Лекція по кримінальному праву №8
ПЛАН-КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ
Тема «Об’єктивна сторона складу кримінального правопорушення»
З дисципліни: «Кримінальне право: загальна частина»
Категорія слухачів: студенти, слухачі коледжу.
План лекції
1. Поняття і значення об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.
2.Суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність).
3.Суспільно небезпечні наслідки кримінального правопорушення.
4.Причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками.
5.Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення.
Текст лекції
Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як кримінальне правопорушення (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Диспозиції норм Особливої частини КК України, описуючи те чи інше злочинне діяння, здійснюють це шляхом визначення саме об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Саме виконання об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення є підставою для застосування закону про кримінальну відповідальність, для притягнення винного до кримінальної відповідальності.
Як при виявленні кримінального правопорушення, так і під час слідства в першу чергу встановлюються об’єктивні ознаки кримінального правопорушення, далі робиться висновок про умисел, мотиви та цілі особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, заборонене законом про кримінальну відповідальність. Отже, без ознак об’єктивної сторони питання про суб’єктивну сторону не виникає, тому що остання існує тільки у тісному зв’язку з першою. Крім того, в об’єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціальні властивості кримінального правопорушення, передусім його суспільна небезпечність.
Об’єктивна сторона – обов’язковий елемент кожного конкретного складу кримінального правопорушення. Вона є характеристикою зовнішніх ознак кримінально протиправного діяння. Об’єктивна сторона характеризує особливість кримінального правопорушення як зовнішнього акту суспільної поведінки винного і ті умови, за яких вчиняється це кримінальне правопорушення, тобто місце, час, спосіб, обставини, з якими пов’язане кримінально протиправне посягання.
Таким чином, об’єктивна сторона кримінального правопорушення – це зовнішня сторона кримінального правопорушення (зовнішнє вираження), що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами та знаряддями вчинення кримінального правопорушення. Названий акт поведінки заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту кримінального правопорушення.
Ознаки об’єктивної сторони визначаються в диспозиції, як правило, шляхом встановлення основних, загальних рис, притаманних конкретному кримінальному правопорушенню. Їх відсутність в діянні свідчить про відсутність складу кримінального правопорушення. Часто (в кримінальних правопорушеннях з матеріальним складом) законодавець вказує і на шкідливі наслідки злочинного діяння, які настають в наслідок його вчинення. При конструюванні складу деяких кримінальних правопорушень у ряді випадків вказуються також спосіб вчинення, час, місце та інші особливі характеристики, які притаманні окремим складам кримінальних правопорушень. Таким чином, усі ознаки об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) і факультативні.
Обов’язковою (необхідною) ознакою об’єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення є суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність). Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає з її змісту. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жодне кримінальне правопорушення. Відсутність цієї ознаки виключає склад кримінального правопорушення. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим у кожній кримінальній справі.
До факультативних ознак відносяться: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, засоби та знаряддя вчинення кримінального правопорушення. Ці ознаки, хоча фактично й притаманні кримінальному правопорушенню як явищу реальної дійсності, однак далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу кримінального правопорушення, тому вони є не обов’язковими, а факультативними. Однак якщо такі факультативні ознаки прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають з її змісту, то вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення і їх встановлення в такому випадку є обов’язковим.
Ознаки об’єктивної сторони кожного складу кримінального правопорушення закріплюються в диспозиціях статей Особливої частини КК в трьох формах: а) вказується лише сама суспільно небезпечна дія чи бездіяльність. Причому в такому вигляді можуть бути описані як диспозиції статей у формальних (ст.ст.114, 255 КК), так і матеріальних (ст.ст.185, 186 КК) складах. б) йдеться тільки про суспільно небезпечні наслідки, у цих випадках вчинення суспільно небезпечного діяння, яке призвело до вказаних наслідків, є зрозумілим саме по собі (ст.ст. 119, 115, 121, 122 КК). в) у деяких статтях вказується як на дії чи бездіяльність, так і на суспільно небезпечні наслідки (ч. 3 ст. 135 КК).
