У діючому кримінальному законодавстві існують склади кримінальних правопорушень, які кваліфікуються за наслідками. Це такі склади, де як кваліфікуюча ознака фігурує якийсь наслідок, що обтяжує відповідальність (кваліфікацію). Можна виділити дві групи кримінальних правопорушень із змішаною (подвійною) формою вини: а) кримінальні правопорушення, в яких діяння, що становить собою порушення яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільно небезпечних наслідків, причинно пов’язаних з діянням, робить вчинене кримінальним правопорушенням (наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271 КК України); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, якщо такі діяння спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 286 КК України) та ін.);
б) кримінальні правопорушення у яких умисне діяння спричиняє два різних наслідки: перший (найближчий) є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони, другий (віддалений) – кваліфікуючою ознакою. В цих кримінальних правопорушеннях відповідно до закону щодо діяння і щодо першого, обов’язкового наслідку суб’єктивна сторона виражається в умислі (прямому чи непрямому), а щодо другого (кваліфікованого) наслідку – тільки в необережності (кримінально протиправної самовпевненості або кримінально протиправної недбалості) (наприклад, умисне знищення або пошкодження майна, яке спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК України); умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України) та ін.) . У цих складах кримінальних правопорушень певну складність має об’єктивна сторона, а слідом за нею і сторона суб’єктивна. Якщо саме основне кримінальне правопорушення вчинюється умисно, то до обтяжуючого наслідку встановлюється необережність.
Мотивом кримінального правопорушення називаються ті внутрішні спонукання, якими керується суб’єкт при вчиненні кримінального правопорушення. Мотив – це рушійна сила кримінального правопорушення, це внутрішня причина його вчинення. Мотив визначається потребами людини, його інтересами, а при вчиненні кримінального правопорушення він здобуває протиправний характер і визначається як мотиви кримінального правопорушення. Мотив в одних випадках виступає в якості необхідної, обов’язкової ознаки складу, в інших – як кваліфікуюча ознака, а, по-третє, враховується при призначенні покарання в якості пом’якшуючої чи обтяжуючої обставини.
Мотив кримінального правопорушення властивий лише навмисним кримінальним правопорушенням. Але мотивація визначеного роду має місце і при здійсненні необережних злочинів. Але в необережних кримінальних правопорушеннях не слід говорити про мотиви кримінального правопорушення. Треба говорити лише про мотиви поведінки, оскільки мотиви не поширюються на сам наслідок. В умисних кримінальних правопорушеннях мотив властивий не тільки діянню, але і характеризує визначений наслідок.
Мотиви можуть бути розділені на дві великі групи:1. Мотиви низинного характеру (низинні мотиви) – користь, помста, хуліганські мотиви, підступництво, хитрість і т.і. 2. Мотиви, позбавлені низинного характеру (змісту) – цікавість, альтруїзм, неправильно зрозумілі інтереси служби, мотиви, зв’язані з відображенням злочинних зазіхань і т.і. Крім вищезгаданої класифікації існують і інші, наприклад, поділ мотивів на раціональні і нераціональні, альтруїстичні і людиноненависницькі.
Мета кримінального правопорушення – це той кінцевий (проміжний) результат, що міститься у свідомості винного, до якого він прагне, скоюючи кримінальне правопорушення. Мета, щодо загального складу кримінального правопорушення, також є факультативною ознакою суб’єктивної сторони кримінального правопорушення. Мета має місце лише в кримінальних правопорушеннях, вчинених із прямим умислом. У ряді випадків у КК мета позначена як основна, обов’язкова ознака суб’єктивної сторони конкретного складу кримінального правопорушення, в інших – як кваліфікуюча ознака; у всіх інших випадках вона враховується судом лише при призначенні покарання. Мети кримінального правопорушення можуть бути найближчі і кінцеві (проміжні і перспективні).
Значення факультативних ознак суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення полягає в тому, що: 1) У деяких складах кримінальних правопорушень вони виступають у якості його обов’язкових ознак (корисний мотив при крадіжці); 2) У деяких складах кримінальних правопорушень вони виступають у якості його кваліфікуючих ознак (корисний мотив при кваліфікованому убивстві); 3) У деяких складах кримінальних правопорушень вони виступають як ознаки, що враховуються судом при призначенні покарання в якості пом’якшуючих чи обтяжуючих обставин (ст.ст. 66, 67 КК України).
Емоції
Аналізуючи структуру суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення потрібно звернути увагу на місце в ній емоцій. Емоції лежать в основі будь-якої діяльності людини. Це реакція людини на вплив внутрішніх та зовнішніх подразників, що має ярко виражене суб’єктивне забарвлення, що охоплює всі види чутливості та переживань. Реакція людини в цьому випадку залежить від почуттів та настрою. Вітчизняне кримінальне право не розглядає емоції як ознаку суб’єктивної сторони складу кримінального правопорушення, визнаючи при цьому, що у певних випадках вони впливають на поводження винної особи. Дана позиція відрізняється від точки зору російських правознавців, якими останнім часом емоції включені в число факультативних ознак складу кримінального правопорушення.
