Кримінальні правопорушення з формально-матеріальним складом – мають декілька варіантів, одні з яких з формальним складом, інші з матеріальним складом.
Значення суспільно небезпечних наслідків полягає у тому, що вони: 1) визначають суспільну небезпечність вчиненого діяння; 2) дозволяють розмежування кримінальних правопорушень, а також відмежування злочинних діянь від незлочинних; 3) у кримінальних правопорушеннях з матеріальними складами вони є обов’язковою ознакою; 4) у кримінальних правопорушеннях з формальним складом не впливають на кваліфікацію, однак можуть бути враховані судом при призначенні покарання; 5) можуть враховуватись як обставини, що обтяжують покарання; 6) у випадках, передбачених законом, виступають кваліфікуючими ознаками того чи іншого кримінального правопорушення.
У матеріальних складах кримінальних правопорушень обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є не тільки саме діяння і вказані в законі злочинні наслідки, а й причинний зв’язок між ними. Проте в чинному кримінальному законодавстві немає норм, які прямо і безпосередньо вирішували б питання причинного зв’язку. Ці питання вирішуються наукою кримінального права та судовою практикою.
Встановити причинний зв’язок – це означає, що необхідно встановити об’єктивний зв’язок між суспільно небезпечним діянням і настанням суспільно небезпечного наслідку, при якому діяння є безпосередньою причиною наслідку, що настав. Отже, як причина розцінюється суспільно небезпечна дія чи бездіяльність, а як наслідок – суспільно небезпечний результат, викликаний цим діянням. Оскільки причинний зв’язок – обов’язкова ознака об’єктивної сторони кримінальних правопорушень з матеріальним складом, то в даному разі наявність причинного зв’язку виступає як необхідність.
Таким чином, під причинним зв’язком в кримінальному праві слід розуміти об’єктивно існуючий зв’язок між діянням – дією або бездіяльністю (причиною) – і суспільно небезпечними наслідками (наслідком), коли дія або бездіяльність викликає (породжує) настання суспільно небезпечного наслідку. В одних випадках причинний зв’язок між злочинними діяннями і наслідками очевидний і не викликає сумнівів (постріл – і миттєва смерть, заволодіння майном – майнова шкода). Коли між діянням і суспільно небезпечними наслідками є значний проміжок часу і за цей період мало місце якесь втручання інших осіб чи сил природи, потрібний глибокий аналіз з усіх обставин справи. При аналізі і встановленні причинного зв’язку між суспільно небезпечною дією або бездіяльністю і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з таких положень: 1) Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони кримінального правопорушення підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою складу кримінального правопорушення, тобто в кримінальних правопорушеннях з матеріальним складом. Звідси випливає, що якщо відсутнє суспільно небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв’язок, тому що немає першої (обов’язкової) ознаки об’єктивної сторони – діяння. У разі відсутності наслідку (за наявності суспільно небезпечного діяння) має місце замах на кримінальне правопорушення, або склад формального кримінального правопорушення, або взагалі немає складу кримінального правопорушення. Якщо ж причинний зв’язок між діянням і наслідком не встановлений, об’єктивна сторона кримінального правопорушення з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов’язкової її ознаки, як причинний зв’язок. 2) Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною (суспільно небезпечним діянням) і наслідком (суспільно небезпечними наслідками). Тобто цей зв’язок існує об’єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини – слідчого, прокурора, судді. 3) При аналізі причинного зв’язку слід враховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємозалежні, перебувають у тісній взаємодії. В об’єктивному світі існує загальний і універсальний каузальний зв’язок. Тому якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв’язків, ланок і опосередкувань, що призвели до настання суспільно небезпечного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище виступає причиною, а яке – наслідком, тому що наслідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформується в причину і тягне за собою новий наслідок. Тому для того, щоб чітко встановити зв’язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища – причину і наслідок, тобто суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність) і суспільно небезпечний наслідок – від інших причинно-наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є певне діяння причиною даного суспільно небезпечного наслідку. 4) Причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку. З цього випливають такі найважливіші вимоги: а) причина (діяння) у часі повинна передувати наслідку; б) причина (діяння) завжди повинне викликати (породжувати) настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому суспільно небезпечна дія (причина) як активна форма поведінки людини безпосередньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо робить негативний руйнуючий вплив на об’єкт кримінально-правової охорони і викликає тим самим настання суспільно небезпечного наслідку. На відміну від цього бездіяльність завдає шкоду опосередковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинного зв’язку, не виконує покладеного на неї обов’язку по виконанню активних дій, якими вона повинна була відвернути шкоду, що загрожує об’єктові. Внаслідок пасивної поведінки