язані з наркотиками. І хоча питома вага цих злочинів у структурі жіночої злочинності поки що невелика, але при загальній тенденції до зростання злочинності взагалі і жіночої зокрема вона, певно, може збільшитися у найближчі роки.
В умовах соціально-економічної кризи, яка значною мірою впливає на соціально-психологічний стан сімейно-побутових відносин і виникнення сімейного неблагополуччя, зростають тяжкі насильницькі злочини в сім’ї. Мотивами вбивств і тяжких тілесних ушкоджень стають прагнення вирішити проблемні ситуації, старі конфлікти; помста, ревнощі, користь, страх тощо. За даними вибіркового дослідження сімейно-побутових злочинів, проведеного в Україні у 80-х роках, питома вага жінок склала серед тих, що вчинили навмисні вбивства, 7 %; тяжкі тілесні ушкодження — 3,5 %; тілесні ушкодження середньої тяжкості — 19,7 %; легкі тілесні ушкодження — 20 %. Показовим є той факт, що частка жінок у злочинах, які спричинили легкі тілесні ушкодження, у 5,7 разів більша за частку у злочинах, котрі потягли тяжкі тілесні ушкодження. Ці дані свідчать про те, що сімейно-побутові правопорушниці учиняють, як правило, менш суспільно небезпечні злочини, ніж чоловіки. Жертвами сімейно-побутових злочинів, учинених жінками, стають чоловіки, колишні чоловіки, діти, сусіди, співмешканці, родичі, друзі та знайомі. Питання про місце алкоголю в системі чинників, що мають помітний зв’язок зі структурою жіночої злочинності, є особливо актуальним тепер, оскільки в алкогольний полон потрапляє все більше жінок. Характеризуючи вплив алкогольної обтяженості на види та форми злочинної поведінки, треба відмітити, що агресивні злочини не властиві жінкам-алкоголічкам. Типовими видами злочинів є злочини з корисливою спрямованістю, проти громадської безпеки, громадського порядку, здоров’я. Дослідженнями виявлена специфіка мотивів, які лежать у генезисі кримінальної поведінки. Встановлено, що агресивно-хуліганські мотиви мають невелику питому вагу. Частка вбивств у групі злочинниць-алкоголічок нижча, ніж у злочинниць без таких ознак. Особливе місце серед вбивств при обтяжуючих обставинах, які учиняють жінки-алкоголічки, займає вбивство з користі. Цільова спрямованість вчинків таких злочинниць — це задоволення потреби в алкоголі. Майно, речі, цінності йдуть на придбання алкогольних напоїв. Заради алкоголю вчиняються крадіжки, грабежі. Значну групу злочинів, які вчиняють жінки-алкоголічки, складають крадіжки приватного майна. Тут характерним є ненасильницький спосіб заволодіння ним.
Після відбуття покарання у вигляді позбавлення волі багато жінок стає соціально неадаптованими, особливо зараз: самотність, відсутність житла і роботи, сімейних і родинних зв’язків, надії на майбутнє. Наслідком цього стає рецидив злочинів.
Вивчення особи жінки-злочинниці має важливе значення для пізнання причинно-наслідкових зв’язків, які лежать в основі жіночої злочинності і забезпечують застосування відповідних попереджувальних заходів. Даній категорії осіб властиві як деякі загальні для всіх злочинців риси, так і специфічні, що виділяє їх з основної маси правопорушників. На думку дослідників, біологічні особливості жінок не виступають головними у поясненні детермінації злочинів. І все ж не можна не враховувати те, що жінки виявляються, наприклад, менш захищеними психологічно від різних ускладнень в їх житті. Основну масу злочинниць, які перебувають у місцях позбавлення волі, складають жінки віком від 20 до 40 років (більше 70 %), що пов’язано зі зміною соціального статусу жінок, їх соціальною незахищеністю, безробіттям, посадовим становищем та становищем у сім’ї. Понад третина жінок одружені, інші — незаміжні або вдови. Для жінок-злочинниць характерна середня і середня спеціальна освіта (до 80 %). Зростає кількість злочинниць, які мають вищу освіту. Освітній рівень жінок завжди був вищий за чоловіків, що взагалі характерно для населення країни. Переважна більшість жінок працездатні (до арешту працювало понад 40 % злочинниць). Серед них робітниці і працівниці у галузі сільського господарства становлять близько 40 %; незначна кількість службовців і тих, хто навчається. Збільшується група злочинниць, які працюють у сфері підприємницької діяльності. Серед засуджених збільшується частка іноземок і осіб без громадянства, що пояснюється зокрема незаконним проникненням емігрантів в Україну. Що стосується кримінально-правових рис засуджених жінок, то частка раніш судимих складає близько 70 %. Спеціальний рецидив найбільш поширений серед жінок-алкоголічок і становить понад 40 %. Переважній більшості засуджених призначено покарання у вигляді позбавлення волі від одного до п’яти років. Однією з найбільш поширених морально-психологічних рис жінок-злочинниць є алкогольна і наркотична залежність, дезадаптованість. Аналіз рецидивної злочинності жінок-алкоголічок і наркоманок свідчить про те, що під впливом алкоголю і наркотиків зростає число судимостей, настає соціальна деградація особи, формується стійка психологія паразитизму, яка веде до нових злочинів. Більшість із засуджених, особливо неодноразово, втрачає зв’язок з сім’єю, дітьми, роботою, не має житла, взагалі засобів до існування. Соціально-психологічний портрет жінки-злочинниці є драматичним.
