Уніфікація позики - це об'єднання кількох позик в одну. Уніфікація може проводитися разом із консолідацією, але може бути проведена і поза нею.
Обмін за регресивним співвідношенням цінних паперів попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.
Відстрочка погашення - це перенесення строків виплати боргу. Вона відрізняється від консолідації тим, що під час відстрочки не лише переносяться строки погашення, а й припиняється виплата відсоткових доходів.
Анулювання державного боргу - це заходи, внаслідок яких держава повністю відмовляється від своїх боргових зобов'язань. Це може призвести до дефолту, тобто неможливості держави виконувати свої зовнішні зобов'язання.
Одним із сучасних методів управління державним боргом є викуп боргу, тобто надання державі-боржникові можливості викупити свої боргові зобов'язання на вторинному ринку цінних паперів, із дисконтом за іноземну валюту.
Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:
безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;
зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;
оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;
зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;
прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.
Правовою основою управління державним боргом України є Конституція України, в якій передбачено, що виключно законами України встановлюються порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та типи.
Згідно з Конституцією України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні і уповноважена затверджувати:
Державний бюджет України та вносити зміни до нього в частині зовнішнього та внутрішнього боргів;
рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням.
Управління державним боргом здійснюється при тісній взаємодії і співпраці різних міністерств та відомств, які несуть відповідальність за розробку та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В управлінні державним боргом України беруть участь: Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України, Державне казначейство України.[11]
Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.
Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється міністерством фінансів у порядку, погодженому з національним банком. Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу з держави.
У процесі управління державним боргом необхідно враховувати:
а) економічну та політичну ситуацію в країні;
б) рівень інфляції;
в) ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності;
г) ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.
) залучення державних запозичень (шляхом випуску державних ЦП)
) використання коштів (покриття дефіциту, розвиток мат. виробництва)
) погашення та обслуговування боргу (шляхом проведення
платежів з виконання боргових зобов'язань перед кредитором)
Як відомо, найпоширенішим видом довгострокових державних запозичень є облігації.
Облігація - це свідоцтво про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у вигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід у вигляді процента.
Облігації випускаються іменні та на пред’явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації поділяються на державні та корпоративні.
Державні облігації України можуть бути:
короткострокові - до одного року.
середньострокові - від одного до п'яти років;
довгострокові - понад п'ять років;
Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України. Також залежно від способу реєстрації та механізму виплати відсотків розрізняють:
) іменні облігації
) облігації на пред'явника
Іменні облігації продають конкретним інвесторам. На сертифікаті такої облігації, крім інших реквізитів (назва емітента та його місцезнаходження, порядковий серійний номер, тип облігації, розмір купонної ставки, умови та схема виплати премії, умови погашення), фіксується прізвище, ім'я та по батькові власника облігації. Дивідендні виплати по таких облігаціях пересилають інвестору поштою або переводять на його банківський рахунок.
Всі іменні облігації реєструють у спеціальній книзі реєстрації, яка є в офісі емітента.
Облігації на пред'явника - це облігації, власники яких не реєструються поіменно, а реєструється лише їхня загальна кількість. Такі облігації випускають разом зі спеціальним купонним листом-додатком. На основі цих купонів виплачують дивідендні винагороди, тобто власник облігації на пред'явника в зазначений термін відрізає купон і подає його в банк для оплати. Треба зазначити, що облігації на пред'явника вимагають високого ступеня захищеності, а отже і значних затрат на їхній випуск. Останнім часом більше випускають іменні облігації, ніж облігації на пред'явника.
Державні облігації України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. Емітентами облігацій можуть виступати держава та підприємства всіх передбачених законом форм власності. Причому облігації можуть емітувати не тільки підприємства різних форм власності, а й об'єднання підприємств, акціонерні та інші товариства. Державні облігації гарантуються всім майном держави і призначені для залучення коштів на міжнародному (облігації зовнішньої позики) або внутрішньому фінансових ринках (облігації республіканських та місцевих позик). Кошти, одержані від їх реалізації, надходять до республіканських, місцевих бюджетів та позабюджетних фондів.
