З 1920 р. і до кінця життя вчений керував заснованим ним же Інститутом теоретичної фізики в Копенгагені. За заслуги в дослідженні будови атомів і їхнього випромінювання Н.Бор у 1922 р. удостоєний Нобелівської премії. Завдяки йому розвиток одержала нова галузь науки - квантова механіка.
Н.Бор не залишився в окупованій гітлерівцями Данії і був вивезений спочатку в Швецію, а потім у бомбовому відсіку літака в Англію. Далі Н.Бор працював в Лос-Аламосі, США. Він відігравав провідну роль в реалізації Манхеттенського проекту - проекту створення атомної зброї. Асистентом Н.Бора був його син - Ore Бор, який у 1975 р. теж став лауреатом Нобелівської премії. Н.Бор намагався переконати прем'єр-міністра Великобританії У.Черчілля і президента США Ф.Рузвельта бути відвертим з Радянським Союзом, встановити жорсткий контроль над виготовленням зброї масового знищення. Активно виступав за мирне використання атомної енергії і за широке міжнародне співробітництво.
Енріко Фермі (1901-1954) народився у м.Римі. Мав видатні здібності до фізики і математики. До навчання в університеті знання здобував завдяки самоосвіті. У 21 рік одержав ступінь доктора наук. Заснував першу в Італії школу сучасної фізики. Намагаючись уникнути фашистської диктатури, Е.Фермі залишив Італію і виїхав у США. У 1938 р. одержав Нобелівську премію з фізики за доведення існування нових радіоактивних елементів і відкриття ядерних реакцій. На церемонії вручення нагороди в Стокгольмі потиснув руку королю Швеції замість фашистського привітання, що викликало озлоблення фашистських лідерів Італії.
У США Е.Фермі працював над Манхеттенським проектом. Дослідження були суворо засекречені. Перший у світі ядерний реактор будували під трибунами університетського футбольного стадіону. Вважають, що Е.Фермі відкрив двері в атомний вік. Він зумів пояснити природу космічних променів і джерело їхньої високої енергії. Після його смерті новий хімічний елемент в таблиці Менделєєва назвали фермієм.
Ірвінг Ленгмюр (1881-1957) народився в Нью-Йорку. Навчався у США і Німеччині. Компанія ''Дженерал електрик'' надала йому добрі можливості для проведення власних досліджень. І.Ленгмюр спростував твердження, що світіння лампи залежить лише від вакууму. Наповнивши лампу азотом, він довів, що його лампа горить краще, до того ж для неї потрібна менша кількість енергії.
Винахід І.Ленгмюра приніс величезні прибутки компанії ''Дженерал електрик''. Далі І.Ленгмюр придумав насос, у сто разів потужніший за ті, які використовувались до нього. Світове визнання як учений І.Ленгмюр здобув за відкриття і дослідження в галузі хімії поверхневих явищ. У 1932 р. йому було присуджено Нобелівську премію.
Праці І.Ленгмюра мали великий вплив на розвиток хімії, біології, фізики. Вчений ввів термін ''плазма'' для газу, який утворювався при застосуванні сильного змінного струму. В роки Другої світової війни розробляв апаратуру для створення димової завіси, методи запобігання зледеніння літаків, цікавився способами контролю над погодою. І.Ленгмюр любив повторювати, що свобода, притаманна демократії, є необхідною умовою наукових відкриттів.
Ірен Жоліо-Кюрі (1897-1956) та Фредерік Жоліо-Кюрі (1900-1958) народились у Парижі. Мати Ірен - Марія Склодовська-Кюрі вперше стала лауреатом Нобелівської премії з фізики разом з чоловіком П'єром Кюрі. Вдруге вона одержала нагороду в галузі хімії. Ірен захопилась дослідженнями своїх батьків. Перші досліди вона проводила самостійно, аз 1931 р. - разом з Фредеріком Жоліо. Одружившись, вони не тільки об'єднали свої прізвища, а й блискуче продовжили традиції сім'ї Ірен. У 1935 р. їм була присуджена Нобелівська премія з хімії за синтез нових радіоактивних елементів - штучне перетворення одних елементів у інші. Це мало велике практичне значення зокрема для створення нових лікарських препаратів. Водночас виникла загроза розробок таких ланцюгових реакцій, які можуть призвести до світової катастрофи.
