Однозначне розуміння видів нормативно-правових актів може дати їх юридична класифікація.
Види нормативно-правових актів за юридичною силою.
Закони-це нормативно правовий акт,прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі,володіє вищою юридичною силою,та регулює найбільш важливі суспільні відносини.
Конституція України (Основний Закон держави)- основоположний установчий політико-правовий акт,що закріплює конституційний лад,права і свободи людини і громадянина,визначає форму правління і державного устрою,правовий статус органів державної влади).
Закони прийняті на Референдумі;нормативно-правові акти Верховної Ради України.
Закони України
Підзаконні-нормативно правові акти-це нормативні акти компетентних органів,що видають на підставі закону,відповідно до закону і для його виконання. Вони містять норми ,володіють рядом специфічних ознак,видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.
Постанови і розпорядження Верховної Ради України.
Нормативно-правові акти Президента України-Укази і розпорядження Президента України(є обов'язковими для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України). За своєю природною діяльністю діляться на нормативні і не нормативні. Ненормативні укази не містять норм права і відносяться до числа актів застосування права. Укази і розпорядження Президента набирають чинності через 10днів після їх офіційного оприлюднення,якщо інше не визначено самими актами,але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.1
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України - постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Постанови переважно носять загальний характер і є нормативно-правовими актами,а розпорядження,як правило,приймаються з конкретних питань і не мають нормативного характеру. Постанови і розпорядження ,які не визначають права та обов’язки громадян,набирають чинності з моменту їх прийняття,якщо більш пізній термін набрання ними чинності не передбачений цими актами.1
Нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади-накази,інструкції,положення,правила…
Накази-розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії. Накази бувають як нормативні,так і індивідуальні.
Наказ є найкатегоричнішою регламентуючою формою передачі рішення. Він зобов'язує підлеглих точно виконати передане рішення в установлені строки й може передбачати можливі санкції в разі його невиконання. Наказ може вказувати, як слід діяти, а як не слід.
Інструкції-називаються акти управління, що визначають порядок здійснення певних дій, робіт тощо. Вони видаються й діють у зв'язку з виданням закону або акта управління, що потребують встановлення порядку їх виконання. Інструкції можуть бути більш або менш докладними. Вони мають не обмежуватися визначенням засобів і способів дій, а визначати кінцеві цілі таким чином, щоб виконавці могли в разі необхідності творчо їх інтерпретувати відповідно до задуму того, хто видав інструкцію. Необхідний ступінь деталізації інструкції здебільшого залежить від ступеня кваліфікації тих, кому її адресовано. Інструкції видають міністри та керівники багатьох єдиноначальних органів управління. Інструкції завжди є нормативними.
Положення-закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації, установи, підприємства.
Нормативно правові акти даного виду набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації,яка здійснюється Міністерство юстиції України,якщо в них не передбачений більш пізній термін набрання чинності,але не раніше їх офіційного дня оприлюднення.2
Нормативно-правові акти державних адміністрацій-розпорядження Голови адміністрації,накази керівників відділів і управлінь.
Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування-рішення відповідної ради,розпорядження сільського,селищного голови,рішення виконавчого комітету відповідної ради.
Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України, Кабінетом Міністрів України,міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, голови місцевих державних адміністрацій,органи місцевого самоврядування та їх посадові особи.
Нормативно-правовий акт, що подається на державну реєстрацію, має відповідати вимогам законодавства про мови та інших актів законодавства, узгоджуватися з раніше прийнятими актами і викладатися згідно з правописом та з дотриманням правил нормопроектувальної техніки.
Разом з нормативно-правовим актом до органу державної реєстрації подаються:
а) обгрунтування підстав для видання нормативно-правового акта чи окремих його норм;
б) відомості про чинні акти з цього питання, інформація про строки приведення їх у відповідність з нормативно-правовим актом, поданим на державну реєстрацію, а також про акти, що втрачають чинність у зв’язку з прийняттям цього акта;
в) копія нормативно-правового акта, до якого вносяться зміни або який визнається таким, що втратив чинність, у контрольному стані та порівняльна таблиця;
г) відомості про офіційне погодження акта із заінтересованими органами незалежно від того, чи є таке погодження обов’язковим згідно з законодавством
. У разі коли на державну реєстрацію міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають нормативно-правовий акт з питань, що стосуються соціально-трудової сфери, вони також повідомляють про позицію уповноваженого представника від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та уповноваженого представника від всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців щодо цього акта та про проведену роботу з врахування їх зауважень і пропозицій. При цьому необхідність врахування зазначених зауважень і пропозицій визначають міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які приймають цей акт;
ґ) оригінал та дві копії рішення Держкомпідприємництва чи його територіального органу про погодження проекту регуляторного акта або копія рішення Урядового комітету з питань економічної політики та європейської інтеграції чи оригінал та дві копії рішення апеляційної регуляторної комісії про задоволення скарги головного розробника проекту регуляторного акта щодо відмови у погодженні проекту регуляторного акта (для регуляторних актів);
д) довідку щодо відповідності нормативно-правового акта aquis communautaire за формою, визначеною в додатку 1 до Регламенту Кабінету Міністрів України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950;
е) висновок Мін’юсту, Головного управління Мін’юсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах Києві та Севастополі, міськрайонних (у разі утворення) управлінь юстиції щодо відповідності нормативно-правового акта положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.
