Іншими словами, ми сприймаємо і використовуємо навколишнє середовище залежно від наших генів. Разом з тим, гени не діють незалежно від досвіду, і це є головним для педагогів, які повинні відчувати себе реалізаторами генетичного потенціалу дитини, а не простими писарями на міфічному «чистому аркуші паперу». Важливим для педагога є, перш за все, пошук так званої зони активної взаємодії геному та навколишнього середовища кожної дитини. Саме в цій зоні кожна особистість виділяє своє власне середовище відповідно своїм спадковим задаткам, які опосередковують зв'язок між навколишнім середовищем і такими аспектами людини як темперамент, інтелект, мотивація та впевненість у собі.
6. Для кожної людини навколишнє середовище є унікальним. Дослідження свідчать, що навіть генетично ідентичні близнята, які виховані в одній родині і навчаються в одному класі одним і тим же вчителем, сприймають це спільне навчальне середовище по-різному, формуючи своє власне, особливо важливе для себе враження від нього. Ця закономірність підказує, що основна увага у вихованні та навчанні повинна бути спрямована не безпосередньо на виниклу проблему, а на окрему дитину і на те, як найкраще вирішити проблему саме цієї дитини.
7. Однакова для всіх доступність можливостей вимагає різноманітності можливостей. Усі люди спадково різні, і відмінності між ними не зникнуть, навіть якщо їх виховувати та навчати за абсолютно однакових умов. Ця закономірність обґрунтовує необхідність надання в освіті максимально широкого вибору можливостей, щоб природні задатки кожної дитини були повністю реалізовані.
На практиці. У другій частині книги здійснена спроба показати, як ці вагомі ідеї можна здійснити на практиці. Тут автори також пропонують своє бачення школи, яка враховує закономірності генетики.
Усі виявлені генетичні закономірності поведінки людини свідчать про те, що шкільна освіта повинна бути персоналізованою. Саме персоналізація навчання дасть можливість розвивати здатність мислити, знання та навички у придатному для кожної дитини темпі та за відповідним кожній дитині напрямком. Нині найбільш доступним засобом для цього вважаються комп'ютери. Проте використання інформаційної технології для персоналізації навчання поки-що залишається частково спірним, бо його переваги ще не доведені експериментально через проблеми опанування практичного потенціалу комп'ютера у цьому напрямку. Крім того, декому не подобається, що учні використовують комп'ютери надто регулярно. Вони вважають ці засоби вимушеним злом, допустимим лише для використання у наукових дослідженнях. Цим добродіям класні кімнати, обладнані персональними комп'ютерами, уявляються похмурими, позбавленими життя місцями з рядами живих автоматів, які тихо дивляться на екрани.
Однак, у цій справі необхідно керуватися не емоціями та упередженнями, а фактичними даними. Хоча поки-що відсутні однозначні висновки наукових досліджень проблеми використання комп'ютерів у персоналізації шкільної освіти, цей напрямок набуває поступового поширення. З'являється все більше повідомлень від окремих вчителів, шкіл і навіть цілих шкільних округів про поліпшення у своїх учнів здатності мислити, знань та навичок, а також рівня задоволення від процесу навчання за допомогою комп'ютера. Розвиток цього напрямку гальмується відсутністю дійового програмного забезпечення, для розробки якого і необхідно нині спрямувати зусилля. Уміле використання комп'ютерних технологій для персоналізації шкільної освіти звільнить вчителів та їх асистентів для більш ефективної підтримки окремих учнів, які мають особливі освітні потреби. Такий підхід, ймовірно, буде найбільш успішним для об'єктивно оцінюваних предметів, таких як математика. Він зовсім не передбачає, що уроки з усіх навчальних предметів повинні проводитися з використанням комп'ютерів. Звичайно, персоналізоване навчання може здійснюватися не лише на основі комп'ютерів, а й персонально вчителями, але у цьому напрямку потрібно ще шукати різні підходи, досліджувати їх і ретельно перевіряти в реальних умовах, перш ніж рекомендувати до практики.
На освітні досягнення також впливає тип свідомості. Відомий фахівець із психології розвитку професорка Єльського університету К. Двек, на підставі власних численних експериментів, вирізнила два типи свідомості людини - фіксовану та гнучку (Dweck, 2007). Люди з фіксованою свідомістю вважають, що інтелект і талант вроджені і не можуть бути змінені. Це призводить до переконань, що здібним людям не потрібно старатися, а нездібним не варто старатися, бо це нічого не змінить. Численні учні мають фіксовану свідомість, переважно набуту під впливом своїх батьків та вчителів. Діти з гнучкою свідомістю не сприймають перешкоди як невдачі. Ба більше, їм подобаються перешкоди, бо вони мають задоволення від їх подолання. Діти з фіксованою свідомістю вважають себе розумними тоді, коли вони без зусиль виконують завдання, чого інші не можуть робити, а діти з гнучкою свідомістю - тоді, коли дуже сильно стараються і досягають того, чого раніше не могли зробити.
