ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ.1. ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКА КАРТИНА СВІТУ
РОЗДІЛ 2. СПОСОБИ МОВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ПРОСТОРУ В «ТРИГРОШОВОМУ РОМАНІ» Б. БРЕХТА
.1 Специфіка концептуального аналізу
.2 Концептосфера художнього тексту
.3 Семантична структура бінарних опозицій
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
У ракурсі досліджуваної нами проблематики важливо розглянути особливості авторської картини світу в мові , яку разом з мовної виділяє В. І. Карасик. Авторська картина світу являє собою прояв семантичного закону , згідно з яким найбільш важливі предмети і явища в житті народу отримують різноманітну і детальну номінацію , в той час як особливість мовної картини світу полягає в частотності і специфічної комбінаториці складових її елементів. При вивченні ролі лексики в пізнанні людиною дійсності і формуванні мовної картини світу вона виділяє лексичні розряди слів, які створюють особливе бачення. Серед них номінальні класи, експресивна і модальна лексика, різні інтенсифікатори і поєднання слів, що формують ціннісну картину світу. Крім того, дослідник робить значимий для нашої роботи висновок про те, що особливе бачення світу створюють незнакові способи існування смислів: створення пізнавальних образів за допомогою різних метафоричних засобів і непрямих найменувань.
Слова, що сприяють особливому баченню і сприйняттю художнього тексту, є концептами, на базі яких будується вивчення ціннісних домінант авторської картини світу.
На сьогодні центральним об’єктом сучасних лінгвістичних досліджень є вербальний образ світу, який існує в свідомості носіїв певної культури. Процеси світосприйняття, категоризації та концептуалізації дійсності знаходять своє відображення в концептах.
Розуміння концептів сучасною лінгвістичною наукою неоднозначне. Оскільки цей термін з’являється у лінгвістичній семантиці завдяки взаємодії лінгвістики з філософією, психологією, культурною антропологією, відповідно, концепт розглядається у різних векторах, у межах яких виділяють численні дефініції разом із цілими комплексами специфічних конкретизаторів. Згідно з словником когнітивних термінів, поняття «концепт» відповідає уявленню про ті сенси, якими оперує людина в процесах мислення, і які відбивають зміст досвіду і знання, результати людської діяльності і процеси пізнання світу у вигляді певних «квантів» знання.
Надалі розглянемо міркування деяких вчених, які є значущими для нашого дослідження.
Дослідники О. Кубрякова, О. Бабушкін, інтерпретують концепт як одиницю оперативної свідомості, як глобальну мисленнєву одиницю, що являє собою квант структурованого знання, відображає предмет реального чи ідеального світу та зберігається в національній пам’яті носіїв мови у вербально означеному вигляді.
Подібне розуміння концепту простежуємо й у визначеннях, запропонованих українськими мовознавцями. Так, О. Селіванова інтерпретує його як інформаційну структуру свідомості, певним чином організовану одиницю пам’яті, яка містить сукупність вербальних і невербальних значень про об’єкт пізнання, набутих шляхом взаємодії п’яти психічних функцій свідомості й позасвідомого.
Концепт - явище того ж порядку, що і поняття, пише Ю. С. Степанов. Концепт, як і поняття, є продуктом розумової діяльності людини і являє собою одну з пізнавальних форм, якусь ідею, думку, яка відображатиме в узагальненій формі предмети і явища дійсності і зв'язки між ними. На відміну від поняття, у зміст якого входять не всі ознаки розкритих об'єктів, а лише істотні, що дозволяють з більшою або меншою точністю відрізнити його від інших об'єктів реального світу, концепт фіксує максимальне число ознак об'єкта, як істотних, так і несуттєвих. Концепт формується за рахунок застосування в процесі пізнання таких розумових дій, як абстракція, ідеалізація, узагальнення, порівняння та визначення. Водночас до суворої раціональної сутності поняття протистоїть менш сувора сутність концепту, тобто концепт виникає в результаті і раціонального та чуттєвого відображення дійсності ‒ відчуття, сприйняття, уявлення. Отже, важлива відмінність концепту від поняття в тому, що він не тільки мислиться, а й переживається, викликаючи ряд емоцій, асоціацій, який залежить від культурного досвіду індивіда.
