Материал: Gidens_Sotsiologiya3

ТЕОРІЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Оскільки революції відігравали в останні два століття таку важливу роль у світовій історії, не викликає подиву така кількість теорій, які намагаються пояснити їхню сутність. Деякі теорії було сформульова­ но ще на світанку історії суспільних наук; найважливішою з них було вчення Карла Маркса. Маркс, який жив задовго до здійснення в ім'я його ідей будь-якої революції, прагнув до того, щоб його поглядами скористалися не як аналізом умов революційних змін, а як засобами впровадження таких змін. Слушні чи неслушні, але ідеї Маркса мали величезний практичний вплив на соціальні зміни XX століття.

Ми розглянемо три основні пункти в дослідженні революції: по­ гляди Маркса, пояснення причин революції і теорію зростання еконо­ мічних сподівань, висунуту Джеймсом Дейвісом, та інтерпретацію теорії колективного протесту, що її висунув історик соціології Чарлз Тілі.

Теорія Маркса

Марксові погляди на революцію ґрунтуються на його тлумаченні історії людства взагалі (див. розділ 1). За Марксом, еволюція су­ спільств позначена періодичними класовими конфліктами, які, за умови їхнього загострення, тяжіють до перетворення на процес рево­ люційних змін. Класова боротьба бере свій початок у суперечнос­ тях — суспільних протиріччях, які неможливо вирішити. Головні причини протиріч можна віднести до економічних змін, або змін у виробничих силах. У будь-якому стабільному суспільстві існує рів­ новага між економічною структурою, суспільними відносинами та політичною системою. Із зміною у виробничих силах посилюється суперечність, що призводить до явних конфліктів між класами і, врешті-решт, до революції.

Маркс застосував цю модель як до розвитку феодалізму, так і до того, що він вважав ймовірною майбутньою еволюцією промислового капіталізму. Традиційні феодальні країни Європи спиралися на аграр­ не виробництво; виробниками були кріпаки, залежні від класу поміщиків-аристократів і дворянства. Економічні зміни в цих країнах дали поштовх розвитку великих і малих міст, де розвивалися торгівля й виробництво. Ця нова економічна система, створена в рамках феодального суспільства, загрожувала самим його основам. Замість того, щоб ґрунтуватися на традиційних відносинах «поміщик — крі­ пак», новий економічний порядок заохочував промисловців вироб­ ляти товари для продажу на відкритих ринках. Суперечності між ста­ рою феодальною економікою та новоствореною капіталістичною систе­ мою врешті загострюються, набуваючи форми запеклих сутичок між новим класом капіталістів та феодалами-поміщиками. Результатом цього процесу була революція, найпоказовішою з яких є Французька революція 1789 року. Як стверджував Маркс, через такі революції та

революційні зміни в інших європейських країнах класові капіталістів вдалося посісти панівне становище.

Однак, згідно з вченням Маркса, прихід промислового капіталіз­ му тягне за собою нові суперечності, які зрештою призведуть до по­ дальших революцій, продиктованих ідеалами комунізму. Під кому­ нізмом Маркс розумів власність не окремих осіб, а цілого суспільства на засоби виробництва. Промисловий капіталізм — економічний лад, що ґрунтується на особистій зацікавленості в прибутках та на конку­ ренції між фірмами, що продають свої вироби, створює прірву між багатою меншістю, котра контролює промислові ресурси, та зубожі­ лою більшістю найманих робітників. Робітники й капіталісти втягу­ ються в дедалі напруженіший взаємний конфлікт. Робітничі рухи й політичні партії, що репрезентують головну масу трудящих, врешті кидають виклик правлінню класу капіталістів і повалюють існуючу політичну владу. На думку Маркса, якщо позиції панівного класу особливо міцні, для проведення необхідних змін необхідне насиль­ ство. За інших обставин цей процес може відбутися мирним шляхом, через парламентські дії, необхідності в революції (у зазначеному вище розумінні) не виникатиме.

Джеймс Дейвіс: чому відбуваються революції?

Критикуючи Маркса, соціолог Джеймс Дейвіс зазначав, що в історії було немало періодів, коли люди жили у найбільших злиднях, проте не повставали на знак протесту. Постійна бідність, або знедоленість, не перетворює людей на революціонерів; радше, вони зносять такі умови з відчуттям приреченості або німого відчаю. Як стверджував Дейвіс, соціальний протест і сама революція найімовірніше відбува­ ються тоді, коли в умовах життя людей відбувається покращення. Коли життєвий рівень починає зростати, тоді зростає й рівень спо­ дівань людей. Якщо ж після цього процес поліпшення фактичних умов життя сповільнюється, через крах своїх сподівань люди схиль­ ні до повстання.

Отже, до протесту призводить не абсолютне знедолення, а віднос­ не знедолення — розбіжність між способом життя, який змушені вес­ ти люди, та тими умовами, яких, на їхню думку, можна реально до­ сягти. Теорія Дейвіса є корисною для розуміння зв'язку між револю­ цією та сучасним суспільним і економічним розвитком. Вплив ідеалів прогресу, разом із сподіваннями на економічний розвиток, як прави­ ло, стимулюють все більші сподівання, які у випадку їхнього краху викликають протест. Такий протест набирає сили від поширення ідей рівності та політичної участі в демократичних процесах.

Однак, як зауважив Чарлз Тілі, теорія Дейвіса не пояснює, як і чому різні групи мобілізуються на здійснення революційних змін. Протест досить часто може відбуватися на тлі зрослих очікувань; щоб зрозуміти, як він трансформується в революційну діяльність, нам треба з'ясувати, як відбувається колективна організація груп для проведення ефективних політичних акцій.