Значення об’єктивної сторони кримінального правопорушення: об’єктивна сторона є обов’язковим елементом складу кримінального правопорушення і тому входить до юридичної підстави кримінальної відповідальності; ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпечність кримінального правопорушення і тому об’єктивні ознаки діяння враховуються передусім при рішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнанні їх злочинними і караними самим законодавцем; об’єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації кримінального правопорушення. Так за об’єктивними ознаками суспільно небезпечного діяння, за характером поведінки особи можна встановити інші елементи й ознаки складу кримінального правопорушення: об’єкт, якому заподіюється шкода, відповідну форму вини, мотив, мету кримінального правопорушення, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати вчинене; об’єктивна сторона має значення для розмежування кримінальних правопорушень, а також відмежування кримінально протиправних діянь від не кримінально протиправних. Так крадіжка, грабіж, розбій (суміжні кримінальні правопорушення) розрізняються між собою за способом вчинення кримінального правопорушення; врахування ознак об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення дозволяє в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і відповідно до цього призначити покарання, що відповідає вчиненому.
В кримінальному праві термін «діяння» вживається в подвійному значенні: як синонім поняття кримінального правопорушення (ч.1 ст.11 КК) та як обов’язкова ознака об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. У цьому питанні лекції мова буде йти саме про друге значення терміна «діяння».
Отже, діяння як обов’язкова ознака об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення характеризується такою сукупністю ознак: суспільна небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що діяння, яке визнається кримінальним правопорушенням, спричиняє істотну шкоду суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом, або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди; протиправність як ознака діяння означає, що діяння (дія або бездіяльність) повинно бути зазначено в диспозиції конкретної статті Особливої частини КК, тобто заборонено кримінальним законом під загрозою покарання; діяння завжди має конкретний характер. Воно являє собою конкретний акт поведінки людини, що відбувається у певній обстановці, місці і часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяльності; діяння – це свідомий акт поведінки людини, який завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості людини об’єктивного світу. Тому не є діянням у кримінально-правовому значенні такі рухи тіла, що не контролюються свідомістю, навіть якби наслідки таких рухів були б суспільно небезпечними (наприклад, дії, вчинені особами які є неосудними); суспільно небезпечне діяння, як ознака об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, має бути вольовим, тобто проявом волі особи. Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, наприклад, внаслідок нездоланної сили, фізичного примусу тощо, не може утворити об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення.
Згідно зі ч. 1 ст. 11 КК формами вираження суспільно небезпечного діяння є дія або бездіяльність.
Дія у кримінально-правовому розумінні – це активна, свідома, суспільно небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта. Вона є найбільш поширеною формою суспільно небезпечного діяння. Рухи тіла, що складають дію, повинні мати цілеспрямований характер, інакше кажучи, вони утворюють дію в кримінально-правовому розумінні, коли контролюються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об’єкт. Тому мимовільні (наприклад, рефлекторні) рухи, що відбуваються поза контролем свідомості і не виражають волю особи, не можуть утворити дію як ознаку об’єктивної сторони кримінального правопорушення.
З фізичної сторони дія може бути простою і складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини, наприклад, завдання удару. Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються з кількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія (ч. 2 ст. 186 КК). До складних належать також дії у так званих продовжуваних та триваючих кримінальних правопорушеннях. У деяких випадках, складні дії утворюються з цілої низки вчинків, пов’язаних один з одним (ст.203 КК).
Залежно від характеру впливу на об’єкт кримінального правопорушення всі дії можна поділити на фізичні та інформаційні. Фізичні (або енергетичні) дії полягають у застосуванні мускульної, фізичної сили для вчинення злочинного посягання і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу (ст.ст. 115, 121, 185, 186, 187 та ін.). Інформаційні дії полягають у передаванні інформації іншим особам і завжди виражаються у словесній (вербальній) формі, а також у яких-небудь інших діях, що несуть інформацію: смислових жестах (конклюдентні дії), виразних рухах (міміка). За допомогою інформаційних дій відбуваються такі кримінальні правопорушення, як погроза вбивством, розголошення державної таємниці тощо. Для деяких кримінальних правопорушень характерним є поєднання фізичних та інформаційних дій, наприклад, при шахрайстві, а також при грабежі, розбої, які поєднані з погрозою насильства.