У роки війни Фредерік брав участь в русі Опору. У 1942 р. вступив до Французької комуністичної партії. Дізнавшись про зловісні наміри гестапо, він перейшов на нелегальне становище, а Ірен з двома дітьми виїхала до Швейцарії. Після війни подружжя Жоліо-Кюрі вело активну дослідницьку і політичну діяльність.
Петер Дебай (1884-1966) народився в Маастріхті в Нідерландах. Після десяти років навчання і дослідницької діяльності в університетах Німеччини вирушив у Швейцарію до А.Ейнштейна. Там він став професором теоретичної фізики.
П.Дебай переглянув квантову теорію А.Ейнштейна в окремих її аспектах і зміг суттєво розширити знання про зв'язки між атомами і молекулами. У своїх працях ввів поняття, яке дістало назву ''температура Дебая''. Виведена ним формула дала можливість вести розрахунки фізичних властивостей твердого тіла - тепло- і електропровідності, теплоємності тощо. У 1936 р. П.Дебай нагороджений Нобелівською премією в галузі хімії за внесок в дослідження молекулярної будови речовин. В цей час він уже працював в лабораторії Берлінського університету, читав студентам лекції, був членом ряду зарубіжних наукових товариств та академій наук, в тому числі АН СРСР.
Через відсутність німецького громадянства П.Дебая звільнили з лабораторії. Він переїхав до США, де очолив хімічний факультет Корнельського університету. Проведені ним у місцевих лабораторіях дослідження складних полімерів знайшли широке практичне застосування.
Карл Ландштейнер (1868-1943) народився у м. Відні. Вивчав медицину, хімію. У 1923 р. переїхав до США, згодом прийняв американське громадянство. У 1930 р. одержав Нобелівську премію за відкриття груп крові людини. Метод К.Ландштейнера дав можливість переливати кров однієї людини іншій. Вивчав особливо небезпечну хворобу - поліомієліт. Завдяки К.Ландштейнеру були відкриті нові напрями досліджень в бактеріології, імунології, досягнуто успіхів в практичній медицині.
Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах. Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література. Саме тому правлячі режими прагнули спрямува-ти її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники і поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і потрібно було мати міцну силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і духовного одурманення мас.
Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди на чолі з Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над усім духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. З цих причин, країну залишили відомі письменники - І.Бехтер, Б.Брехт, Е.Вайнерт, А.Зегерс, Т.Манн, Е.-М.Ремарк, Л.Фейхтвангер, А.Цвейг.
Трагічні ноти пронизували творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважали почуття відчаю й одинокості. У творчості митців країни, яка дала світові багато славетних імен, спостерігався відхід від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.
Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала профашистська література цієї країни. У 30-ті роки духовне життя тут було підпорядковано возвеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню військової доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.
В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався соціалістичний реалізм. Він насаджувався всіма засобами. Принцип партійності літератури, визначений В.Леніним, був головним при перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого режиму. Упокорення талановитих митців шляхом репресій поєднувалось із ''турботою'' про нову, радянську, літературу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, в першу чергу, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності і керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) 1932 р. ''Про перебудову літературно-художніх організацій'' надовго визначила долю радянської літератури. Постанова стала ідеологічною основою безмежного втручання держави у літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.
Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР прокотилась у 1920-ті роки. Але найбільших ударів було завдано в 1936-1939 pp. Внаслідок сталінського терору загинули І.Бебель, М.Клюев, М.Кольцов, О.Мандельштам, Б.Ясенський та багато інших письменників і поетів, в тому числі з України. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватись до вимог офіційної ідео-логії і більшовицької практики будівництва соціалізму, в одній, окремо взятій країні. Поширеними й завжди актуальними стали теми перемоги більшовиків у 1917 p., політики колективізації й індустріалізації.
Водночас, у жорстких рамках тоталітарної держави з'явились твори, освячені талантом письменників і поетів. Для СРСР, крім цього, позитивним було подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали розвивати самобутню літературну творчість.
У країнах західної демократії літературна діяльність була роз-кутішою. Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо у країнах з тоталітарними режимами творчість залежала від взаємин з правлячою елітою, то у відносно демократичних державах немалий тиск чинили видавці, настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, розрахована на масового читача. Популярністю користувались пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А.Крісті (Англія), Ж.Сіменон (Франція), Р.Стаут і Е.Гарднер (США). Яскравими представниками течії модернізму, що прагнула до змін не тільки змісту, але й форми літературних творів, були Дж.Джойс, Ф.Кафка, М.Пруст.
Основні напрямки розвитку світової літератури. Пись-менники-лауреати Нобелівської премії. Об'єднуючими для письменників, поетів, публіцистів всіх країн, незалежно від пануючих форм і методів політичного правління, були теми війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Йому судилося брати участь у Першій світовій війні, Другій світовій війні, захищати республіку в Іспанії. Перший роман ''Фієста'' Е.Хемінгуей друкує у 1926 р. Це - книга-протест проти ''безглуздої війни'', крик душі ''загубленого покоління''. Яскраво антивоєнну спрямованість мав роман ''Прощавай, зброє!'' Ненавистю До фашизму, любов'ю до Іспанії і її народу сповнений роман Е.Хемінгуея ''По кому б'є дзвін'' (1940 р.). Літературна творчість і активна громадська позиція письменника відзначені Нобелівською премією у 1954 р. після виходу в світ повісті ''Старий і море''.
Французький письменник Анатоль Франс (1884-1924) лауреатом Нобелівської премії став у 1924 р. Історико-філософські романи А.Франса спрямовані проти поширення впливу церкви. Паралелі сучасної йому Франції шукав у XVIII ст. Перейнявшись соціальними проблемами, зблизився з соціалістичним рухом, підтримував радянську Росію.
З літературою і музичною культурою Франції тісно пов'язане ім'я Ромена Роллана (1866-1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у романі-епопеї ''Жан-Крістоф''. В роки Першої світової війни виступав з гострими відгуками і статтями. Не сприймав методів революційної боротьби, а свій протест проти війни і насильства передав у романі ''Клерамбо'' та повісті ''П'єр Люс''. Духовне життя європейської інтелігенції, застереження від небезпеки фашизму є лейтмотивом роману ''Зачарована душа''. Антивоєнний пафос, притаманний не тільки творчості Р.Роллана, але і його життєвій позиції. Разом з Анрі Барбюсом він ініціював проведення антифашистських конгресів. Однак, обидва письменники після відвідин СРСР використовувались для формування громадської думки в країнах Заходу про відсутність в СРСР репресій і голодомору.
На творчість англійського письменника Джона Голсуорсі (1867-1933) чинили великий вплив гуманістичні погляди Ч.Дік-кенса, І.Тургенєва, Л.Толстого. Залишаючись активним прихильником англійського суспільства, він зумів відтворити його життя з усіма проблемами і суперечностями. Відома трилогія ''Сага про Форсайтів'', інші романи, новели і драми Д.Голсуорсі розкривають долю однієї сім'ї на тлі кризових явищ в суспільстві і в людських стосунках.
Видатний німецький письменник Томас Манн (1875-1955)-автор романів ''Будденброки'', ''Чарівна гора'', історичної тетралогії на біблійні теми ''Йосип та його брати''. Аналізував витоки німецького фашизму і гостро засуджував наслідки фашистського варварства. У 1947 р. завершив роботу над романом ''Доктор Фаустус'', в якому розкрив тісний зв'язок між кризою суспільства, культури і людської особистості.
