КУРСОВА РОБОТА
Виготовлення керамічних виробів
ЗМІСТ
Вступ
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КЕРАМІКИ В УКРАЇНІ
.1. Розвиток гончарства в Україні
РОЗДІЛ II. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ КЕРАМІЧНИХ ВИРОБІВ
.1 Ручне формування
.2 Гончарний круг
.3 Формування виробів шлікерною масою
.4 Формування виробу технікою “виминання” в гіпсовій формі
.5 Сушіння і випал виробу
РОЗДІЛ ІІІ. ТЕХНІКИ ТА ВИДИ ДЕКОРУВАННЯ КЕРАМІЧНИХ ВИРОБІВ
.1 Основні види технік та декорування
.2 Технологічні підвиди кераміки
.3 Типологія керамічних виробів
РОЗДІЛ ІV. КЕРАМІЧНІ ВИРОБИ В ІНТЕР’ЄРІ
.1 Керамічні вироби в сучасному інтер’єрі
Висновки
Список використаних джерел
Додатки
керамічний формування декорування
ВСТУП
Глина - цей унікальний матеріал знають всі народи. В історії людства не було жодної цивілізації, що не залишила б по собі керамічних пам’яток. Багатьом давнім культурам учені дали назви за формами керамічного посуду і типами орнаментів в ньому.
Керамічна справа виховує зосередженість, працелюбність і терпіння. Вона робить руки вмілішими й слухнянішими, очі - спостережливішими, уяву - розвинутішою. Вона одночасно формує навички скульптора (добре володіти матеріалом, мислити пластичною мовою), графіка (вдало обирати малюнок декору, його масштаб і розміщення), живописця (правильно визначати колірне вирішення твору, малювати). Отже, ти стаєш причетним до мистецтва, прилучаєшся до його таїни. І чи не найголовніше - вона дарує відчуття радості від можливості самовираження, плекає художній смак, прищеплює віру у свої здібності й насолоду від творення краси. В глині людина відкрила для себе процес творчості. Не метал, не золото чи срібло, і навіть не дерево, а саме глина зробила людину мистцем, що виявляла себе у перших творах скульптури, малярства й декоративного мистецтва. Глина була поблизу людських поселень, її легко було набрати й принести,легко обробити й надати їй будь-якої форми. В руках людини глиняна грудка перевтілювалась у посудину, в скульптурку родового божка-заступника, у свищик-відляк. І перші зразки орнаменту - примітивні дірочки, рисочки, хвильки - з'явилися саме на глиняних творіннях. У складному ланцюзі взаємин з глиною гончар є одночасне і робітником (добуває глину й готує її до роботи), і скульптором (ліпить і формує вироби), і технологом (готує фарби), і художником (розмальовує), і пічником (викладає горно), і теплотехніком (випалює вироби). У цій прадавній професії сплелися воєдино мистецтво і ремесло, натхненна праця мистця і виснажлива праця робітника. Звідси - два крила кераміки: краса і міць, що дарують їй вічність.Розвиток народної кераміки був тісно зв'язаний з суспільно-економічними умовами життя населення. Виготовлення керамічних виробів зосереджувалось в районах, багатих на поклади високоякісних гончарських глин. Розвинувшись в процесі примітивного виробництва побутових речей, народна кераміка в умовах натурального господарства у своїх кращих зразках відобразила важливі сторони життя, культури і побуту народу, його творчі здібності та естетичні уподобання.
Характерно, що у формах і орнаменті народної кераміки поєднувались форми і орнамент суміжних галузей мистецтва - художнього скла, дерева, металу тощо. Кожному художньому виробу народні майстри надавали таких форм, які відбивали народне розуміння доцільності і краси, в яких проявились національні традиції, що склались і існували протягом століть.
Справжнім творцем мистецтва завжди був народ.Основоположником всякого мистецтва,за висловом О. М. Горького,були «гончарі,ковалі,ткачі, каменярі,теслярі,зброярі,малярі,кравці,взагалі ремісники,люди,чиї художньо виконані речі радують наші очі і прикрашають музеї».
