ЛЕКЦІЯ 10
Тема: Розумове та моральне виховання учнів
План
1. Розумове виховання школярів: завдання, зміст, засоби, шляхи здійснення.
2. Моральне виховання школярів. Поняття про мораль, її суспільно-історичний характер. Завдання, зміст, шляхи здійснення морального виховання учнів.
Рекомендована література
Базова
1. Волкова Н. П. Педагогіка : посібник / Н. П. Волкова. – К. : Видавничий центр «Академія», 2012. – 616 с.
2. Карпенчук С. Г. Теорія і методика виховання : навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – 2-ге вид., допов. і переробл. – К. : Вищашк., 2005. – 343 с.
3. Кузьмінський А. І. Педагогіка : підручник для студентів ВНЗ / А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – К. : Знання-Прес, 2007. – 447 с.
4. Практикум з педагогіки : навчальний посібник : Видання 2-ге, доповнене і перероблене / За заг. ред. О. А. Дубасенюк, А. В. Іванченка. – Житомир : Житомир. держ. пед. ун-т, 2002. – 482 с.
5. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посібник / М. М. Фіцула. – К. : «Академія», 2009. – 560 с.
1. Галузинський В. М. Педагогіка : теорія та історія : навч. посібник / В. М. Галузинський, М. Б. Євтух. – К. : Вища школа, 1995. – 237 с.
2. Зайченко І. В. Педагогіка : навч. посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / І. В. Зайченко. – [2-ге вид.]. – К. : Освіта України, 2008. – 526 с.
3. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : навч. посібник / Н. Є. Мойсеюк. – К. : «КДНК», 2001. – 608 с.
4. Педагогіка : навч. підручник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Вінниця: «Книга-Вега», 2003. – 419 с.
5. Педагогіка : навч. підручник / Уклад. А. І. Кузьмінський, В. Л. Омеляненко. – К. : Знання-Прес, 2003. – 418 с.
6. Ягупов В. В. Педагогіка : навч. посібник / В. В. Ягупов. – К. : Либідь, 2002. – 560 с.
Розумове виховання філософи вважають провідним у cистемі виховання молоді. Мудрість, розум завжди високоморальні, красиві, всебічні у відображенні реальної дійсності. Розуму протистоїть однобічність у розвитку мислення, обмеженість, антинауковість. Про того, хто йде шляхом хитрощів, обману, кажуть, що в нього не вистачає мудрості на самостійне вирішення проблем. Тому мудрість, розум людини слід розглядати як багатоякісну рису особистості.
Розумове виховання – це процес розвитку розуму, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, озброєння їx знаннями, вміннями та навичками, формування наукового світогляду. Розумове виховання спрямоване на розвиток інтелектуальної культури особистості, пізнавальних мотивів, навичок мислення, раціональної організації навчальної праці. Головне завдання розумового виховання у школі – формування творчої мислячої особистості.
ЗАВДАННЯ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ
1. Формування мотивації до навчально-пізнавальної діяльності, розвиток пізнавальних інтересів, потреби у самоосвіті, почуття обов’язку і відповідальності.
2. Формування досвіду пізнавальної діяльності (умінь та навичок), здатності до творчості, до прийняття нестандартних рішень, розвиток мислення.
3. Розвиток ерудиції, допомога в оволодінні системою наукових і прикладних знань, у формуванні світогляду, у засвоєнні способів діяльності.
4. Формування емоційно-ціннісного ставлення до навколишнього світу, знань, пізнавальної діяльності, до самого себе.
ЗМІСТ РОЗУМОВОГО ВИХОВАННЯ
Формування: певної бази знань, яка є результатом мислительної діяльності людини; світогляду, що формується на основі знань і досвіду мислительної діяльності; умінь та навичок інтелектуальної діяльності; культури розумової праці.
Важливим складником всебічного розвитку особистості є розумове виховання.
Розумове виховання - цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.
У психолого-педагогічній літературі вживають також термін «розумовий розвиток» – розвиток, удосконалення інтелектуальної сфери і здібностей людини.
Мета розумового виховання полягає в забезпеченні засвоєння учнями основ наук, розвитку їх пізнавальних здібностей, формуванні на цій основі наукового світогляду. Його зміст охоплює систему фактів, понять, положень з усіх галузей науки, культури і техніки. Безперечно, освічена людина повинна володіти основами наук, техніки, мистецтва і культури, її знання мають бути систематизовані, постійно поповнюватися.
У процесі розумового виховання школяр мусить навчитися мислити.
Мислення – процес опосередкованого й узагальненого пізнання предметів і явищ об’єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв’язках і відносинах.