Славетний індійський письменник Рабіндранат Тагор (1861-1941) був всебічно обдарованою людиною. Деякий час очолював національно-визвольний рух. Його патріотична пісня ''Моя золота Бенгалія'' стала національним гімном Бангладеш, а пісня ''Душа народу'' - гімном Індії. Він є автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У творчості Р.Тагора переважають соціально-психологічні мотиви, оспівуються природа і кохання. Р.Тагор - перший виходець з Азії, удостоєний Нобелівської премії. Багато працював у галузі живопису, вів просвітницьку діяльність. Поблизу Калькутти заснував університет, в якому навчалася, зокрема Індіра Ганді, багато інших політичних лідерів Індії, відомих діячів індійської науки і культури.
Англійський драматург, публіцист, критик Джордж Бернард Шоу (1856-1950) літературну діяльність почав у 1875 р. Тоді його творчість заперечувалась видавцями. Викриття лицемірства, користолюбства за допомогою їдкої іронії і спростування існуючих форм зумовили оригінальність творчого методу Б.Шоу. Вважав, що буржуазне суспільство зайшло у глухий кут і тому приречене ( твори ''Візок з яблуками'', ''Гірко, але правда'', ''Женева''). Публіцистика Б.Шоу поєднувалась із роздумами про долю людства, а засудження західного парламентаризму - із схваленням радянського суспільного ладу.
Російський письменник Іван Бунін (1870-1953) народився під Воронежем. Батьки належали до старовинних дворянських родів. 22-річним юнаком приїхав в Україну. Жив у Полтаві і Харкові, бував у Києві, Миргороді, Черкасах, Чигирині, тому природними в його творчості є українські мотиви й образи. З 1895 р. проживав у Москві й Петербурзі. Листувався з М.Горьким, дружив з композитором С.Рахманіновим, співаком Ф.Шаляпіним, зустрічався з М.Коцюбинським. Перекладав твори Дж.Байрона, А.Міц-кевича, Т.Шевченка.
І.Бунін засудив жовтневий переворот 1917 р., вважаючи, що перемога більшовиків приведе Росію до катастрофи. Під час громадянської війни в Росії жив у Одесі, звідти перебрався у Францію. Якщо у перших відомих творах І.Бунін тужив за дворянськими гніздами, то в еміграції він торкається тем кохання, заслання і смерті. У щоденнику ''Окаянні дні'' з ненавистю писав про більшовицький режим. Кращою вважається автобіографічна повість 1933 р. ''Життя Арсеньєва''. Тоді ж І.Бунін отримав Нобелівську премію за майстерність у розвитку традицій російської класичної прози та вміння надзвичайно виразно і точно описувати реальне життя. У 1930-х роках І.Бунін був провідним російським письменником-емігрантом.
Основні ідеї і напрямки у розвитку мистецтва. Живопис. У міжвоєнний період у мистецтві з'явилися нові течії та напрямки, розвивалися старі. До Першої світової війни в європейському образотворчому мистецтві панував реалізм. Світ тоді уявлявся гідним його реалістичного зображення. Особистість художника, його смаки та вподобання могли виявитися у виборі жанру, композиції, в перевазі форми чи кольору.
Перша світова війна і післявоєнна нестабільність призвели до того, що світ втратив свою гармонійність та раціональність в очах художників, його реалістичне відбиття начебто втрачало сенс. Відбулася зміна в розумінні художника. Вона полягала не у адекватному відбитті світу, а у виявленні художником його бачення світу. А таке розуміння світу могло звестися, наприклад, до певного співвідношення ліній та геометричних фігур. Такий вид живопису отримав назву абстракціонізм. Засновником його був російський художник Василь Кандинський. Сюрреалісти (сюрреалізм по-французьки означає надреалізм) на чолі з Сальвадором Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах, на відміну від картин абстракціоністів, присутні предмети, що їх можна пізнати, але інколи вони дивно виглядають і знаходяться в незвичайних композиціях, як у сновидіннях.