Українська народна кераміка розвивалася в
тісному взаємозв'язку з керамікою інших слов'янських народів. У кращих її
формах і орнаментах знайшла відображення боротьба народу за своє соціальне і національне
визволення. Українська народна кераміка є цінною культурною спадщиною, яку
треба вивчити і кращі прогресивні елементи і традиції якої повинні бути
використані в радянському декоративно-прикладному мистецтві.Розглядати та
оцінювати традиції необхідно з точки зору того,інтересам якого класу вони
служили,бо в класовому суспільстві національні традиції мають класовий
характер.
РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ КЕРАМІКИ В УКРАЇНІ
.1. Розвиток гончарства в Україні
Виготовлення глиняного посуду виникло з обмазування плетених або дерев'яних посудин глиною,щоб зробити їх вогнетривкими.При цьому скоро знайшли, що формована глина служить для цієї мети і без внутрішньої посудини.
Найбільш ранні вироби були крихкими,боялися вологи,і в глиняних посудинах можна було зберігати лише сухі продукти.Але, розгрібаючи золу згаслого багаття,людина не раз помічала,що глинистий грунт в тому місці,де горіло багаття,стає твердою як камінь.Ці спостереження,мабуть,і навели людини на думку обпалювати для міцності глиняні вироби.Речі з обпаленої глини прийнято називати керамікою.
Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилось гончарство ще в добу Неоліту. Народи почали формувати з глини предмети потрібні для вжитку, посуду (що дало змогу готувати варену їжу). Обробка глини почалася в неоліті, про що свідчать фрагменти виробів, що зустрічаються на стоянках, поселеннях, городищах та могильниках того часу.
(VІ- IV тис. до н.е.). Невеликі,круглі,схожі на горщики посудини ліпили в руках,випалювали на полум’ї багаття. Ці предмети мали спочатку гостре дно, їх ставили в пісок,а згодом під кінець неоліту,вони отримають плоске дно та добре виведені вінця.
Культура лінійно-стрічкової кераміки (V тис. до н.е.), племена цієї культури мали глиняний посуд кулястої форми з тонкими стінками та прикрашений кількома заглибленими лініями-стрічками. Звідси й назва культури - культура лінійно-стрічкової кераміки.
Високим мистецьким рівнем відзначалися вироби так званої трипільської кераміки (2500 - 2000 рр. до н. е.), поширені на Правобережній Україні. В той час уже існувала піч горен. Трипільські майстри ліпили горщики, тази, миски, глечики, ковші. В орнаменті, спочатку ритованому, пізніше мальованому глинами білого, жовтого та коричневого кольорів, панують ритмічно побудовані круги, овали, смуги, спіралі, що утворюють пояски, а також зображення тварин і людей. Двопланові силуетні розписи виконані з глибоким розумінням специфіки матеріалу та великим декоративним хистом. Трипільці робили також статуетки - здебільшого зображення жінок, які мали чіткі узагальнені форми.
Керамічний посуд винайшла жінка. Жінки ж були й першими гончарами. Про це дослідники дізналися,обстежуючи давню кераміку: на ній назавжди лишилися відбитки тендітних жіночих пальців. Гончарство в ті часи було синонімом багатства. З використанням гончарного круга гончарство стає потаємничим промислом, уже накопичуються кращі навики і уміння, створюються родові таємниці. Твори гончарів мають прикладне та художнє примінення. Посуд в інтер’єрі приміщення та сервіровці столу відіграє важливу роль.
Специфічним для такого сивого посуду є лискований (гладжений) розпис сирого підсушеного черепка за допомогою камінчика, кістки, зуба, які залишали на матовій поверхні блискучі смуги.
Залізний вік. На початку залізного віку (III - II ст. до н. е.) у скіфських племен, які заселяли степову і лісостепову смугу сучасної України, ремесло відокремилося від землеробства, що сприяло вдосконаленню керамічного виробництва.
Скіфські горщики зберігають тюльпановидну форму,на плечах мають карбований валик,по краях - проколи.З'являються миски з ввігнутими всередину краями.Столовий посуд відзначається ніжними лискованими та витисненими орнаментами, що зосереджувалися здебільшого в його верхній частині.
