ЛЕКЦІЯ 29
Тема: Передовий педагогічний досвід
1. Поняття про передовий педагогічний досвід
2. Критерії оцінки передового педагогічного досвіду.
3. Виявлення та вивчення передового педагогічного досвіду. 4. Впровадження в практику досягнень передового педагогічного досвіду та педагогічної науки.
Рекомендована література
Базова
1. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр «Академія», 2012. – 616 с.
2. Галузинський В. М. Педагогіка: теорія та історія : навч. посібник / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.
3. Даниленко Л. І. Управління інноваційною діяльністю в загальноосвітніх навчальних закладах : монографія / Л. І. Даниленко. – К. : Міленіум, 2004. – 358 с.
4. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. – К. : «КДНК», 2001. – 608 с.
5. Онишків З. М. Основи школознавства : навчальний посібник для студентів педагогічних вузів. – 3-тє видання доповнене і перероблене / З. М. Онишків. – Тернопіль : навчальна книга – Богдан, 2003. – 176 с.
1. Закон України «Про загальну середню освіту». [Електронний ресурс]. –– Режим доступу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/651-14. – Назва з екрана.
2. Кузьмінський А. І. Педагогіка : підручник для студентів ВНЗ / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання-Прес, 2007. – 447 с.
3. Освітній менеджмент : навч. посібник / за ред. Л. Даниленко, Л. Карамушки. – К. : Шкільний світ, 2003. – 400 с.
4. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. в 5-ти томах. – Т. 4. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 206–300.
5. Сухомлинський В. О. Розмова з молодим директором школи / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори у 5-ти т. – К., 1976. – Т. 5. – С. 229–239.
6. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посібник / М. М. Фіцула. – К. : «Академія», 2009. – 560 с.
7. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.
Під поняттям педагогічний досвід розуміють сукупність знань, умінь і навичок, здобутих у процесі практичної навчально-виховної роботи.
На важливу роль педагогічного досвіду вказували К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський. К.Д. Ушинський, зокрема, виділяє таке поняття, як педагогічна досвідченість, під якою він розуміє факти виховання, пережиті вчителем. Ці факти «повинні зробити вплив на розум вихователя, класифікуватися в ньому за своїми характерними особливостями, узагальнюватися, стати думкою, і вже ця думка, а не сам факт, зробиться правилом виховної діяльності вчителя».
А.С. Макаренко розкрив діалектичну природу педагогічного досвіду, вказавши на важливість індукції та дедукції в ньому.
На творчий підхід у використанні чужого досвіду вказував В.О. Сухомлинський: «Досвід уявляється мені садом квітучих троянд. Ось нам треба пересадити цей квітучий кущ із саду на своє поле. Що для цього треба зробити? Насамперед, вивчити ґрунт свого поля, додати те, чого в ньому не вистачає. Підготувати цей ґрунт, потім уже пересаджувати. Але як? Разом з ґрунтом, не оголюючи коренів».
Науковці поділяють педагогічний досвід на різні групи: передовий, масовий (позитивний), недостатній. Масовий досвід є характерним для широкого загалу педагогічних працівників. Недостатній досвід — це досвід помилковий або застарілий, досвід роботи молодих учителів.
Передовий педагогічний досвід — це досвід, який забезпечує високу результативність як на основі сумлінного виконання обов’язків, так і новаторства.
Проблема передового педагогічного досвіду висвітлювалася в роботах Ю.К. Бабанського, Е.І. Монозсона, М.М. Скаткіна, М.М. Поташника, Я.С. Турбовського, а на Україні – у працях М.Д. Ярмаченка, О.Я. Савченко, В.І. Бондаря, М.Ю. Красовицького та ін.
Передовий педагогічний досвід залежно від обсягу теми поділяють на комплексний і локальний, а за кількістю авторів – на індивідуальний та колективний. Комплексний досвід охоплює значну кількість питань роботи вчителя чи педагогічного колективу (наприклад, система роботи вчителя з розвитку зв’язного мовлення учнів, система роботи педколективу навчального закладу щодо формування національної свідомості учнів). Локальний досвід охоплює окреме питання чи кілька взаємозв’язаних питань (наприклад, досвід роботи вчителя математики з проблеми диференціації навчання школярів, досвід педколективу з питань оптимізації навчально-виховного процесу).