Одним з нових напрямків у літературі та мистецтві був авангардизм. Авангардизм - умовна назва багатьох антиреалістичних течій в літературі та мистецтві XX ст. Виник на грунті анархічного, суб'єктивного світорозуміння. Звідси розрив з попередньою реалістичною традицією, формалістичні пошуки нових засобів художнього вираження. Попередниками авангардизму були модерністські напрями першої третини XX ст. - фовізм, кубізм, футуризм, сюрреалізм та додекафонія у музиці. Серед представників авангардизму і неоавангардизму- художники П.Мондріан, СДалі, письменники Р.Деснос, А.Арто, С.Беккет, композитори -С.Буссоті, Дж.Кейдогс.
Модернізм - основний напрям мистецтва доби 20-30-х років, що характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва. Зародився в 20-30-х роках XX ст., охопив усі види творчості. Художники-модерністи Е.Кірхнер, Д.Енсор, Е.Мунк, Е.Нольде, В.Кандинський, П.Клеє, О.Кокошка пропонували інтуїтивізм та автоматизм у творчому процесі -використання фізичних властивостей геометричних фігур і кольору, відмову від ілюзій простору, деформацію предметів у зображенні, символів, суб'єктивізм у змісті.
Реалізм - одна із основних властивостей мистецтва і літератури, яка полягає у прагненні до правдивого об'єктивного відображення і відтворення дійсності у формах, що їй відповідають. У більш вузькому розумінні - течія в мистецтві, що протистояла модернізму та авангардизму у міжвоєнний період XX ст. її представниками були, зокрема, художники Ф.Мазерель (Бельгія), Фужером і Таслицький (Франція), Р.Гуттузо (Італія), Г.Ерні (Швейцарія).
Театр. Вагомих успіхів було досягнуто в галузі театрального мистецтва та кіномистецтва. Це стосується перш за все країн Західної Європи та США. Досить повно відбувався розвиток театрального мистецтва у США. Тут було засновано театри, в яких працювали режисери Г.Клерман, Е.Казан, Л.Старсберг, Р.Маму-лян, актори - К.Корнелл, Дж.Баррімор, Х.Хейс, Е.Ле Гальєнн. В репертуарі були п'єси молодих американських драматургів К.Одетса, Ю.О'Ніла, ДжЛоусона, А.Мальци та ін.
Кіно. Кіновиробництво в США починається з 1896 p., з 1908 р. зосереджується в Голлівуді. Найвидатніша постать американського кіно в ті роки - режисер Д.У.Гріффіт, який у своїх історичних фільмах заклав основи кіно як самостійного мистецтва. Цьому сприяла діяльність режисерів Т.Х.Інса, який започаткував фі-льми-вестерни, та М.Сеннетта, позначена високою професійною культурою. Найбільшим майстром кінокомедії став Чарлі Чаплін. Найпопулярніші зірки 20-30-х років - М.Пікфорд, Д.Фербенкс, Р.Валентіно, Г.Гарбо, Л.Гірш, Б.Кітон, К.Гейбл, Ф.Астор, Г.Купер, Х.Богарт. В цей час У. Дісней розробив основи мультиплікаційно- , го фільму. Слід зазначити, що серед фільмів були і такі, що піднімали інтелектуальні проблеми, наприклад, ''Громадянин Кейн'' (1941 p., режисер О.Уеллес).
У СРСР розвиток кіномистецтва відбувався у тому ж напрямку, що і в інших країнах, але мав свої особливості, пов'язані з існуванням тоталітарної держави. У 20-30-ті роки були зняті фільми ''Панцерник ''Потьомкін'', ''Чапаев'', творили видатні режисери Ейзенштейн, О.Довженко та інші.