У плані нашого дослідження важливо відзначити, що якщо поняття, тяжіючи до максимальної точності в ідентифікації об'єктів відображеної дійсності, пов'язане зазвичай з одним словом або навіть з одним із значень багатозначного слова, то концепт може охоплювати не тільки всі значення слова, встановлюючи між ними своєрідні асоціативні зв'язки, але і безліч споріднених слів, синонімів, антонімів, а також словосполучень, в яких відображається той чи інший аспект концепту. Значення слова репрезентує в системі мови і активізує в мові відповідний концепт, на базі якого формуються різні функціональні смисли , що існують тільки в рамках певних культурних контекстів.
В межах нашого дослідження ми спираємося на визначення авторського колективу, які розглядають концепт як домінанту авторської картини світу. Система концептів у свідомості людини відтворює у вигляді структурованих й упорядкованих знань уявлення про світ, дійсність і результати внутрішнього рефлексивного досвіду людини. В основі світогляду людини лежить загальне відображення у свідомості «інтеоризованого людиною світу». Під час контактів із навколишньою дійсністю людина конструює у своїй свідомості суб’єктивний образ об´єктивного світу, що закріплюється за допомогою концептів, які в своїй сукупності утворюють систему.
Людина у своїй свідомості фіксує конструкт світу, який розглядається як вторинне існування об’єктивного світу. Зафіксована картина реалізується у формі концепту, який репрезентує узагальнену модель навколишньої дійсності окремої людини.
Індивідуально-авторська картина світу - це сукупність ціннісних уявлень людини про світ, які розкривають особливості її світобачення. Картина світу включає ціннісно-орієнтоване знання про світ, що виникає у людини як підсумок усієї її духовної діяльності.
Індивідуальна картина світу як категорія свідомості була б недоступною для спостережень, якби вона не втілювалась та не репрезентувалась у концептах, які власне і виступають її домінантою.
РОЗДІЛ 1. ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКА
КАРТИНА СВІТУ
В сучасній лінгвістиці останнім часом активно використовується поняття «мовної картини світу», при цьому на перший план у лінгвістичних дослідженнях висувається проблема опису зовнішньої та внутрішньої структурації лексико-семантичних полів і встановлення системних відношень між ними. Національно-культурна специфіка ментальності та характеру етносу виявляється не тільки на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях мовної структури.
Дискретне бачення позамовного світу утворює основу тієї когнітивної інфраструктури, яку прийнято називати картиною світу. Виходячи із цієї установки, фахівці розрізняють найрізноманітніші картини світу - наприклад, наукову, релігійну, міфологічну, матеріалістичну, метафізичну, художню або (на інших засадах) дитячу, чоловічу, жіночу та багато інших, у кожній з яких по-своєму відображається усвідомлення людиною свого специфічного бачення позамовної дійсності. При цьому матеріальною формою, за допомогою якої закріплюється й реалізується кожна із цих картин світу, є мова. Тому в лінгвокультурології цю картину заведено називати мовною картиною світу або національно-мовною картиною / моделлю світу.
Кожна мова формує в її носія певний образ світу, представлений мережею понять, характерних саме для нього. Мовна картина світу є сформованою давно і дотепер збереженою національною картиною світу, яка доповнена асимільованим знанням, що, відбиваючи світогляд і світосприйняття народу, зафіксована в мовних формах і обмежується рамками консервативної національної культури.