Підготовлені проекти постанов Кабінету міністрів України візуються керівником органу, що є головним розробником, а в разі його відсутності - особою, яка його заміщує.
До проекту додаються:
пояснювальна записка, у якій зазначаються підстава та мета розроблення проекту, визначається його місце у відповідній сфері правового регулювання, міститься аналіз причин, наводяться факти і цифрові дані, що обґрунтовують необхідність його прийняття, відображаються фінансово-економічні розрахунки та пропозиції щодо джерел покриття витрат (якщо реалізація акта не потребує фінансування з державного чи місцевого бюджетів, то про це окремо повідомляється у записці), прогнозуються очікувані соціально-економічні результати реалізації акта;
довідка про погодження проекту;
висновки Міністерства юстиції щодо відповідності проекту нормативно-правового акта законодавству, є також основним положенням законодавства ЄС, якщо цей проект є предметом правового регулювання, належить до пріоритетних сфер адаптації законодавства України до законодавства ЄС, разом з довідкою про відповідність проекту нормативного акта основним положенням законодавства ЄС;
порівняльна таблиця, якщо проект передбачає внесення змін до інших нормативно-правових актів, у якій зазначаються положення (норми), які є чинними, а також пропозиції щодо змін у них;
концепція проекту правового акта.
Проект постанови, внесений до Кабінету Міністрів України, передається в день його реєстрації до відповідного структурного підрозділу Секретаріату Кабінету Міністрів України. Зазначений підрозділ перевіряє проект акта та матеріали до нього на відповідність встановленим вимогам щодо їхнього складу і оформлення, проводить аналіз та фахову експертизу проекту і обґрунтувань до нього.
Робота з підготовки поданого проекту постанови для розгляду Кабінетом Міністрів України проводиться структурними підрозділами Секретаріату Кабінету Міністрів протягом не більш як десяти днів, виходячи з того, що цей проект має бути розглянутий Кабінетом Міністрів протягом місяця з дня його надходження. У разі потреби термін підготовки проекту в Секретаріаті може бути продовжено Міністром Кабінету Міністрів або його заступником (відповідно до розподілу функціональних повноважень) за обґрунтованим поданням керівника структурного підрозділу.
Після проведення аналізу та експертизи проект постанови Кабінету Міністрів України візується відповідними спеціалістами та керівниками структурних підрозділів Секретаріату та заступником Міністра Кабінету Міністрів - директором юридичного департаменту.
Проект постанови та матеріали до нього разом з експертним висновком і списком посадових осіб, яких пропонується запросити на засідання урядового комітету, передаються структурному підрозділу, що відповідає за організаційне забезпечення підготовки та проведення засідань урядових комітетів для формування порядку денного та внесення на розгляд відповідного урядового комітету. Схвалений урядовим комітетом проект постанови візується головою комітету та направляється Міністру Кабінету Міністрів для внесення в порядок денний засідання Кабінету Міністрів.
Проект постанови подається під час його розгляду на засіданні Кабінету Міністрів міністром чи головою урядового комітету, якщо він поданий іншим керівником органу виконавчої влади. Рішення Кабінету Міністрів приймається більшістю голосів членів Кабінету Міністрів, які присутні на засіданні.
Стосовно інших нормативно-правових актів, які приймаються центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, то після необхідного доопрацювання за результатами експертної оцінки і вивчення інших отриманих зауважень може відбуватися затвердження нормативно-правового акта. Узгоджений проект направляється на розгляд керівнику органу (міністру, голові, директору) з поданням пояснювальної записки й інших матеріалів, що її підтверджують. У записці обґрунтовується необхідність прийняття акта, зазначається, хто його підготував, з ким узгоджений проект, які зауваження надійшли і як вони враховані в кінцевій редакції.