Антична кераміка. В античних містах північного Причорномор'я Ольвії, Тірі, Херсонесі також існувало керамічне виробництво з витонченими, схожими на грецькі, розписами. Майстри Ольвії виготовляли багато теракотових статуеток. Слов’янська кераміка. Ранньослов’янська кераміка кінця І тисячоліття до н. е. - початку І тисячоліття нашого літочислення, що дістала назву «полів поховань», є прямим попередником української народної кераміки. В ній відрізняємо дві групи: першу складає кухонний посуд - горщики і банкоподібні посудини, що нагадують скіфські вироби, другу - старанніше виготовлений столовий посуд - миски, кухлі, глеки з гарною гладженою орнаментикою у вигляді ліній, кривуль, решіток. У темно-сірій кераміці цієї доби спостерігаємо багато рис римської із тисненим (ритим) орнаментом (паралельні і хвилясті лінії,насічки,зірки).
В II ст. н. е. на просторах Поділля і Верхнього Подністров’я з’являється ручний гончарський круг, який звужує і витісняє ручне ліплення посуду. Посудини, створені на гончарському крузі, відзначалися тонким черепком, багатством і вишуканістю форм.
Найхарактернішими були різноманітні старанно вигладжені миски, часто рясно орнаментовані. Крім мисок вироблялося багато дзбанків з високою шийкою, кубки, опуклобокі горщики з відігнутими: вінцями, зерновики-корчаги, іноді дуже великих розмірів.
Особливо старанно прикрашувався столовий посуд: рельєфні валики, часто з накарбованими ямками і мережкою, доповнювалися гладженими мотивами - смугами, кривулями, решітками, поясками, зубцями.
Київська Русь (VIII-XVI ст.). Висока культура ранньослов’янських гончарів була основою, на якій розвивалася кераміка в період Київської Русі та феодальної роздрібненості. Багато дечого з тієї епохи, наприклад форма миски, що побутує на Наддніпрянщині, або конструкція горнів, дійшло без змін до наших днів.
У період Київської Русі найпоширенішим видом продукції були кухонні горщики. Виготовляли також миски, макітри, глеки, полумиски, черпаки, світильники, рукомийники, великі посудини для зберігання продуктів харчування тощо. Горщики були видовжені, схожі на сучасні слоїки. Амфора перетворювалася в українську тикву - корчагу: стала широкою, отримала плоске дно та одне вухо. Глиняних мисок робили небагато.
Міські гончарі виготовляли відносно мало столового посуду, який за своєю якістю та мистецькими ознаками поступався перед виробами попередньої епохи - черняхівської кераміки. Це можна пояснити тим, що в побуті міського населення були дуже поширені металеві, а також дерев’яні тарілки та блюда. Міський гончарний посуд був сивим, мав здебільшого ритовані та наколювані узори. Верхня частина горщиків та корчаг оздоблювалася рисками, ямками, а також широкими хвилястими смугами, створеними гребінцем, які часто прикрашали предмет суцільно. Незначна частина предметів вкривалася ясно-зеле-ною свинцевою поливою.
Починаючи з X ст., в містах розвивається будівельна кераміка. Виростають величні храми та оборонні споруди з плоскої цегли. Стіни і долівки храмів та жилих будинків вистелюють фігурними керамічними плитками, вкритими емалевою поливою жовтого, синього, зеленого і коричневого кольору.
Плитки з Білогородки на Київщині мали червоне тло, на якому бачимо білі, жовті, сині і зелені лінії, кривулі, кола, квіткові мотиви або мармуровидний орнамент, що нагадував пізнішу «фляндрівку».
Гончарство - обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм, цікавою озлобленістю. На ручній підставці яку вони крутили, формували виріб, з використанням спеціальної обпалювальної печі - горна - виготовлялася основна маса керамічного посуду. У XIV-XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.
Українські гончарі виробляли різноманітний посуд для приготування, зберігання й подачі на стіл тих чи інших страв (горшки, миски й полумиски, глечики, макітри, ринки, гладишки, тикви, барильця, довжанки, баньки, куманці), а також декоративний посуд, кахлі, черепицю, цеглу, дитячі іграшки тощо. Розквіту гончарства на Україні сприяла наявність в її надрах покладів високоякісних червоних, червоно-бурих та світло-сірих глин.
Це зумовило виникнення значних осередків керамічного виробництва. На Київщині - це Дибинці, Васильків, Канів, Нові Петрівці, Моринці, Гнилець; на Полтавщині - Опішня, Хомутець,Комишня; на Чернігівщині - Ічня, Городня, Короп, Ніжин, Олешня, Кролевець, Шатрищі; на Поділлі - Бубнівка, Бар; на Західній Україні - Косів, Коломия, Ужгород, Хуст, Ольхівка, Дубовинка; на Харківщині - Ізюм, Просяне, Нова Водолага; на Волині - Рокита, Дубровиця та ін. Вироби цих гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості.
