ЗМІСТ
Вступ
. Поняття, причини і види дефіциту державного бюджету та державного боргу
. Оцінка та аналіз динаміки та причин дефіциту державного бюджету та державного боргу в Україні та їх взаємозв’язок
. Шляхи розв’язання проблеми дефіциту державного бюджету та державного боргу
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Проблема державного боргу та бюджетного дефіциту існувала з появою такої організації, як держава та початком виникнення грошових відносин у суспільстві. Ця проблема є актуальною не тільки для України, так як у всьому світі налічується близько 240 держав і лише 8-10 країн, які мають бездефіцитний бюджет.
Актуальність теми на сьогодні полягає в тому, що останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни.
Державний борг є невід'ємною і важливою складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють непогашену основну суму безумовних фінансових зобов'язань держави, що виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій, які набирають чинності, перед суб'єктами права у грошовій формі. Теоретично наявність державного боргу передбачає його наступне погашення за рахунок майбутніх надходжень насамперед від податків. Тобто це фактично податки, узяті наперед. Насправді ж погашення державного боргу формально переноситься на більш пізній термін, а реально ніколи не відбувається. Оскільки матеріальні інтереси позикодавців у цілому в розвинених країнах зосереджуються, насамперед, не на очікуванні повернення позики, а на отриманні постійних процентів за її використання державою, то основним способом погашення позик виступає їх рефондування (рефінансування заборгованості). То ж для сплати процентів і погашення попередніх позик доводиться звертатися до все більш масштабних нових. Фахівці відзначають, що в світі витрати на управління державним боргом в зв'язку з розширенням позикових операцій зростають і абсолютно і відносно.
Дефіцитний бюджет, зазвичай, має місце у період спаду обсягів національного виробництва, коли податкові надходження зменшуються, а потреба у видатках зростає. Питанням дефіциту бюджету приділяється дедалі більше уваги як у науковій літературі, так і в практичній діяльності. Проблема дефіциту державного бюджету в економіці - це не стільки проблема безпосереднього його впливу, скільки проблема негативного впливу державного боргу і витрат по його обслуговуванню. Бюджетний дефіцит проявляється у невчасному та (або) неповному фінансуванні бюджетної сфери економіки. Таким чином, уряд скорочує видатки, зменшуючи відкритий дефіцит бюджету.
Об’єктом роботи є дослідження боргових зобов’язань та дефіциту бюджету України.
Предметом роботи є комплексне дослідження відносин, що виникають при утворенні державного боргу та забезпеченні зменшення бюджетного дефіциту.
Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є комплексне теоретичне і практичне вивчення економічної природи і суті дефіциту бюджету та державного боргу та їх впливу на стабілізацію і розвиток економіки.
Відповідно до поставленої мети у роботі були поставлені і вирішувались такі завдання дослідження:
– визначення сутності, причин виникнення та меж бюджетного дефіциту;
– дослідження дефіциту бюджету та державного боргу, їх впливу на національну економіку;
– вивчення проблем бюджетного дефіциту та державного боргу в Україні та способи їх усунення.
Методи дослідження.
Під час вирішення поставлених завдань використовувалися загальнотеоретичні та
економіко-статистичні методи. Крім того, застосовувалися прийоми спостереження,
групування, класифікації та графічне зображення результатів.
1.
ПОНЯТТЯ, ПРИЧИНИ І ВИДИ ДЕФІЦИТУ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ТА ДЕРЖАВНОГО БОРГУ
У науковій літературі під дефіцитом бюджету розуміють такі об’єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва[5, с. 45].
Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат.
Як стверджує економічна наука, державний бюджет, необов’язково має бути збалансований щороку за доходами і видатками. В окремі роки з метою регулювання економічної активності держава може допускати дефіцит бюджету. Якщо йдеться про ринкову економіку, то дефіцит бюджету може бути корисним, коли при спаді виробництва держава втрачає більше, ніж одержує; він забезпечує збільшення попиту, в тому числі й купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємства - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття. Проте, в період піднесення економіки, держава не може дозволити собі дефіциту бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію.