Існують такі види мислення: діалектичне – вміння бачити в явищі суперечності, тенденції розвитку, зародження нових; логічне – встановлення узагальнених зв’язків між новими знаннями і раніше засвоєним матеріалом, приведення їх у певну систему; абстрактне – абстрагування від неістотних, другорядних ознак, виокремлення загальних та істотних і на цій основі формування абстрактних понять; узагальнююче – знаходження загальних принципів і способів дій, що поширюються на певну кількість явищ; категоріальне – вміння об’єднувати поняття в класи і групи на підставі певних істотних ознак подібності; теоретичне – здатність до засвоєння знань високого рівня узагальнення, розуміння наукових засад і принципів розвитку певних галузей знань, виявлення залежності та закономірності існуючих між явищами зв’язків; індуктивне – рух думки від окремого до загального, від фактів до узагальнень, висновків; дедуктивне – рух думки від загального до окремого; алгоритмічне – неухильне дотримання інструкції, яка вказує строгу послідовність дій, що забезпечує отримання результату; технічне – розуміння наукових засад і загальних принципів виробничих процесів; репродуктивне – актуалізація засвоєних знань для розв’язання завдань відомого типу або виконання дій у знайомих умовах; продуктивне – самостійне вирішення людиною нових завдань на основі набутих знань, а також із використанням нових даних, способів і засобів, необхідних для їх вирішення; системне – здатність виявляти зв’язки між науками, розуміти загальнонаукові закони, покладені в основу їх розвитку, мати загальні уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства.
Учень має оволодіти всіма цими видами мислення. Це можливо лише за умови освоєння ним таких мислитель-них операцій, як: аналіз – мислене розчленування цілого на частини або мислене виокремлення його частин; синтез – мислене поєднання частин предметів або окремих його сторін, їх ознак, властивостей; порівняння – встановлення подібності або відмінності між предметами і явищами за однією або кількома ознаками, виокремленими в певній послідовності; класифікація (систематизація) – поділ предметів або явищ за групами залежно від подібності чи відмінностей між ними.
Особлива роль у розумовому вихованні належить формуванню інтелектуальних умінь. Цьому сприяє робота з різними типами завдань: дослідницькими (спостереження, дослідництво, підготовка експерименту, пошуки відповіді в науковій літературі, екскурсії та експедиції з метою збирання матеріалу та ін.); порівняльними (з’ясування подібності або відмінності понять, складних явищ); на впорядкування мислительних дій, використання алгоритмів або самостійне їх складання; пов’язані з аналізом і узагальненням ознак для виокремлення явища в певний клас чи вид.
Успіх навчальної діяльності учнів, їх розумовий розвиток значною мірою залежать і від рівня сформованості в них таких навчальних умінь:
1. Уміння читати. Характеризується виразністю, інтонацією, темпом, урахуванням жанру тексту і залежить від уміння учня охопити зором текст, який він читає. Слід домагатися, щоб учні усвідомлювали прочитаний текст.
2. Уміння слухати. Передбачає вміння зосередитися на змісті розповіді, пояснення, лекції чи запитань учителя, відповідей на запитання учнів. Слухання має супроводжуватись аналізом, умінням прорецензувати й оцінити прослухане повідомлення.
3. Уміння усно формулювати і викладати свої думки. Йдеться про відповіді на запитання, переказування змісту прочитаного чи почутого, словесний опис картини, приладу, спостережуваного об’єкта, вміння поставити запитання до розповіді вчителя, прочитаного тексту та ін.
4. Уміння писати. Передбачає оволодіння технікою письма та писемною мовою і полягає в умінні правильно списувати з дошки, з книжки, описувати побачене, писати під диктовку, написати твір на задану або вільну тему, реферат, законспектувати прочитане тощо.
5. Уміння працювати з книжкою. Це передусім уміння підібрати необхідну літературу за бібліографією, визначити її загальний зміст, використовувати різні форми запису прочитаного, вміння користуватися довідковою літературою, словниками, періодикою.
6. Спеціальні уміння. Охоплюють уміння читати ноти, технічні креслення, карти, обчислювальні вміння з математики, вміння слухати музику, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словником під час вивчення іноземних мов та ін.
7. Уміння культури розумової праці. До цих умінь належать вміння дотримуватися раціонального режиму розумової праці, виконувати навчальні завдання акуратно, утримувати в належному порядку своє робоче місце. Учень повинен уміти чергувати розумову працю з відпочинком або з іншим видом діяльності. Культура розумової праці передбачає знання ним загальних правил розумової праці та вміння дотримуватись їх у своїй навчальній діяльності; знання важливості поступового входження в роботу, її ритмічність, регулярність у чергуванні праці й відпочинку, робота зі складним і легшим матеріалом та ін. Виходячи із загальних правил, кожен учень розробляє власний стиль навчальної діяльності.
