Лекція по кримінальному праву №9
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
Тема «Суб’єкт кримінального правопорушення»
З дисципліни: «Кримінальне право: загальна частина»
Категорія слухачів: студенти, слухачі коледжу.
План лекції
1. Поняття та ознаки суб’єкта кримінального правопорушення.
2. Осудність як обов’язкова ознака суб’єкта кримінального правопорушення. Формула осудності та обмеженої осудності.
3. Поняття неосудності, юридичний (психологічний) та медичний (біологічний) критерії неосудності.
4. Вік з якого може наставати кримінальна відповідальність.
5. Кримінальна відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.
6. Спеціальний суб’єкт кримінального правопорушення: його поняття та види
Текст лекції
Відповідно до ч. 1 ст. 18 КК України, суб’єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
Суб’єкт кримінального правопорушення – фізична осудна особа, що досягла на момент вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності.
Виходячи з визначення суб’єкта кримінального правопорушення, можна визначити його ознаки:
Суб’єкт кримінального правопорушення – фізична особа ( в КК України юридичні особи є суб’єктами кримінально-правового впливу);
Суб’єктом кримінального правопорушення є особа осудна (осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними);
Суб’єктом кримінального правопорушення є особа певного віку (особа повинна досягти передбаченого в законі віку (ст. 22 КК України).
Суб’єкт кримінального правопорушення – це джерело суспільно небезпечного впливу на ті суспільні відносини, блага або цінності, що знаходяться під охороною КК України. Поняття суб’єкта кримінального правопорушення тісно пов’язано з особою злочинця, але поняття «суб’єкт кримінального правопорушення» охоплює тільки вік особи та її осудність. У чинному законодавстві суб’єктом кримінального правопорушення вважається людина – фізична особа.
Кримінальний Кодекс України у ч. 1 ст. 19 визначає поняття осудності, де вказано, що осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність – фіксований показник достатності в особи здатностей для усвідомлення своїх дій (бездіяльності) і керування ними під час вчинення кримінального правопорушення, що є необхідною умовою наявності суб’єкта кримінального правопорушення та його можливості зазнавати заходів кримінально-правового впливу. У цьому визначенні осудності знаходять відображення наступні ознаки: по-перше те, що осудність – не психічний стан індивіда, не його психофізіологічна властивість, а правова категорія, яка характеризує здатність особи розуміти вчинене та його можливі наслідки, бути визнаною злочинцем; по-друге, підкреслюється нерозривний зв’язок осудності з діянням в цілому (не тільки з дією, або з бездіяльністю) і з часом його вчинення; по-третє, вказується зв’язок осудності з виною і кримінальною відповідальністю, який виражається в тому, що осудність є передумовою вини особи і її кримінальної відповідальності.
Формула осудності, яка викладена у КК України, будується на підставі двох критеріїв: юридичного (психологічного або психофізіологічного) та медичного (біологічного). Юридичний (психологічний або психофізіологічний) критерій осудності характеризує зміст осудності як здатність людини усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку діяння і здатність керувати ним під час його вчинення. Юридичний (психологічний або психофізіологічний) критерій осудності характеризується двома ознаками: інтелектуальною та вольовою. Інтелектуальна ознака психологічного критерію осудності відображає здатність особи під час вчинення кримінального правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпечність дій (бездіяльності) та їх наслідків. Вольова ознака психологічного критерію осудності – здатність особи під час вчинення кримінального правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю). Медичний (біологічний) критерій осудності характеризує психічне здоров’я суб’єкта під час вчинення ним кримінального правопорушення, рівень розвитку його психічних функцій, що обумовлюють здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В даному випадку психічне здоров’я відносне. Відносність психічного здоров’я полягає в тому, що існує ціла гамма проміжних станів, які вказують на різні форми психічних аномалій і розладів, що не виходять за рамки осудності.
Кримінальний Кодекс України у ч. 1 ст. 20 визначає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто такою, яка під час вчинення кримінального правопорушення через психічний розлад повною мірою не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.
Обмежена осудність є видом осудності, який характеризує здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними під час вчинення кримінального правопорушення, яка істотно обмежена через наявний у неї психічний розлад.
Формула обмеженої осудності також будується на підставі двох критеріїв: юридичного (психологічного або психофізіологічного) та медичного (біологічного).
