ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
КОЛЕДЖ ЕКОНОМІКИ, ПРАВА ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Циклова комісія з фінансів
Спеціальність 5.03050801
«Фінанси і кредит»
Курсова робота
на тему:
«Державний борг в Україні»
студента ІІI курсу, групи ФКекс.1/11
Юшин Денис Дмитрович
Керівник курсової роботи:
Доцент Скулиш Ю.І.
Голова
циклової комісії Румик І. І.
Київ - 2014
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ ТА БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
.1 Поняття, структура та види державного боргу
.2 Економічна сутність державних запозичень
.3 Управління державним боргом в Україні
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
.1 Аналіз розвитку державних запозичень України
.2 Динаміка зовнішнього державного боргу
.3 Оцінка боргової безпеки України
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ДИВЕРСИФІКАЦІЇ БОРГОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
.1 Напрями покращення боргової політики України
.2 Оптимізація процесу управління державним боргом в Україні
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Актуальність дослідження. Протягом останніх років перед Україною надзвичайно загострилось питання обслуговування боргових зобов’язань. Для України управління державним боргом є чималою проблемою, оскільки за останній час він тільки збільшується. Зважаючи на актуальність формування та управління державним боргом, цілком очевидно, що ці процеси є об’єктом уваги науковців, тому в західній фінансовій науці цим проблемам приділяють велику увагу. Питання проблеми впливу державного боргу на темпи економічного зростання, розподілу боргового тягаря на економічні пропорції, на рівень споживання населення залишаються в нашій економічній теорії, практиці розробленими недостатньо. Особливого значення набуває необхідність розробки практичних рекомендацій для мінімізації негативних наслідків державних запозичень, для чого необхідно визначити чіткі стратегічні завдання боргової політики України.
Метою курсової роботи є дослідження суті державного боргу та способів управління ним; проведення аналізу стану та управління державним боргом України за 2009 - 2014 роки. Мета дослідження зумовлює вирішення в роботі наступних завдань:
Розкрити теоретичні засади проблеми державного боргу України;
Надати визначення державному боргу і механізму управління ним;
Проаналізувати структуру і динаміку державного боргу України на сучасному етапі;
Надати рекомендації щодо удосконалення механізму управління державним боргом України.
Об’єктом дослідження курсової роботи є державний борг України. Предметом дослідження є вплив державного боргу України на макроекономічні показники.
Для більш детального розуміння проблеми державного боргу в Україні вважаю за необхідне висвітлити такі основні поняття, як: - борг
види державного боргу (внутрішній та зовнішній)
структура державного боргу
Борг - це щось, що необхідно повернути. Здебільшого поняття боргу застосовується щодо грошей або інших активів, взятих у позику або послуг, наданих у кредит, але може також вживатися в моральному плані, наприклад, як борг дітей перед батьками, що їх виховали. Державний борг - це загальна сума боргових зобов’язань з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення. Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення. Державний зовнішній борг складається з:
позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;
позик на підтримку національної валюти;
позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;
гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;
державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.
Внутрішній державний борг - сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації). Це ситуація, коли всі "винні самі собі". Коли борг не дуже великий, він не справляє відчутного негативного впливу на економіку, оскільки не супроводжується вивезенням за кордон матеріальних цінностей. Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов’язань. А саме:
заборгованістю КМУ перед НБУ за наданими кредитами та коштами, вкладеними в державні боргові цінні папери;
заборгованістю з погашення та обслуговування боргових цінних паперів перед комерційними банками;
зобов'язаннями щодо погашення та компенсації виплат населенню на залишки вкладів в Ощадному банку України;
грошовими коштами, які призначені для погашення зобов'язань з виплати заробітної плати в державних установах, пенсій, стипендій та інших передбачених законодавством обов'язкових виплат громадянам;
зобов'язаннями перед комерційними банками і іншими юридичними особами за гарантіями з наданих кредитів та позик;
компенсаціями заборгованості суб'єктам підприємницької діяльності з поверненням ПДВ.[13]
Зовнішній державний борг - це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Це борг фізичним, юридичним особам за кордоном та іноземним державам. Зовнішній державний борг класифікують за такими ознаками:
за видами кредитів (банківські і фірмові) ;
за формами представлення (валютні та товарні);
за цільовим використанням (інвестиційні та неінвестиційні);
за умовами надання (пільгові, зі сплатою високих відсотків, на компенсаційній основі);
за термінами повернення заборгованості (короткострокові, середньострокові, довгострокові);
за умовами повернення боргу (одноразові, рівними частинами, нерівними частинами).
Зовнішній борг лягає тягарем на країну, оскільки вона змушена віддавати товари й послуги в рахунок оплати відсотків і погашення боргу. Крім цього, нерідко іноземні країни надають кредити за умови внесення певних корективів у його економічну політику. Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів визначається за ст.18 Бюджетного кодексу України, в якій зазначено, що величина суми боргу не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов’язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче.