Самостійна навчальна діяльність передбачає також вироблення в учнів уміння зосереджено та уважно працювати, долати труднощі, розвивати пам’ять і використовувати різні її види (логічну, моторну, зорову), вести спостереження і нотатки, володіти деякими раціональними способами розумових дій, контролювати себе.
Правильно організоване навчання, що передбачає залучення всіх учнів до активної пізнавальної діяльності і використання спеціальних завдань на розвиток мислення, забезпечує належні розумовий розвиток і виховання школярів. Розширенню кругозору учнів, розвиткові їхніх інтелектуальних сил і здібностей сприяють також різноманітні види позаурочної та позашкільної освітньо-виховної роботи за інтересами, самоосвіта.
Основні шляхи розумового виховання:
систематичне навчання учнів, побудоване на основі принципів розвивального навчання;
позакласна робота з розвитку розумової культури учнів.
Розумовий розвиток учня відбувається також під впливом довкілля, засобів масової інформації.
Вирішальне значення в розумовому вихованні має цілеспрямоване навчання учнів, у процесі якого вони оволодівають знаннями, уміннями та навичками.
Розумове виховання включає в себе також i розвиток інтелектуальних умінь: бути уважним, запам’ятовувати навчальну інформацію, раціонально здійснювати мислительні операцї. Для цього вчителі використовують різні методи, засоби та прийоми: наочні пociбники, самостійна робота, вправи, цікаві ігри, порівняння, аналіз, узагальнення, абстрагування, класифікацію, встановлення причинно-наслідкових зв’язків.
Велике значення морального виховання у розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось у педагогіці ще з давніх давен. Багато хто з видатниих педагогів минулого підкреслювали, що підготовка доброзичливої людини не може зводитися тільки до її освіти i розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували моральне формування особистості. У своєму трактаті «Наставление нравов» видатний чеський педагог Я.А. Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: «Навчись спершу добрим правилам моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній». Там же він наводить відомий народний вислів: «Хто встигає у науках, але відстає у добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає».
3 педагогів минулого найбільш повно i переконливо охарактеризував роль морального виховання у розвитку особистості видатний вітчизняний педагог К.Д.Ушинський. Він писав: «Звичайно, освіта розуму i збагачення його пізнанням багато принесе користі, але..., я ніяк не вважаю, що ботанічні чи зоологічні знання... змогли б зробити гоголівського городничого чесним службовцем, i абсолютно впевнений, що якби Павло Іванович Чичиков був би посвяченим у всі таємниці органічної хімії чи політичної економії він залишився б тим же, дуже шкідливим для суспільства пройдисвітом.
Hi, одного розуму i тільки знань ще недостатньо для викорінення в нас того морального почуття, того суспільного цементу, який іноді згідно з нашим здоровим глуздом, а часом і всупереч з ним, пов’язує людей у правдиве, дружнє суспільство».
Нині, коли в Україні обрано курс на побудову гуманного демократичного суспільства, що передбачає культ Людини i Народу, гуманні й демократичні відносини між людьми в ycix сферах життя, питання морального виховання виходять на одне з перших місць у системі виховання майбутніх громадян незалежної Української держави. Так, серед пріоритетних напрямів реформування виховання у нашому суспільстві одними з провідних визначено:
утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;
прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій ycix народів, що населяють Україну;
виховання духовної культури особистості, створення умов для вибору нею своєї світоглядної позиції;
формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю.
Що ж ми розуміємо під поняттями «мораль», «моральність», «моральне виховання»?
Мораль як форма суспільної свідомості у всі часи займала важливе місце у житті людства. У давнину слова «етика», «мораль», «моральність» ототожнювались в одному понятті «етика», що у перекладі з грецької означає «той, що відображає моральні переконання». У сучасному ж розумінні кожне з наведених понять має самостіне значення, при цьому етика – це галузь наукових знань, мораль вважають переконаннями людини, моральність більше стосується людської поведінки.
