Материал: Gidens_Sotsiologiya3

нічого не варто вийти на вулиці, щоб продемонструвати підтримку невдоволеним або висловити своє невдоволення.

Дії груп городян є одним із прикладів діяльності натовпу. На­ товп — це будь-яке значне зібрання людей, котрі безпосередньо взаємодіють один із одним у громадському місці. Натовпи, в певному розумінні, є повсякденною частиною міського життя. Наприклад, ми говоримо про заполонену натовпом торговельну вулицю або перепов­ нений театр чи парк відпочинку і маємо при цьому на увазі багатьох людей, які скупчуються на фізично обмеженій території. Ці люди перебувають у стані несфокусованої взаємодії (див. розділ 4): вони фізично присутні в одному середовищі і усвідомлюють присутність одне одного, проте мають власні групові чи особисті цілі, йдучи до них різними шляхами. Однак у випадку бунту, демонстрації або па­ ніки дії кожного пов'язані з діями інших. Враз виникає ситуація сфокусованої взаємодії; група, нехай навіть тимчасово, починає діяти як єдине ціле. Поведінка натовпу в цьому розумінні роками, фак­ тично ще з часів Французької революції 1789 року, викликала за­ цікавленість соціологів та істориків.

Як наголошує Тілі, дії юрби та бунти є характерним виявом краху сподівань людей, які не можуть у традиційний спосіб висловити своє незадоволення або вимагати необхідних, на їхню думку, реформ. Органи влади усіх видів завжди побоювалися дій юрби, не тільки через безпосередню їх загрозу, а й з огляду на громадський і реаль­ ний вияв розуміння соціальної несправедливості. Однак навіть бунти, що вважаються негативним явищем і призводять до безпричинних актів вандалізму та загибелі людей, можуть стимулювати зміни і да­ ти принаймні деякі бажані вигоди.

СУСПІЛЬНІ РУХИ

У сучасних країнах існувало широке розмаїття суспільних рухів, окрім тих, що призводили до революції; одні були тривалими, інші скороминущими. Суспільні рухи є такою ж невід'ємною рисою су­ часного світу, як і офіційні бюрократичні організації, яким вони часто протидіють. Дослідження їхньої природи та наслідків стано­ вить значний інтерес для соціології.

СУСПІЛЬНИЙ РУХ можна визначити як колективну спробу до­ сягти спільного інтересу або спільної мети через колективну акцію поза межами впливу традиційних інституцій. Це визначення має бу­ ти широким через наявність варіацій між різними видами рухів. Деякі суспільні заворушення є вкрай незначними, налічуючи не більше кількох десятків учасників; в інших можуть брати участь тисячі чи навіть мільйони людей. Деякі рухи відбуваються в рамках юри­ дичних норм суспільства, тимчасом як інші започатковуються неза­ конними чи підпільними групами. Часто, внаслідок діяльності су­ спільних рухів, змінюються й самі закони. Наприклад, група робіт­ ників, що закликала своїх колег до страйку, провадила незаконну

діяльність, котра в різних країнах каралася неоднаково суворо. Проте з часом до законів було внесено поправки, що дозволили страйк як форму вирішення виробничого конфлікту. Інші форми економіч­ ного протесту, такі як сидячі страйки на фабриках чи робочих міс­ цях, у більшості країн і досі вважаються незаконними.

Розмежування суспільного руху та офіційної організації іноді буває нечітким, оскільки усталені рухи зазвичай переймають бюрок­ ратичні риси. Наприклад, Армія порятунку починалася як суспільний рух, однак нині набула більшості характеристик постійної організації. Дещо рідше організація може прилучатися до суспільного руху, хіба що тоді, наприклад, коли заборонена політична партія змушена йти в підпілля, перетворюючись, можливо, на партизанський рух.

Класифікація суспільних рухів

Пропонувалися різні способи класифікації суспільних рухів. Імовір­ но, найточнішою та найвичерпнішою класифікацією є запропонова­ на Дейвідом Аберле, який розрізняє чотири види руху (Aberle, 1966). Трансформативні рухи спрямовані на великомасштабні, радикальні і часто насильницькі зміни в житті суспільства, частиною якого во­ ни є. До них належать революційні рухи й деякі радикальні релігій­ ні рухи; багато рухів «тисячолітників» також прогнозували більшменш повну перебудову суспільства з приходом ери спасіння. Метою реформаторських рухів є зміна тільки деяких аспектів існуючого суспільного ладу. Їхні учасники виступають проти певних видів не­ рівності або несправедливості. Як приклади можна навести групу «Життя» та інші, що виступають проти абортів.

Трансформативні та реформаторські рухи ставлять за мету насам­ перед здійснення змін у суспільстві. Ще два види, запропоновані Аберле, спрямовані переважно на зміни у звичках чи світогляді окремих людей. Метою рухів спасіння є порятунок людей від спосо­ бів життя, які вважаються згубними. До цієї категорії належить ба­ гато релігійних рухів, які зосереджуються на особистому спасінні. Прикладами є секти п'ятдесятників, члени яких вірять, що справ­ жньою ознакою цінності особи є її духовний розвиток. Дещо невдало названі альтернативні рухи, спрямовані на здійснення часткових змін у житті людей. Вони не ставлять собі за мету домогтися повної зміни у звичках людей, а лише змін конкретних, специфічних зви­ чок. Прикладом є групи анонімних алкоголіків.

Феміністський рух

Теорії революції доконечно тяжіють до теорій суспільних рухів. На­ приклад, наголошування Чарлза Тілі на мобілізації ресурсів було застосовано до таких суспільних рухів, як феміністський, який ми зараз розглянемо. Феміністські рухи не були відокремлені від інших форм суспільних рухів. На фемінізм мали істотний вплив революції, включаючи Американську й Французьку революції XVIII століття.

клубів, натхнених ідеалами свободи й рівності, що їх проголосила Французька революція. Клуби надавали місце для зібрань жінок, але й, окрім того, виступали за рівні права в освіті, зайнятості та управ­ лінні державними справами. Марі Гуз, очоливши один із клубів, опублікувала прокламацію під назвою «Декларація прав жінок», що ґрунтувалася на «Декларації прав людини й громадянина» — голов­ ному конституційному документі революції. Як можна досягти справжньої рівності, запитувала Марі, коли половина населення по­ збавлена привілеїв, які мають чоловіки?

Реакція з боку революційних вождів була аж ніяк не співчут­ ливою — 1793 року Марі Гуз було страчено за обвинуваченням у «не­ хтуванні тими чеснотами, що належать її статі». Згодом жіночі клу­ би було розпущено урядовим декретом. Відтоді у країнах Заходу ви­ никали одна за одною групи феміністок та рухи жінок, що майже завжди наражалися на вороже ставлення і деколи викликали репре­ сії з боку влади. Марі Гуз була аж ніяк не єдиною жінкою, що відда­ ла своє життя за справу здобуття рівних прав для чоловіків та жінок.

У XIX столітті фемінізм у Сполучених Штатах поширився біль­ ше, ніж деінде, а більшість лідерів жіночих рухів в інших країнах дивилися на боротьбу американських жінок як на взірець. У 1840— 1850-х роках американські феміністки тісно співпрацювали з група­ ми боротьби за скасування рабства. Однак, позбавлені формальних політичних прав (конституція не гарантувала жінкам виборчого пра­ ва), жінки не належали до політичних угруповань, через які рефор­ матори могли досягати своїх цілей. Жодну з жінок не було допущено до участі у Всесвітньому з'їзді за скасування рабства, що відбувся 1840 року в Лондоні. Цей факт спонукав групи жінок звернутися без­ посередньо до проблеми нерівності статей. У 1848 році, як і їхні французькі попередниці півстоліттям раніше, лідери жіночих груп Сполучених Штатів зібралися, щоб схвалити «Декларацію про почут­ тя», змодельовану на основі Декларації про незалежність. Вона почи­ налася словами: «Ми вважаємо очевидною ту істину, що всі чоловіки й жінки створені рівними». У декларації наводився довгий перелік прикладів несправедливого ставлення до жінок. Однак у цей період було лише кілька здобутків, що покращували соціальне або політич­ не становище жінок. Після скасування рабства конґрес прийняв рі­ шення, згідно з яким голосувати дозволялося лише звільненим рабам

чоловічої статі.

