Частка іноземного капіталу в банківській системі України з початку 2005 року до кінця 2007-го зросла з 9,6 до 35%. Кількість банків з іноземним капіталом за той час збільшилась з 19 до 47 банків, у тому числі зі 100%-им іноземним капіталом - із 7 до 17 [7, с.82-83].
Крім того, упродовж цього періоду почала відновлюватися довіра населення до банківської системи та національної валюти, про що свідчить залучення значного додаткового обсягу депозитів з одночасним поліпшенням їх строкової структури[7, с.106].
Сьомий етап - 2-ге півріччя 2008р.-2009 рр. - період світової фінансової кризи.
Починаючи з 2-го півріччя 2008 року, в Україні почали спостерігатися кризові явища в економіці загалом та банківському секторі зокрема [7, с.107].
Світова фінансова криза призвела до кризи ліквідності у банківському секторі України. Останні кілька років банки активно розвивали кредитування населення (іпотечні, авто-, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів. Проте в умовах, коли закордонні банки згорнули свої кредитні програми (а це були змушені зробити більшість банків, що постраждали від іпотечної кризи в США), опинилися перед загрозою кризи ліквідності. По-перше, для повернення закордонних кредитів банки змушені були перекредитовуватися за значно вищими ставками, а по-друге, нові залучені з-за кордону кошти теж стали значно дорожчими. У результаті, ставки на іпотечні кредити зросли на 15-7%, крім того, були значно посилені вимоги до фінансового стану позичальників. НБУ, щоб запобігти можливій фінансовій кризі в Україні, значно посилив вимоги до резервування за кредитними операціями, що теж призвело до подорожчання кредитів [5].
Нестабільна ситуація з національною валютою і доларом спричинила відплив коштів з банківської сфери. За даними НБУ, обсяг депозитів на 01.01.2009 р. становив 359,7 млрд. грн. За 2008 рік темпи зростання депозитів становили 126,7 проти 152,7% на кінець грудня 2007 року. У січні 2009 року відплив депозитів з українських банків становив 21 млрд. грн. Цей факт є прямою ілюстрацією недовіри до банків [6].
З рис 1.2 видно, що кількість зареєстрованих банків цього періоду залишалася незмінною, проте частка іноземного капіталу збільшувалась.
Очікуваний обвал ринку нерухомості, зниження цін на товари, які становлять основу українського експорту, і падіння курсу гривні негативно позначилися на спроможності позичальників виконувати свої зобов’язання. З уповільненням темпів зростання кредитування (за перших сім місяців 2008 р. обсяг кредитування юридичних осіб зріс на 22,4%, а фізичних - на 27%, проти, відповідно, 63 і 98% за 2007 рік) частка проблемних кредитів лише збільшувалась [7 с.107].
Восьмий етап - з 2010 р. - після кризовий період. В умовах скорочення експорту, гострої недостатності іноземної валюти і девальвації гривні надані кредити в іноземній валюті стали головним генератором широкої масштабної банківської і економічної кризи в Україні. На рис 1.2 чітко можна спостерігати збільшення кількості іноземного капіталу та велику їх частку в банківській системі України останніх років. Для підтримки ліквідності і платоспроможності банків Національним банком України були надані кредити рефінансування переважно великим банкам на суму понад 120 млрд. грн. У 2011-2012 рр. стан вітчизняної банківської системи стабілізувався. Подолавши труднощі кризи 2008-2009 рр. і наростивши капітал у 2,3 разу активи у 1,8 разу та погасивши 22,3 % зовнішньої заборгованості, за 2012 р. банківська система отримала позитивний результат своєї діяльності - 4,3 млрд грн прибутку - та вийшла на позитивні показники рентабельності капіталу та активів [ 11, с. 8]
Основні показники діяльності банків розміщенні в додатку А.
Щодо післякризового стану національної банківської системи, можна сказати, що банківською системою досягнута хитка рівновага. Будь-яка необережна дія, зокрема з боку регулятора, може викликати поновлення панічних настроїв та поглиблення кризового стану; Необхідно зазначити банківська система за відсутності чіткої стратегії дій з боку НБУ перебуває у стані стагнації за всіма базовими показниками (прибуток, розмір капіталу, динаміка активів та кредитно-інвестиційного портфелю);
- частка «поганих» кредитів у структурі кредитно-інвестиційного портфелю є небезпечною (до 30% від загального обсягу);
робота Уряду і НБУ з банками-банкрутами не завершена. Пролонгація роботи з проблемними банками призвела до того, що майже 70% від їх кредитних портфелів на сьогодні є проблемними;
продовжується політика зовнішніх запозичень (криза нічому не навчила), при цьому досі не розроблена програма розвитку внутрішнього інвестиційного ринку.
Підсумовуючи вищевикладене, слід
підкреслити, що залежно від динаміки економічного зростання в еволюції
банківської системи України можна виділити чотири блоки, кожен з яких охоплює
один або декілька етапів, що визначають значну зміну кількісних та якісних
характеристик системи.
.
Роль Національного банку України в банківській системі
2.1 Керівні
органи Національного банку
Відповідно до статті 8 Закону України “Про Національний банк України” керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України.
До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду ВРУ за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою. Президент України та ВРУ призначають по сім членів Ради Національного банку. [10]
Рада Національного банку має, зокрема, такі повноваження:
) розробляє Основні засади грошово-кредитної політики, публікує їх в офіційних виданнях та подає щорічно до Верховної Ради України для інформування;
) здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики;
) здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропозиції щодо внесення відповідних змін до неї;
) затверджує щорічно кошторис доходів та витрат Національного банку на наступний рік;
) подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України щорічно до 1 квітня відомості про частину прогнозованого прибутку до розподілу поточного року, яка підлягатиме перерахування до Державного бюджету України, для включення до проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік;
) затверджує Регламент Ради Національного банку України;
) приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу Національного банку;
) затверджує річний план проведення аудиторських перевірок структурних підрозділів Національного банку;
) визначає до 1 листопада звітного року аудиторську фірму, яка має досвід у проведенні аудиту за міжнародними стандартами аудиту;
) розглядає аудиторський висновок та затверджує до 30 квітня наступного за звітним року річну фінансову звітність Національного банку;
) затверджує рішення Правління Національного банку про участь Національного банку у міжнародних фінансових організаціях;
) вносить рекомендації Правлінню Національного банку в межах розроблених Основних засад грошово-кредитної політики стосовно: методів та форм прогнозування макропоказників економічного і соціального розвитку України, а також грошово-кредитної політики; окремих заходів монетарного і регулятивного характеру та їх впливу на економічний і соціальний розвиток України; політики курсоутворення та валютного регулювання та інших питань;
) вносить рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;
) затверджує за поданням Правління Національного банку методику визначення заробітної плати Голови Національного банку та його заступників [13].
Рада Національного банку не може надавати рекомендації щодо доцільності призначення на посади чи звільнення з посад Голови Національного банку, членів Правління Національного банку (крім випадків погодження відповідно до цього Закону кандидатур на посади заступників Голови Національного банку) або давати персональну оцінку діяльності окремих посадових осіб Національного банку.
Рада Національного банку дає оцінку діяльності Правління Національного банку. Члени Ради Національного банку зазначені у додатку Б.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про Національний банк України» Правління Національного банку очолює Голова Національного банку. Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління за посадою.
Правління Національного банку:
) приймає рішення:
· щодо надання пропозицій Раді Національного банку стосовно розроблення Основних засад грошово-кредитної політики;
· щодо економічних засобів та монетарних методів для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку із цих питань та необхідності ;
· забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти;
· щодо банківського регулювання та нагляду;
· щодо організації системи рефінансування;
· щодо визначення та здійснення валютно-курсової політики, валютного регулювання та управління золотовалютними резервами;
· щодо функціонування платіжних систем та організації розрахунків;
· про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет;
· про встановлення та зміну облікової та інших процентних ставок Національного банку;
· про диверсифікацію активів Національного банку та їх ліквідності;
· щодо лімітів позабалансових зобов'язань НБУ та інших питань
) подає на затвердження Раді Національного банку річний звіт Національного банку, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення;
) визначає організаційні основи та структуру Національного банку, затверджує положення про структурні підрозділи та установи Національного банку, затверджує штатний розпис Національного банку та форми оплати праці;
) розробляє та подає на затвердження Раді Національного банку методику визначення заробітної плати Голови Національного банку та його заступників;
) встановлює порядок надання юридичним особам, які мають намір здійснювати банківську діяльність, банківських ліцензій, а також ліцензій іншим юридичним особам у випадках, передбачених законом
) видає нормативно-правові акти Національного банку;
) затверджує Регламент Правління Національного банку України;
) виконує функції, передбачені статтями 3, 7, 23, 28 і 64 Закону « Про Національний Банк України», та інші функції, що випливають з основної мети діяльності НБУ та не віднесені до повноважень Голови Національного банку та Ради Національного банку[10].
Таким чином, Правління, на відміну від Ради Національного банку, яка визначає основні засади грошово-кредитної політики України, безпосередньо забезпечує реалізацію зазначеного напрямку фінансової політики держави. Слід підкреслити, що Рада Національного банку не має права втручатися в оперативну діяльність Правління Національного банку[9].
Голова Національного банку призначається на посаду ВРУза поданням Президента України більшістю від конституційного складу ВРУ строком на п'ять років. Відповідно до статті 19 Закону України «Про Національний банк України» Голова Національного банку України має такі повноваження:
. Керує діяльністю Національного банку.
. Діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями.
. Головує на засіданнях Правління Національного банку.
. Підписує протоколи, постанови Правління Національного банку, накази та розпорядження, а також угоди, що укладаються Національним банком.
. Розподіляє обов'язки між заступниками Голови Національного банку
. Видає розпорядчі акти, обов'язкові до виконання усіма службовцями Національного банку, його підприємствами, установами;
. Приймає рішення з інших питань, що стосуються діяльності Національного банку, крім віднесених до виключної компетенції Ради Національного банку та Правління Національного банку відповідно до цього Закону
. Одноосібно несе відповідальність перед Верховною Радою України та Президентом України за діяльність Національного банку.[13]
Національний банк України - найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру..
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі.
Функція НБУ як емісійного центру полягає в тому, що йому належить монопольне право на емісію грошей в обіг, а також випуск національних грошових знаків (банкнот, монет) [12].
У сфері валютного регулювання НБУ складає разом із урядом платіжний баланс країни, контролює дотримання затвердженого ВРУ ліміту зовнішнього державного боргу України, визначає ліміти заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам, нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей, видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, видає ліцензії на здійснення валютних операцій, визначає способи встановлення і використання курсів іноземних валют, тощо.
На Національний банк України покладено функцію банківського нагляду і контролю за виконанням банками законодавства з банківської справи, нормативних актів Національного банку та економічних нормативів. Виконуючи функцію банку банків, НБУ надає банкам кредити, які використовують для задоволення тимчасових потреб банків і потреб, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки України.
Як банк держави НБУ організовує і здійснює через органи Державного казначейства та уповноважені банки обслуговування державного бюджету України.
Відповідно до функції організатора міжбанківських розрахунків НБУ створив і запровадив із січня 1994 р. автоматизовану систему міжбанківських розрахунків із використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Нині всі банківські установи працюють у системі електронних міжбанківських платежів (СЕП) НБУ.
Грошово-кредитне регулювання економіки є однією з найважливіших функцій НБУ, яка виконується відповідно до економічних інтересів та цілей держави. Метою грошово-кредитної політики є регулювання пропозиції та попиту на позиковий капітал через ефективне управління грошовою масою[13].
Відповідно до ст.25 Закону України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), в т. ч. з казначейськими зобов’язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) емісію власних боргових зобов’язань і операції з ними.