Якщо дитина швидко та відмінно виконує завдання, вона нічому не навчається, бо завдання занадто легке для неї і не потребує зусиль. Але у світі досягти чогось можна лише через зусилля, тому вчителі та батьки повинні хвалити дітей за зусилля, зосередженість, наполегливість і всі інші якості, які спонукатимуть досягати того, чого вони не вміли робити раніше. У заключному розділі практичної частини своєї книги К. Асбурі та Р. Пломін подають низку ідей-побажань, спрямованих на те, як закономірності генетики можна використати в навчанні та вихованні (А8Ьшу & Ріошіи, 2014, р. 161-177). Вони запевняють, що, якщо ці ідеї будуть перевірені та визнані ефективними, то наші школи стануть найкращими місцями для дітей, які навчаються в них, для вчителів, які працюють у них, і для суспільства, яке утримує їх. Ось ці спрямовуючі ідеї.
1. Мінімізуйте базовий навчальний план і тестування основних умінь. Ми всі різні, тому набір обов'язкових предметів повинен бути зведений до мінімуму, бо єдиний обсяг не придатний для всіх. Національний навчальний план повинен охоплювати лише основні знання, уміння та навички, необхідні для успішного життя в суспільстві:читання, письмо,
арифметика та інформаційно-комунікаційні технології. Численні дослідження вчених педагогів у всьому світі свідчать про те, що діти навчаються різними способами та з різної швидкістю. Внаслідок цього рекомендується розробити серію рівнів базових знань та умінь, які зможуть засвоїти усі діти, щоб успішно виконати завершальний тесту на свідоцтво про закінчення школи. Наявність другорічників не повинна бути проблемою для школи Діти, які потребують найбільшої допомоги, повинні отримати її, і таку допомогу слід ретельно пристосовувати до їхніх індивідуальних потреб.
2. Збільшіть вибір. Позитивна взаємодія генотипу та навколишнього середовища залежить від наявності вибору, тому необхідно всім учням, особливо початкової школи, надавати доступ до широкого індивідуального вибору можливостей в межах обов'язкових базових знань та умінь, а досвідченим вчителям давати більше свободи в їхній професійній діяльності. З генетичних міркувань буде корисним надавати учням, по мірі їх дорослішання, можливість коригувати свою освіту відповідно до власних уподобань та здібностей. Навчальний план не є догмою, тому вчителі, за потреби, можуть витрачати додатковий час на вивчення певних тем, не турбуючись про відставання.
3. Забудьте про ярлики. Оскільки популяція здорових дітей за будь-якою ознакою описуються кривою нормального розподілу, то серед них немає анормальних дітей. Якщо частині з цих дітей потрібна додаткова допомога, необхідно її просто надати їм. Часто проблемою навчання є не порушення її якості, а кількісні показники, тобто навішування на учнів ярликів. Освіта за своєю суттю ієрархічна, тобто нові знання та уміння засвоюються на вже існуючих. Цей процес має здійснюватися в такому темпі, який є зручним для конкретної дитини. За умови персоналізованого навчання навішування на дітей ярликів на зразок «здібний» чи «відстаючий» абсолютно недоречне. Тут кожна дитина має задовольняти свої власні потреби, своїм власним темпом, досягати успіхів порівняно із самим собою вчорашнім, а не з кимось іншим у класі. Всім дітям повинні бути запропоновані відповідні можливості, і в ідеальному сценарії кожна дитина буде мати обдарованість, здібність або уподобання, які варто розвивати. Час, витрачений на кількісне тестування, навішування ярликів та підрахунок «обдарованих і талановитих» дітей, є даремно втраченим часом, який можна було б використати на реалізацію потенціалу кожної дитини в класі.
4. Учіть дитину так, як і клас. Генетичну сталість, як і мінливість під впливом навколишнього середовища, можна контролювати у процесі навчання. Для здійснення такого контролю кожен учень повинен мати індивідуальний навчальний план, який щороку слід переглядати та корегувати. Цю роботу здійснює спеціально підготовлений педагог-куратор класу на підставі спостережень, супроводу та загального нагляду за дитиною протягом усього її навчання у школі. Він повинен бути добре обізнаним із уподобаннями, можливостями та потребами учнів. Наявність такого постійного «адвоката» кожної дитини буде запорукою продуктивного персоналізованого навчання. Особливо важливо це буде у середній школі, де багато вчителів, кожен із яких не спроможний достатньо добре знати окремих учнів. Педагог-куратор також повинен бути готовим давати поради вчителям класу стосовно найкращого способу роботи з окремими дітьми в різних ситуаціях та засобів отримання при цьому найкращого результату.