Криміногенні чинники, які детермінують жіночу злочинність
В ході сімейно-побутових чи іншої природи суперечностей жінка звичайно не може завдати чоловікові істотної шкоди. Але в той же час не слід забувати про те, що для жінок типовим є вчинення злочинів із заздалегідь обдуманим наміром (згідно з деякими даними, до 60 % навмисних вбивств). У чоловіків відповідний показник складає понад 40 %. Давно було зазначено, що заздалегідь обдумане вбивство припускає відсутність боротьби з боку жертви і тому воно більш легке для слабкішої фізично статі. Що стосується вчинення корисливих злочинів жінками, то тут фізичні можливості суттєвої ролі не відіграють. Певне відокремлення жінки від інтенсивного соціального життя, без сумніву, стимулює зростання жіночої злочинності. Але тенденція подальшої емансипації жінки, більш активна її участь у матеріальному і духовному процесі життєдіяльності, різні соціальні мікрогрупи, в тому числі з антисуспільною спрямованістю, ведуть до соціального “перероблення” жіночої природи, деформації і деморалізації особи. Жінка стає більш схильною вирішувати життєві проблеми з допомогою злочину.
Прихильники антропологічної школи у кримінології наполягали на тому, що різниця кримінологічних показників жіночої і чоловічої злочинності обумовлена генетичною природою жінки, певною мірою “біологічним її недорозвиненням” це є відсталим і відхилено. Дійсно, злочинна поведінка жінки, як і її правомірна поведінка, обумовлена зрештою не її біологічною статтю, а соціальними умовами. Наше життя зовсім недосконале і сприяє не тільки законослухняній поведінці. Як показують численні приклади, жінка все більше засвоює ті форми суспільної поведінки, котрі раніше були прерогативою чоловіків. Негативні стандарти поведінки, характерні для злочинців-чоловіків (зловживання спиртними напоями, наркотиками, паразитизм, аморальність, бездуховність тощо), стають все більше притаманні і жінці-злочинниці. Таким чином, біологічні особливості жінок (порівняно з чоловіками), не виступають як причина їх вчинення. Розглядати феномен жіночої злочинності, як і її малорозповсюдження, тільки через призму її біологічної обумовленості навряд чи правильно. Це мало що дає для її розуміння і для організації боротьби з цим негативним явищем. Що стосується природжених або придбаних з часом — різних за природою — тілесних і духовних пороків, спадкових аномалій і хвороб, деяких акцентуацій особистості, то вони, зрозуміло, обтяжують формування і пристосування до життя особи взагалі і жінки зокрема. Але й вони у більшості самостійно теж не можуть бути “володарями” вибору варіантів її поведінки. Поєднані з несприятливими соціальними умовами виховання й існування, ці аномалії сприяють формуванню таких сталих рис і уявлень особи, які у конкретній ситуації визначають вибір злочинного шляху задоволення потреб і досягнення життєвої мети. Походження жінок-садисток, жорстоких вбивць, особливо небезпечних рецидивісток, свідомість яких перебуває десь на межі неосудності, є все ж рідкісним явищем, хоча випадки такі трапляються. Але це винятки.