Отже, мовну картину світу можна визначити як абстрактний феномен, що існує в лінгвокультурній свідомості у вигляді відрефлектованого індивідуального і колективного досвіду, який втілюється в одиницях номінації, а також у специфіці їх функціонування. Кожна природна мова має свою особливу картину світу, відповідно до якої людина організує зміст своїх висловлень. Маючи прив’язку до мови і будучи переломленою через її форми, мовна картина світу є відображенням когнітивної діяльності людини, а тому й невід’ємною частиною її життєвого світу.
Живучи в суспільстві, людина збагачує свою епістемічну систему не тільки завдяки особистому досвіду, але й завдяки мові, у якій закріплено суспільно-історичний досвід. Це приводить до виникнення специфічних мовних картин світу у представників різних народів. Але існують й індивідуальні картини світу, які відрізняються в різних представників одного й того ж етнокультурного колективу. За цим параметром мовну картину світу метафорично порівнюють з автопортретом, що його створив художник, дивлячись у дзеркало.
Сучасна лінгвістика останнім часом дедалі більше набуває антропоцентричного характеру - в неї вводиться парадигма мовної особистості як рівноцінного об’єкта вивчення. Завдяки цьому мова почала вивчатися як система, що відбиває особливості етнічного світосприйняття.
Категорія мовної особистості розглядається як ядро, навколо якого реалізується дослідження художнього тексту. Термін «мовна особистість» позначає митця, який, використовуючи власний тезаурус, створює тексти як результат індивідуальних знань про світ, зафіксований у значеннях слів і в їхніх асоціативних комплексах відповідно до національно-психічного складу розуму й особистої зацікавленості в інтерпретації означуваних фактів. Автор передає в тексті свій власний досвід, свою інтерпретацію дійсності, вибираючи ті номінативні одиниці, які здатні передати ту концептуальну картину світу, яку він намагається донести до читача. Так, Бертольт Брехт безумовно є політичним письменником, тому його погляди безпосереднім чином відбивалися на тому, що та як він писав. У своїх творах Брехт піддавав гострій критиці соціальну та політичну практику імперіалістичної буржуазії та наголошував про необхідність зміни такого суспільного ладу.
Кожна людина розглядає об’єктивну дійсність крізь призму свого світогляду. Зіставна лінгвістика акцентує увагу на специфіці сприйняття об’єкта певною нацією чи індивідом.
Людина, зокрема письменник, має право застосовувати мовні методи та засоби, які він підбирає інтуїтивно, на підсвідомому рівні, а також на основі культурно-мовного чуття. Дослідження картин світу зумовило їхню категоризацію та систематизацію засобів вираження категорій в окремих мовах.
Під час взаємодії мови і картини світу, мова виступає не як форма окремого світу, хоч у мові й відображається творча пізнавальна діяльність людини, а як форма осягнення світу. Вторинна форма використання мови, тобто форма, яка втілює світогляд людини в текстах, не розглядається як виключно суб’єктивне явище, оскільки пізнавальна діяльність людини базується на загальних матеріальних закономірностях, які забезпечують відповідність об’єктивного й суб’єктивного світів.
Існує і протилежний погляд на вирішення проблеми взаємодії мови і картини світу, коли стверджується, що в триєдності «світ - модель світу - мовна система», мова не просто відтворює буття, а завдяки мисленнєвим операціям породжує власну дійсність, дану безпосередньо. Досліджуючи вторинну моделюючу систему, тобто художній світ автора, не можемо не погодитися, що завдяки мисленню й мові творця вибудовується його власна дійсність, проте вона аж ніяк не відокремлюється від об’єктивного світу.
Картина світу, яка закладена в семантичну систему мови, є продуктом пізнавальної діяльності людини, що змушує розглядати семантику мови як у синхронному, так і діахронному плані, тільки у взаємозв’язку всіх пізнавальних актів. Будь-яка інтерпретація окремих мовних явищ, узятих ізольовано, може бути адекватною лише із врахуванням знань про дійсні ситуації, набутих людиною на основі як свого індивідуального, так і суспільного досвіду.