Помилка в кримінальному праві – це неправильне уявлення винного щодо юридичних і фактичних ознак діяння і його наслідків (або неправильне представлення винного щодо приписів закону і фактичних ознак діяння та його наслідків).
В залежності від причин та умов виникнення помилки бувають: вибачальні; невибачальні.
В залежності від характеру: помилкове представлення про наявність ознак, що фактично відсутні; помилкове представлення про відсутність ознак, що фактично маються в наявності;
По значимості: істотні; несуттєві;
В залежності від предмету омани: юридичні; – фактичні.
В залежності від впливу на притягнення особи до кримінальної відповідальності: винні; невинні.
Найбільш прийнятною для кримінального права в практичному значенні є класифікація помилок, відповідно до якої неправильне представлення суб’єкта може відноситися до юридичних приписів права і фактичних обставин кримінального правопорушення. Найбільш прийнятною є класифікація помилок, у якій вони розділяються на юридичні і фактичні. Юридична помилка (помилка в праві) – це неправильне уявлення особи щодо юридичного характеру суспільно небезпечного діяння і його наслідків (чи ж, можна сказати, щодо положень закону). Помилка даного виду відноситься до законодавчої урегульованості кримінально-правових відносин і їх сприйнятті громадянами, що зобов’язані дотримувати законів України, у тому числі і про кримінальну відповідальність. Так, відповідно до ч. 2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Виділяють наступні підвиди юридичної помилки: Помилка в кримінальній протиправності діяння (суб’єкт вважає своє діяння кримінальним правопорушенням, хоча воно не закріплено в якості такого в кримінальному законі (мниме кримінальне правопорушення)). Помилка в незлочинності діяння (суб’єкт вважає своє діяння правомірним, у той час як закон відносить його до кримінального правопорушення). Помилка у виді і розмірі покарання. Помилка в кваліфікації діяння.
Фактична помилка (помилка у факті) – це неправильне уявлення особи щодо фактичних ознак суспільно небезпечного діяння і його наслідків. Фактична помилка підрозділяється на наступні підвиди: 1) помилка в об’єкті і суміжні з нею: а) помилка у предметі; б) помилка в особистості; в) відхилення дії; 2) помилка у кваліфікуючих ознаках; 3) помилка у характері діяння; 4) помилка у наслідках діяння; 5) помилка у розвитку причинного зв’язку; 6) негідний замах; 7) помилка у мотиві.
У особи складається неправильне уявлення щодо об’єкта посягання. Омана особи щодо об’єкта може носити двоякий характер. З однієї сторони суб’єкт, маючи намір на зазіхання на конкретно визначений ним об’єкт (суспільні відносини), насправді заподіює шкоду іншому, не усвідомлюючи цього факту. Помилка в об’єкті може мати місце й в ситуації. Наприклад, коли має місце спроба замаху на життя представника іноземної держави, але в результаті помилки гине пересічна людина. Діяння кваліфікується як замах на життя представника іноземної держави, тобто з дотриманням вищезазначених правил. З іншої сторони існують об’єкти, що володіють особливими властивостями, що законом охороняються більш суворо в порівнянні з іншими об’єктами.
а) Помилка в предметі
Суб’єкт має неправильне уявлення про предмет кримінального правопорушення (майно, документи і т.п.). Помилка в предметі може, наприклад, мати місце тоді, коли особа, маючи умисел на заволодіння певним майном, помилково вилучає інше, але і те і це майно відноситься до родового об’єкта, що поставлено під охорону КК України. Дана помилка можлива тільки в предметних кримінальних правопорушеннях. Суб’єкт кримінального правопорушення може помилятися щодо властивостей предмета, його приналежності і правової значимості. За загальним правилом помилка в предметі не має впливу на кваліфікацію діяння. Наприклад, злочинець має умисел вчинити крадіжку коштовної картини з музею, але замість неї викрав копію, виставлену разом з оригіналом. Тим самим реально заподіяна шкода порівняно мала в порівнянні з тим, що охоплювалося свідомістю винного. Тому діяння в даному випадку повинне бути кваліфіковано не як закінчений злочин, а як замах на викрадення в значному, великому чи особливо великому розмірі.
б) Помилка в особистості (особі потерпілого)
У даному випадку шкода заподіюється не наміченій жертві, а іншій людині. У таких ситуаціях особа несе відповідальність за ту шкоду, що фактично була заподіяна потерпілому, тому що для кримінального права не має значення кому конкретно була заподіяна шкода. Об’єктом убивства є життя будь-якої іншої людини. Тому, якщо життя була позбавлена людина, (навіть і не та особа, якій хотів заподіяти шкоду винний), винна особа все рівно відповідає за навмисний закінчений злочин – у даному прикладі – убивство.