У кримінологічній літературі (Ю. М. Антонян, М. М. Голоднюк, Ю. М. Крупка, В. О. Серебрякова, Т. М. Явчуновська та ін.) відзначається, що головними чинниками, з якими пов’язана жіноча злочинність та її різновиди, є: зростання напруженості у суспільстві, конфліктів і ворожнечі між людьми; поширення таких явищ, як п’янство, алкоголізм, аморальність, наркоманія, психопатія, проституція, бродяжництво, жебрацтво тощо; істотне послаблення основних соціальних інститутів і у першу чергу сім’ї; більш інтенсивна участь жінок у суспільному виробництві.
Несприятлива соціально-економічна обстановка в Україні спричинила погіршення морально-психологічного стану суспільства. Зазнає змін соціальна структура населення, відбувається розшарування людей за майновим станом, збільшується кількість людей, які не мають соціального захисту, і серед них багато жінок. Усе це різко знецінило працю, чесність, життя й здоров’я, призводить до напруженості і підвищеної конфліктності у суспільстві. Жінки набагато вразливіші до цих змін, які безпосередньо негативно впливають на виробничу і сімейно-побутову сфери. Джерелом більшості злочинів у цих сферах є погіршення матеріального становища і конфліктність, яка виникає з повсякденних міжособистісних стосунків. На порозі — безробіття, яке може мати масовий характер. Апатія, глобальна недовіра, нігілізм, цинізм, втрата віри у майбутнє превалюють у свідомості більшості людей, сприяють наростанню ворожнечі, конфліктності, обману, користолюбству, виникненню гострих криміногенних ситуацій. Буття і свідомість співвідносяться тут у діалектичній єдності.
Споживацтво, інфантилізм, насильство, алкоголізм, наркоманія, аморалізм, проституція, бродяжництво, жебрацтво, психічні і соматичні захворювання та інші негативні явища, на жаль, все більше уражають жінку. Багато жінок-злочинниць вчинили злочини у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. В країні зафіксований факт зростання розповсюдження наркотиків та збільшення кількості їх споживачів. Наркоманки без певних занять створюють велику криміногенну небезпеку, оскільки для задоволення своїх потреб вони не мають інших засобів, крім проституції і злочину. Близько 60 % — це особи, які не працюють і не вчаться. Кримінологічні дослідження свідчать про те, що поєднання негативних соціальних рис характеру з нервово-психічними захворюваннями (у межах осудності) утруднюють позитивну соціальну адаптацію і можуть сприяти вчиненню злочинів. Психічними захворюваннями в Україні страждають близько 1,2 млн. громадян, а це чимало. Серед виявлених психічних аномалій і захворювань, найбільш розповсюджених і серед жінок-злочинниць, є: хронічний алкоголізм, наркоманія, психопатія та деякі інші хвороби. Важливою стороною діяльності людей є сімейно-побутова сфера, яка складається з трьох основних різновидів: внутрішньосімейний (відносини між подружжям, батьками і дітьми); особисто-побутовий (відносини у побутових мікрогрупах поза сім’єю); суспільно-побутовий (суспільний побут, побутові послуги, міжособистісне спілкування у громадських місцях тощо). Сім’я, сімейно-шлюбні, сімейно-побутові відносини займають важливе місце у житті жінок. Сім’я глибоко впливає на формування особистості жінки, її як позитивної, так і негативної поведінки. У злочинниць чітко простежується зв’язок між сімейним неблагополуччям і антисуспільними проявами. Сімейне неблагополуччя виявляється, перш за все, у сполученні таких обставин, як деформація сімейних зв’язків і стосунків; низький культурний, загальноосвітній і професійний рівень; примітивне коло інтересів, які нерідко стають домінуючими і переходять у антисуспільні; викривлення моральних і правових поглядів тощо. Деякі дослідження свідчать про високу спадковість антисоціальних властивостей. Існує причинна залежність між сімейним неблагополуччям і характеристикою особи майбутніх правопорушниць і злочинниць: 70 % дівчат-злочинниць — з неблагополучних сімей, 5 % — круглі сироти, 80 % — до засудження ніде не працювали і не вчились. Деякі в 16–17 років мають тільки кілька класів освіти або лише в колонії навчилися читати. У ряді регіонів України кожний десятий злочин — на рахунку дівчат. Отже, коріння жіночої злочинності криються у неблагополучних сім’ях і злочинності саме дівчат. Насилля у сім’ї притаманне не лише низьким соціальним верствам населення. Воно має місце і у так званих благополучних сім’ях. Страх перед самітністю, економічна незахищеність — причини того, що сімейне насильство залишається латентним, безкарним довгий час і спонукає жінку до насильницької дії.