Мораль розглядається у широкому i вузькому значенні. Термін використовується у вузькому значенні за умови врахування інтересів лише своєї сім’ї, школи, жителів населеного пункту. У цьому випадку нерідко абстрагуються від деяких принципів загальнолюдської та національної моралі. У загальному аспекті мораль – це ідеї, принципи й закономірності, ціннісні орієнтації гуманних, демократичних відносин, які у конкретних умовах реалізуються у системі норм, процедур, правил діяльності та поведінки в інтересах ycix, що постійно змінюються. Найвищий рівень моралі виникає там, де впроваджуються й удосконалюються гуманні відносини, повага i любов до людини, доброта, свобода, piвність, верховенство народної культури, красивого у житті.
Центральним у понятті моралі є ставлення до людини i природи, до міжособистісних i суспільних відносин й самі гуманні відносини. У процесі спільної діяльності і гуманних відносин народжуються принципи, закони, норми та правила співжиття. Ними й регулюються відносини між людьми та природою в будь-яких ситуаціях.
Мораль – одна із форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють відносини між людьми за будь-якої життєвої ситуації. Мораль виникла саме із об’єктивної необхідності регулювати взаємостосунки між людьми, погоджувати їх вчинки і дії з метою збереження цілісності певної соціальної спільності. Як історично складені норми і правила поведінки людей, мораль своїм корінням сягає у далеке минуле. У кожній суспільно-економічній формації мораль не тільки породжується, а й охороняється панівними класами, які впливають на її розвиток. Суспільство оберігає мораль як духовну цінність народу, як результат розвитку народної мудрості і волі людей. Народ цінує і оберігає свої нрави і звичаї, оскільки вони слугують нормами поведінки у суспільстві, регулятором взаємостосунків між людьми, стали його традиціями і духовною потребою.
На зламах історії особливо гостро відчувається неприйняття моралі нового соціально-економічного ладу, або хворобливе і суперечливе прийняття. Коли економіка переходить на нові ринкові відносини попередні норми і погляди руйнуються. Змінюється не тільки відношення до власності і праці, а й до тих атрибутів, що до того виступали предметом національної гідності багатьох поколінь. Кумири попередніх років – вожді, видатні люди епохи, на житті яких виховувалися ідеали молоді – йдуть у небуття. Змінюються назви вулиць, майданів, цілих міст, руйнуються пам’ятники…Отже, мораль – явище конкретно-історичне. Не існує моралі єдиної для всіх часів і всіх народів. Із зміною соціально-економіних умов змінюються і норми взаємостосунків між людьми.
У той же час, деякі норми і правила поведінки людей переходять із покоління у покоління, із краю в край і стають загальноприйнятими (загальнолюдськими). Ці принципи внесені у Загальну декларацію «Про права людини» і є законними правами і нормами ставлення до особистості.
Ідеали, принципи та закони моралі створюються і живуть віками у кожного народу, у кожному регіоні; у правилах і нормах поведінки вони конкретизуються, а у взаємовідносинах постійно вдосконалюються. На всі випадки життя і практики, враховуючи індивідуальність кожного і кожної спільності людей, неможливо розробити норми i правила. Тому основними у взаєминах людей виступають принципи, закони, загальні правила.
Слід розрізняти такі категорії, як мораль і моральність.
Мораль – це сукупність норм поведінки людей, що регулюютъ їx відношення до суспільства, нації, колективу, один до одного, підтримане особистим переконанням, традицією, суспільною думкою. Моральні нopми складають основу моральності людини, але повністю її не визначають. Моральність включає моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення людей, моральну поведінку.
Моральна свідомість школяра – одна iз сторін суспільноі свідомості, її суб’єктивно-ідеальна форма, яка відображує реальні відношення у вигляді уявлень i понять i регулює моральну сторону його діяльності.
Моральні переконання – це пережиті та узагальнені моральні принципи, норми. Вони формуються у процесі активного й вольового оволодіння всім багатством моральної культури i стають керівництвом до дії особистості.
Моральні почуття відображають запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості. У результаті формування почуттів у системі морального виховання з’являється емоційне ставлення до того, що раніше було нецікавим.
Моральні звички – це корисні для суспільства, стійкі форми поведінки (образ дії), які стають потребою людини i здійснюються у будь-яких ситуаціях i умовах.
Моральна спрямованість – це стійка суспільна позиція особистості, що складається у результаті світоглядної основи, домінуючих мотивів поведінки i проявляється як властивість особистості в різних умовах і обставинах.
Про моральність людини судятъ за її поведінкою, але поведінка – поняття досить широке і охоплює майже всі сторони людського життя. Тому для розкриття моральної сутності поведінки необхідно виділити якусь найменшу одиницю, яка б зберігала властивості цілого. Такою найменшою одиницею, на наш погляд, є вчинок. Загальну структуру вчинку можна подати у вигляді такої схеми: