За рекомендацією Комінтерну в Гуанчжоу був утворений уряд з представників Гоміндану і КПК. Комуністи діяли спільно з Гомінданом. Очолив уряд Сунь Ятсен. Але напередодні революційних подій 1925 р. він помер.
Поштовхом до революційних подій став розстріл англійськими поліцейськими мирної студентської демонстрації у Шанхаї, яка проходила під гаслом вигнання з країни імперіалістичних держав. ЗО травня 1925 р. на знак протесту у Шанхаї відбулось повстання, підтримане всіма верствами суспільства (''Рух ЗО травня'').
Це було стихійне патріотичне піднесення, яке дало поштовх початку національної революції.
Мета революції:
- відновлення суверенітету Китаю;
- ліквідація мілітаристських угруповань;
- об'єднання країни;
- проведення соціально-економічних перетворень з метою
модернізації Китаю.
Особливістю національної революції в Китаї стало те, що в ній переплелися боротьба з імперіалістичними державами, виступи різних прошарків населення за свої права, гостра боротьба за владу і селянська війна.
Уряд в Гуанчжоу оголосив себе національним і почав боротьбу за об'єднання Китаю. Головнокомандуючим армії Гоміндану став Чан Кайши. У жовтні-грудні 1925 р. війська під його командуванням оволоділи провінцією Гуандун, що укріпило базу революційного руху. У липні 1926 р. його армія розпочала ''Північний похід'', план якого був розроблений радянським радником Блюхером.
У результаті бойових дій військам Чан Кайши вдалось восени 1926 р. взяти Ухань, у лютому 1927 р. - Нанкін, у березні - Шанхай.
Після захоплення Нанкіну Чан Кайши переніс туди столицю і створив національний уряд, який отримав підтримку з боку деяких мілітаристських угруповань Півночі.
Він і його прихильники вважали, що мету досягнуто і що тепер потрібно приступити до реформаторської діяльності. Проте
КПК вважала, що революцію потрібно продовжити і стати н шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі відбувся розкол.
Чан Кайши, маючи авторитет і обтяжений союзом з КПК, що робив його маріонеткою в руках СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. Чан Кайши влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї. Тим самим він здійснив переворот, встановивши свою особисту владу.
Завдяки таким діям Чан Кайши вдалось об'єднати Китай під своєю владою. Спроба комуністів підняти повстання в Наньгані зазнала невдачі. Після цього відбувся розрив дипломатичних зв'язків між СРСР і Китаєм. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану.
Соціально-економічна політика Гоміндану. Наприкінці 1928 р. Центральний виконавчий комітет Гоміндану прийняв офіційне рішення про завершення воєнного етапу революції і про початок політичних перетворень. Прийшовши до влади, Гоміндан центром своєї соціально-економічної політики зробив подальше зміцнення державного сектору економіки. Уряд взяв під свій контроль фінансову систему країни - банки, страхові товариства, податкові і митні надходження, створив механізм державного контролю над системою планування економічного розвитку. В той же час держава сприяла і приватним інвестиціям. Домінуючим залишався державний сектор, що було в дусі китайських традицій і тенденцій світового розвитку. Така економічна політика, при обмеженні привілеїв іноземного капіталу, сприяла розвитку місцевого капіталу, і відповідно, зменшенню залежності Китаю.
Гомінданівські керівники прийняли закони про працю, створили систему офіційних державних профспілок, встановили мінімальний рівень заробітної плати. Було прийнято і ряд інших законів, які гарантували певні права громадян, а особливо права власності, що сприяло розвитку приватного підприємництва. 1930 р. був прийнятий аграрний закон. Він обмежував розміри орендної плати, встановлював межі земельних володінь, захищав права орендарів. Цей закон був покликаний погасити соціальні конфлікти в селі. Значного ефекту реформи не мали, хоча і забезпечили відносну стабільність.
В роки гомінданівського правління в Китаї домінувала система управління господарством, при якій держава виступала верховним власником і вищим суб'єктом влади.
Зовнішньополітичний курс Гоміндану. Головною метою зовнішньої політики Гоміндан вважав скасування нерівноправних угод. Вже у 1928 р. Нанкінський уряд оголосив про відновлення
митної автономії. Одночасно було ліквідовано внутрішні митні перепони. Шляхом переговорів вдалось домогтися передачі Китаю 20 з 33 концесій. Але всі спроби отримати закордонні позики для реконструкції країни закінчилися крахом. Почався навіть відплив іноземного капіталу з країни.
Зовнішньополітичне становище Китаю ще більше погіршилось після японської агресії в Маньчжурії. Всі зусилля китайського керівництва домогтися допомоги держав Заходу у боротьбі з Японією не мали успіху. Тоді Чан Кайши у 1935-1936 pp. знову звернувся за допомогою до СРСР.
Після розколу єдиного революційного фронту у 1927 р. в країні розпочалась громадянська війна. КПК, щоб вижити, стала на шлях збройної боротьби. Ця боротьба велась під гаслом встановлення радянської влади.
В ході боротьби між Гомінданом і КПК були сформовані провідні ідеї китайських комуністів: революція у Китаї буде переважно селянською і проходитиме у формі партизанської боротьби.
У період 1930-1934 pp. армія Чан Кайши здійснила п'ять походів проти радянських районів, утворених комуністами. Радником армії Гоміндану в здійсненні цих операцій виступав німецький генерал Сект.
В результаті цих походів армія Гоміндану розгромила основні сили Червоної армії і ліквідувала радянські райони. Таким чином, рух за встановлення радянської влади в Китаї потерпів поразку.
У 1931 р. КПК очолив Мао Цзедун. Під його керівництвом у 1934-1935 pp. партизанські армії перебазувалися у Північний Китай, щоб бути ближче до СРСР і фронту, який утворився після окупації Японією Маньчжурії. Тут, на стику трьох провінцій Шеньсі, Ганьсу і Нінся, був утворений Особливий прикордонний район, який став базою комуністичного руху.
Японська агресія примусила КПК і Гоміндан у квітні 1937 р. знову об'єднати сили. Під час переговорів між КПК і Гомінданом було досягнуто домовленість про припинення бойових дій. КПК зобов'язувалась перетворити Ради в органи демократичної влади, а Червону армію у військові з'єднання Народно-революційної аРмії, припинити конфіскацію земель у землевласників і передачу її селянам.
Основний тягар боротьби взяла на себе 3 млн. армія Чан Кайши. Його уряд став основним, хто отримував американську і Радянську допомогу. СРСР і США надали кредити, бойову техні-^У) радників. Радянських радників очолював генерал В.Чуйков.
Дії китайської армії не можна було назвати успішними. Весь
Східний Китай від Маньчжурії до в'єтнамського кордону бу$ окупований Японією. Чан Кайши при цьому в кожний зручний момент намагався нанести удар по своєму ''союзнику'' - комуніД тах, в яких він вбачав головних суперників у боротьбі за влад» Невдачі Гоміндану автоматично піднімали авторитет комуністі* які досить послідовно і успішно вели боротьбу з японцями. Кож трольовані ними райони Північного Китаю стали своєрідниіі полігоном для проведення перетворень, спрямованих на покраї щення життя селян. В той же час на території, контрольованії Гомінданом, селяни зазнавали всіляких утисків.
Під кінець війни КПК стала масовою селянською партією, які мала значні військові сили (8 армія НРА і 4 нова армія НРА).
Розгром Квантунської армії радянськими військами розширив територію, контрольовану КПК. КПК отримала трофейні японську зброю. Так було закладено основу для перемоги КПК § громадянській війні.
10 жовтня 1945 р. між КПК і Гомінданом було підписано Угоду про мир і національне відродження. Фактично ця угода стал* перемир'ям напередодні вирішальної фази боротьби за владу в країні.
Виведення радянських військ з Маньчжурії Чан Кайши вирішив використати для встановлення влади над всією країною. X міста, куди вступали війська Гоміндану, ліквідовувались органі влади, створені комуністами. Це викликало сутички з військами комуністів (Національно-визвольна армія Китаю), які перерослі у запеклі бої. У своїх діях Гоміндан спирався на підтримку СПІД комуністи на СРСР. Після року запеклих боїв НВАК зупиниш наступ військ Гоміндану і перейшла у контрнаступ (липені 1947 р.). У серпні 1948 - січні 1949 р. НВАК здобула перемогу! трьох великих битвах. У квітні 1949 р. НВАК форсувала річщ Янцзи. Армія Гоміндану була деморалізована і не змогла оргам зувати опору на півдні Китаю. Залишки армії і уряд Гоміндану Ж допомогою американців було евакуйовано на о.Тайвань. Частив» військ відійшла в Бірму і Тібет.
На території, що переходила під контроль КПК, проводилась аграрна реформа, що забезпечувала комуністів підтримкою св лян. У 1950 р. був прийнятий закон про аграрну реформу: ліквй довувалось поміщицьке землеволодіння, земля передавалась % власність селян. Також проводилась націоналізація підприємств банків, залізниць, власність іноземного капіталу. Була встановлю* на монополія зовнішньої торгівлі і контроль над імпортом.
1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун на площі Тяньаньмень у Пеків* проголосив утворення Китайської Народної Республіки (КНРІ Китай встановив дипломатичні відносини з багатьма країнам!
світу. 14 лютого 1950 p. .був підписаний договір про дружбу, союз j взаємну допомогу з СРСР. Проте Захід, особливо США, аж до початку 70-х років не визнавав комуністичного уряду Китаю. Місце Китаю в ООН займав представник Гоміндану.
На початку 50-х років весь континентальний Китай опинився під контролем комуністів. До того ж за допомогою китайських військ було врятовано комуністичний режим Кім Ір Сема на Півночі Кореї.
Але уряд Гоміндану, що контролював О.Тайвань, не збирався здаватись. Він спочатку намагався підірвати владу комуністів і вичікував, але коли сподівання на падіння влади КПК виявились марними, повів політику, спрямовану на створення двох Китаїв. До теперішнього часу між двома Китаями зберігається напруга, яка переростає або в дипломатичні сутички, або в пряме протистояння.
Наслідки Першої світової війни. Перша світова війна призвела до соціально-економічних зрушень, які викликали нове загострення протиріч між індійським народом та англійськими колонізаторами. Під час війни колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійців не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби. На чолі цієї боротьби стали індійська інтелігенція і національна буржуазія.
Всі невдоволені існуючим ладом стали в опозицію до англійських властей. Проте єдності в опозиційному русі не було.
Англійська колоніальна адміністрація у своїй боротьбі з визвольним рухом знаходила підтримку серед частини індійського суспільства - князів, великих землевласників, активно розпалювала релігійні і кастові суперечності.
Національно-визвольний рух. Кампанії громадянської непокори. Революційний рух в Європі мав величезний вплив на індійське суспільство. Безпосереднім поштовхом до піднесення національно-визвольного руху 1918-1921 pp. були реформи, які закріплювали колоніальне становище Індії. Колоніальна адміністрація °тримала надзвичайні повноваження у боротьбі з національно-визвольним рухом.
На чолі національно-визвольного руху продовжував залишавсь ІНК, визнаним лідером якого став М.Ганді. Ідеологією індійського національного руху став гандизм. Він поєднував у собі поетичні, морально-етичні і філософські концепції, які своїми ко-Рчшями входили в індійську культуру.
Гандизм, завдяки своїм соціальним ідеям про створення суспільства на засадах справедливості, знаходив відгук у широких прошарках індійського селянства і міських низів. Заслугою Ганді було те, що ідеї боротьби за незалежність і перетворення суспілЛ ства він виклав у доступних і прийнятних для більшої частини населення образах. Його в народі називали Махатмою, що ознаЛ чає ''велика душа''. Широкою підтримкою користувалися методи боротьби, які запропонував Ганді. Ці методи не передбачали на! силля (бойкот, мирні демонстрації, відмова від співробітництва та ін.). Важливим було те, що Ганді протест поєднував з терпимії стю до колонізаторів.
В умовах Індії з її багатонаціональним населенням і строкатим релігійним та соціальним складом ненасильні дії були єдиними мирними засобами залучення населення до спільної боротьби. Гандизм об'єднав індійське суспільство і зрештою примусив кої лонізаторів надати країні незалежність. Ганді та його вчення під! давалися критиці з боку радикально настроєних діячів за те, що він йшов на компроміс з колонізаторами і не реалізовував сповна всі революційні можливості.
З 1918 р. ІНК перетворився у масову загальноіндійську пар-; тію. Організовані ним акції мали широку підтримку в населення. Крім ІНК, розгорнула свою діяльність і Мусульманська ліга, яка іноді вдавалась до збройних акцій.
Репресії колоніальних властей посилювали національно-^ визвольну боротьбу. Післявоєнне піднесення національно-визвольної боротьби розпочалось з масових страйків у великих промислових центрах Бомбеї, Мадрасі, Канпурі, Ахмадабаді.
Англійська колоніальна адміністрація, щоб хоч якось вгамуі вати стихійний рух, вдалась, за пропозицією міністра в справах Індії Монтегю, до реформи управління країною. У 1919 р. Англійський парламент прийняв закон ''Про управління Індією''. Він підтверджував колоніальний статус Індії.
Реформа передбачала розширення індійського-представницт-І ва в раді при віце-королі Індії і губернаторах провінцій, а також збільшення числа виборців з 1% до 3%. Водночас був прийнятий закон Роулетта, який визначив покарання за антиурядові акцій Дії колоніальної адміністрації, а особливо закон Роулетта, дали могутній поштовх до розгортання масового руху громадянської непокори.
6 квітня 1919 р. Ганді закликав до згортання будь-якої ділової активності і закриття магазинів на знак протесту проти закону Роулетта.
Відповіддю колонізаторів стало насилля. 13 квітня 1919 р. ч Амрітсарі, провінція Пенджаб, англійцями було розстріляно мирну демонстрацію. Загинуло понад 1 тис. чол,, 2 тис. було поранено. Ця акція насилля могла спровокувати стихійний бунт, але завдяки Ганді його вдалось уникнути.
Восени 1919 р. на з'їзді ІНК було прийнято рішення про бойкот виборів за законом Монтегю. Бойкот досяг своєї мети.