Питання для обговорення:
Періодизація історії арабо-мусульманських держав
Передумови формування ісламу: політичні, етнічні, економічні, релігійні.
Зародження ісламу: Мухаммед та його проповідь, основні етапи життя.
Головні засади ісламського віровчення. Основні напрями раннього ісламу (хариджити, сунніти, шиіти). Коран і його структура.
Є один термін яким можна назвати всі арабо-мусульманські держави – Халіфат. Халіфат – це держава, яка виникла в результаті арабських завоювань VІІ-ІХ ст. Ця держава займала територію Близького Сходу, Пд. Європи та Пн. Африки.
Умовно його історію можна поділити на 3 періоди:
Перший період (632-661 рр). Виникнення Арабського халіфату. Правління перших чотирьох халіфів.
Другий період (661-750 рр). Правління династії Омейядів
Третій період (750-1258 рр). Правління династії Аббасидів. Розпад Арабського халіфату.
Перший період. Після смерті Мухаммада в 632 році під прапором ісламу об’єдналася більшість племен Аравійського півострова. І між мединською знаттю та прихильниками Мухаммада розпочалися суперечки за владу.
Було вирішено, що державою будуть керувати халіфи – «заступники пророка» (також водночас це титул правителя і духовного глави мусульман).
Правителі першого періоду – це чотири халіфи, які були близьми друзями та родичами Мухаммада
Халіфи обіцяючи винагороди як при житті, так і після смерті – закликали людей вирушати у походи поширюючи іслам. Так розпочалася доба арабських завоювань.
Особливо виділився другий халіф – Омар (634-644). За його правління араби відвоювали Сирію, Єгипет, західні землі Ірану, Палестину та Лівію. Унаслідок цієї експансії виник — Арабський халіфат.
Третього та четвертого халіфів вбили змовники і престол захопив намісник Сирії – Муавія, заснувавши нову династію Омейядів.
Другий період. Столицею Муавій зробив Дамаск. Звідки і назва – Дамаський халіфат (661-750 рр).
За цей період араби значно розшири свої володіння: підкорили Пд. Азербайджан, ще деякі землі північної Африки (сучасні Лівія, Алжир, Туніс, Марокко) та частину Вірменії.
У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Тарік ібн Зіяд із військом у 7 тис. кіннотників швидко підкорив майже всю Іспанію. Кордони халіфату розширилися від Китаю до Атлантичного океану.
У 750 році Омейядів скинула іракська та іранська знать. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий. За його наказом всіх Омейядів було вбито та засновано нову династію – Аббасидів. Що проіснувала до 1258 року.
Третій період. Столицю було перенесено до Багдаду, тому назва – Багдадський халіфат. Цей період вважається «золотою добою ісламу». Але все-таки…
За часи цього періоду, халфіат розділили на емірати - адміністративно-військові одиниці, які очолювали еміри. В 929 році від Халіфату, внаслідок ударів берберів від’єднався Кордовський халіфат. Пізніше відділилися Єгипет, Афганістан, Іфрикія, Магриб, Іран. Як результат – раніше величний Багдадський халіфат, став займати лише частину Іраку та Ірану. А у 1258 році і зовсім пав під натиском монголів.
Взагагалі іслам вважається наймолодшою релігією. Виник він в 622 році, коли Мухаммед переселився з Мекки в Медину. З цього року арабський світ і бере своє літочислення.
В Мецці був створений релігійний центр всіх арабів: в святилищі Краба зібрано священні зображення та культові предмети арабських племен.
Виникнення ісламу припало на період гострої соціально-політичної боротьби – між аристократією племені та корейшитів та звичайних рефісників, пастухів та землеробів. Запроваджувалося рабство.
В Аравії також існували поселення іноземців – іудейських та християнських общин. Люди різних культур і релігій перемішувалося – це виккликало потребу у арабів об’єднатися.
На додачу до цього, через Аравію проходили потужні торгові шляхи («дорога ладану»), які сусідні країни весь час хотіли завоювати. Економічна стабільність яка трималася роками похитнулася, багато арабів перейшли від кочового життя до осілого. Збільшилася потреба у землі і почалися сутички між племенами. З’явилася ще більш гостра потреба арабів у об’єднанні.
Також варто зазначити, що до виникнення ісламу більшість населення були язичниками, і ісламська святиння Кааба раніше була саме капищем язичницьких ідолів. Було багатобожжя. І пізніше виникне рух за знищення цього язичницького капища.
В кінці VІ зароджується реформаторський рух, центрами якого стали Ємен на чолі з Мусаліомом та Хіджаз – Мухаммедом. Після довгого протистояння прихильники Мухаммеда здобули перемогу. Вище сказані культи були ліквідовані, а замість них був запроваджений культ єдиного бога – Аллаха.
Найдавніший храм – Кааба. Представляє собою споруду у вигляді чорного кубу. І за легендою цей чорний камінь був раніше біліший за сніг. І Бог, якого араби називають Аллах, подарував його першій людині – Адаму. Адам побудував над цим камнем святилище. Але з тієї пори, через гріхи які робили люди, цей камінь почорнів. Кааба – це місце куди паломнічили люди з усього арабського світу.
Так Мекка став містом, навколо якого могли об’єднатися всі арабські племена. Потрібна була лише людина, яка могла б це зробити. Така людина народилася в Мецці у 570 роців бідній сім’ї Абдулаха («раб божий»). Це був рід Хашимітів. Це був давній рід, який був охоронцем ключів від Кааби.
