Полтавський національний педагогічний університет
імені В. Г. Короленка
Внесок психогенетики в освіту
Помогайбо Валентин Михайлович, кандидат біологічних наук,
професор-консультант кафедри спеціальної освіти і соціальної роботи
Анотація
Здійснено огляд книги британських психогенетиків К. Асбурі та Р. Пломіна «Г означає гени: вплив генетики на освіту та досягнення», яка призначена сприяти успіхам у вихованні та навчанні всіх дітей, незалежно від їх здібностей, розвитку, соціального стану, на користь самим дітям, їхнім родинам і суспільству в цілому. У ній представлені результати найновіших численних досліджень із генетики поведінки, які здійснені у різних країнах світу і переконують, що роль генетичних чинників у навчанні та життєвих успіхах людини не абсолютна і що вплив навколишнього середовища має не менше значення, ніж гени. На цій тезі базується ідея персоналізованого навчання та виховання дітей. На основі аналізу результатів досліджень автори книги стверджують, що шкільна освіта повинна бути персоналізованою. Саме персоналізація навчання дасть можливість розвивати здатність мислити, набувати знань та навичок у прийнятному для кожної дитини темпі та напрямку.
Персоналізоване навчання має базуватися на таких засадах: мінімізація базового навчального плану і тестування основних знань, умінь та навичок; максимальне розширення вибору можливостей для учнів у межах обов'язкових базових знань та умінь; заборона вживання ярликів щодо здібностей учнів; індивідуальне навчання кожного учня; навчання дітей досяганню успіху; сприяння рівним можливостям дитини з раннього віку; доступність позашкільних закладів навчання та виховання для всіх дітей; двоетапна програма фізичного виховання; широкий вибір майбутніх життєвих шляхів; навчання майбутніх учителів генетики та прийомам її використання у педагогічній діяльності; масштабність школи за напрямками і рівнями навчання та виховання. Насамкінець автори книги пропонують своє бачення того, як може виглядати школа, діяльність якої базуватиметься на закономірностях генетики поведінки. Зміст книги К. Асбурі та Р. Пломіна «Г означає гени: вплив генетики на освіту та досягнення» надзвичайно актуальний для справи реформування української освіти, підвищення професійної компетентності вчителів та для удосконалення навчання студентів педагогічних університетів України. Її варто видати українською мовою.
Таке видання стане цікавим і корисним посібником для політиків, педагогів та батьків своїми конструктивними рекомендаціями стосовно однієї з найважливіших проблем освіти - як підготовити кожну і всяку дитину до успішного життя у сучасному постійно мінливому світі.
Ключові слова: психогенетика, генетика поведінки, шкільна освіта, генотип, навколишнє середовище, персоналізоване навчання, рівні можливості.
Вступ
Постановка проблеми. У розвитку, вихованні та навчанні дітей визначальну роль відіграють закономірності спадковості, тому між генетиками та педагогами вкрай необхідний конструктивний діалог. Саме такий діалог здійснюють британські психогенетики Кетрін Асбурі та Роберт Пломін своєю книгою «Г означає гени: вплив генетики на освіту та досягнення» (Asbury & Plomin, 2014). Вони переконані, що їхні зусилля сприятимуть успіхам у вихованні всяких дітей, чим принесуть користь самим дітям, їхнім родинам і суспільству в цілому.
Така складна наука, як психогенетика, або генетика поведінки (Encyclopedia Britannica, 2020), у книзі подається доступною мовою, цікаво, часом із доречним гумором. У ній представлено результати найновіших досліджень із генетики поведінки, які здійснені у різних країнах світу і переконують, що роль генетичних чинників у навчанні та життєвих успіхах людини не абсолютна і що вплив навколишнього середовища має не менше значення, ніж гени. На цій тезі базується ідея персоналізованого навчання та виховання дітей. Автори книги пропонують своє бачення того, як може виглядати школа найближчого майбутнього, діяльність якої базуватиметься на закономірностях генетики поведінки.
Мета статті полягає в теоретичному аналізі сучасного внеску психогенетики в освіту та в ознайомленні українських політиків, педагогів та батьків з генетичними аспектами навчання та виховання дітей дошкільного та шкільного віку, які можуть сприяти підвищенню якості обов'язкової шкільної освіти.
Виклад основного матеріалу дослідження
Посібник К. Асбурі та Р. Пломіна «Г означає гени: вплив генетики на освіту та досягнення» входить у міжнародну серію видань під назвою «Розуміння дитячих світів» (Asbury & Plomin, 2014, р. іі). Ця серія нині нараховує 19 посібників, серед яких - «Читання та правопис дітей: після перших кроків» (Nunes & Bryant, 2009), «Діти виконують математику» (Nunes & Bryant, 1996), «Як діти думають і навчаються» (Wood, 1998), «Навчання малолітніх дітей» (Tizard & Hughes, 2002), «Як діти розвивають суспільну свідомість» (Carpendale & Lewis, 2006), «Однолітки та розвиток дітей» (Howe, 2010), «Залякування у школі» (Olweus, 1993) тощо. Проблеми впливу чинників спадковості та навколишнього середовища у посібнику «Г означає гени: вплив генетики на освіту та досягнення» розглядаються з двох позицій - в теорії та на практиці.
У теорії. В теоретичній частині книги аналізуються результати експериментальних досліджень із психогенетики та пропонуються висновки стосовно навчання та виховання дітей.
У наш час практично в усіх сферах людської діяльності - медицині та охороні здоров'я, сільському господарстві, енергетиці та екології, юриспруденції та соціології - успішно використовуються результати генетичних досліджень. Проте, у цьому переліку відсутня освіта, у першу чергу, шкільна, що є абсолютно нераціонально. Адже лише на підставі закономірностей генетики освіта здатна допомогти кожній і всякій дитині реалізувати свій природний навчальний потенціал. Це зробить школи кращими, дітей успішнішими, а з часом і суспільство більш діяльним і заможним. педагогічний генетичний персоналізований навчання
Мета обов'язкової шкільної освіти полягає в тому, щоб практично кожен член суспільства вмів читати, писати, обчислювати та використовувати комп'ютер, незалежно від рівня свого інтелекту. На жаль, навіть ця елементарна мета не завжди досягається, бо вся наша система освіти ґрунтується на переконанні, що всі діти народжуються однаковими «чистими аркушами паперу», на яких родини, школи та суспільство повинні зробити відповідні записи. Але генетика поведінки переконливо свідчить, що це хибне уявлення. Адже кожна дитина народжується зі своїм набором виразних ознак темпераменту, схильностей, уподобань та потреб, і про це скажуть будь-які батьки, які мають понад одну дитину. Це означає, що ми неправильно ставимося до дітей, які не можуть засвоїти набір базових умінь звичайним шляхом. Дитині, яка не здатна навчатися звичайним способом, майже завжди можна знайти потрібний педагогічний прийом.
Звичайно, певна частина дітей має спадкову здатність та смак до традиційної форми навчання. Ці обидві якості зазнають впливу генів, але не визначаються ними. Такі діти мають успіх в існуючій шкільній системі і тому є найлегшими для вчителів. Їх, як правило, відбирають елітні школи, а потім успіхи цих дітей вважають результатом своєї уявної найдосконалішої освіти. Сучасна ідеологія «чистих аркушів паперу» вважає, що якщо ми працюватимемо більше, то всіх дітей зможемо зробити однаковими згідно нашого зразка. Як наслідок, така тенденція змушує так званих неакадемічних дітей ставати сірими посередностями, незалежно від їхніх власних природних здібностей, інтересів, надій та мрій. При цьому не усвідомлюється, що розмаїття унікальностей є чудовим і вельми корисним явищем для суспільства, і наша нинішня система освіти занадто часто намагається придушити цю унікальність і продукувати молодих людей, подібних до всіх інших. Навіть елементарні положення генетики свідчать, що школи будуть краще слугувати своїм учням і суспільству, розвиваючи їхні унікальні таланти та інтереси шляхом пошуку відповідних методів навчання, які дозволять Мирославу бути Мирославом, а Катерині Катериною і допоможуть обом стати повноцінними громадянами світу, який вони оберуть для життя. Підказати нам, як створити такі школи, зможе один із ключових процесів, який досліджується генетикою поведінки - явище взаємодії між генотипом людини та її навколишнім середовищем. Існує три основні види такої взаємодії - активна, реактивна та пасивна. За активної взаємодії генотипу з навколишнім середовищем діти самі активно шукають можливості та набувають досвід внаслідок своїх генетичних схильностей. Вони природно зближуються з потрібними їм людьми і займаються діяльністю, яка їх задовольняє. У випадку реактивної взаємодії генотипу та навколишнього середовища діти лише виявляють деякі ознаки своєї схильності. Учитель повинен бути чутливим, щоб вчасно помітити ці ознаки та сприяти таким дітям у розвитку їхніх здібностей. Пасивну взаємодію генотипу та навколишнього середовища можна пояснити ситуацією, за якої, наприклад, неуспішні батьки з низькими прагненнями надають своїм дітям не тільки свої гени, а й середовище, яке не стимулює до навчання. Для успішної шкільної освіти недостатньо кваліфікованого навчання та відповідно обладнаної класної кімнати. Необхідне також знання вчителями генетичних закономірностей успадкування цих різних форм поведінки на основі взаємодії генотипу та навколишнього середовища, для чого генетична освіта повинна стати провідним напрямком всієї підготовки вчителів.
Навколишнє середовище буває спільним та індивідуальним. Спільне навколишнє середовище може включати певне спільне житло та його околиці, школу, особливості харчування, доступ до телебачення або Інтернету, наявність кишенькових грошей, стосунки між батьками, освіту батьків, доходи родини, наявність музичного інструменту, книг та кімнатних тварин у житлі. Елементи спільного навколишнього середовища доступні для всіх дітей родини, регіону проживання, соціального статусу тощо. Але не всі елементи навіть спільного навколишнього середовища однаковою мірою сприймаються різними людьми, навіть ідентичними близнятами. Крім того, людина самостійно вибирає те чи інше середовище на основі своїх схильностей та уподобань Таке розмаїття сприйняття і складає індивідуальне навколишнє середовище кожної окремої людини, завдяки якому формується її власний індивідуальний досвід. Усі висновки та рекомендації, подані авторами цього посібника, мають високу наукову обґрунтованість, бо є результатом унікального масштабного дослідження, яке здійснюється у Великобританії за проектом «Дослідження раннього розвитку близнят» (Twins' Early Development Study, TEDS), започаткованим у 1994 р. відомим психогенетиком Робертом Пломіном (Haworth et al., 2013). Цим дослідженням охоплено понад 10000 пар близнят, які народилися в період 1994-96 рр. і обстежуються до цього часу. Його основною метою є вивчення різних аспектів психологічного розвитку дітей, у тому числі здатності до навчання та впливу на неї генетичних та середовищних чинників. Якраз близнята є найбільш зручним матеріалом для досліджень у галузі поведінкової генетики. На основі відмінностей між ідентичними та неідентичними близнятами можна немовби роз'єднати і досліджувати окремо вплив спадковості та навколишнього середовища, що якраз і важливо для успішного здійснення освітнього процесу.
Дані сучасної молекулярної генетики свідчать, що більшість властивостей людини визначається комбінаціями численних генів, і що кожний із причетних генів має незначний ефект, що робить їх пошук надзвичайно складним. Незважаючи на цю несподівану проблему, нині спостерігається значний прогрес у визначенні генів, які впливають на здатність до навчання та шкільну успішність, а також з'являються нові технології, які значно сприятимуть цьому прогресу.
Далі в цій частині книги йдуть розділи, які будуть значно цікавішими для освітян, особливо для вчителів початкової школи, бо в них розглядається вплив чинників спадковості та навколишнього середовища на оволодіння навичками читання, письма, рахунку, на ознайомлення з основними законами природи та світом техніки, на фізичне виховання дітей. Тут аналізуються також теоретичні аспекти таких характеристик як інтелект, мотивація, впевненість у собі, особливі освітні потреби, персоналізація навчання, позитивна психологія освіти, залежність якості освіти від соціального стану. Завершується теоретична частина книги розділом під назвою «Генетика і навчання: вагомі ідеї», де на підставі теоретичного аналізу результатів розглянутих вище досліджень подається 7 ключових ідей, або принципів організації максимально продуктивної системи шкільної освіти (Л8Ьиту & Ріошіп, 2014, р. 141-146). Ось їх короткий огляд.
1. Успішність та здібності мінливі, частково з генетичних причин. їх наявність у генеральній сукупності описується дзвоноподібною кривою нормального розподілу, як і наявність усіх складних кількісних ознак. Якщо ми будемо підвищувати середній показник, наприклад успішності школярів з математики, то нормальний розподіл залишиться і в системі координат лише переміститься вправо. Це свідчить про те, що відмінності між людьми ніколи не зменшаться. Залежно від того, де ми знаходимося на кривій розподілу, наший геном має різний вплив на наші властивості - від помірного до сильного. Безглуздо домагатися, щоб всі діти досягли однакових і, тим паче високих, результатів у всьому.
2. Анормальне є нормальним. Не існує певного гена схильності до того, чи іншого виду діяльності, до опанування того, чи іншого навчального предмета. Усі люди мають однакову кількість абсолютно однакових генів. Відрізняються вони між собою лише завдяки тому, що їхні окремі гени можуть мати зміни хімічної будови своєї ДНК, які різною мірою визначають функції цих генів. На поведінку людини впливають численні гени та складові набутого досвіду, кожен з яких окремо має незначний ефект. Звичайно, така природна, нормальна різноманітність вимагає пошуку різних шляхів для виявлення та розвитку власного природного потенціалу кожної дитини.
3. Сталість генетична, а мінливість середовищна. Реальний рівень успішності завжди буде суттєво менший прогнозованого, бо на особу діє також навколишнє середовище та опосередковано її інші гени, спричинюючи зміни. Необхідно постійно приділяти увагу критичним коливанням успішності чи поведінки школярів та виявляти причини цих коливань, усувати негативні, а позитивні підсилювати.
4. Гени спрямовують, а умови навколишнього середовища здійснюють. Дані численних генетичних досліджень поведінки свідчать про те, що одні й ті ж гени беруть участь у широкому діапазоні пізнавальних здібностей та досягнень. Реалізацію цих здібностей та досягнень забезпечують умови навколишнього середовища, що є надзвичайно важливим для шкільної педагогіки. При цьому, для кожного навчального предмета існує свій позитивний набір умов. Таким чином, не існує єдиного, універсального способу навчання та виховання дітей. Різні шкільні предмети, не кажучи вже про різних дітей, вимагають різних методів. Це повинні враховувати батьки, вчителі та всі причетні до навчання та виховання дітей.
5. Навколишнє середовище зазнає впливу генів. Відоме в генетиці явище взаємодії між генотипом та навколишнім середовищем свідчить, що наш досвід залежить від наших генів.