особи і дій інших сил і засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесів – хімічних, біологічних, патологічних тощо) суспільно небезпечні наслідки настають як факт реальної дійсності. Однак це зовсім не означає, що в останньому випадку немає причинного зв’язку між бездіяльністю і наслідками, що настали. Такий зв’язок лежить у площині невиконання особою своїх обов’язків (активних дій) по запобіганню шкоді (при наявності реальної можливості виконати такі дії) і фактичним заподіянням цією пасивною поведінкою шкоди (суспільно небезпечних наслідків); в) причинний зв’язок має місце лише у разі, коли діяння є головною, визначальною умовою (фактором, причиною) настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило дуже важливо враховувати в ситуаціях, коли в причинний ряд втручаються різні додаткові сили, умови і фактори – дії інших осіб, різні процеси (патологічні, біологічні та ін.), тобто мають місце кілька (безліч), факторів, що тією чи іншою мірою сприяють настанню суспільно небезпечних наслідків. Діяння слід розглядати як головну умову (причину) настання наслідків, якщо без нього (при уявному, штучному виключенні діяння з усього ланцюга факторів) суспільно небезпечні наслідки не настали б. У даній конкретній обстановці діяння завжди створює реальну можливість настання наслідку і є в такому разі їх причиною; г) діяння перебуває в причинному зв’язку з наслідком, якщо воно з неминучістю викликає настання цього наслідку. Мова йде про те, що діяння з урахуванням його характеру та інтенсивності (стрімкості), а також місця, часу, обстановки, способу і засобів вчинення кримінального правопорушення, особливостей його об’єкта і предмета створює реальну можливість настання наслідків. Діяння тут з необхідністю, з неминучістю (закономірно) викликає настання наслідку. Наслідок тут органічно притаманний (реально можливий) цьому діянню, чому має місце необхідний причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та його наслідками.
Необхідний причинний зв’язок слід відрізняти від випадкового причинного зв’язку. Необхідний причинний зв’язок відбиває закономірності розвитку об’єктивного світу, коли причина сама у собі містить реальну можливість настання певного наслідку. При необхідних причинних зв’язках людина, пізнаючи об’єктивний світ, здатна передбачати розвиток природного ходу подій. Вчиняючи ті або інші дії, що з закономірністю викликають настання наслідків, людина здатна передбачити настання цих наслідків. От чому необхідний причинний зв’язок має кримінально-правове значення, і наслідки, що настали від дії (бездіяльності) особи при наявності в неї умислу чи необережності, ставляться йому в провину.
На відміну від цього випадкові причинні зв’язки не відбивають закономірностей розвитку подій. Вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланок (іноді багатьох). Тут діяння з урахуванням об’єктивно-предметних умов містить лише абстрактну можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, потерпілий, якому нанесене легке поранення, помирає від того, що при перев’язуванні йому була занесена інфекція. Відповідальність в цьому випадку може настати лише за нанесення поранення, а не за смерть, що настала. Суспільно небезпечні наслідки, що настали внаслідок випадкового причинного зв’язку, не мають кримінально-правового значення і не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони кримінального правопорушення з матеріальним складом.
У теорії кримінального права виділяють наступні різновиди необхідного причинного зв’язку: 1) безпосередній (прямий) причинний зв’язок, коли певне суспільно небезпечне діяння неминуче викликає настання певного суспільно небезпечного наслідку (наприклад, постріл з пістолета у життєво важливий орган неминуче викликає смерть); 2) опосередкований необхідний причинний зв’язок, коли суб’єкт кримінального правопорушення для заподіяння суспільно небезпечних наслідків застосовує різні механізми, пристосування, поводження тварин, інші засоби вчинення кримінального правопорушення чи використовує поведінку інших осіб, що виступають як своєрідний «засіб» вчинення кримінального правопорушення, наприклад, неосудні особи, які не досягли віку кримінальної відповідальності; 3) необхідний причинний зв’язок при співучасті, коли дії співучасників (організатора, підбурювача, пособника) перебувають у причинному зв’язку зі кримінальним правопорушенням, вчиненим виконавцем; 4) необхідний причинний зв’язок за наявності особливих умов на боці потерпілого. Ці умови виступають каталізаторами (прискорювачами) настання наслідків (наприклад, стан сп’яніння, хвороба потерпілого тощо). Дійсно, іноді результат буває викликаний винятковими особливостями чи властивостями потерпілого або предмета посягання, або специфічними особливостями обстановки вчиненого суспільно небезпечного діяння. Але якщо результат наступив саме в цих специфічних умовах, то слід визнати наявність необхідного причинного зв’язку. Наприклад, внаслідок нанесення відносно легкого удару рукою по голові наступила смерть потерпілого, тому що незадовго до цього він переніс хворобу мозку. Встановлення причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечним наслідком ще не є достатньою підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Обов’язково потрібно встановити, що особа передбачала чи могла передбачити розвиток цього причинного зв’язку, тобто необхідно довести суб’єктивну сторону кримінального правопорушення – вину особи у формі умислу чи необережності щодо наслідку, який настав.
