Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів – це основний державний нормативний документ, який є складовою частиною державного стандарту загальної середньої освіти. Він визначає структуру змісту загальної середньої освіти (інваріантна і варіативна складові), освітні галузі, забезпечує розподіл годин між ними за роками навчання; обумовлює гранично допустиме тижневе навантаження учнів для кожного класу. Інваріантна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів України і визначає її загальнодержавний компонент, який забезпечує необхідний для кожного учня обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Варіативну складову формує навчальний заклад, ураховуючи інтереси, бажання учнів і батьків, можливості школи (шкільний компонент).

Базовий навчальний план є основою для розробки Міністерством освіти і науки України типових навчальних планів для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів.

Навчальний план загальноосвітньої середньої школи – це нормативний документ, який не тільки визначає структуру навчального року, кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, але й ураховує додаткові години на проведення індивідуальних і групових занять, факультативів, гуртків тощо.

Вимоги до навчального плану:

1. Спрямованість на всебічний розвиток особистості школяра.

2. Забезпечення потреб суспільства.

3. Урахування рівня розвитку науки.

4. Урахування рівня розвитку учнів, їх потреб та інтересів.

5. Урахування здобутків національної культури і традицій.

На основі навчального плану створюють навчальні програми, які розкривають зміст навчального матеріалу з кожного предмета і встановлюють послідовність його вивчення.

Навчальні програми затверджуються вищим державним органом (Міністерством освіти і науки України). Вони містять загальну характеристику змісту навчального матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами. Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи: 1) пояснювальну записку, в якій відображено цілі навчання; 2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну; 3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета для учнів кожного класу; 4) методичні рекомендації педагогу з організації і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів; 5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи. Детальне знайомство з пояснювальною запискою до навчальної програми – обов’язок вчителя.

Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх на­уковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв’язків.

На сучасному етапі існують такі системи викладу змісту навчального матеріалу:

1. Лінійна - безперервна послідовність матеріалу від простого до складного відповідно до принципів послідовності, систематичності, доступності (нове будується на основі вже відомого і в тісному зв’язку з ним). Лінійний принцип побудови програм дає економічність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу.

2. Спіральна – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми.

3. Концентрична - повторне вивчення певних розділів, тем для більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів.

4. Мішана - комбінація різних систем викладу.

Подальша конкретизація змісту освіти здійснюється в шкільних підручниках, які є основним джерелом знань і організації самостійної роботи учнів.

Підручник - книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни відповідно до цілей навчання, встановлених програмою і вимогами дидактики, В підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім цього, в підручнику є завдання, вказівки і методичні рекомендації.

Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність і яскравість викладення змісту, його практична спрямованість, міжпредметні зв’язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Сучасний підручник виконує такі основні функції:

1. Освітню – функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, у формуванні в учнів пізнавальних умінь і навичок.

2. Розвивальну - функція підручника, яка сприяє розвиткові учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

3. Виховну - функція підручника, яка полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

4. Управлінську – функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.

5. Дослідницьку – функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми.

Основні функції підручника пов’язані із системою дидактичних принципів науковості, доступності, цілеспрямованості, систематичності і послідовності, всебічності, зв’язку з життям та ін.

Принципи формування змісту навчального матеріалу підручника:

1. Логічний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає його розміщення відповідно до сучасної логічної структури певної науки.

2. Психологічний - принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, який передбачає виклад матеріалу з урахуванням пізнава­льних можливостей учнів.

3. Генетичний – принцип формування змісту навчального матеріалу підручника, що передбачає його розміщення у такий послідовності, в якій він формувався історично.

Структура підручника містить тексти та позатекстові компоненти.

Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснювальний. Крім цього, за характером відображення дійсності і дидактичною метою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні.

Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання. У текстах емпіричного характеру йдеться про факти, явища, події, вправи, правила.

За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють:

Репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідні завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемні – тексти підручника (форма монологу ), в яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки.

Програмовані – зміст подається частинами, а засвоєння кожної частини інформації перевіряється контрольними запитаннями.

Комплексні – тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.

Додаткові – тексти підручника, мета яких розширювати, збагачувати знання учнів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу.

Позатекстові компоненти підручника:

• Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.

• Ілюстративний матеріал.

• Апарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографія.

Всі запитання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні і продуктивні.

Питання і завдання, які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін -репродуктивні.

Питання і завдання, які передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань – продуктивні.

Навчальні посібники розширюють межі підручника, містять додаткову, найновішу і довідкову інформацію. Це – збірники вправ і задач, хрестоматії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи.

У національній школі мають місце інтеграційні процеси, велика варіативність програм і підручників. Особлива увага приділяється комп’ютерній грамотності, оволодінню учнями такими способами діяльності, як алгоритмізація, програмування і розв’язування завдань за допомогою ЕОМ. Важливим завданням у нових програмах є перерозподіл навча­льного матеріалу між класами у зв’язку з реформуванням середньої загаль­ноосвітньої школи, її переходом до 12-річного циклу навчання. Водночас автори сучасних підручників і посібників не завжди враховують основні вимоги до організації засвоєння їх змісту, ігнорують положення теорії і методики навчання, висвітлюють в диспропорції теоретичні, емпіричні і практичні компоненти змісту, розкривають його в одній стандартній логіці. Такі підручники і посібники не допомагають, а заважають учителю використовувати розроблені дидактикою і методикою різні типи уроків, не забезпечують достатньою мірою розвитку таких психічних процесів, як усвідомлення матеріалу, осмислення зв’язків між його елементами, формування вмінь застосовувати знання в стандартних і змінених умовах. У зв’язку із відсутністю у підручниках і посібниках названих аспектів великий тягар лягає на розум і професійне обдарування вчителя: він має компенсувати всі вади підручника, який мав би допомагати йому без додаткових затрат часу і зусиль планувати й організовувати проведення уроку.

3. Види освіти: загальна, політехнічна, професійна.

Залежно від цілей, характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну і професійну освіту.

Загальна освіта – процес і результат оволодіння основами наук, необхідних для формування світогляду, моральних якостей.

Основними шляхами одержання загальної освіти є: навчання в середній школі, СПТУ, середніх спеціальних навчальних закладах і самоосвіта. Розрізняють такі рівні загальної освіти: початкова, неповна середня (базова) і повна середня освіта.

Важливий елемент загальної освіти - наукові знання, які відображають у свідомості учнів об’єктивну картину світу.

Знання - продукт пізнання людиною предметів і явищ, діяльності, законів природи і суспільства.

Особливостями повноцінних знань є:

а) повнота – характеризується кількістю знань про об’єкт, що вивчається;

б) глибина – характеризується кількістю усвідомлених істотних зв’язків між їх елементами;

в) гнучкість – має прояв у швидкості знаходження способів застосування знань;

г) оперативність – передбачає уміння застосовувати знання в стандартних ситуаціях;

г) системність – характеризується наявністю певної структури знань, яка відповідає структурі наукової теорії;

д) узагальненість – передбачає уміння «підводити» конкретні знання під загальні;

є) усвідомлення – характеризується вмінням встановлювати зв’язки між їх елементами, визначати шляхи формування знань.

Загальна освіта є основою політехнічної і професійної освіти і здійснюється у взаємозв’язку з ними.

Політехнічна освіта – освіта, зміст якої становлять знання про галузі і наукові принципи виробництва, передбачає знайомство учнів з науковими основами сучасного виробництва, формування в них трудових умінь і навичок творчого характеру. В сучасній школі політехнічну освіту реалізовують у процесі вивчення основ наук, трудового навчання, проведення практичних і лабораторних занять.

Політехнічна освіта наближає навчання до життя, сприяє тісному зв’язку теорії з практикою.

Професійна – освіта, яка включає знання, практичні уміння і навички, необхідні для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Школа повинна підготувати учнів до свідомого вибору професії. У СПТУ здійснюється підготовка робітників для народного господарства. Ці училища функціонують на базі виробничих об’єднань, підприємств, організацій. Випускники середньої школи навчаються 3 роки і завершують загальну середню освіту, водночас отримують професійну.

У навчальних планах СПТУ є 3 цикли навчальних дисциплін: 1) професійно-технічний, який містить спеціальну технологію і виробниче навчання і є провідним; 2) загальнотехнічний (загальна технологія, електротехніка з основами промислової електроніки, технічне креслення); 3) загальноосвітній (предмети X - XI кл. середньої школи).