Ця сім’я жила недалеко від Кааби, і майбутній пророк Мухаммед буквально жив біля нього. У віці 6 років Мухаммед залишився сиротою.
В юності Могамед був пастухом, а потім супроводжував торгові каравани. Пізніше одружився з багатою вдовою і вів її торгові справи.
В 610 році залишає торгівлю, та став заявляти про те, що він пророк до якого приходить Бог, і що Бог вибрав його в якості посланника людям. Що те, що він росказує їм – це єдина істина, яку розповідає йому єдиний Бог – Аллах. Навіть свої проповіді він начинав з слів, - «немає Бога крім Аллаха». Він закликав людей в усьому слухатися Аллаха. І слово сам термін "іслам" у перекладі з арабської означає "покірність", а того хто прийняв релігію називають відданими (з арабської - мусульманином).
Но він розповідав не тільки про релігію. Могамед закликав арабів припинити ворожнечу. Закликав допомагати бідним, сиротам, рабам.
Пізніше його слова будуть зібрані в одну книгу – Коран.
Хоча в Мецці слова Муххамеда не набули широкого розголосу – багаті люди прискіпливо ставилися до подібних проповідей, та і самого Муххамеда і його послідовників. Прибічники зазнавали травлі.
І в 622 році разом зі своїми прихильниками він переселився (хіджра) до сусіднього оазису, який пізніше отримає назву Медина (що з перекладу означає «місто пророка»). Саме цей рік переселення, і вважається початковою точкою відліку мусульманського літочислення. В Медину стали збігатися всі віряни нової віри.
Могамед намагався повернутися в Мекку. І з 623 по 630 роки тривала кровопролтна війна між мекканцями та прибічниками пророка. В результі якої Муххамед заключив з мекканцями договір – мекканці вимушені визнати і прийняти іслам, а Мекка стала головним релігійним центром.
Загально новому віровченню – Коран існував завжди, як і сам Бог. Саме слово «коран» означає – читати вголос. За словами Могамеда, оригінал цієї книги написаний арабською мовою на свитках, і зберігається на 7 семі під престолом Аллаха. І тільки Аллах стирає те, що забажає і стверджує те, що захоче.
Одне з основних обов’язків Корану – 5 молитв в день. Після того як священник з високої башні (яка називалась Мінарет) оголосить про час молитви.
Бог і раніше просвітляв людей, посилаючи їм своїх пророків. Такими пророками були: Ной, Адам, Давид, Мойсей, Авраам і Ісус. В свою чергу Мойсей, Ісус та Давид передали людям книгу з записаними в ній істинами. Але люди з часом викривили слова Аллаха, і тому Бог був змушений посилати все нових і нових пророків. Поки нарешті не прислав Муххамеда, свого останнього пророка.
Представлення про світ запропоноване в Корані, в основному було взяте з Біблії.
Цікавий момент, що в числі перших мусульман, були люди всіх вір, в яких визнаволся єдинобожжя. А в Корані було написано, що, - «в релігії немає примусу».
Хоча всіх мульман закликали до священної війни проти невірних. При житті пророка – це були мекканці, які вигнали останнього з міста. Пізніше невірними стали вважати язичників та атеїстів. В Корані сказано, що всі хто загине в такій війні – стають шахідами (святими мучениками) і попадають в Рай.
Як і в будь-якому віровченні, в ісламі також виникли різні школи які по різному трактують свою релігію та звичаї.
Хараджити. Вони утворили свою самостійну течію в кінці VII cт. Їхні основні засади – рівність всіх мусульман, халіфом може стати будь який послідовник ісламу, а не тільки родич пророка. Якщо халіф не справляється з своїми справами, то його можна скинути а то і вбити. Сьогодні існує лише одна харіджистька община – ібадіти.
Майже одночасно з ними виникла інша школа - шиїти.
Шиїти. Вввжають, що влада повинна переходити у спадок і має божествену природу. Алі, зять пророка Мухаммеда, у VII ст. створив партію шиїтів та організував змову, в результаті якої було вбито халіфа Осамана, а четвертим халіфом став Алі. Тому шиїти вважають єдиним закоконним спадкоємцем Алі.
Під час боротьби між династіями стався основний розподіл на шиїтів і суннітів. "Шиа" — група або франція, яка стала в опозицію до захопивших тоді трон Омейядів. І в міру того, як фіксували і накопичувалися перекази Сунни, текст Корану і зміст віровчення дедалі більше перепарувався на користь ідей, сприятливих для володарювання Омейядів. Тому шиїти демонстрували своє вороже ставлення до Сунни.
Сунніти. Є найпоширенішою течією, і зараз майже 90% всіх мусульман – прихильники суннізму. Повне найменування суннітів — "люди Сунни і згоди громади" — відображає повну віданність цінностям, зафіксованим у Сунні, та ідеї керівної ролі громади у вирішенні життєво важливих проблем. Вони повністю приймають всі основні положення віровчення написані Корані та Сунні.
Шиїти, як і сунніти, визнають абсолютний авторитет Корану, а в Сунні визнають лише ті хадіси, авторами яких є четвертий халіф Алі та його послідовники. Разом з тим, шиїти мають власне «Священне писання» – ахбари, куди входять хадіси, пов’язані з творчістю Алі та його послідовників.
Принципових відмінностей у культовій практиці між суннітами і шиїтами не існує. Ці відмінності лише пов’язані з особливостями історичного шляху розвитку шиїзму та місць його переважного розповсюдження.