До факультативних ознак об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, окрім суспільно небезпечних наслідків та причинного зв’язку, належать місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя і засоби вчинення кримінального правопорушення.
Місце вчинення кримінального правопорушення – це певна територія або інше місце, де вчинюється суспільно небезпечне діяння і настають його суспільно небезпечні наслідки. Так, ст. 392 КК встановлює відповідальність за дії, що дезорганізують роботу виправних установ, тобто місцем кримінального правопорушення є місце позбавлення волі.
Час вчинення кримінального правопорушення – це певний відрізок (проміжок) часу, протягом якого вчинюється суспільно небезпечне діяння і настають суспільно небезпечні наслідки. Встановлення часу вчинення кримінального правопорушення по кожній справі має важливе значення для вирішення питання про чинність закону в часі (статті 4, 5).
Обстановка вчинення кримінального правопорушення – це конкретні об’єктивно-предметні умови, в яких вчиняється злочин. Так, ст. 342 встановлює відповідальність за опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання ними службових обов’язків. Обстановка вчинення кримінального правопорушення іноді істотно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і виступає як кваліфікуюча ознака (наприклад, військовий злочин у бойовій обстановці). В інших випадках вона створює привілейований склад кримінального правопорушення. Це вбивство або нанесення тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони (статті 118, 124), де обстановка – посягання з боку того, хто посягає, – визначає необхідність захисту від суспільно небезпечного посягання.
Найбільше юридичне значення серед факультативних ознак об’єктивної сторони має спосіб вчинення кримінального правопорушення. Під способом вчинення кримінального правопорушення розуміють сукупність (систему) прийомів та методів, що використовуються при вчиненні кримінального правопорушення.
Ці способи різноманітні. Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст даної дії, її інтенсивність і шкідливість.
Деякі злочини можуть бути вчинені тільки у певний спосіб (ст.ст. 185, 186, 190). У такому разі спосіб вказується в законі як конститутивна ознака складу кримінального правопорушення, в інших випадках злочин може бути вчинений різними способами.
Спосіб має важливе кримінально-правове значення:
якщо він є обов’язковою ознакою складу кримінального правопорушення, то його встановлення в справі є необхідним. Відсутність даного способу виключає склад кримінального правопорушення;
спосіб має істотне значення для правильної кваліфікації кримінального правопорушення, його аналіз дає можливість зробити висновок про інші ознаки й елементи складу кримінального правопорушення;
спосіб важливий для диференціації кримінальної відповідальності. Так, залежно від способу вчинення кримінального правопорушення диференціюється відповідальність за корисливі злочини проти власності (ст.ст. 185-191);
спосіб впливає на створення кваліфікованих чи особливо кваліфікованих складів кримінальних правопорушень, а також на виділення спеціальних норм КК. Наприклад, вбивство, вчинене з особливою жорстокістю чи способом, небезпечним для життя багатьох осіб (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 115), є спеціальною нормою стосовно умисного вбивства (ч. 1 ст. 115).
Засоби вчинення кримінального правопорушення – це предмети матеріального світу, що застосовуються злочинцем при вчиненні суспільно небезпечного діяння та забезпечують успішне здійснення посягання на об’єкт кримінально-правової охорони (драбина при крадіжці з другого поверху будинку).
Знаряддя – це предмети, використовуючи які особа вчиняє фізичний вплив на матеріальні об’єкти (вогнепальна або холодна зброя при вбивстві).