Емансипація, поступове втілення у життя демократичних принципів та деякі інші соціальні обставини потягли за собою більш активну участь жінок у виробництві і громадському житті. Як вже відмічалось, у багатьох галузях народного господарства, науки, охорони здоров’я, мистецтва, культури, освіти тощо жінки складають більшість працюючих. Немало жінок обіймають різні керівні посади, займаються підприємництвом і бізнесом.
Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлення про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і порушенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою зіштовхнулась сучасна жінка, покладені гроші, особиста вигода, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкрадання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-економічних і психологічних умовах виникає безліч криміногенних ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстично-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім’ї, мінливі перипетії бізнесу, мотиви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов’язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-насильницької і насильницької злочинності.
Разом з тим багато жінок виконують тяжку і малокваліфіковану роботу. Непрестижність праці, відсутність належної освіти і кваліфікації, недостатній інтелектуальний рівень, соціальна безперспективність, сімейно-побутові негаразди тощо негативно впливають на фізичний і психічний стан жінок. За даними деяких кримінологічних досліджень більша частин жінок-бродяг раніше була зайнята на тяжких, малокваліфікованих роботах, а п’ята частина жінок, засуджених до позбавлення волі, не мала взагалі будь-якої кваліфікації.
Малозабезпеченість і незабезпеченість сімей, члени яких і самі часто є безробітними, стають провокуючим приводом до вчинення злочинів. Високий рівень поінформованості про наявність престижних речей і коштовностей входить у протиріччя з можливістю їх законного придбання. Вирішується протиріччя нерідко шляхом корисливих злочинів (крадіжки, розкрадання, шахрайство тощо). Треба підкреслити: не сама по собі історично обумовлена тенденція більш активної участі жінок у суспільному житті породжує і сприяє зростанню жіночої злочинності. Визначальним при вчиненні злочинів виступають соціальні протиріччя і поєднані з ними негативні явища й процеси. Злочинність жінок детермінується також недоліками роботи суб’єктів боротьби зі злочинністю, пропагандою у засобах масової інформації культу грошей, багатства, насильства, жорстокості, сексуальної свободи, романтизації злочинного світу. За статистичними даними, частина злочинів вчиняється саме під таким негативним впливом.
Не треба виключати й свідому злочинну діяльність злісних рецидивісток і злочинниць-професіоналок з їх корисливо-паразитичною психологією, які поділяють принципи злочинної субкультури і для яких вчинення злочинів — звичайне і необхідне заняття.
Попередження жіночої злочинності
Попередження жіночої злочинності — невід’ємна частина системи попередження злочинності взагалі. Вона також здійснюється на двох рівнях: загальносоціальному і спеціально-кримінологічному. Очевидно, що головну роль у попередженні жіночої злочинності відіграють соціально-економічні, політичні, ідеологічні, культурно-виховні, організаційно-управлінські, правові та інші заходи, які є основою для оптимального вирішення проблем поєднання громадських, виробничих і сімейно-побутових інтересів жінок і сім’ї. Стратегічні напрями державної політики щодо становища жінки, як конституційно рівноправного з чоловіками члена суспільства, передбачені перш за все в Конституції України. У статті 24 проголошено: “Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям”. Національні програми боротьби зі злочинністю, інші законодавчі акти України містять конкретні пропозиції загальносоціального характеру, спрямовані на створення сприятливих умов життєдіяльності жінок, їх соціальної захищеності, усунення сімейного неблагополуччя тощо. Отже, загальносоціальне попередження жіночої злочинності — це завдання соціально-економічної системи країни вжити обґрунтованих, ефективних, комплексних, конкретних, реальних за часом заходів щодо вдосконалення тих відносин, які стосуються проблеми становища жінки у нашому суспільстві.
Спеціально-кримінологічне попередження жіночої злочинності складається з заходів кримінологічної профілактики, запобігання злочинам та їх припинення.