За своєю природою державний дефіцит має конкретний інтервал дії, що визначається з одного боку законами зростання вартості, з іншого - законами інфляції, якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції - то пасивної.
Регулювання бюджету в тому й полягає, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва.
Бюджетний дефіцит виникає як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві.
Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів)[14, с. 17].
Саме на цій основі можна і виділити активні і пасивні форми дефіциту державного бюджету. Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Активний дефіцит характеризує комплекс заходів, спрямований на розвиток відтворювальних процесів у виробництві і розвиток економіки в цілому. Пасивний дефіцит бюджету виникає в умовах економічної кризи, розвитку інфляційних процесів, згортання виробництва, зменшення доходів бюджету, і, як результат, зростання його дефіциту.
Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реально спостережуваний, структурний і циклічний дефіцити бюджету.
Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам від податків за мінусом витрат на державні закупівлі і платежі.
Структурний дефіцит - це обчислення різниці між доходами і витратами за певної фіскальної політики і базового рівня безробіття. Під фіскальною політикою розуміють сукупність фінансових заходів країни щодо регулювання бюджетних доходів і витрат з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. Базовий рівень безробіття дорівнює 6%.
Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інші соціальні програми, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.
Дефіцит бюджету виникає на основі дії різних чинників. Загальновідомим чинником дефіциту бюджету є неможливість держави забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами. Причиною цього можуть бути спад виробництва, високий рівень собівартості виробництва товарів, потреби у новітньому обладнанні та реконструкції виробництва за рахунок впровадження нових технологій, не збалансування економіки, а в цілому - зниження ефективності господарювання.
Другим чинником бюджетного дефіциту є непомірне зростання видатків без урахувань фінансових можливостей. Причому витрати проводять не зважаючи на їх доцільність та ефективність.
Третім чинником дефіциту бюджету і найголовнішим є інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, не виважена податкова, інвестиційна та кредитна політика[12, с. 99].
Інфляцію спричиняє нераціональне використання грошей при зниженні рівня виробництва. Головними негативними наслідками інфляції є те, що вона зупиняє процес відтворення як у сфері виробництва, так і в грошовому обігу, призводить до повного розвалу фінансів держави, спричиняє тяжкі економічні і соціальні потрясіння. Характерною ознакою інфляції є різке зростання грошової маси, що потребує все більшої емісії грошової маси. Інфляційні процеси спричиняють різке підвищення бюджетного дефіциту.
Варто зазначити, що одним із головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози та проекти витрат складаються практично незалежно один від одного.
Часто процес бюджетного планування розробляється на нереальних прогнозах економічного розвитку при одночасному складанні планів видатків, на підставі яких вишукуються доходи на покриття запропонованих витрат. Якщо доходів не вистачає, то в межах встановленого рівня планується дефіцит, коригуються в бік зменшення витрат, вишукуються нові джерела частіше податкових надходжень. Тому, потрібно порівнювати підготовлені незалежно один від одного дві частини бюджету, скоригувавши суми запланованих видатків у відповідності до доходів.
Дефіцит державного бюджету виникає, тому що головні фактори, які визначають якість бюджету, мають негативний прояв: економіка нестабільна, економічна політика невизначена, розрахунки проекту бюджету недосконалі, суб’єктивний вплив визначається відповідальністю.
Визначальними чинниками, які впливають на дефіцит державного бюджету в країнах з перехідною економікою є:
) характер політики;
) рівень інфляції;
) рівень безробіття;
) курс національної валюти.
Ці чинники відображають особливості і причини можливого зростання державних витрат.
Прорахунки як в економічній так і фінансовій політиці призводить до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансів - розкрадання державного майна, розвитку тіньової економіки, що не можна назвати позитивним; це негативно впливає на бюджет. Неефективне використання державних фінансів порушує фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання доходів та їх вагомої частки - державного бюджету. Це й спричиняє постійний дефіцит бюджету.
