У давньогрецькій історії переважала чітка ідея: людина, мислячи, здатна постійно самостійно ототожнювати себе з усім кращим, і цьому сприяла наявність розуму. Ця ідея сформувалася концептуально саме в грецькій філософії. Тут уперше людська самосвідомість домінує над усією іншою природою. Людський рід наділений особливою рушійною силою, що не зводиться до елементарних дій, які властиві рослинам і тваринам. «Таким специфічно людським агентом - згідно з твердженням М. Шелера - є розум (логос, раціо)».
Завдяки розуму людина спроможна зрозуміти й оцінити усе таким, яким воно є насправді - Бога, світ і, зрештою, себе. Розум дозволяє людині осмислено й гармонійно існувати в природі, поводитися розумно - жити для розкриття власної специфічної рушійної сили. Така методологічна настанова була лейтмотивом не лише подальшого розвитку давньогрецької філософії, а й стала орієнтиром у формуванні всієї західної філософії. Зрозуміло, що антропоцентрична концепція, що є основою вказаної рушійної сили людини, посіла одне з визначальних місць у побудові філософських та наукових систем. Це був один із перших антропологічних поворотів - прояв процесу антропологізації.
Варто зазначити, що пошук субстанції чи «першооснови» усього, яка є вічною та безсмертною і слугує кінцевим фундаментом людського життя й діяльності, античні філософи пов'язували з визначенням місця людини у світі, усвідомленням смислу людського життя. Розмірковуючи над природою, вони використовували антропоморфні зразки, соціальні, етичні уявлення. Грецькі мислителі усвідомлювали природу в єдності з людиною, гармонійно долучивши до натурфілософських антропологічні ідеї.
Розглядаючи питання про особливості формування методологічних констант людино - мірності, С. Хоружий зазначає, що антична філософська думка чи не найяскравіше окреслила дуалістичність людини в антропологічній парадигмі. Це окреслило матрицю наступних людиномірних парадигм західної філософії, починаючи з антропології християнства, завершуючи філософською антропологією ХХ століття. Християнська антропологія здебільшого описова чи аналітична (основою релігії постає все ж онтологічний її складник).14 Відтак, проблема людини залишилась у нерозривному зв'язку з античними антропологічними константами.
Окремим етапом формування людино - мірних констант став період співіснування концепції антропоцентризму з теоцентричною світоглядною парадигмою. У цьому контексті Середньовіччя є унікальним для дослідження будь-якої філософської проблеми. Релігійні канони, викладені в священних писаннях християн та мусульман, релігійно-філософські праці тогочасних мислителів - все це є тими першоджерелами, в яких людина не лише описувалася, а й визначалась її роль та місце у світі, так само як і співіснування з Богом, природою, суспільством.
У загальноприйнятому світоглядному розумінні принцип антропоцентризму визначає привілейоване місце людини у Всесвіті, на Землі, в природі та соціумі, проголошує людину вищою метою світо - творення. Його можна тлумачити по-різному, залежно від особливостей тієї чи тієї філософської (в тому числі й епістемологічної) концепції. Філософія, будучи теоретичною формою світогляду, намагається пояснити світ і визначити місце в ньому людини. Здебільшого це місце вважалося центральним. Явно чи неявно філософія завжди була антропо - центричною. Давньогрецька культура формувалась як антропоцентрична, чим і відрізнялася від космоцентричних східних культур. Теза софіста Протагора «Людина - міра всіх речей» найкраще виразила цю відмінність. Людина - і центр, і міра. Становлення науки про природу (натурфілософії) відбувалося в процесі подолання міфологічних антропоморфних уявлень. Але водночас вона конституювалась як антропоцентрична. Сократівське «Пізнай самого себе» й інші раціоналістичні гносеологічні судження можуть свідчити на користь епістемологічного антропоцентризму в філософській думці. Перспективами подальшого дослідження цієї проблеми постають питання епістемологічного аспекту людиномірності та утвердження концепції антропоцентризму в картині світу.
Література
філософський антропоцентризм людина
1 Красников А. Антропоцентризм [Електронний ресурс] / А. Красников / Энциклопедия эпистемологии и философии науки. - М.: «Канон+», РООИ «Реабилитация», 2009. - Реж. доступу: http: //enc-dic.com/ enc_epist/ Antropocentrizm-460. html
2 Марчук М. Ціннісні потенції знання / М. Марчук - Чернівці: Рута, 2001. - 319 с.
3 Степин В. Философия науки и техники / В. Степин, В. Говоров, М. Розов. - М.: Гардарика, 1996. - 400 с.
4 Шинкарук В. Про смисл буття / В. Шинкарук // Вибрані твори: у 3-х т. - Т. 3. - Ч. 2 / В. Шинкарук. - К.: Український Центр духовної культури, 2005. - 428 с.
5 Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир - эпоха Просвещения / [редкол.: И. Фролов и др.; сост. П. Гуревич]. - М.: Политиздат, 1991.
6 Макаров Е. Проблема человека в истории философской мысли / Е. Макаров. - М.: Знание, 1986. - 63 с.
7 Клейн Л. Становление гуманитарной традиции (от первобытности до Возрождения) / Л. Клейн // Развитие личности, 2004. - №2. - С. 159-168.
8 Заковоротная М. Идентичность человека: Социально-философские аспекты / М. Заковоротная. - Ростов на Дону: Изд-во Северо-Кавказского научного центра высшей школы, 1999. - 200 с.
9 Титова Т. Антропоморфизм и антропоцентризм как возможность сохранения человеческого в ситуации постчеловечества / Т. Титова // Современные научные исследования и инновации. - Январь, 2012. - Режим доступу: http:// web.snauka.ru/issues/2012/01/6416
10 Степанянц М. Философское понимание начала / М. Степанянц // История философии. Запад-Россия - Восток. Книга первая. Философия древности и средневековья. - М.: Греко-латинский кабинет, 1995. - С. 382-387.
11 Ясперс К. Истоки истории и ее цель / К. Ясперс. - Вып. 1. - М.: ИНИОН, 1978. - 514 с.
12 Человек: Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. Древний мир - эпоха Просвещения / [редкол.: И. Фролов и др.; сост. П. Гуревич]. - М.: Политиздат, 1991.
13 Шелер М. Человек и история / М. Шелер // Человек: образ и сущность: (Гуманитарные аспекты). Ежегодник. - М.: ИНИОН, 1991. - С. 133159.
14 Хоружий С. К антропологической модели третього тысячелетия / С. Хоружий // Философия науки. - Вып. 8: Синергетика человекомерной реальности. - М.: ИФ РАН, 2002. - С. 108-136.