Юридичний (психологічний або психофізіологічний) критерій (інтелектуальна і вольова ознаки) характеризує такий вплив психічного розладу на здатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, який істотно обмежує здатності особи.
Медичний (біологічний) критерій обмеженої осудності «психічний розлад» вказує на наявність певного розладу психічної діяльності або психічної хвороби, що виступає причиною істотно обмеження здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. До таких психічних розладів та хвороб, як правило, відносять органічний розлад особистості внаслідок епілепсії, шизофренію в стані ремісії, легку розумову відсталість і деякі інші.
Для визначення здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, призначається судово-психіатрична або комплексна судова психолого-психіатрична експертиза.
На практиці мають місце випадки, коли особа під час вчинення кримінального правопорушення була осудною, але після його вчинення до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Призначення покарання такій особі суперечить принципу гуманізму, а також не може забезпечити досягнення мети покарання. Така ситуація передбачена ч. 3 ст. 19 КК України, де вказано, що до такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру, а після одужання вона (на відміну від особи, визнаної неосудною) може підлягати покаранню на загальних засадах (ч. 4 ст. 95 КК України).
У ч. 2 ст. 19 КК України закріплено поняття неосудності: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру».
Неосудність – передбачена законом обставина, яка є фіксованим показником неможливості особи, під час вчинення суспільно небезпечного діяння, усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними через тяжкий хворобливий стан психіки або тимчасовий розлад психічної діяльності, що виключає наявність суб’єкта кримінального правопорушення і кримінальну відповідальність особи за вчинене.
На практиці питання про встановлення осудності виникає тільки тоді, коли є сумніви щодо психічної повноцінності особи, що вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, іншими словами, у разі наявності у особи психічних розладів. Як вже було вказано, для визначення здатності особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними, призначається судово-психіатрична або комплексна судова психолого-психіатрична експертиза, але рішення про визнання особи неосудною приймається лише судом.
Наведену в законі сукупність ознак, що характеризують неосудність, називають формулою неосудності. Причому до цієї формули включені як юридичний критерій, так і медичний. У науці кримінального права така формула дістала назву змішаної формули неосудності.
Юридичний (психологічний або патопсихологічний) критерій неосудності виражається в нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок наявності у неї психічного захворювання чи розладу психічної діяльності, тобто критерію медичного.
Юридичний критерій неосудності охоплює відсутність у особи здатності усвідомлювати свої дії (інтелектуальна ознака) або керувати ними (вольова ознака).
Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа вчиняючи те чи інше діяння, небезпечне для суспільства, «не усвідомлює фактичну сторону своїх дій або не може розуміти їх суспільний зміст» (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т. ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність. Так, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй в тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким чином вона вилікує її від тяжкої недуги. Зрештою це призвело до смерті дитини, а в її тілі було знайдено понад сорок голок.
По-друге, інтелектуальна ознака знаходить свій вияв ще і в тому, що особа не здатна усвідомлювати того, що її дія має суспільно небезпечний характер. У ряді випадків це не виключає того, що особа при цьому розуміє фактичну сторону своєї поведінки. Так, хворий, який страждає на олігофренію, підпалив у вечірній час сарай сусіда для того, щоб освітити вулицю, де розважалася молодь. Тут він розумів фактичну сторону своїх дій, однак внаслідок психічного захворювання не усвідомлював їх суспільної небезпечності.
Вольова ознака юридичного критерію неосудності свідчить про такий ступінь руйнування психічною хворобою вольової сфери людини, коли вона не може керувати своїми діями (бездіяльністю).
Відомо, що вольова сфера людини завжди органічно пов’язана зі сферою свідомості. Однак можливі й інші ситуації, коли особа усвідомлює фактичну сторону свого діяння, може усвідомлювати суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, проте не може керувати своєю поведінкою. Такий стан спостерігається у піроманів, клептоманів, наркоманів у стані абстиненції та ін. Ці хворі можуть цілком зберігати здатність усвідомлювати фактичну сторону діяння, що вчиняється, і навіть розуміти його суспільну небезпечність, однак вони втрачають здатність керувати своїми вчинками. Піроман, наприклад, під час підпалу житлового будинку розуміє фактичну сторону своєї поведінки, правильно оцінює суспільну небезпечність діяння і його наслідків, однак він не може керувати своїми діями. Також не може утримати себе і клептоман, коли трапляється нагода, від спокуси вчинити викрадення чужого майна.
