На третьому етапі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців. Тип кредитної політики визначається на основі співвідношення рівнів прибутковості і ризику кредитної діяльності підприємства. Розрізняють три типи кредитної політики підприємства по відношенню до покупців продукції: консервативний, помірний і агресивний.
Консервативний (або жорсткий) тип кредитної політики підприємства направлений на мінімізацію кредитного ризику. Механізмом реалізації політики такого типу є: скорочення кола покупців продукції в кредит за рахунок груп підвищеного ризику; мінімізація термінів надання кредиту і його розміру; ускладнення умов надання кредиту і підвищення його вартості; використання жорстких процедур інкасації заборгованості.
Помірний тип кредитної політики характеризує типові умови її здійснення і орієнтується на середній рівень кредитного ризику під час продажу продукції з відстроченням платежу. Агресивний (або м'який) тип кредитної політики підприємства має на меті збільшення додаткового прибутку за рахунок розширення обсягу реалізації продукції в кредит, не зважаючи на високий рівень кредитного ризику, який супроводжує ці операції.
Реалізація четвертого етапу дозволить розробити індивідуальні умови надання комерційних кредитів різним покупцям. Для цього потрібно формувати систему стандартів оцінки покупців, яка включає наступні елементи: визначення системи характеристик, що оцінюють кредитоздатність окремих груп покупців, формування експертизи інформаційної бази проведення оцінки кредитоздатності покупців, вибір методів оцінки окремих характеристик кредитоздатності покупців, групування покупців за рівнем кредитоздатності, диференціація кредитних умов відповідно до рівня кредитоздатності [5; 55].
Умови кредитування є досить важливим чинником, який впливає на обсяги продажу. Вони полягають у встановленні для окремих покупців:
) строків оплати,
) знижок за своєчасність оплати,
) строків дії знижок.
Неможливо встановити однакові для всіх підприємств строки оплати покупцями відвантаженої продукції, знижки та строки дії знижок, їх повинно встановлювати підприємство самостійно залежно від своїх потреб та специфіки функціонування. Основні чинники, які впливають на вибір умов кредитування підприємством покупців, доцільно віднести такі: термін придатності продукції, платоспроможність покупців, бажані обсяги продажу, попит на продукцію, сезонність товару, особливості цінової політики, величина закупівельної партії, розширення ринків збуту [6; с. 78]. Одним із способів власного погашення дебіторської заборгованості є надання знижок покупцям за дострокове одержання коштів, що сприятиме забезпеченню прибутку, який в будь-якому випадку буде значно більший, ніж сума наданоїзнижки. Такий спосіб погашення дебіторської заборгованості дуже розповсюджений у міжнародній практиці, де підприємства розробляють цілі системи знижок з метою збереження фінансових ресурсів [7; с. 100].
Ще одним етапом є формування процедури інкасації дебіторської заборгованості, який передбачає розробку ряду заходів щодо погашення дебіторської заборгованості, терміни сплати якої прострочені. Це процедури взаємодії з покупцями у випадку порушення умов оплати, системи покарання контрагентів, які допустили прострочення платежів, та ін. При цьому можуть використовуватися різноманітні методи які можна класифікувати на такі групи:
юридичні - претензійна робота, подача позову до суду.
економічні - фінансові санкції (штраф, пеня, неустойка), передача в заставу майна і майнових прав, призупинення постачань продукції.
психологічні - нагадування по телефону, факсу, пошті, використання ЗМІ чи поширення інформації серед суміжних постачальників, що загрожує боржнику втратою іміджу.
фізичні - арешт майна боржника, вироблений органами державної виконавчої служби.
Якщо виникає загроза перетворення дебіторської заборгованості в сумнівну, то означає, що підприємство не просто втратить свій прибуток, а може отримати збиток, для покриття якого необхідно буде використовувати власні фінансові кошти. Тому, для того щоб підприємство могло вийти з цієї ситуації з мінімальними втратами, є можливість проводити рефінансування дебіторської заборгованості. Рефінансування дебіторської заборгованості - це прискорене переведення в інші форми оборотних активів підприємства: грошові кошти та високоліквідні короткотермінові цінні папери [8, с. 136]. В зарубіжній практиці використовують такі форми рефінансування:
. Факторинг у зарубіжній теорії фінансового менеджменту розглядається як фінансова операція, що полягає в поступці підприємством - продавцем права одержання коштів по платіжних документах за поставлену продукцію на користь банку або спеціалізованої компанії, що приймають на себе всі кредитні ризики по інкасації боргу. Факторингова операція сприяє скороченню періоду фінансового й операційного циклу" [9, с. 244]. Головним недоліком факторингу є його вища вартість, порівняно з кредитами.