Теорія протесту за Чарлзом Тілі

У праці «Від мобілізації до революції» Чарлз Тілі проаналізував процеси революційних змін у контексті широких форм протесту й насильства (Tilly, 1978). Він розрізняє чотири головні компоненти КОЛЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, тобто діяльності, спрямованої на бо­ ротьбу з існуючим суспільним ладом або на його повалення:

1.Організація групи або груп учасників. Рух протесту організову­ ється в різний спосіб, починаючи від спонтанного формування юрби і закінчуючи суворо дисциплінованими революційними гру­ пами. Наприклад, очолюваний Леніним рух у Росії починався з невеликої групи активістів.

2.Мобілізація, тобто способи, в які група здобуває ефективні ре­ сурси, які уможливлюють колективні дії. До таких ресурсів мо­ жуть належати постачання матеріальними благами, політична підтримка та озброєння. Ленін спромігся одержати матеріальну й моральну підтримку від співчутливо налаштованого селянства, а також від багатьох городян.

3.Спільні інтереси осіб, зайнятих у колективній діяльності, що їх вони розглядають як здобутки і втрати, котрі, ймовірно, принесе їхня політика. В основі мобілізації на колективні дії завжди ле­ жать якісь спільні цілі. Леніну вдалося згуртувати широку коа­ ліцію підтримки, оскільки багато людей були однаково зацікав­ лені в поваленні тодішнього уряду.

4.Можливість. Деякі події можуть створювати можливість для ре­ алізації революційних цілей. Такі випадкові події істотно впли­ вають на численні форми колективної діяльності, включаючи революцію. Успіх Леніна не був неминучим, він залежав від ряду супутніх чинників, включаючи успіх у боротьбі. Чи відбулася б революція, якби Леніна було вбито?

Саму колективну акцію можна визначити як спільну діяльність людей з метою досягнення їхніх спільних інтересів, наприклад, зіб­ рання для демонстрації підтримки своєї справи. Дехто з цих людей може брати в акції активну участь, а решта може підтримувати їх пасивно або нерегулярно. Ефективна колективна акція, яка, наприк­ лад, закінчується революцією, зазвичай проходить усі етапи — від 1-го до 4-го.

На думку Тілі, суспільні рухи, як правило, виникають як способи мобілізації ресурсів групи тоді, коли в людей немає інституціолізованих засобів бути почутими або коли їхні потреби відверто нехтуються державними органами влади. Хоча колективна акція в якийсь момент означає відверту конфронтацію з політичною владою («вихід на вулиці»), ця конфронтація матиме істотний вплив на усталену си­ стему влади тільки тоді, коли така акція підтримуватиметься добре організованими групами.

Типові моделі колективної акції та протесту в різних історичних і культурних обставинах відрізняються. Наприклад, у сьогоднішній

586 18. РЕВОЛЮЦІЇ ТА СУСПІЛЬНІ РУХИ

виконавцями колективного насильства» (1978). Більше того, коли насильницькі сутички дійсно відбуваються, представники влади винні у більшості смертних випадків та поранень. Це не дивно, якщо взяти до уваги привілейований доступ влади до зброї та військових сил. І навпаки, групи, які влада намагається взяти під контроль, за­ вдають більше шкоди майну або будівлям.

Згідно з Тілі, революційні рухи є видом колективної акції у ситу­ аціях, які він називає множинною суверенністю; це стається тоді, коли уряд з якихось причин не може повністю контролювати підпо­ рядковані йому території. Множинна суверенність може виникати внаслідок зовнішніх воєнних дій, внутрішніх політичних конфліктів або й тих, і тих разом. Факт революційного взяття влади залежить від ступеня контролю правлячої верхівки над збройними силами, масштабу конфліктів всередині правлячих груп та рівня організації рухів протесту, які намагаються захопити владу.

Праця Тілі являє собою одну з витонченіших спроб аналізу ко­ лективного насильства та революційних конфліктів. Розроблені ним концепції, як видається, набувають широкого застосування, і їх мож­ на використати щодо різних історичних періодів і країн. Те, як орга­ нізовуються суспільні рухи, які ресурси вони здатні мобілізувати, спільність інтересів груп, що борються за владу, а також випадкові нагоди — усе це важливі аспекти революційних перетворень.

Водночас, Тілі мало говорить про обставини, що призводять до множинної суверенності. Це настільки фундаментальний момент у поясненні суті революції, що нехтування ним є серйозним недоліком. Погоджуючись із Тедою Скочпол, Тілі припускає, що революційні ру­ хи керуються свідомою і цілеспрямованою боротьбою за власні інте­ реси, а успішне здійснення революційних змін спостерігається там, де людям вдається ці інтереси реалізувати. Натомість, Скочпол вва­ жає революційні рухи більш двозначними та нечіткими у визначенні їхніх цілей. Як вона наголошує, революції значною мірою відбува­ ються як неочікувані наслідки фраґментарніших задумів:

«Насправді в історичних революціях учасниками складних подій та чис­ ленних конфліктів ставали групи з різним становищем та різною моти­ вацією. Ці конфлікти значною мірою формувалися та обмежувалися існуючими соціальними, економічними та міжнародними умовами. І вони розвивалися по-різному, залежно від того, як виникала конкретна революційна ситуація» (1979).

НАТОВПИ, БУНТИ ТА ІНШІ ФОРМИ КОЛЕКТИВНИХ ДІЙ

Усі революції означають колективну акцію. Проте, як випливає з теорії Тілі, колективна акція, окрім революційних змін, може від­ буватися й за інших обставин, коли разом збираються великі групи людей. З моменту появи міст «міський набрід» становив для міської влади потенційну небезпеку. На відміну від сільських районів, у міських кварталах багато людей мешкає у близькому сусідстві, і їм