Зазначені особливості інтелектуальної і вольової ознак зумовили те, що в законі про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 19 КК України) вони розділені між собою сполучником «або». У такий спосіб законодавець підкреслив не тільки їх відносну самостійність, але, головне, він закріпив їх рівне значення при визначенні неосудності особи. З іншого боку, нездатність усвідомлювати характер своїх дій завжди свідчить про втрату здатності керувати ними.
Отже, юридичний критерій містить у собі ознаки, що визначають тяжкість захворювання, глибину враження психіки, ступінь впливу психічного захворювання на здатність усвідомлювати характер вчинюваного діяння, його наслідки і керувати своїми вчинками. Це свідчить про нерозривний зв’язок медичного і юридичного критеріїв, що й обумовило необхідність у ч. 2 ст. 19 КК України закріпити змішану формулу неосудності шляхом перерахування груп психічних розладів та хвороб.
Медичний (біологічний) критерій неосудності передбачає наявність у особи будь-якого з можливих психічних захворювань, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 КК України визначено чотири види (групи) психічних захворювань:
а) хронічна психічна хвороба;
б) тимчасовий розлад психічної діяльності;
в) недоумство;
г) інший хворобливий стан психіки.
Хронічна психічна хвороба – психічне захворювання, що характеризується тривалим перебігом і тенденцією до наростання хворобливих явищ. В окремих випадках у хворих спостерігаються періоди тимчасового покращення стану, так звані ремісії, але такі стани не означають видужання. Хронічні психічні хвороби призводять до глибоких та стійких змін особистості хворого (дефект психіки) і є практично невиліковними. В цю групу психічних розладів відносять шизофренію, епілепсію, прогресивний параліч, маніакально-депресивний психоз, епідемічний енцефаліт, артеріосклероз, старечий психоз та ін.
Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре психічне захворювання, що характеризується стрімким розвитком, триває короткий період часу та закінчується повним видужанням. До таких розладів, як правило, відносять гострі психози при загальних інфекційних захворюваннях (наприклад, при дизентерії, тифі, холері тощо), реактивні стани (тимчасові розлади психічної діяльності під впливом тяжких душевних потрясінь) та виключні стани, що викликають запаморочення свідомості на короткий строк (патологічне сп’яніння, патологічні просоночні стани, патологічний афект тощо).
Недоумство (слабоумство) – найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво). Цим терміном охоплено групу психічних захворювань, які характеризуються неповноцінністю розумової діяльності, що виражається в нездатності або вкрай обмеженій здатності до аналітичної і особливо синтетичної розумової діяльності, різка перевага конкретного мислення над абстрактним, відсутність або недостатність цілеспрямованості в розумових актах, часта дефектність не тільки форми, а й змістовного значення мовлення, слабкість критичної оцінки власного стану та оточуючого середовища. Виділяють слабоумство вроджене або придбане у ранньому віці (до 2-3 років) – олігофренія та придбане внаслідок перебігу психічного захворювання – деменція. Самостійне судово-психіатричне та кримінально-правове значення, як правило, має лише олігофренія, деменція розглядається нерозривно з психічним захворюванням. Причиною олігофренії можуть бути менінгіти, енцефаліти, травми черепу, перенесені під час пологів або у післяпологовий період, захворювання перенесені матір’ю під час вагітності тощо. Олігофренія, в залежності від тяжкості, глибини ураження розумової діяльності, умовно поділяється на три групи (ступеня): ідіотія (найбільш важкий ступінь олігофренії), імбецильність (середній) та дебільність (найбільш легкий ступінь).
Під іншим хворобливим станом психіки розуміють такі хворобливі розлади психіки, що не охоплюються раніше названими трьома видами психічних захворювань. До них належать важкі форми психастенії, явища абстиненції при наркоманії (наркотичне голодування) та ін. Це не психічні захворювання в чистому вигляді, але за своїми психопатичними порушеннями вони можуть бути прирівняні до них.
Для наявності медичного критерію неосудності досить встановити, що під час вчинення суспільно небезпечного діяння особа страждала хоча б на одне із зазначених захворювань, що позбавляє її здатності усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.
Встановлення медичного критерію ще не дає підстав для висновку про неосудність особи на час вчинення суспільне небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом. Наявність медичного критерію є лише підставою для встановлення критерію юридичного, який остаточно визначає стан неосудності.