. Форфейтинг це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера кспортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). кспортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. орфейтинг має багато спільного з "експортним факторингом". При цьому факторинг потрібно трактувати як короткостроковий інструмент фінансування, а форфейтинг - як середньо- а довготерміновий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій, оскільки його термін тановить від 180 днів до 5 років.
. Урахування векселів, виданих покупцями - це форма кредитування банком юридичної або фізичної особи шляхом придбання векселя до настання терміну платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя у повній сумі. Внаслідок операції врахування вексель повністю переходить у власність банку [9; c. 320-321]. Разом з тим постають питання відображення обліку факторингу, форфейтингу та векселів у бухгалтерському обліку. Вважаємо за необхідне ввести рахунки аналітичного обліку, що забезпечить достовірність інформації про такі методи погашення дебіторської заборгованості.
Зарубіжні економісти-аналітики пропонуються такі методи управління рахунками дебіторів:
визначати термін прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівнювати цей термін з нормами в галузі, показниками конкурентів та даними минулих років;
періодично переглядати граничну суму реалізації продукції, виходячи з фінансового стану клієнтів;
якщо виникають проблеми з одержанням грошей, вимагати заставу на суму, не меншу, ніж сума на рахунку дебітора;
використовувати установи, які стягують борги;
продати рахунки дебіторів факторинговій компанії, якщо при цьому можна отримати економію.
Також одним із етапів управління дебіторською заборгованістю є побудова ефективної системи контролю за рухом і своєчасною інкасацією дебіторської заборгованості - необхідний для того, щоб забезпечити надходження інформації не тільки про те, що відбулося, але й про відхилення, які можуть бути.
Найбільше значення набуває здійснення контролю, який дозволяє з’ясувати наскільки ефективно та своєчасно відбувається погашення дебіторської заборгованості, наскільки запропонована відстрочка платежу відповідає вимогам ринку та стану на ньому підприємства.
Все вище обумовлене надало можливість узагальнити алгоритм, що дає змогу оптимізувати управління дебіторською заборгованістю на підприємстві при умові призначення окремої відповідальної особи. Використання запропонованого алгоритму на практиці надасть змогу підвищити ефективність управління дебіторською заборгованістю на підприємстві, відображення його в обліку, внаслідок чого можуть бути досягнуті такі результати:
) збільшення обсягів реалізації продукції;
) встановлення довготривалих господарських зв'язків;
) максимізація прибутку під час збереження ліквідності та платоспроможності підприємства;
) зниження рівня операційного ризику і як наслідок - підвищення
фінансової безпеки.
Все вище зазначене дає підставу для прийняття
стратегічних управлінських рішень.
.3 Принципи та особливості розробки кредитної
політики
Метою розробки кредитної політики на підприємства є побудова ефективної системи управління фінансами, спрямованої на досягнення стратегічних і тактичних завдань його діяльності. Методичні вказівки розроблені на прикладі однієї з основних складових кредитної політики - політики запозичень в кредитних установах. Для цього на підприємстві проводиться аналіз структури бухгалтерського балансу, визначається рівень співвідношення власних і позикових коштів, проводиться порівняння залучених кредитів і позик з величиною чистих активів.
На підставі цих даних вирішується питання про достатність власних оборотних коштів або про їх недостачі. В останньому випадку приймається рішення про залучення позикових коштів, прораховується ефективність різних варіантів, розробляються напрями вдосконалення кредитної політики, визначається кредитоспроможність підприємства.
В окремих випадках підприємству доцільно брати кредити і при достатності власних коштів, так як рентабельність власного капіталу підвищується в результаті того, що ефект від вкладення коштів може бути значно вище, ніж процентна ставка.
З цією метою фінансова служба підприємства:
• розраховує потребу в позикових коштах ( при її відсутності можливу вигоду від їх залучення );
• вибирає кредитну організацію (враховуючи наявність ліцензії, розмір процентної ставки, способи її розрахунку - складним відсотком або простим відсотком, терміни погашення, форми видачі, репутацію на ринку цінних паперів, умови пролонгації кредитів і т.д.);
• складає план погашення позикової заборгованості і розраховує процентну суму з урахуванням особливостей оподаткування прибутку.
У розрахунках враховані принципи банківського кредитування, які
являють собою вимоги до організації кредитного процесу:
) зворотність і терміновість кредитування;
) диференційованість кредитування;
) забезпеченість кредиту;
) платність банківських позик;
) цільовий характер кредиту .
Повернення і терміновість кредитування обумовлені тим, що банки мобілізують для кредитування тимчасово вільні грошові кошти підприємств, установ і населення, які в надалі підлягають поверненню власникам, що вклали їх в банк.
Розмір і терміни фінансових вимог банку повинні відповідати розмірам і термінам його зобов'язань.
Терміновість кредитування є необхідну форму досягнення повернення кредиту. Терміновий кредит повинен бути повернутий у строго визначений термін. терміновість є тимчасова визначеність поворотності кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження позичених коштів в сфері позичальника. Порушення строку користування позичкою відбивається на всьому ланцюжку комерційних взаємовідносин .
Принцип диференційованості кредитування визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників. Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від державою централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (так званих пріоритетних сфер господарювання).
Забезпеченість кредиту закриває один з основних кредитних ризиків - ризик непогашення позики. Розміри і види забезпечення залежать від фінансового стану позичальника, умов позики, відносин з позичальником. Чинне законодавство передбачає, що одним із способів забезпечення банківських позичок є застава. В силу застави кредитор (банк) має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості закладеного майна переважно перед іншими кредиторами.
Задоволення вимог комерційного банку з вартості закладеного майна проводиться за рішенням суду.
Розроблення ефективної кредитної політики сприяє формуванню стабільних зв’язків підприємства з його контрагентами. При цьому, під поняттям «кредитна політика» слід розуміти стандартний набір процедур для прийняти рішення про те, які саме з клієнтів повинні отримати товарний кредит і на яких умовах, забезпечити дотримання усіх умов кредиту та визначення умов надання знижки.
Також кредитна політика передбачає формування напрямків прийняття рішень щодо вибору надійного позичальника, обсягу та терміну кредиту, а також визначає цілі кредитного управління.
Кредитну політику, особливо щодо клієнтів нових, необхідно розробляти на основі ґрунтовного вивчення їх ділової репутації і фінансових можливостей. І якщо при цьому існує хоч найменша ймовірність неповернення платежів чи немає ймовірності повторного замовлення, краще відмовити клієнту в наданні товарного кредиту.
Щоб зробити висновок про правильність і збалансованість обраної кредитної політики необхідно постійно аналізувати дебіторську заборгованість за термінами давності, аналізувати фактичні терміни, протягом яких здійснюється повернення заборгованості. Внаслідок проведення такого аналізу підприємство може оцінити, чи достатньо у нього фінансових можливостей, щоб інвестувати розраховану суму грошових засобів у повному обсязі [1].
Складовою кредитних умов виступає термін кредиту як час до настання виплати боргу. В контракті воно визначається як «нетто 30» або «нетто 90» (термін платежу настане через 30 або 90 днів) [9].
Найбільш гнучким інструментом впливу на швидкість повернення коштів в оборот підприємства є надання знижок за швидку оплату продукції. Негайне погашення дебіторської заборгованості скоротить суму заборгованості дебіторів, тому в кредитній політиці для формування стабільних відносин з контрагентами розробляється система знижок.
У такому разі кредитні умови визначаються в контракті, наприклад як «5/15, нетто 30», де число 5 означає 5% знижки від суми рахунку, якщо платіж здійснено протягом 15 днів від дня виписки рахунку. У протилежному випадку платіж повинен бути здійснений протягом 30 днів. Так, пропонуючи знижку, підприємство готове відмовитися від 5% ціни товару для прискорення надходження платежу. Такі умови можуть привабити насамперед клієнтів з коротким грошовим циклом та які розраховують отримати прибуток саме за рахунок знижки.
Знижки клієнтам надаються у таких випадках:
здійснення передоплати або швидкої оплати за продукцію (використовується підприємством при дефіциті грошових коштів);
купівлі великих обсягів продукції;
купівлі продукції нижчої якості, а також з метою
залучення нових клієнтів, підтримання ділових стосунків з давніми клієнтами або
з тими, що є «цінними» для підприємства (ключові клієнти) [10].
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА
НА ПРИКЛАДІ ВАТ "Київcтар"
.1 Організаційно - економічна характеристика
підприємства
ВАТ «Київcтар» є одним з лідерів телекомунікаційних операторів в Україні. "Київстар", а також дочірні організації, надають послуги більш ніж 100 мільйонам клієнтів: у стандарті GSM у всіх регіонах країни; в стандарті UКS - у всіх регіонах РФ, в Вірменії , Узбекистані , Білорусі; в стандарті CDMA- 450 по всій Україні, в стандарті LTE по всьому Узбекистану та Вірменії. ВАТ "Київстар" надає також послуги фіксованого зв'язку та кабельного телебачення в усіх федеральних округах Росії , в Україні та у Вірменії - кількість абонентів платного домашнього телебачення складає 3 мільйони домогосподарств , кількість абонентів широкосмугового доступу в Інтернет - 2,2 мільйона.