Основними результатами навчання є освіта (загальна, політехнічна, професійна тощо), розвиток і виховання людини.
Знання – провідний елемент освіти, що є результатом процесу засвоєння. Знання виявляються у поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях і виконують важливі соціальні функції: а) матеріалізуються в певні технічні пристрої, технологічні процеси і, таким чином, служать виробництву; б) перетворюються на переконання і забезпечують розвиток пізнавальної активності. Важливими характеристиками повноцінних знань є їх системність, усвідомленість, оперативність, гнучкість, повнота та ін. Знання значною мірою визначають ставлення людини до дійсності, моральні погляди й переконання, вольові риси особистості, характер, є умовою розвитку здібностей та обдарувань.
Уміння – здатність свідомо виконувати певні дії, на основі сформованих знань, навичок, набутого досвіду. Формування вмінь проходить декілька стадій: ознайомлення з умінням, усвідомлення його смислу; початкове оволодіння умінням; самостійне виконання практичних завдань, удосконалення вміння.
Навички в навчанні – навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. В міру того, як учні опановують учнями знаннями й уміннями, автоматизовані елементи з’являються в їхній усній і писемній мові, у розв’язуванні математичних задач, виконанні креслень, у користуванні приладами і знаряддями праці тощо. Між уміннями й навичками існує тісний взаємозв’язок. Уміння – це готовність до свідомих і точних дій, а навичка – автоматизована ланка цієї діяльності. Елементи вмінь часто «переходять» в навички. Навичка формується в усіх видах діяльності і діє стереотипно в незмінних умовах. Специфічним методом формування навичок є вправи.
Мотивація – система мотивів, або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки. Мотивами можуть бути: уявлення й ідеї, почуття й переживання, що виражають матеріальні або духовні потреби людини. Одна й та сама діяльність може здійснюватися з різних мотивів.
Навчальна діяльність завжди полівмотивована. У цій системі професійних мотивів взаємодіють дві основні групи мотивів:
1. Мотиви, пов’язані зі смислом діяльності: прагнення пізнати нові факти, оволодіти знаннями, способами дій, проникнути в суть явищ та ін.
2. Мотиви, пов’язані із самим процесом діяльності: прагнення проявити інтелектуальну активність, міркувати, долати перешкоди в процесі розв’язування задач, тобто особистість захоплює сам процес вирішення, а не тільки його результати.
Крім цього, є мотиви, що знаходяться поза межами професійної діяльності:
Соціальні мотиви (мотиви обов’язку і відповідальності, самовдосконалення).
Вузькоособистісні мотиви (прагнення одержати схвалення, бажання бути «першим»);
Негативні мотиви (прагнення уникнути неприємностей від учителів чи батьків).
Діяльність учня спонукається, як правило, одночасно декількома мотивами, один з яких є основним, інші - другорядними. Особливість провідних мотивів полягає в тому, що, крім функцій спонукання діяльності, вони надають їй того чи іншого суб’єктивного особистісного смислу.
Потреба – стан організму, особистості, який виражає залежність від об’єктивного змісту умов її існування і розвитку.
Основною формою прояву потреби в пізнанні є оволодіння знаннями, засвоєння їх інтеграції, систематизації, потреба в накопиченні знань. Окрім цього, важливою формою такого прояву є дослідження дійсності для одержання нового знання, аналіз вражень, інтерес до проблемних ситуацій, і, нарешті, прагнення до цілеспрямованої творчої діяльності. Психологічною формою активності особистості, що виражає потреби, є мотивація її поведінки. Як стверджують психологи, потреби відображають стан людини, за допомогою якого здійснюється регулювання поведінки, визначається спрямованість мислення, почуттів і волі особистості.
Потреби є джерелом активності особистості, оскільки процес задоволення потреб виступає як цілеспрямована діяльність. Динаміка потреб полягає в переході від усвідомлення мети (як передумови діяльності) до мобілізації засобів, за допомогою яких здійснюється її досягнення. Потреби мають прояв у мотивах, що спонукають до діяльності, і є формою прояву потреб. Якщо в потребах діяльність людини залежить від її предметно-суспільного змісту, то в мотивах ця залежність виявляється у вигляді власної активності суб’єкта.
Інтерес – форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє орієнтації, ознайомленню з новими фактами, більш глибокому відображенню дійсності. Інтерес іноді визначають як «тенденцію особистості», яка полягає в спрямованості чи зосередженості її думок на певному предметі. Інтерес-мотив має прояв у спрямованості уваги, думок й характеризується емоційною привабливістю. Задоволення інтересу не призводить до його згасання, а викликає новий інтерес, який відповідає більш високому рівню пізнавальної діяльності. Інтерес, на думку психологів, може перетворюватися у схильність як вияв потреби у здійсненні діяльності, що викликає інтерес.
Розрізняють безпосередній інтерес, в основі якого лежить привабливість об’єкта як засобу досягнення цілей діяльності. Інтерес тісно пов’язаний із власним рівнем опанування дійсністю у формі знань. Про стійкість інтересу свідчить подолання труднощів у здійсненні діяльності, яка сама собою зацікавленості не викликає, але виконання якої є умовою її здійснення.
Інтерес у процесі свого розвитку може перерости в стійку особистісну потребу в активному, діяльному ставленні до свого предмета.