Деякі американки африканського походження відіграли свою роль у ранньому розвитку жіночих рухів у Сполучених Штатах, хоча вони часто стикалися з ворожим ставленням з боку своїх білих сестер. Одна з них, Соджорнер Трут, протестувала як проти рабства, так і проти позбавлення жінок громадянських прав, тісно пов'язуючи обидві проблеми. Коли вона переконливо й пристрасно звернулася до учасників антирабського раллі в Індіані в 1850-х роках, а якийсь білий чоловік вигукнув: «Не вірю, що ви справжня жінка», Соджор­ нер на доказ прилюдно оголила груди. Хоча Соджорнер відіграла ви­ датну роль в жіночому русі цього періоду (hooks 1981), інші чорно-

шкірі жінки, котрі прагнули брати участь у русі, скоро розчарува­ лися, зіткнувшися з упередженим до них ставленням; тож чорно­ шкірих американських феміністок було небагато.

Однією з найважливіших подій у ранньому розвитку феміністсь­ кого руху в Європі було оприлюднення у 1866 році підписаного 1500 жінками звернення до Британського парламенту, в якому вимагало­ ся, щоб до переліку виборчих реформ, що тоді обговорювалися, було включено беззастережне право жінок голосувати. Цим зверненням знехтували; у відповідь його ініціатори створили наступного року На­ ціональне товариство за виборчі права для жінок. Члени цього товариства стали відомі як суфражистки, і протягом решти XIX сто­ ліття вони й далі зверталися до парламенту з вимогою поширити право голосу на жінок. На початку XX століття світовий вплив бри­ танського фемінізму зрівнявся з роллю фемінізму в Сполучених Шта­ тах. В обох країнах організовувалися регулярні марші та вуличні де­ монстрації. Мітинґ просто неба, що відбувся в 1908 році в Лондоні, зібрав півмільйона чоловік. У цей період жіночі рухи з'явились у всіх провідних європейських країнах, а також в Австралії та Новій Зеландії.

На 1920 рік жінки багатьох країн Заходу здобули право голосу. Однак після цього багато феміністських рухів почали занепадати. Жінки-радикали, як правило, пристали до інших рухів, таких як бо­ ротьба з фашизмом — політичною доктриною крайніх правих сил, що у 1930-х роках набула поширення в Німеччині, Італії та деяких інших країнах. Фемінізм як чітко означений рух, що протидіяв домі­ нуванню чоловіків в усіх інституціях, занепав. Здобуття рівних по­ літичних прав дало небагато для поширення рівності на інші сфери життя жінок.

Відродження фемінізму

Наприкінці 1960-х років жіночі рухи знову набули вагомого значен­ ня. Відтоді протягом десятиліть фемінізм став впливовим чинником у всьому світі, включаючи багато країн «третього світу». У Сполу­ чених Штатах відродження почалося під впливом руху за цивільні права та активність студентства в цей період. Звідти воно поши­ рилося на інші частини світу. Жінки, активні в цих питаннях, часто опинялися на традиційних другорядних ролях, відведених їм чоло- віками-активістами. Лідери руху за громадянські права були проти внесення прав жінок до їхніх маніфестів про рівність. Тому групи жінок почали створювати незалежні організації, котрі займалися передусім феміністськими питаннями.

Сьогоднішні жіночі рухи спрямовані на набагато ширше коло проблем порівняно з минулим. Вони прагнуть економічної рівності, дозволу абортів та змін у законодавстві про розлучення. Окрім знач­ них практичних досягнень, феміністки зробили набагато більший по­ ступ в інтелектуальній діяльності, ніж у попередні роки. Наприклад, у царині суспільних наук автори-феміністки форсували пере-