Якщо в країни дуже великий зовнішній або внутрішній державний борг, то їй може бути оголошений дефолт (тобто визнання країни неплатоспроможною). У разі бюджетного профіциту державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються із зростанням ставок відсотка.[20]
Структура державного боргу. Структура державного боргу складається з зовнішнього та внутрішнього державного боргу. Крім цих показників до структури також належать відносні показники заборгованості, а саме:
відношення боргу до ВВП
відношення суми обслуговування боргу до ВВП
Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівні реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реальної процентної ставки будуть нижчими за темпи зростання реального ВВП, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.[8]
Також до структури державного боргу можна віднести поділ державного боргу на поточний і капітальний, монетизований і немонетизований.
Поточний державний борг - основна сума кредиту та відсотки, що повинні бути сплачені у поточному періоді, зазвичай - році.
Капітальний державний борг - всі виплати, які повинні бути проведені державою до повної сплати запозичень, включаючи зайняті і неповернені кошти і відсотки, як нараховані у поточному році, так і очікувані у майбутніх періодах. За цими критеріями державний борг складається із заборгованості минулих років та поточних зобов'язань. Загальний обсяг заборгованості держави може бути поділений на дві частини:
) Монетизований борг, який складається з боргів опосередкованих кредитними стосунками держави з банками. Його сума складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи і видані гарантії за кредитами, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам;
) Немонетизований борг, який складається:
б) із заборгованості по господарських стосунках з реальним сектором економіки (заборгованість по державних замовленнях, наданню послуг державними установами та інші).
Монетизований борг фіксується у балансах банків і тому аналіз його динаміки не викликає особливих ускладнень. Немонетизований - ні, особливо у частині стосунків держави і реального сектора.
За формою залучення коштів державний борг поділяється на держанні запозичення та гарантії.
Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення. Розрізняють внутрішнє та зовнішнє державне запозичення.
Управління державним боргом - це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел погашення державного боргу. Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення.
У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:
) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;
) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.
Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності. [8]
державний борг запозичення кредит
Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції:
а) фіскальна - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;
б) регулятивна - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.
За економічною сутністю державний борг - форма вторинного перерозподілу ВВП. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.
Метою запозичення коштів може бути:
покриття бюджетного дефіциту;
регулювання грошового обігу;
залучення коштів для інвестиційних програм тощо.
Державні запозичення - основна форма державного кредиту, коли держава є позичальником. Для цих запозичень характерне те, що тимчасово вільні грошові кошти населення та суб'єктів господарювання залучаються до фінансування загальнодержавних потреб шляхом випуску й реалізації державних цінних паперів. Оформлення державних запозичень в Україні в основному здійснюється за допомогою двох видів цінних паперів - облігацій та казначейських зобов'язань (векселів). Облігація має номінальну вартість (зазначену на неї суму боргу) і курсову (ринкову) ціну, за якою вона продається і перепродається залежно від її дохідності, надійності й ліквідності. Різниця між ринковою ціною та номінальною вартістю облігації становить курсову різницю.
Казначейські зобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов'язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного дефіциту. Тобто, на відміну від облігацій, кошти від продажу яких спрямовуються на поповнення бюджетного фонду, позабюджетних фондів або на спеціальні цілі, кошти від реалізації казначейських зобов'язань держави спрямовуються тільки на поповнення бюджету. Вони підлягають реалізації тільки серед населення. Виплата доходу здійснюється у формі процентів або на дисконтній основі.
Безпроцентні (або цільові) запозичення держава використовує з метою фінансування певних інвестиційних проектів у надзвичайних ситуаціях. На сьогодні такий вид позик не використовується.
Державні зовнішні запозичення можуть надаватися як у грошовій, так і у товарній формах. Як правило, вони бувають середньо- або довгостроковими.
Грошові запозичення здійснюються у валюті:
країни-кредитора;
країни-позичальника;
третьої країни.
Погашення відбувається шляхом товарних поставок або за
допомогою валюти за узгодженням сторін. Іноді у міжнародних угодах
встановлюється пільговий період щодо погашення запозичень і сплати процентів за
ними, який надає відстрочення погашення позики на 3-5 років з метою отримання
максимального ефекту від її використання.
Управління державним боргом - це сукупність заходів держави з виплати відсоткових доходів кредиторам і погашення позик, зміни умов уже випущених позик, визначення умов і випуску нових позик. Проблема управління державним боргом полягає в забезпеченні платоспроможності держави, реальних джерел його погашення. Під час управління державним боргом, передусім зовнішнім, треба шукати варіанти, які б мінімізували втрати для держави і населення. В цьому плані антиприкладом є досвід Румунії, яка з 1985 по 1989 р. повністю сплатила зовнішній борг (12 млрд. дол.), але водночас різко впали доходи і рівень життя населення, настала криза в економіці.[8]
У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:
) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;
) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;
) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;
) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;
) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.
Методами управління державним боргом є:
) конверсія
) консолідація
) уніфікація
) обмін за регресивним співвідношенням
) відстрочка погашення
) анулювання боргу
) викуп боргу
Конверсія - це зміна дохідності позики. Держава найчастіше знижує розмір виплачуваних відсотків за позикою, однак можливе і підвищення дохідності позики.
Консолідація - це зміна умов позики, пов'язана з їх строками (як у бік збільшення, так і в бік зменшення строку уже випущених позик). Можливе поєднання консолідації з конверсією.