Після прийняття (затвердження) відповідного нормативно-правового акта він має бути зареєстрований в установленому порядку.
Внесення змін до нормативно-правового акта або визнання його таким, що втратив чинність
коном.Звертаю Вашу увагу, що у відповідному документі зазначаються назва суб’єкта нормотворення та органу юстиції, що здійснив його державну реєстрацію, які були на момент прийняття нормативно-правового акта.1.Втрата чинності.У зв’язку з прийняттям суб’єктом нормотворення або іншим органом нормативно-правового акта, підлягають визнанню такими, що втратили чинність, усі раніше прийняті акти, якщо вони суперечать включеним до 2.3. Внесення змін до нормативно-правового акта або визнання його таким, що втратив чинність
нового акта нормативним приписам, виявилися такими, що поглинуті ним або втратили свою актуальність.У разі необхідності визнання таким, що втратив чинність, нормативно-правового акта, затвердженого розпорядчим документом, та за відсутності у такому розпорядчому документі інших необхідних положень, таким, що втратив чинність, визнається розпорядчий документ. Якщо розпорядчий документ містить інші положення, що продовжують застосовуватись, визнається такою, що втратила чинність, структурна одиниця розпорядчого документа про затвердження нормативно-правового акта, що втрачає чинність.Втрата чинності здійснюється відповідно до пункту 36 розділу ІІ Порядку подання актів на реєстрацію до Головного територіального управління юстиції.2.Внесення змін.Зміни вносяться до основного документа, а не до акта про внесення змін.Зміни до нормативно-правового акта оформляються розпорядчим документом. У відповідному пункті розпорядчого документа зазначається вид документа, до якого вносяться зміни, найменування суб’єкта нормотворення, дата та реєстраційний індекс, заголовок, дата і номер державної реєстрації в Головному територіальному управлінні юстиції і після двокрапки в лапках викладається текст змін
Як відомо, однією з підстав припинення чинності нормативно-правового акту (чи окремих його положень) є визнання судом його нечинним внаслідок невідповідності нормативному акту вищої юридичної сили за
змістом, порядком прийняття, введення в дію, або через вихід за межі повноважень при його прийнятті. В Україні вирішення цих питань належить до компетенції Конституційного Суду (щодо конституційності актів переважно вищих органів державної влади), адміністративних судів (в усіх інших випадках). «нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили»
КУ Стаття 152. Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Нормативний акт публічної адміністрації буде вважатися незаконним у разі, якщо його було прийнято без дотримання викладених вище умов. Отже, для того, щоб відповісти на питання, чи є конкретний нормативний акт законним, необхідно з’ясувати, чи:
• мають місце визначені у законі підстави для його видання;
• прийнято його з дотриманням формальних вимог;
• не вийшов суб’єкт публічної адміністрації за межі власної компетенції під час видання такого акта;
• відповідають його положення Конституції та законам України, нормативним актам вищих органів публічної адміністрації. Протизаконні нормативні акти публічної адміністрації є нікчемними, а відтак – необов’язковими для виконання. Такі акти не можуть застосовуватися суб’єктами публічної адміністрації, а приватні особи не мають ними керуватися у своїй діяльності. Разом з цим до оцінки незаконності нормативного акта публічної адміністрації слід підходити виважено та всебічно, співвідносячи наслідки визнання того або іншого акта незаконним з можливими наслідками такого рішення. Так, наприклад, недотримання формальних вимог під час підготовки та видання адміністративного акта, зокрема пов’язаних з незалученням громадськості до обговорення його проек- ту, не буде автоматично означати його незаконності.
У зв’язку із цим показовою є Окрема думка судді Конституційного Суду України Ткачука П.М. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціаль ні комісії Верховної Ради України», який вважає, що Конституційному Суду України не варто ставати на позицію, що будь-яке порушення процедури розгляду, ухвалення або набрання законом чинності є підставою для ви- знання його неконституційним в цілому1.
У разі, якщо суб’єкт публічної адміністрації самостійно або шляхом розгляду звернення громадянина встановить наявність недоліків у прийнятому їм акті, він має право внести відповідні зміни до такого акта. Проте внесення змін є можливим лише у тому випадку, якщо це не зачіпатиме прав та інтересів приватних осіб, що вже реалізуються на підставі такого акта. В іншому разі нормативний акт має бути скасовано, що, відповідно, дозволить заінтересованим особам ставити у судовому порядку питання про відшкодування публічною адміністрацією збитків, завданих приватним особам унаслідок видання та застосування незаконного юридичного акта.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин