Материал: Вопросы к экзамену (ОТВЕТЫ)

Правило третє – скеровує на шлях пошуку складного через просте, коли «з найпростіших і найдоступніших речей повинні виводитися... сокровенні істини».

· Правило четверте – передбачає повний перелік усіх можливих варіантів, фактів для аналізу й отримання повних знань про предмет; тобто це зна­чить, що до предметів пізнаннятреба підходити всебічно.

9. Розглянувши проблему людини філософії марксизму та філософії екзистенціалізму, поясніть в чому полягає відмінність цих підходів до розуміння сутності людини.

Вихідним моментом марксистської філософії є вчення про людину. Природне, соціальне і духовне в людині, згідно марксизму, утворюють єдність. Людей відрізняє від тварин спосіб існування. Людина – істота творча, вона перетворює природу, в той час як тварини тільки пристосовуються до природних умов, і саме на цій основі людина виділяє себе з природи. Крім того, людина – істота універсальна . Людина може поводити себе за мірками будь-якого виду, вона «усю природу перетворює на своє неорганічне тіло»: все може стати предметом і знаряддям її життєдіяльності. Вихідною, базисною формою існування і характеристикою людини виступає праця – процес, «в якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою». Відтворювати своє життя шляхом перетворення природи люди можуть тільки спільно, вступаючи у певні відносини один з одним. Специфічно людський спосіб життєзабезпечення – праця – вже за своїм походженням є колективною спільною діяльністю.

Екзистенціалізм став розглядати людину як переживаючу, страждаючу і трагічну істоту, що має свободу вибору і є відповідальною за свої вчинки. Згідно екзистенціалізму, щоб встояти в такому світі, потрібно, насамперед, розібратися у своєму внутрішньому світі, головна увага приділяється духовній стійкості людини перед лицем ворожого світу. , Вихідний принцип екзистенціалізму – розглядати людину не із зовні, не як об’єкт спостереження та вивчення, а із середини її духовного світу. Людина – особливе буття – єдине буття, що здатне запитувати про самого себе і про буття взагалі.

10. Охарактеризувавши закони діалектики, розкрити зміст основних принципів діалектики.

Діалектика – це наука про розвиток в його найширшому тлумаченні.Діалектика як система наукових знань носить універсальний характер, оскільки стосується природи, суспільного життя і людського мислення. Як наука вона спирається на систему взаємозв’язаних принципів, законів.

Закон – це внутрішній, необхідний, суттєвий, повторюваний зв’язок між предметами та в самих предметах і явищах.

Розрізняють три види законів: часткові (спеціальні), загальні та універсальні. Часткові закони відображають один із типів руху, поширюються на обмежене коло явищ дійсності. Наприклад, закон попиту і пропозиції, закон Архімеда, закон Лапласа тощо. Загальні закони характеризують кілька видів руху та форм існування матерії. Наприклад, закон збереження енергії, закон гравітації, закон відповідності виробничих відносин рівню розвитку продуктивних сил. Універсальні закони пронизують усі сфери об’єктивного світу – природу, суспільство, мислення. Такими є закони діалектики.

До основних законів діалектики відносять: 1) закон єдності і боротьби протилежностей; 2) закон взаємного переходу кількісних і якісних змін; 3) закон заперечення заперечення. Виділяють й неосновні закони діалектики, які розкривають різні сторони та особливості процесу розвитку. В сучасній філософії їх прийнято називати співвідносними (парними) категоріями: явище і сутність, причина і наслідок, можливість і дійсність, форма і зміст та інші.

Принципи – це найбільш загальні, обґрунтовані теоретичні положення, які лежать в основі науки. 

До основних принципів діалектики відносять: 1) принцип розвитку; 2) принцип єдності історичного і логічного; 3) принцип всезагального зв’язку і взаємозалежності предметів та явищ; 4) принцип системності; 5) принцип сходження від абстрактного до конкретного. Коротко охарактеризуємо їх.

Принцип розвитку випливає з визнання руху основним атрибутом (невід’ємною властивістю) матерії і полягає в тому, що зміни відбуваються не хаотично, а детерміновані (визначені, характеризуються) певною причиною, спрямованістю і послідовністю. Розвиток не тотожний рухові і змінам. Як відмічав В.І. Ленін, розвиток – це власний рух речей, їх власне життя. Тобто, розвиток – це рух від простого до складного, від нижчого до вищого. Він носить системний характер, передбачає незворотні перетворення. Тому категорія «розвиток» вбирає всі форми руху: прогресивний, регресивний і рух по колу. Діалектика вчить про неперервність розвитку, наступність його етапів.

Принцип єдності історичного й логічного стверджує можливість адекватного відображення реального розгортання подій, процесів і явищ у мисленні людини через систему понять і категорій.

Принцип всезагального зв’язку розкриває умови реалізації принципу розвитку. Він відображає фундаментальну властивість об’єктивного світу – всезагальний зв’язок і взаємодію предметів і явищ.

Принцип системності є важливим принципом діалектики. Він вказує на те, що діалектика не є механічним набором положень, прикладів і схем, а постає як логічна, послідовна, несуперечлива, відкрита система, цілісне вчення, яке має складну внутрішню структуру.

Принцип сходження від абстрактного до конкретного визначає напрям пізнавального процесу. Згідно з цим положенням реальний процес пізнання має бути направлений від абстрактного, побутового, життєвого, випадкового до конкретного, поданого у формі загального і теоретичного.