Отже, досліджуючи характеристики бюджетного дефіциту, можна констатувати, що його причинами є:
загальний спад виробництва, зниження ефективності роботи окремих галузей виробництва;
невчасне проведення структурних змін в економіці;
жорстка податкова політика, яка не стимулює виробництво;
розвиток інфляційних процесів (інфляційні процеси закономірно призводять до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та різкого зростання дефіциту бюджету), кредитна та цінова політика;
незбалансованість доходів і видатків бюджету, зростання видатків при зменшенні доходів[18, с. 10].
Державний борг - об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї. Звичайно, щоб Україна відчула практичний вплив стимулюючого ефекту зовнішніх і внутрішніх запозичень, уряду необхідно проводити обґрунтовану й зважену боргову політику, яка має враховувати ймовірні макроекономічні наслідки, пов'язані з процесом управління державним боргом.
Погляди представників різних наукових шкіл щодо впливу державного боргу на економіку держави й добробут населення мають плюралістичний характер. Так, А. Сміт у своїй праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" наголошував, що зростання державного боргу може спричинити банкрутство держави як позичальника. Д. Рікардо вважав, що державний борг призводить до відпливу капіталу, а дефіцитне фінансування скорочує приватні заощадження. Досить категорично про державні запозичення висловлювалися такі відомі вчені, як Ж.-Б. Сей, Т. Мальтус, Р. Масгрейв, Е. Мід, Ф. Модільяні та інші.
Посідаючи односторонню позицію щодо державного кредиту, яка проявляється у повному його несприйнятті або необґрунтованому схваленні, не варто абсолютизувати ту чи іншу точку зору. На цьому етапі серед українських економістів і науковців переважають негативні погляди на залучення державою зовнішніх фінансових ресурсів. На нашу думку, слід детальніше зупинитися актуалізувати питання впливу державного боргу на економічне зростання держави[7, с. 5].
В економічній теорії ще в XIX столітті сформувався напрям економічної думки, що надавав великого значення позиковому фінансуванню у стимулюванні економічного розвитку. Це - вчення Дітцеля і Вагнера про "об'єктивно зумовлені принципи покриття", розвиток класичною школою поняття компенсаційного бюджету, обґрунтування кейнсіанським напрямом необхідності дефіцитного фінансування з метою стимулювання сукупного попиту.
Можливість значного нарощування державного боргу з метою стабілізації економіки визнається, зокрема, кейнсіанською школою. При цьому її представники зазначають, що наростання державного боргу не загрозливе, оскільки борг частково може погашатися після подолання кризових явиш. Так, вступ економіки в стадію піднесення супроводжується зростанням податкових надходжень, а державні витрати за проведення економічно обґрунтованої політики мають зменшуватися. Надлишок бюджету, що виникає на цій основі, має спрямовуватися на погашення боргів, які виникли під час кризи.
Один із методів стимулювання сукупного попиту під час економічних спадів кейнсіанці вбачають у випуску державних позик із метою фінансування виробничих інвестицій. Вони обґрунтовують це таким чином: кризовий стан економіки характеризується низьким рівнем інвестиційної активності під впливом несприятливого економічного оточення. Тому, як правило, виникає надлишок приватних заощаджень над приватними інвестиціями.
Таке перевищення приватних заощаджень дуже небажане, бо створює недостатність сукупних витрат стосовно внутрішнього виробництва, що через деякий час викликає падіння ВВП. Для запобігання таким процесам держава може абсорбувати заощадження, які використані приватними підприємствами, та витрачати їх на інвестиційні цілі.
Важливо також зазначити, що, допускаючи бюджетний дефіцит, держава стимулює внутрішнє виробництво через підтримання сукупного попиту. Адже дефіцит бюджету є елементом сукупного попиту, тому скорочення дефіциту або балансування бюджету веде до скорочення внутрішнього попиту. А таке скорочення макропопиту дуже небажане, оскільки має мультиплікативний ефект: спад виробництва веде до зменшення зайнятості й падіння попиту на товари виробничого призначення. Це знижує споживчі витрати домашніх господарств та інвестиційні витрати підприємств, що, в свою чергу, ще більше обмежує макропопит[10, с. 128].