в) Відхилення дії
Це відхилення кримінального правопорушення в його наслідках від передбачуваної особою мети, коли від вчиненої особою дії настало не те, що особа припускала, не те, до чого особа прагнула. Тут немає помилки в особистості, немає і помилки в об’єктивній стороні – відхиляється лише сама дія, що приводить до результату (наслідку), до якого не прагнув винний.
Відповідальність у цих випадках настає за правилами ідеальної сукупності. А саме: особа несе відповідальність за замах на кримінальне правопорушення у відношенні наміченого потерпілого (виходячи зі спрямованості його умислу), а у відношенні другого можуть бути наступні форми вини – або непрямий умисел, або необережність, або навіть казус (у залежності від оцінки сформованих конкретних обставин – чи передбачав, чи міг передбачати можливі наслідки і т.д.).
2) Помилка в кваліфікуючих обставинах
У сучасній кримінально-правовій теорії розрізняють основний склад і кваліфікуючий склад. Кваліфікуючий склад відрізняється від основного тим, що в нього входять ознаки більш-менш обтяжуючі кримінальну відповідальність, що виступають як додаткові. Кваліфікуючі ознаки є ознакою складу кримінального правопорушення і свідчать про серйозний перепад у рівні суспільної небезпеки в порівнянні з тією, котра виражена ознаками основного складу. При цьому потрібно звернути увагу в цій ситуації на те, що у суб’єкта неправильне уявлення не про об’єкт посягання, а щодо суб’єктивної юридичної оцінки злочинцем тих обставин, що роблять об’єкт більш охоронюваним кримінальним правом.
Причиною підвищеної захищеності даних об’єктів виступають їхня уразливість і недостатня здатність протистояти кримінально протиправному зазіханню з боку соціально шкідливих елементів. Особлива увага законодавець приділяє кримінально-правовому захисту жінок, дітей, підлітків, посадових осіб. В основі кваліфікуючих ознак лежать особливий стан жінки (вагітність), вікова границя підлітка (зґвалтування малолітньої дитини чи неповнолітньої, мужолозтво щодо неповнолітнього, залучення неповнолітніх у кримінально протиправну діяльність), а також особливості правового статусу судді й інших представників влади (образа судді). Тому, якщо злочинець зґвалтував жертву і при цьому не знав з об’єктивних причин, що та не досягла повноліття, дана кваліфікуюча ознака в вину йому не ставиться.
Має місце в тому випадку, коли в особи, що його скоює, відсутнє повністю всебічне уявлення про свою дію чи бездіяльність. У нього немає чіткого розуміння того, що відбувається. Наприклад, особа використовує підроблені гроші не знаючи, що вони підроблені.
Має місце тоді, коли злочинець ставить перед собою ціль досягти визначеного результату, але по тим чи іншим причинам не досягає її, тому що наслідки якісно чи кількісно відрізняються від намічених. До якісної відноситься помилка, при якій злочинець, маючи умисел на заподіяння потерпілому лише побоїв, насправді досягає іншого результату – його смерті. Кількісна ж помилка можлива тоді, коли кримінальне правопорушення спрямоване на заволодіння певною сумою грошей чи певними матеріальними цінностями, але в результаті умисел суб’єкта не був доведений до кінця по незалежним від нього причинам. Кількісна помилка в наслідках також може, як посилити, так і пом’якшити кримінальну відповідальність. Якщо злочинець розраховував викрасти із сейфа велику суму грошей, а фактичний збиток виявився порівняно невеликим у порівнянні з задуманим, то його дії кваліфікуються як замах на розкрадання у великих розмірах. У той же час може мати місце ситуація, коли помилка в наслідках пом’якшує відповідальність винного. Так, викрадаючи річ, фактичну вартість або цінність якої суб’єкт не усвідомлює, то в вину йому ставиться тільки простий склад, а не кваліфікований.
В даному випадку має місце неправильне уявлення особи про розвиток причинно-наслідкових зв’язків, унаслідок якого бажаний результат досягається злочинцем, але він настає не від тієї дії, на яку розраховував сам суб’єкт, а від іншої, що не охоплювалась його свідомістю (А вдарив Б каменем по голові, вважаючи того мертвим кидає у воду, і смерть настає від попадання води в легені). У таких випадках діяння слід кваліфікувати по сукупності кримінальних правопорушень.
Свою назву помилка даного виду одержала через те, що злочинний результат не міг бути досягнутий ні при яких обставинах, що і відрізняє її від звичайного замаху. Підвидами негідного замаху є: – замах на негідний об’єкт (постріл у труп); – замах з негідними засобами (використання несправної зброї).
Може бути допущена злочинцем, але значення для кваліфікації буде мати тільки тоді, коли він є невід’ємною (обов’язковою або кваліфікованою) ознакою конкретного складу кримінального правопорушення. Так, помилка в мотиві буде мати місце в ситуації, коли злочинцю невідомо про дійсне спонукання, що фактично має місце при вчиненні кримінального правопорушення, тому що він помилявся сам чи був введений в оману.