Материал: Gidens_Sotsiologiya3

можницях, таких як Сполучене Королівство, внаслідок впливу війни на економіку відбулися істотні внутрішні зміни.

Вплив культури

Серед культурних чинників впливу на процеси соціальних змін су­ часності два з них — розвиток науки та секуляризація думки — зробили свій внесок у критичний та інноваційний характер сучасно­ го світогляду. Ми вже не вважаємо звичаї і традиції прийнятними лише через їхню давнішню авторитетність. Навпаки, наш спосіб життя все більше вимагає «раціональної» основи. Наприклад, при проектуванні лікарні зазвичай керуються не традиційними уподо­ баннями, а тим, щоб вона відповідала своїй функції — забезпечити ефективне лікування хворих.

Крім способу нашого мислення, змінився й зміст наших думок. Ідеали самовдосконалення, свободи, рівності та демократичної участі є значною мірою досягненнями останніх двох-трьох століть. Ці ідеа­ ли послужили посиленню процесів соціальних і політичних змін, включаючи й революції. Ці ідеї не можуть прив'язуватися до тради­ ції, а, радше, передбачають постійний перегляд способів життя з ме­ тою гуманістичного вдосконалення. Попри своє західне походження, вони стали справді універсальними та глобальними в своєму застосу­ ванні, сприяючи змінам у більшості реґіонів світу.

ПОТОЧНІ ЗМІНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НА МАЙБУТНЄ

Куди ведуть нас сьогодні соціальні зміни? Які головні тенденції розвитку можуть впливати на наше життя на початку XXI століття? Соціальні теоретики дають різні відповіді на ці питання, котрі, поза сумнівом, вимагають багато роздумів. Ми розглянемо три різні пер­ спективи: поняття про те, що ми зараз живемо в постіндустріальному суспільстві; думку про те, що ми досягли постмодерного періоду; а також теорію про те, що дійшли «кінця історії».

До постіндустріального суспільства?

На думку деяких журналістів, те, що відбувається сьогодні, є пере­ ходом до нового суспільства, яке вже не ґрунтуватиметься на індустріалізмі. Як вони стверджують, ми входимо у фазу розвитку поза межами індустріальної ери. Для характеристики цього нового су­ спільного ладу було створено безліч термінів, таких як інформаційне суспільство, суспільство послуг та суспільство знань. Однак найбіль­ шого поширення набув термін, що його вперше вжив Деніел Бел у Сполучених Штатах і Ален Турен у Франції, — ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО (Bell, 1973; Touraine, 1974), в якому префікс «пост» (тобто «після») означає, що ми переступаємо межі давніших форм індустріального розвитку.

Розмаїття назв говорить про незліченне число ідей, висунутих задля витлумачення поточних соціальних змін. Проте одна тема пов­ сякчас перебуває в центрі уваги. Це значення інформації або знання в суспільстві майбутнього. Наш спосіб життя, що ґрунтується на ви­ робництві матеріальних благ за допомогою машин, витісняється но­ вим, в якому основою системи виробництва є інформація.

Найчіткішу і найвичерпнішу характеристику постіндустріального суспільства дав Деніел Бел у праці «Прихід постіндустріального су­ спільства» (The Coming of the Post Industrial Society, 1973). Як ствер­ джує Бел, постіндустріальний лад вірізняється зростанням числа професій у сфері обслуговування за рахунок робочих місць, на яких виробляються матеріальні блага. «Синій комірець», зайнятий на фаб­ риці або в майстерні, вже не найголовніша категорія працівників. «Білі комірці» (секретарі й фахівці) переважають числом «синіх ко­ мірців», причому найшвидше зростає кількість професійних і тех­ нічних працівників.

Люди, які працюють на посадах «білих комірців» вищого рівня, спеціалізуються у сфері продукування інформації та знань. Продуку­ вання і управління тим, що Бел називає «кодифікованим знанням» (систематичною, скоординованою інформацією), є головним стратегіч­ ним ресурсом суспільства. Ті, що створюють і розподіляють ці знан­ ня — науковці, програмісти, економісти, інженери та фахівці всіх рів­ нів, — стають провідними соціальними групами, витісняючи промис­ ловців та підприємців старої системи. На рівні культури відбувається зміщення «робочої етики», властивої індустріалізму; люди вільніші в творчості та реалізації як на своєму робочому місці, так і поза ним.

Наскільки обґрунтований той погляд, що старий промисловий лад витісняється постіндустріальнии суспільством? Хоча ця теза є загальноприйнятою, емпіричні свідчення, на яких вона ґрунтується,

єдещо сумнівними.

1.Тенденція до зайнятості у сфері послуг, яка супроводжується зменшенням зайнятості в інших секторах виробництва, виникла ледь не на початку самої індустріальної ери; це не якесь там нове явище. З початку 1800-х років і виробництво, і сфера послуг розвивалися за рахунок сільського господарства, причому сектор послуг завжди ріс швидшими темпами, ніж виробництво. «Сині комірці» насправді ніколи не були найпоширенішою категорією працівників; більша частка найманих працівників завжди працю­ вала в сільському господарстві та сфері послуг, причому із змен­ шенням числа зайнятих в аграрному секторі зайнятість у сфері послуг пропорційно зростала. Тож найвагомішим був перехід не від промислового виробництва до сфери послуг, а від праці агра­ ріїв до всіх інших видів професій.

2.Сектор послуг дуже неоднорідний. Професії сфери обслуговуван­ ня не слід трактувати як ідентичні «білим комірцям»; у сфері сервісу (наприклад, на автозаправних станціях) працює й багато «синіх комірців», які виконують фізичну роботу. Багатьом

«білим комірцям» не потрібні особливі фахові знання, а їхня робота істотно механізована. Це стосується більшості низькокваліфікованих працівників офісів.