Вважають, що державні облігації менш ризикові, ніж корпоративні. У держави, навіть у найскрутнішій економічній ситуації, існує можливість розрахуватись за борговими зобов'язаннями за рахунок випуску нових боргових зобов'язань або додаткової емісії грошей. Як наслідок, рівень доходу за державними облігаціями меншими від рівня доходу за корпоративними облігаціями.
Державні облігації - це свідоцтва про надання їх власниками позики державі в особі національного уряду та місцевих органів управління. Випуск облігацій здійснюється державою з метою державних витрат, якщо бракує бюджетних коштів. Держава гарантує викуп державних облігацій, через це вони вважаються першокласними цінними паперами з високим ринковим та кредитним рейтингом.
Державні цінні папери характеризуються значною різноманітністю і можуть бути класифіковані за рядом ознак. Залежно від порядку обігу на ринку облігації бувають ринкові (публічні) та неринкові. Ринкові облігації більш поширені, їх відрізняє висока ліквідність, тобто їх можна швидко реалізувати на ринку, проте власники цих облігацій не можуть претендувати на погашення їх до визначеного строку. На відміну від них, неринкові облігації не підлягають відкритому продажу. Вони, звичайно, реалізуються через спеціальні фінансові інститути - пенсійні, ощадні фонди і т. п. Неринкові облігації можна пред’явити до оплати в будь-який час за бажанням їх власників. Проте при достроковій оплаті розмір доходу різко знижується. Випуск в обіг неринкових облігацій, наприклад, ощадних бон, має за мету залучити до фінансування державного боргу навіть невеликі заощадження населення. Потрібно зазначити, що частина неринкових облігацій індексується, тобто їх погашення й оплата процентів за ними здійснюється з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до методів розміщення можна виділити облігації, що розміщуються на добровільній основі або примусово. Передплата на державні цінні папери провадиться на добровільній основі, тому що примусове розміщення облігацій підриває довіру до них. Облігації, які розміщуються примусово, - порівняно рідке явище. Як правило, вони випускаються під час війни, в умовах тяжкого стану державних фінансів, коли держава відчуває гостру потребу в грошових коштах.
Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.
Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.
Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.
Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.
Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами. Витрати на підготовку розміщення, а також на розміщення, погашення державних облігацій України, виплату доходів здійснюються відповідно до умов розміщення державних облігацій України за рахунок коштів, передбачених на такі цілі у Державному бюджеті України.
Сьогоднішнє чинне законодавство України передбачає випуск облігацій двох видів:
) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
) облігації підприємств.
Рішення про випуск облігацій внутрішніх республіканських і місцевих позик приймаються, відповідно, Кабінетом Міністрів України і місцевими радами народних депутатів. Кроком на шляху активізації випуску облігацій в Україні є законодавче закріплення ще одного їх виду - конвертованих облігацій.
Конвертовані облігації - облігації, емісія яких здійснюється акціонерним товариством та передбачає можливість їх конвертації в акції цього акціонерного товариства. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації інвестор досягає подвійної мети:
)відносної безпеки вкладень, адже в разі банкрутства підприємства претензії власників облігацій задовольняються аналогічно як і інших кредиторів;
)можливості збільшення капіталу при конверсії облігацій в акції.
Український ринок облігацій, як будь-який ринок країн, що розвиваються, перебуває у стадії становлення. Ринок державних облігацій як система у процесі розвитку зазнає низки змін і потребує адекватної оцінки. Усе це зумовлює подальше вивчення динаміки ринку державних облігацій України у перспективі.
В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Цей період формування боргу дослідники поділяють на такі етапи управління державним боргом:
Перший етап (1991-1994 рр.) - утворення державного боргу. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією. Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. На початок 1994 року зовнішній державний борг становив 3.6 млрд. дол. США, що склало близько 70% загального боргу держави.
Другий етап (1995-1996 роки) - державний борг формувався як через надання зовнішніх гарантій так і за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. За цей період він зріс на 56 %. Цей етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку.
Третій етап (1997 - перша половина 1998 р.) - характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р.