Кримінологічна профілактика злочинів. Важлива роль у радикальному зменшенні жіночої злочинності належить передбаченню і своєчасному випередженню виникнення і поширення криміногенних явищ, які можуть детермінувати або детермінують злочинність жінок. Профілактика випередження включає широкий комплекс заходів: соціально-економічних (забезпечення жінки роботою і заробітною платою, підвищення її освіти і кваліфікації, допомога сім’ї, лікування хворих на алкоголізм, наркоманію, психопатії та ін.); ідеологічних (захист моральності, гідності і честі жінки, поліпшення адаптаційних можливостей тих, хто відбуває покарання у місцях позбавлення волі, боротьба з кримінальною субкультурою тощо); соціально-гігієнічних, які перешкоджають виникненню, розповсюдженню і рецидиву криміногенних явищ зовнішнього середовища; лікувально-профілактичних (скажімо, рання діагностика та виправлення різних психічних аномалій, психопатій, вдосконалення системи соціально-трудової адаптації жінок з такими відхиленнями психіки, патронаж тощо). Треба зазначити, що здійснення кримінологічної профілактики випередження жіночої злочинності потребує значних матеріальних та інших ресурсних витрат.
Ще багато негативних суспільних явищ у сучасному житті не можуть бути усунуті тими заходами, які є зараз у розпорядженні суспільства. Це реальний факт і на нього необхідно зважувати. Єдино можливий засіб профілактичного впливу на такі явища — обмеження їхнього криміногенного впливу. Обмеження криміногенного сімейного неблагополуччя, віктимності, кримінальної субкультури, пияцтва, наркоманії, бездоглядності дітей, бродяжництва, жебрацтва — шлях до скорочення злочинності жінок.У сучасних умовах важливого значення набувають питання усунення детермінант злочинної поведінки жінок. До речі, суспільство не може похвалитися успішним знищенням найбільш поширених негативних явищ, що супроводжують людство. Криміногенні явища, які детермінують жіночу злочинність, як відомо, розрізняються залежно від соціального рівня суспільних відносин: від недоліків, пов’язаних з порушеннями у сімейно-побутовій сфері конкретних осіб чи груп населення до криміногенних явищ і процесів, що охоплюють значний прошарок населення.
Отже, компетентні органи повинні максимально конкретизувати заходи по профілактиці криміногенних явищ у певні строки. Невдачі у проведенні профілактики злочинів, які вчиняють жінки, можуть свідчити як про неадекватність використання засобів, так і про неналежний для цього час. Подати допомогу жінкам, які відбувають строк позбавлення волі, або тим, що вже відбули покарання, або конкретним неблагополучним сім’ям набагато легше, ніж, скажімо, підвищити соціальний контроль за виконанням жінками їх сімейних ролей чи усунути серед них п’янство, наркоманію, проституцію тощо. Тому напрями попередження злочинності взагалі потребують розробки цільових програм щодо попередження саме жіночої злочинності.
Певне профілактичне значення має захист матеріальних об’єктів та особи від злочинних посягань з боку жінок. Профілактика захисту ставить за мету створення достатнього захисту і безпеки матеріальних цінностей і особи, а також зовнішні перешкоди для такого посягання (наприклад, введення особливого порядку придбання і реалізації цінностей, усунення віктимного стану певних осіб, негайне реагування на насильство в сім’ї тощо).
Запобігання злочинам. Головне завдання запобігання злочинам полягає в тому, щоб не допустити їх вчинення з боку певних осіб чи груп, у яких виник чи є вже сталим намір на вчинення злочину, або їх поведінка свідчить про можливість такого розвитку подій. Індивідуальна робота по запобіганню злочинам з боку жінок по суті не відрізняється від такої ж діяльності серед чоловіків — потенційних злочинців, але й тут є своя специфіка. Робота по запобіганню жіночій злочинності повинна охоплювати ті сфери життєдіяльності жінок, які формують їх негативні риси і найчастіше викликають намір вчинити злочин. Це — сім’я, побут, виробництво. Заходи протидії злочинній мотивації складаються з заходів переорієнтації антисуспільної настанови, тобто створення й підтримки на належному рівні спеціальних економічних і соціально-психологічних програм, які розраховані таким чином, щоб жінка у соціальній групі отримувала б більш-менш повне задоволення необхідних для нормальної життєдіяльності потреб, і заходів активної протидії. Мета останніх — активно протидіяти криміногенній обстановці, ситуаціям, створення таких умов, які б усували або обмежували розповсюдження тієї чи іншої злочинної мотивації. До заходів індивідуального запобігання злочинам можна віднести заходи переконання, примусу, застереження, допомоги. Ці заходи досить різноманітні і для їх здійснення повинні залучатися різні суб’єкти попередження злочинності.