5. Навчіть дітей досягати успіху. Високий показник інтелекту і впевненість у собі мають значний позитивний вплив на результативність освіти та успішність у подальшому житті. Ці ознаки визначаються спадково, але можуть бути покращені під дією відповідних умов навколишнього середовища. Для здійснення цього ефективними будуть позапланові щотижневі заняття для всіх учнів з майстерності мислення.
6. Сприяйте рівним можливостям з раннього віку як основі соціальної мобільності в майбутньому. Найбільш чутливими до впливу спільного навколишнього середовища є діти дошкіль - ного віку, тому надзвичайно продуктивним буде якісне дошкільне виховання для всіх дітей, незалежно від їхнього соціального походження, спадкових задатків чи рівня розвитку. Для малозабезпечених родин та родин із середнім достатком воно повинно бути безкоштовним, що буде соціально та економічно вигідним у майбутньому. У такому дошкільному вихованні увага зосереджується на розвитку гнучкої свідомості, інтелекту, соціальних навичок, уміння мислити і впевненості в собі.
7. Урівняйте доступ до позашкільних можливостей. Оскільки позитивна взаємодія генотипу та навколишнього середовища залежить від наявності вибору, то можливості вибирати повинні бути рівні для всіх дітей і щодо позашкільних навчальних та виховних заходів. Це стосується дітей зі схильністю, наприклад, до музики, дослідництва, малювання, плавання тощо. У цій справі додаткової підтримки потребують діти із малозабезпечених родин, які позбавлені можливості користуватися цими послугами матеріально чи з інших причин.
8. Створіть двоетапну програму фізичного виховання. У початковій школі досвід дітей формується під впливом спільного навколишнього середовища, а пізніше починає виявлятися дія генів. Внаслідок цього дітям після 8-ми років доцільно давати можливість самим вибирати для себе форму подальших фізичних тренувань. Для цього їх необхідно підготовити у початковій школі, де вони щотижня поряд із обов'язковими уроками фізичної підготовки матимуть додаткове заняття, на якому із широкого переліку оберуть найбільш привабливий для себе вид фізичних тренувань і розвинуть відповідні уміння, перш ніж перейдуть до середньої школи. Після закінчення першого року середньої школи навчальний план фізичного виховання повинен бути скорегований відповідно до повторного вибору учнів, знову ж таки із широкого переліку пропозицій.
9. Урізноманітніть вибір майбутніх життєвих шляхів. Реалізація генетичного потенціалу нації потребує різноманітних можливостей після закінчення середньої освіти. Для цього необхідно збільшити вибір та доступність професійної підготовки на виробництві та в коледжі. При цьому випускники шкіл повинні мати такий рівень базової освіти, щоб бути привабливими для роботодавців. Дитині, яка хоче стати меблярем, механіком, поліцейським, помічником лікаря чи адміністратором, слід надати якомога більше можливостей для навчання, яке буде корисним для неї та для суспільства, як і дитині, яка хоче і спроможна вступити до університету для того, щоб стати вчителем, адвокатом, лікарем, інженером або вченим.
10. Навчайте майбутніх учителів генетики та прийомам її використання у педагогічній діяльності. Персоналізація освіти є найкращим способом реалізувати потенціал кожної дитини, яка природно унікальна. Для успішного функціонування цієї системи освіти необхідно в план підготовки вчителів включити обов'язковий курс педагогічної генетики. Це зауваження зовсім не означає, що педагогічна генетика не варта для вивчення усіма майбутніми вчителями. Навпаки. Адже кожний учитель, незалежно від того, в якій школі він працює та який предмет викладає, повинен бути обізнаний із генетичними законо - мірностями здібностей та можливостей дітей, яких він навчає, з наголосом на значенні індивідуальних відмінностей для педагогічної практики. Генетичні знання підвищать здатність учителів практично мислити і продуктивно вдосконалювати власну професійну діяльність
11. Масштабність - це чудово. Взаємодія генотипу з навколишнім середовищем та вплив індивідуального навколишнього середовища залежить від вибору, який може бути здійсненим завдяки широкій можливості для кожної дитини. Для цього наші школи необхідно зробити більшими, а зв'язки між різними рівнями га напрямками навчання тіснішими. Школи повинні бути великими, щоб бути здатними запропонувати широкий вибір освітніх напрямків, а отже і привабливими для дітей та батьків. Кожна така школа буде поза конкуренцією. Кожна дитина в такій школі буде забезпечена індивідуальною освітою від азбуки до закінчення курсу навчання, внаслідок чого вона виявить і реалізує свій особистий природний потенціал.