Якщо поставити за мету максимально наблизитися до тексту й не просто відкрити завісу над його семантичною структурою, але й отримати більш адекватне уявлення про його значення, тоді потрібно інтерпретувати текст на тлі того фрагменту культури, до якого даний текст належить. В даному контексті художній текст буде виступати особистісною інтерпретацією дійсності. Письменник описує ті фрагменти дійсності, з якими він знайомий; розвиває ті думки, які йому близькі й зрозумілі; використовує мовні елементи й метафори, які наповнені для нього особистісним змістом. Тому й картина світу, яка зображується в художньому тексті, є структуризацією й вербалізацією картини світу автора як особистості. Так і в особі Бертольта Брехта, людини складної долі, що увібрала всі суперечності свого часу, ми, як слушно зазначив Д. Затонський, маємо справу з митцем-аутсайдером, який прагнув зберегти творчу свободу у світі, розколотому на ворожі табори. Тому його власний індивідуальний творчий стиль написання - є відтворенням тих соціальних умов, які його оточували.
Художній текст як закінчений мовленнєвий твір наповнений суб’єктивністю й антропоцентричними векторами. Він формується образом автора і його точкою зору на об’єкт зображення.
Індивідуально-авторська картина світу - це результат концептуалізації та категоризації світовідчуття певною мовною особистістю. Цей тип картини світу отримує свою матеріальну оболонку в процесі творчої діяльності письменника і є віддзеркаленням вербалізованих концептів у художніх творах.
Авторську модель світу визначають також як «певний тип реальності, що була перетворена за законами мистецтва». Тобто відтворення реальності в конкретній авторській моделі (у нашому випадку - це літературний твір, хоча звичайно це може бути будь-який твір мистецтва) характеризується більш образним, більш естетичним та більш емоційно забарвленим сприйняттям та зображенням дійсності, що є характерною ознакою сфери мистецтва.
Як зазначалось вище в авторській моделі світу певною мірою відбиваються особливості загальної та національної картин світу, однак, зважаючи на те, що ця модель все ж таки є результатом діяльності окремого індивіда - автора, вона у великій мірі репрезентує продукт суб’єктивного світосприйняття. У зв’язку з цим Ю.М. Лотман відмічає, що з одного боку, художня модель світу відображає об’єктивну дійсність у її найбільш загальних категоріях, а з іншого, - свідчить про авторське світорозуміння.
При втіленні авторської моделі світу в тексті використовуються засоби мови, властиві автору як представнику певної мовної спільноти чи етносу. Вивчення засобів відображення картини світу в художньому тексті охоплює дослідження та аналіз лексико-семантичних фактів, граматичних моделей та стилістичних прийомів. У цьому розумінні ми говоримо про дослідження мовної картини світу на прикладі авторської моделі світу, що була створена в конкретному художньому творі. Наприклад, у індивідуальному стилі Брехта як автора відображались протиріччя реальної дійсності, які репрезентувалися на контрастному представленні основних ідей його творів.
Отже, індивідуально авторська картина світу - це суб’єктивна реальність автора, втілена в його творах, і створена в результаті переосмислення об’єктивної дійсності.
На сьогодні існує проблема співвідношення національної картини світу та індивідуально авторської моделі світу, яка є досить цікавою завдяки своїй суперечливості. Деякі дослідники вважають, що авторська модель світу відбиває лише індивідуальне світосприйняття. Так, О.П. Воронова, наприклад, визначає картину світу художнього твору як модель світу, відображену через призму авторського сприйняття; як систему образів, специфічних саме для даного тексту і ні для якого іншого; як особливий тип реальності, який відрізняється своїм особливим простором (реальним та уявним), своїм відчуттям часу, своїм особливим психологічним світом і моральною стороною. Отже, вочевидь, дослідниця сприймає художній твір як продукт сугубо індивідуальної обробки, як суб’єктивний погляд на світ автора цього тексту. Вона не вбачає у ньому проявів цілого (концептуальної картини світу), частиною та похідною від якої є ця авторська модель.