Бездіяльність у кримінально-правовому розумінні – це суспільно небезпечна пасивна поведінка особи (суб’єкта), що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. Тобто обов’язковою умовою кримінальної відповідальності особи за бездіяльність є наявність у неї обов’язку діяти певним чином (об’єктивний критерій бездіяльності) і наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб (суб’єктивний критерій бездіяльності). Обов’язок вчинити певні дії (об’єктивний критерій) може випливати з різних підстав: а) з закону або з іншого нормативного акту; б) з професійних або службових функцій; в) з договору; г) з родинних відносин; ґ) з попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для іншої особи і внаслідок цього зобов’язана надати їй допомогу (наприклад, при дорожньо-транспортній пригоді). Наявність реальної можливості діяти певним чином (суб’єктивний критерій) полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам. Отже, при оцінці можливості чи неможливості виконати покладені на особу обов’язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов’язків, покладених на особу. Враховуються і її суб’єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. У деяких випадках злочинна бездіяльність може поєднуватися з активними діями, за допомогою яких суб’єкт ухиляється від виконання обов’язкових для нього дій. У таких випадках має місце акт змішаної поведінки – активні дії тут виступають способом вчинення злочинної бездіяльності. Проте об’єктивну сторону кримінального правопорушення утворить злочинна бездіяльність. Активні ж дії можуть отримати самостійну правову оцінку (кваліфікацію) при наявності в них ознак самостійного кримінального правопорушення.
Злочинне діяння, як зазначалось, є вольовою поведінкою, здійснюваною під контролем свідомості. Така поведінка являє собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) і внутрішньої (психічної) сторін. Але трапляються ситуації, коли у вчинених особою дії або бездіяльності її воля не виявляється, а тому психофізична єдність діяння відсутня. У таких випадках через наявність певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому відсутній прояв волі самого діяча, втрачає свій кримінально-правовий характер. Отже, тут відсутнє і саме діяння (дія чи бездіяльність) як ознака об’єктивної сторони кримінального правопорушення. До таких обставин належать: 1) непереборна сила; 2) непереборний фізичний примус (насильство); 3) психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності.
Непереборна сила – це надзвичайна і нездоланна в даних умовах обставина. Джерелом непереборної сили можуть бути явища природи, технічні механізми, хвороба тощо. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, відсутні саме діяння і об’єктивна сторона кримінального правопорушення. Отже, за таке діяння кримінальна відповідальність наставати не може. Наприклад, немає складу відхилення від призову на строкову військову службу, якщо призовник не з’явився у зазначений термін на призовний пункт внаслідок тяжкої хвороби. Так само не підлягає кримінальній відповідальності особа і за активні дії, які вона виконала внаслідок непереборної сили. Фізичний примус – такий протиправний фізичний вплив однієї людини на іншу (насильство – застосування фізичної сили, заподіяння ударів, побоїв, тілесних ушкоджень тощо), що цілком пригнічує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості вибрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода іншій особі або не вчинила тих дій, які вона повинна була зробити в даній ситуації. Якщо фізичний примус був непереборним (наприклад, зв’язаний охоронець не міг перешкодити злочинцям вчинити крадіжку), то у вчиненому діянні особи немає прояву його волі. Непереборний фізичний примус «руйнує» психофізичну єдність діяння, знищує його цілеспрямований і вольовий характер, через що особа не може керувати своїми вчинками, внаслідок чого виключається її кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 40). Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які-небудь суспільно небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключало можливості особи керувати своїми діями, то в цьому випадку питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ч. 2 ст. 40). Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66). Психічний примус – це вимога вчинити певні дії або, навпаки, не вчинити тих або інших дій, які у даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі психічного примусу воля особи, щодо якої він застосовується, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той або інший варіант поведінки на свій розсуд. Ось чому суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене внаслідок психічного примусу, за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності, але розглядається як вчинене за пом’якшуючих обставин при застосуванні покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66). Кримінальна відповідальність за дію чи бездіяльність, вчинені під впливом психічного примусу, може бути виключена лише тоді, коли буде визнано, що їх вчинено в стані крайньої необхідності, з метою захисту більш важливих інтересів (ст. 39, ч. 2 ст. 40 КК).
Суспільно небезпечні наслідки – це шкода (збиток), що заподіюється злочинним діянням об’єкту, який охороняється кримінальним законом, або реальна небезпека (загроза) заподіяння такої шкоди.
Суспільно небезпечні наслідки, залежно від характеру і обсягу шкоди, заподіяної діянням об’єкту, можуть бути поділені на наслідки у вигляді реальної шкоди і наслідки у виді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість кримінальних правопорушень заподіюють реальну шкоду (вбивство, крадіжка). Разом з тим чинне законодавство в деяких випадках встановлює відповідальність за діяння, що не заподіюють реальної шкоди конкретному об’єкту, однак ставлять його при цьому в небезпеку заподіяння шкоди.
Крім того, наслідки кримінального правопорушення можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки матеріального характеру і наслідки нематеріального характеру.
До матеріальних наслідків належать два різновиди наслідків. Перш за все це наслідки фізичного (особистого) характеру – тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості, смерть людини при вбивстві та ін. По-друге, до матеріальних наслідків відноситься матеріальна шкода, наприклад, у кримінальних правопорушеннях проти власності, у деяких господарчих кримінальних правопорушеннях.
Нематеріальними наслідками є негативні зміни в об’єкті посягання, які поєднанні з порушенням інтересів учасників суспільних відносин та мають нематеріальний характер. Це може бути шкода політичним інтересам (кримінальні правопорушення проти основ національної безпеки України), соціальним (кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина), організаційним (кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності, кримінальні правопорушення проти правосуддя та деякі інші).
У теорії кримінального права виділяють ще декілька критеріїв класифікації суспільно небезпечних наслідків. Так, залежно від виду безпосереднього об’єкта наслідки можуть бути поділені на основні і додаткові. У той же час додаткові наслідки можуть бути вказані як обов’язкові, тобто такі, які мають місце завжди, у всіх випадках при вчиненні кримінального правопорушення, наприклад, фізична шкода при кваліфікованому грабежі (ч. 2 ст. 186), та як факультативні, що можуть мати місце, але можуть бути і відсутніми при вчиненні кримінального правопорушення, наприклад, шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства.
Суспільно небезпечні наслідки мають важливе значення для конструювання об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення. Однак законодавець користується різними прийомами опису злочинних наслідків. Так залежно від того, чи включено суспільно небезпечні наслідки в диспозицію статті Особливої частини КК як обов’язкову ознаку складу кримінального правопорушення чи ні, всі кримінальні правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні правопорушення з матеріальним складом (матеріальні кримінальні правопорушення) і кримінальні правопорушення з формальним складом (формальні кримінальні правопорушення).
Кримінальні правопорушення з матеріальним складом – це такі кримінальні правопорушення, для об’єктивної сторони яких закон (диспозиція статті КК) вимагає встановлення не тільки діяння (дії або бездіяльності), але й настання суспільно небезпечних наслідків. Ці кримінальні правопорушення вважаються закінченими з моменту настання зазначених у законі суспільно небезпечних наслідків. Так, вбивство вважається закінченим кримінальним правопорушенням, коли настала смерть потерпілого. У кримінальних правопорушеннях з матеріальним складом потрібно обов’язково встановлювати причинний зв’язок між самим діянням і суспільно небезпечними наслідками, що настали.
Кримінальні правопорушення з формальним складом – це такі кримінальні правопорушення, для наявності об’єктивної сторони яких закон вимагає встановлення лише діяння (дії або бездіяльності). Наслідки цих кримінальних правопорушень хоча і можуть іноді наставати, але перебувають за межами складу кримінального правопорушення. Вони не включаються до об’єктивної сторони складу як обов’язкова ознака і їх встановлення на кваліфікацію кримінального правопорушення не впливає, але враховується лише при призначенні покарання. У кримінальних правопорушеннях з формальним складом сам факт вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, утворює закінчене кримінальне правопорушення. До таких складів належать, наприклад, шпигунство, одержання хабара, зґвалтування, втеча з місць позбавлення волі чи з-під варти, дезертирство та ін.