3.Багато робочих місць у сфері послуг сприяють процесові вироб­ ництва матеріальних благ, тож їх слід вважати складовою час­ тиною виробництва. Так, програміст, який працює у виробничій сфері, програмуючи і конролюючи операції верстатів, безпосе­ редньо прилучається до процесу створення матеріальних благ.

4.Ніхто не знає напевне, яким буде довготривалий вплив дедалі ширшого використання мікропроцесорів та систем електронних комунікацій. Сьогодні ці системи не витісняють промислове виробництво, а, радше, інтегруються в нього. Очевидно, що такі технології й надалі відзначатимуться високими темпами іннова­ цій і проникатимуть до нових і нових сфер суспільного життя. Але досі неясно, якого ступеня розвитку суспільства, в якому кодифіковане знання є головним ресурсом, ми досягли.

5.Автори тези про постіндустріальне суспільство, як правило, пере­ більшують важливість економічних факторів у реалізації соціаль­ них змін. Таке суспільство змальовують як результат економіч­ них здобутків, що призводять до змін в інших інституціях. Біль­

шість авторів постіндустріальної гіпотези мало читали Маркса або відверто критикували його вчення; однак вони зайняли квазімарксистські позиції, стверджуючи, що економічні чинники пре­ валюють над соціальними змінами.

Деякі досягнення, відзначені теоретиками постіндустріального суспільства, виступають важливими рисами сучасної епохи, однак немає певності, що ця концепція найкраще виражає їхню сутність. Більше того, чинники, які стоять за сьогоднішніми змінами, мають не лише економічний, а й політичний та культурний характер.

Постмодернізм і кінець історії

Деякі автори нещодавно зайшли так далеко, стверджуючи, що розвиток нині досяг такого рівня, і це свідчить про кінець епохи індустріалізму. Те, що відбувається, — не що інше, як рух за межі сучасності — цінностей і способів життя, пов'язаних з сучасним суспільством, таким як наша віра в проґрес, користь науки та наша здатність контролювати сучасний світ. Надходить, або вже й наді­ йшла, доба постмодернізму.

Прихильники ідеї постмодернізму твердять, що люди в сучасних країнах вірять у наявність в історії певного порядку, тобто вона «кудись прямує» і веде до проґресу, але нині такі уявлення зазнали краху. Вже не існує «величних оповідей», загальних уявлень про іс­ торію, які б мали якийсь сенс (Lyotard, 1985). Відсутнє не тільки загальне поняття проґресу, яке можна обстоювати, а й таке явище, як історія. Тож сучасний світ надзвичайно множинний і розмаїтий. Образи незліченних фільмів, відео- і телепрограм мандрують по світу.

Ми знайомимося з багатьма ідеями й цінностями, однак вони мають незначний зв'язок з історією країн, де ми живемо, або з нашими осо­ бистими історіями. Звісно, усе перебуває в постійному русі. В одній із праць група авторів прокоментувала стан справ так:

«Наш світ міняється. Масове виробництво, масовий споживач, велике місто, імперська держава, забудовані землі й національна держава зане­ падають: настав час гнучкості, різноманітності, диференціації й мобіль­ ності, комунікації, децентралізації та інтернаціоналізації. У цьому процесі зазнають трансформації наші власні особистості, відчуття самих себе, наші суб'єктивні відчуття. Ми вступаємо в нову добу» (S. Hall et al., 1988).

Як вони стверджують, історія закінчується із сучасністю, оскіль­ ки вже не існує способу описати новонароджений множинний всесвіт у цілому.

Фукуяма і кінець історії

Френсіс Фукуяма — письменник, чиє ім'я асоціюється із висловом «кінець історії». На перший погляд кінець історії, у розумінні Фукуями, видається цілком протилежним ідеям, висунутим теорети­ ками постмодернізму. Його погляди ґрунтуються не на колапсі су­ часності, а на її всесвітньому тріумфі у вигляді капіталізму та лібе­ ральної демократії.

Як стверджує Фукуяма, після революцій 1989 року в Східній Європі, розпаду Радянського Союзу та руху до багатопартійної демо­ кратії в інших регіонах ідеологічні битви минулих епох завершили­ ся. Кінець історії — це кінець альтернатив. Ніхто обстоює монархізм, а фашизм є явищем минулого. В минуле відійшов і кому­ нізм, донедавна головний супротивник західної демократії. Всупереч прогнозам Маркса, капіталізм одержав перемогу в тривалій боротьбі з соціалізмом, а ліберальній демократії тепер альтернативи немає. Ми досягли, веде далі Фукуяма, «кінцевого етапу ідеологічної еволю­ ції людства та самої універсалізації західної демократії як остаточної форми правління» (1989).

Водночас ці дві версії кінця історії не такі відмінні, як може ви­ датися на перший погляд. Ліберальна демократія є основою для вияву різноманітних поглядів та інтересів. Вона не визначає норми нашої поведінки, а наголошує, що ми маємо поважати погляди ін­ ших; отже, вона сумісна з плюралізмом цінностей та способів життя.

Оцінка

Сумнівно, що історія підійшла до кінця в тому розумінні, що ми вичерпали всі наявні альтернативи. Хто може сказати, які нові форми економічного, політичного чи культурного ладу можуть по­ стати в майбутньому? Подібно до того, як мислителі Середньовіччя не мали уявлення про індустріальне суспільство, що мало постати з розкладом феодалізму, ми сьогодні не можемо передбачити, як зміниться світ у майбутньому столітті.