МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Міжнародний науково-технічний університет ім. академіка Ю. Бугая
Контрольна робота
з дисцилини «Сімейне право»
Виконав: студент групи ЗП – 81
Бурлаченко О.І.
Перевірив: Жук А.В.
КИЇВ - 2021
Контрольна робота
Вступ
Сучасні соціально - економічні процеси, що відбуваються в Україні у результаті євроінтеграції, створили передумови для запровадження загальновизнаних міжнародних правових стандартів захисту прав і свобод людини. З огляду на це урядом нашої країни проводиться концептуальне оновлення національного законодавства, в тому числі кримінального процесуального. Натомість аналіз чинного Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі – КПК України) свідчить про те, що законодавча регламентація процесуального статусу захисника як учасника кримінального провадження залишається недостатньо врегульованою, оскільки в його положеннях відсутня окрема стаття, в якій би чітко були визначені права та обов’язки захисника. Зазвичай під процесуальним статусом розуміється становище того чи іншого суб’єкта в правовій реальності, що відображається у взаєминах з іншими учасниками та державою загалом, тобто його правосуб’єктність. Отже, всі наукові ідеї та позиції вчених мають важливе значення, адже спрямовані на удосконалення різних аспектів процесуального статусу захисника як учасника кримінального провадження. Проте наукові позиції з окремих питань даної проблематики мають дискусійний характер і потребують свого уточнення.
Очевидною є потреба у науковому осмисленні визначення та законодавчого унормування прав та обов’язків захисника у кримінальному провадження. Тому наявні на сьогодні законодавчі колізії та різноаспектні бачення науковців щодо вирішення піднятого питання свідчать про нагальну необхідність здійснення комплексного дослідження з метою формування відповідних шляхів удосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України. Зазначене зумовило вибір теми статті.
Метою дослідження є виокремлення проблем законодавчої регламентації процесуального статусу захисника в контексті чинного кримінального процесуального законодавства України та формування відповідних шляхів його удосконалення.
Для досягнення цієї мети поставлено наступні задачі:
1. Визначити та проаналізувати права та обов’язки захисника згідно чинним законодавством України.
2. Сформулювати шляхи удосконалення чинного законодавства України в аспекті предмету дослідження.
Процесуальний статус захисника – одна з найскладніших і разом із тим найактуальніших проблем теорії та практики кримінального процесу, з висвітленням якої пов’язане вирішення багатьох інших питань, таких як механізм реалізації процесуальних повноважень захисника, ступінь участі захисника в процесі доказування, предмет і межі доказування захисником, ефективність здійснення захисником функції захисту. Згідно з вимогами ч. 4 ст. 46 КПК України захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 цього Кодексу, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. Тож, проаналізувавши наведені вимоги, можна ствердити, що права захисника - адвоката є похідними від прав підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює. Напевно зумовлено це тим, що на відміну від інших учасників кримінального провадження захисник не може самостійно брати участь в ньому. Але, на наше переконання, такий стан речей в жодному разі не повинен впливати на чітке закріплення в КПК України відповідних прав і обов’язків захисника.
Таким чином, одним із аспектів піднятої проблеми є невизначеність процесуальних прав, реалізація який здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику.
Діяльність не завжди відповідає вимогам законності та обґрунтованості, при цьому правопорушення і помилки, що допускаються органами досудового розслідування, прокурорами, судом, найістотнішим чином зачіпають права фізичних і юридичних осіб, в тій або іншій якості залучених у сфері кримінального судочинства. Особливо це стосується підозрюваних та обвинувачених, проти яких така діяльність направлена. У зв’язку з цим в кримінальному процесуальному законодавстві передбачена діяльність певних учасників кримінального процесу, які виконують функцію захисту. Побудова правової держави неможлива без створення гарантій для захисту прав людини, особливо у такій специфічній державній діяльності як кримінальний процес.
Справедливе правосуддя, повне, всебічне та об’єктивне дослідження обставин кримінальної правопорушення, а, отже, і встановлення істини у справі залежить не тільки від якості діяльності правоохоронних органів, але й від діяльності сторони захисту. Діяльність захисника носить не приватний, а публічний характер. Допомога захисника необхідна не тільки обвинуваченому, але й органам правосуддя, які прагнуть встановити істину.
Надання захисту широких прав не може заважати досягненню завдань кримінального провадження. Навпаки, звуження прав підозрюваного (обвинуваченого) і його захисника може призвести до необгрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності та засудженню невинуватого, до помилок застосування кримінального закону, призначення несправедливого покарання. Використовуючи всі вказані в законі засоби і способи захисту з метою з’ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, виключають чи пом’якшують його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства. Отже, захисник, захищаючи обвинуваченого, з одного боку допомагає йому протидіяти обвинуваченню, а з іншого - сприяє дотриманню законності і здійснення правосуддя. Важко не погодитись з таким висновком, бо дійсно, яким би не був об’єктивним слідчий у дослідженні обставин кримінального провадження, він все ж діє з боку обвинувачення і не в змозі забезпечити абсолютної об’єктивності.
Наявність захисту забезпечує повноту та всебічність дослідження обставин провадження, є гарантією правосуддя. З впевненістю можна сказати, що з допомогою захисту встановлюється істина. Вона народжується у протиборстві протилежних суджень. Тому правосуддю рівною мірою необхідні і обвинувачення, і захист. Як кажуть, у суперечці народжується істина. Недооцінка необхідності існування захисту, нерозуміння її місця й ролі в кримінальному процесі неминуче ведуть до ухилення від дійсного шляху до істини, завдання шкоди інтересам держави, правам та інтересам громадян. Обвинувач та захисник є процесуальними супротивниками, але протилежність їх процесуальних функцій не виключає того, що захисник та обвинувач мають загальну мету - встановлення істини та сприяння у правильному вирішення судом кримінального провадження, у винесенні обгрунтованого, справедливого та законного рішення.
Із наведеного випливає висновок про важливість існування захисту у кримінальному процесі, але не менш важливим питанням є з’ясування сутності захисту.
Слово «захист» відповідно до тлумачного словника української мови має шість значень: 1. Дія за значенням захищати, захистити і захищатися, захиститися.
2. Заступництво, охорона, підтримка, брати під захист.
3. Місце, притулок, де можна захиститись, заховатися від когось, чогонебудь, укриття (Споруда, пристосування і т.ін., що захищає від кого, чого небудь ) рідко житло.
4. Сторона, яка захищає обвинуваченого під час суду; оборона.
5. Ті, хто у складі спортивної команди захищають якусь ділянку ігрового поля під час гри у футболі, хокей і т. ін.; проти нападу.
6. Прийом гри у шахи.
Всі шість його значень хоч і не стосуються того поняття, що розглядаються у даному питанні і лише одне з них дає відповідь на поставлене питання в заголовок, але вони дають повною мірою зрозуміти його суть.
Слід зазначити, що ця позиція знаходить своє повне підтвердження у визначенні поняття захисту, що здійснено в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 року. Так, у п. 5 ст. 1 цього Закону зазначено: «Захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення». Захист як вид кримінальної процесуальної діяльності є, по суті, певним напрямком такої діяльності чітко визначених кримінальним процесуальним.
Функція захисту в кримінальному процесі - це основний напрямок діяльності підозрюваних (обвинувачених) і їхніх захисників, а також інших представників сторони захисту, спрямованих на повне або часткове спростування підозри чи обвинувачення, виявлення обставин, що можуть бути використані на користь підозрюваного (обвинуваченого).
Зміст функції захисту утворюють:
- заперечення по суті підозри і обвинувачення в цілому;
- заперечення окремих пунктів підозри і обвинувачення;
- заперечення кваліфікації;
- давання іншого трактування дій підзахисного, не заперечуючи обвинувачення;
- звернення органів досудового розслідування, прокуратури і суду на обставини, що пом’якшують вину;
- наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується підозра (обвинувачення).
Поняття захисту і поняття функції захисту нерозривно пов’язується з поняттям сторін у кримінальному провадженні. Термін «сторони» здебільшого вживається до учасників судового розгляду, які мають протилежні інтереси. На цьому етапі кримінальної процесуальної діяльності (стадії) суть цього терміну проявляється найяскравіше, але його суть, на наш погляд, хоч і виглядає менш переконливо, але все ж існує і на досудовій стадії. Так, дійсно, на стадії досудового розслідування, особливо до повідомлення про підозру, ознаки сторін проявляються приховано, менш яскраво. Поняттям сторін охоплюються парні суб’єкти кримінального процесу, які переслідують в справі протилежні по своїй спрямованості інтереси, виконують згідно з ними протилежні за своїм характером процесуальні функції й для успішного здійснення їх користуються рівними процесуальними правами. До учасників кримінального процесу, які виконують функцію захисту, відносяться: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), їхні захисники та законні представники. Захист здійснюється у двох смислах: - в матеріально-правовому. Захист у матеріально-правовому смислі, у свою чергу, поділяється на кримінальний матеріальний і цивільний матеріальний смисли (заперечення кваліфікації злочину або окремих кваліфікуючих ознак - захист у кримінально-матеріальному смислі, а заперечення суми цивільного позову - цивільно-матеріальному смислі); - в кримінальному процесуальному (здійснення сукупності кримінальних процесуальних дій, направлених на досягнення мети захисту у матеріально-правовому смислі, які іменуються засобами захисту). Захист, як інститут кримінального процесуального права являє собою сукупність кримінальних процесуальних норм, що регулюють кримінальні процесуальні відносини, пов’язані із спростуванням або з пом’якшенням підозри (обвинувачення). Інститут захисту регулює кримінальну процесуальну діяльність всіх суб’єктів захисту і є частиною кримінального процесуального права.
Значення захисту слід розглядати у двох аспектах:
- державно-політичному і;
- кримінально процесуальному.
Державно - політичне значення захисту проявляється, перш за все, у державницькому началі захисту, зацікавленості в ньому суспільства в цілому.
Захист у кримінальному процесі - це функція державного значення. Захист у своїй діяльності по дослідженню всіх обставин кримінальної провадження допомагає встановленню істини, ставить за мету, щоб жоден невинуватий не був притягнутий до кримінальної відповідальності та покараний. Тому не лише обвинувачений, а й все суспільство зацікавлене у наявності кваліфікованого та рівноправного захисту. Саме завдяки цьому суспільство зацікавлене у наявності захисту, який у такому смислі має публічний характер. Політичне значення захисту проявляється в його виховній ролі. Захист, досягаючи своєї мети, - виправдання невинуватого, або, якнайменше, правильної кваліфікації злочинних дій обвинуваченого, здійснює виховний вплив на суспільство в цілому, утверджує віру в справедливість правоохоронної діяльності держави, є кримінально-процесуальною гарантією. Кримінальне процесуальне значення захисту проявляється в тому, що він, перш за все, є засобом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого, засобом і, певною мірою, способом реалізації конституційного права на захист.
До засад захисту або до загальних положень захисту слід віднести такі положення:
Поняття захисту у кримінальному провадженні слід розглядати у трьох його значеннях: захист як вид кримінальної процесуальної діяльності; захист як кримінальна процесуальна функція; захист як інститут кримінального процесуального права. До учасників кримінального процесу, які виконують функцію захисту, відносяться: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), їхні захисники та законні представники.
представники.
У кримінальному провадженні адвокати відіграють провідну роль, беручи в ньому участь, з одного боку, як захисники підозрюваного, обвинуваченого, а з другого - як представники потерпілого та інших учасників процесу. І в тому, і в іншому випадку вони забезпечують реалізацію однієї із загальних засад Кримінального провадження, якою є право особи на захист, шляхом надання клієнту кваліфікованої правової допомоги, пов’язаної із практичним застосуванням законодавства для відстоювання його суб’єктивних прав та законних інтересів. Згідно зі статтею 45 КПК захисником є адвокат, який здійснює захист підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію). Захисником не може бути адвокат, відомості про якого не внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у Єдиному реєстрі адвокатів України містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю. Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні (ст. 46 КПК). Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи або надавати їй правову допомогу, якщо це суперечить інтересам особи, якій він надає або раніше надавав правову допомогу. Неприбуття захисника для участі у проведенні певної процесуальної дії, якщо захисник був завчасно попереджений про її проведення, і за умови, що підозрюваний, обвинувачений не заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, не може бути підставою для визнання цієї процесуальної дії незаконною, крім випадків, коли участь захисника є обов’язковою. Якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти проведення процесуальної дії за відсутності захисника, проведення процесуальної дії відкладається або для її проведення залучається захисник у порядку, передбаченому статтею 53 КПК. Одночасно брати участь у судовому розгляді можуть не більше п’яти захисників одного обвинуваченого. Захисник користується процесуальними правами підозрюваного, обвинуваченого, захист якого він здійснює, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо підозрюваним, обвинуваченим і не може бути доручена захиснику, з моменту надання документів, передбачених статтею 50 КПК, слідчому, прокурору, слідчому судді, суду. Коло прав підозрюваного, обвинуваченого, якими користується захисник, установлене ст. 42 КПК України і є досить широким. Так, захисник має право:
1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюють, обвинувачують його підзахисного;
2) вимагати перевірки обґрунтованості затримання;
3) збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази;
4) брати участь у проведенні процесуальних дій;
5) під час проведення процесуальних дій ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дій, які заносяться до протоколу;
6) застосовувати з додержанням вимог КПК технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь;
7) заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, про забезпечення безпеки;
8) заявляти відводи;
9) ознайомлюватися з матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 221 КПК, та вимагати відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 КПК;
10) одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення; 11) оскаржувати рішення, дії та бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді в порядку, передбаченому КПК;