Індивідуальний досвід – це конкретний педагогічний досвід. Колективний досвід – це досвід педколективу навчального закладу, творчого об’єднання учителів тощо.
Передовий педагогічний досвід поділяють на новаторський і зразковий. Новаторський досвід виділяється певною оригінальністю, новизною. Новизна досвіду може мати об’єктивний або суб’єктивний характер. Якщо новизна досвіду об’єктивна і пошуки педагога-новатора носять експериментальний характер, то такий досвід називають дослідницьким.
Новаторський досвід може відрізнятися певною оригінальністю, вдосконаленням форм, методів, засобів навчання і виховання на основі творчого їх використання. Такий досвід називають раціоналізаторським.
Зразковий досвід – це досвід роботи сумлінних вчителів, які використовують досягнення педагогічної науки і практики, методичні рекомендації, розроблені вченими, методистами, і педагогічна діяльність яких служить зразком для інших.
Передовий педагогічний досвід виростає з-поміж маси позитивного. Для його виявлення користуються системою критеріїв. У педагогічній літературі автори (Ю.К. Бабанський, М.М. Таланчук, В.І. Бондар, М.Ю. Красовицький та ін.) використовують різну кількість критеріїв – 5-7.
З метою комплексної оцінки педагогічного досвіду як передового доцільно використовувати оптимальну кількість критеріїв, тому що на основі одного критерію оцінити таке складне явище неможливо, а надмірна їх кількість утруднить даний процес. Оптимальною кількістю таких критеріїв є 5. Це – актуальність, новизна, результативність, стабільність, перспективність.
Актуальним вважається такий досвід, який спрямований на розв’язання найважливіших проблем навчання і виховання школярів, поставлених урядом перед школою. Наприклад, на сьогодні актуальними є проблеми вдосконалення форм, методів навчання і виховання учнів, здійснення диференційованого навчання, формування національної свідомості школярів тощо.
Новизна досвіду — це такий критерій, який дозволяє виділити передовий досвід з-поміж маси позитивного.
У педагогічній літературі виділяють такі показники, що характеризують новизну досвіду: «1) відкриття нових форм, методів, способів педагогічної діяльності, вихід за межі відомого в науці і масовій практиці; 2) творча реалізація в досвіді нових теоретичних концепцій, ідей; 3) творче впровадження нових форм, методів, способів педагогічної діяльності з урахуванням місцевих умов; 4) раціоналізація окремих сторін педагогічної діяльності; 5) використання методичних рекомендацій, розроблених вченими, методистами, кращими вчителями; 6) оптимальна організація педагогічної діяльності, яка служить зразком для оточуючої практики». Показники 1-4 характеризують новаторський досвід, причому перші два із них – дослідницький, а показники 3 і 4 – раціоналізаторський досвід. Дослідницьким є досвід роботи А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського,а також педагогів-новаторів В.Ф. Шаталова, С.М. Лисенкової, М.П. Гузика та ін.
В.Ф.Шаталов вивчення теоретичних знань проводить великими блоками (його опорні сигнали містять матеріал 2-3 і більше параграфів підручника). За його методикою вивчення нового матеріалу здійснюється за такими етапами:
1) пояснення вчителем нового матеріалу; 2) стислий виклад навчального матеріалу за опорними сигналами, записаними на плакаті, пояснення закодованих слів, символів, логічних взаємозв’язків між основними поняттями, явищами, процесами; 3) вивчення учнями опорних сигналів; 4) вивчення навчального матеріалу за підручником і опорними сигналами в домашніх умовах; 5) письмове відтворення опорних сигналів на наступному уроці; 6) письмові й усні відповіді учнів за опорними сигналами; 7) постійне відтворення раніше вивченого матеріалу.
Таким чином, засвоєння теоретичних знань відбувається на основі багаторазового різноваріантного повторення.
Час, заощаджений завдяки концентрованому вивченню теорії, використовується для збільшення кількості завдань, які учні розв’язують на окремих уроках. У класі дається еталон розв’язання типової задачі та вказуються номери завдань, що відносяться до даного типу. Ці завдання учні розв’язують самостійно, причому кожен з них вибирає посильні для себе завдання. Для сильніших учнів пропонуються завдання підвищеної складності. Облік виконаних завдань учні ведуть у спеціальному зошиті. Контроль за правильністю їх розв’язання здійснює вчитель.
Основним принципом системи учителя-новатора з м. Одеси М.П. Гузика є подача нового матеріалу «великими порціями». Тому планування ним кожної навчальної теми з хімії передбачає таку систему уроків: 1) уроки-лекції; 2) уроки-семінарські заняття; 3) уроки узагальнення і систематизації знань; 4) уроки захисту творчих завдань; 5) уроки-практикуми.
Така система вивчення навчального матеріалу докорінно відрізняється від практики роботи наших шкіл, коли на кожний урок учитель виносить вивчення якогось питання, а на наступний урок вже опитує школярів з цього матеріалу.
Урок-лекція складається з трьох частин. Спочатку коротко (без деталізації) іде виклад навчального матеріалу (до 7 хв.). Після цього – головна частина (до 30 хв.), у якій вчитель вже вдруге і більш детально пояснює той самий матеріал, дає інструктаж щодо індивідуального його вивчення кожним учнем. У заключній частині (5-8 хв.) вчитель втретє повертається до нового матеріалу, підводячи підсумки та вказуючи на необхідну літературу для опрацювання.
Головним завданням уроку-семінарського заняття є самостійне вивчення учнями навчального матеріалу на різному рівні складності, що забезпечується трьома програмами (програма А – на рівні творчого використання; програма В – відтворення отриманих знань на репродуктивному рівні, вміння застосовувати їх за аналогією; програма С – репродуктивне відтворення знань, застосування їх за зразком). Ці програми учні обирають самостійно. На уроці використовується групова форма роботи. Для виконання завдань учні користуються підручником, власними конспектами лекцій, у разі необхідності звертаються за консультацією до вчителя. У кінці уроку-семінару вчитель проводить самостійну роботу.
На уроці-заліку узагальнюється і систематизується засвоєний матеріал. Міжпредметне узагальнення і систематизація знань здійснюється на уроці захисту творчих завдань. Такі уроки проводяться після вивчення великих розділів з хімії, біології, фізики, географії та інших суміжних дисциплін. Тематичні творчі завдання до цих уроків учні отримують заздалегідь. Над їх вирішенням працюють групами. На уроці із повідомленням про виконану роботу виступає керівник групи. Учитель підсумовує обговорення даного варіанту розв’язання завдання.
Уроки-практикуми проводяться за традиційною методикою. Розроблена М.П. Гузиком система організації навчального процесу сприяє багаторазовій роботі учнів над засвоєнням навчального матеріалу, а розроблена система завдань сприяє розвитку кожного учня в міру його можливостей, здібностей, інтересів.
Раціоналізаторським є досвід роботи вчительки початкових класів С.П.Логачевської. Суть досвіду її роботи полягає в тому, що, використавши ідеї педагогічної науки з питань диференціації навчання, вона зуміла творчо їх реалізувати в процесі практичної роботи. На основі розроблених структурно-логічних схем вона здійснює диференційований підхід до учнів на всіх етапах засвоєння навчального матеріалу. З цією метою С.П.Логачевська використовує диференційовані завдання. Диференціацію завдань учителька здійснює за ступенем складності і ступенем самостійності.
Для диференціації за ступенем складності вчителька добирає завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків, завдання на різний рівень теоретичного обґрунтування, завдання репродуктивного і творчого характеру.
Наведемо приклади нарощування складності завдань з розвитку мовлення молодших школярів.
1. Переказати зміст оповідання за малюнком.
2. Скласти оповідання за динамічним малюнковим планом. (На фланелографі поступово виставляються окремі деталі малюнка. Одночасно учні складають речення, пов’язуючи їх у зв’язну розповідь).
3. Розмістити у певному порядку сюжетні малюнки і скласти за ними оповідання.
4. Скласти оповідання за опорними словами (за аналогією).
5. Скласти оповідання за планом.
6. Користуючись малюнком, домислити, що було до і після зображених подій.
7. Скласти оповідання з власного життя (на основі спостережень).
Диференціацію за ступенем самостійності вчителька проводить так: всім учням пропонує завдання однакової складності, диференціюючи міру допомоги, інформації різним групам учнів.
Диференційовані завдання за ступенем самостійності С.П. Логачевська поділяє на три групи:
1) інструкційні:
– із вказівкою на зразок способу дії;
– пам’ятки;
– з теоретичними довідками;
2) з елементами допомоги:
– з додатковою конкретизацією;
– з репродуктивними запитаннями;
– з допоміжними вправами;
– з допоміжними вказівками і порадами;
– з виконанням певної частини;
3) з елементами осмисленого застосування знань:
– з допоміжними запитаннями, які вимагають: порівняння, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, узагальнень і доведень;
– із застосуванням вибору рішення;
– із застосуванням класифікації.
На основі вивчення рівня підготовленості та розвитку кожного учня, його індивідуальних особливостей, учителька умовно ділить клас на три групи. Диференціація навчальної роботи, наприклад, на етапі закріплення навчального матеріалу, здійснюється у такій послідовності. На І етапі сильні учні виконують основне завдання, середнім надається певна допомога (вказівка на зразок способу дії, пам’ятки, додаткова конкретизація, допоміжні запитання то ін.), а слабші працюють з учителем. На II етапі сильні учні виконують творче завдання, середні – основне, слабші — завдання з певною .мірою допомоги. На III етапі сильні учні працюють над виконанням цікавого завдання, середні — творчого завдання, а слабші учні виконують основне завдання. На IV етапі всі учні виконують спільне завдання.
На етапі сприймання нового матеріалу вчителька використовує багаторазове пояснення.
Учителька здійснює диференційований підхід і до домашніх завдань. Наприклад, сильнішим дає завдання підготувати наступне оповідання для виразного читання в класі, скласти оповідання з власного життя та інші, а слабшим – підготувати частину тексту для виразного читання, відповіді на запитання, добрати текст до малюнка в підручнику та інші.
Така організація навчальної роботи на уроці дає можливість кожному учневі засвоювати навчальний матеріал, розвиватися у міру своїх можливостей.
Зразковий досвід відповідає показникам 5 і 6. Новизна у зразковому досвіді носить суб’єктивний характер, тобто є новою лише для певної групи людей.
Результативність досвіду. Без даного критерію досвід не може називатися передовим. Проте не завжди високі результати дають підставу вважати даний досвід передовим. Часто вони можуть бути випадковими. «Те, що зроблено в житті мною і моїми колегами-комунарами, – писав А.С. Макаренко, – це ще тільки досвід. І очевидно для того, щоб із цього досвіду можна було зробити якісь певні висновки, потрібно ще перевірити його не раз і не два».
Результативний досвід характеризується такими показниками, як наявність в учнів міцних знань, вмінь і навичок з навчальних предметів, високий рівень розвитку школярів, їх вихованість, причому таких результатів досягнуто завдяки оптимальному використанню відведеного часу і власних сил.
Стабільність досвіду. Цей критерій передбачає функціонування досвіду не менше 3-4 років, а також перевірку досвіду в практиці роботи педагогічних працівників. Тимчасові позитивні результати не дають підстав говорити про досвід як передовий.
Перспективність досвіду вказує на можливість його творчого наслідування іншими педагогами. А для цього потрібно виділити в досвіді типове, суттєве, доступне для наслідування іншими та вказати педагогічні умови, за яких таке наслідування можливе (у звичайних умовах, в умовах обладнання класу-кабінету тощо).