Волинь (Рокита, Дубровиця, Нові Петриківці,
Острог, Кременець) Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного,
синьо-чорного кольорів -сиваки. Їхній декор складався з різноманітних ліній, що
утворювали своєрідні візерунки - сосонки, стовбики, ялинки, клітини. Поділля
(Бубнівка,Бар).Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та
оригінальною орнаментикою - пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду.
Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок і
патьоків. Майстри Косова створили високохудожню техніку гравірованого розпису,
оригінальної формі кахлі, світильники, розписні миски і багато інших
неповторних виробів. Придніпров'я (Васильків, Ірпінь, Нові Петрівці, Моринці,
Гнилець). Для придніпровського гончарства характерним є зображення рослин з
різноманітними точками і рисками. Розпис виконувався переважно на білому,
червоному і рожевому тлі. Місцеві майстри славилися не лише гарним мальованим
повсякденним посудом, але й фігурним (у вигляді тварин і птахів) для святкових
столів. Виготовлявся також оригінальний посуд, прикрашений зображеннями
людських фігур. Полтавщина (Опішня, Хомутець, Комишня). Для цього регіону
властива декоративність. Розпис здійснювався по вологій поверхні. Полтавське
гончарство відрізняється виготовленням тонкостінних виробів, розписаних
двома-трьома кольорами. Широко поширеним було виготовлення декоративних
скульптур і дитячих іграшок. На сьогоднішній день Опішня стала центром
гончарства в Україні. Чернігівщина (Ічня, Городня, Короп, Шатрище). Тут майстри
переважно займалися виготовленням кахлів, на яких зображували жанрові та
біблійні сюжети, виконували розписи на козацькі теми та ін. Також тут
виготовляли міцну цеглину і сіру побутову кераміку, прикрашену простими
мальованими і штампованими орнаментами. Посуд деяких чернігівських майстрів
разом з чіткими візерунками зображених рослин оздоблювався специфічною технікою
бризок і патьоків. Галичина (Коломия, Галич, Дрогобич, Косів). Тут була
створена високохудожня техніка гравірованого розпису, оригінальна форма кахлів,
розписних мисок і багато інших неповторних виробів. На мисках, чашках
зображувалися хлібороби, пастухи, солдати, музиканти, шинкарі і т.д. Закарпаття
(Ужгород, Хуст). Широко поширеною була глазурована розпис з квітковим
орнаментом, нанесеним широкими мазками на рожевому фоні в стилі вільного
малювання фаянсового посуду. Виготовлявся господарський та святковий посуд,
прикрашений розписом. Також виробляли свічники, кахлі. Слобожанщина (Харків,
Ізюм, Просяне, Нова Водолага).Слобожанська цехова кераміка відрізнялася
тисненими геометричними візерунками, схожими на різьблення по дереву. Також
поширеним був поліхромний розпис. Найбільш широко використовувався синій колір.
Полісся. Ліпний посуд чорного та світло-коричневого кольорів відрізнявся
лощеним декором. Горщики мали видовжену форму з орнаментом у вигляді прямих,
хвилястих і паралельних смуг, нанесених на стінки посудини гребінцем. Буковина.
Гончарство Буковини має схожі риси, властиві й Галичині, і Закарпаттю. Однак і
місцеві мотиви мали широке поширення.
РОЗДІЛ ІІ. ТЕХНОЛОГІЯ ВИГОТОВЛЕННЯ КЕРАМІЧНИХ
ВИРОБІВ
.1 Ручне формування
У сучасному гончарному виробництві існує кілька способів формування керамічних виробів. Самим древнім серед них є формування виробів з пластичного тіста. У невеликих майстернях його застосовують так само, як і в стародавності,створюючи різні форми вручну або за допомогою гончарного кола. На великих промислових підприємствах, для цих цілей використовуються різноманітні багатошпиндельні автоматичній напівавтоматичні пристрої.
Найчастіше таким способом виготовляються:
Ігрушки, плакетки, статуетки, медальйони, біжутерію, та інші дрібні речі. Які
не потребують для формування інші засоби, форми.
.2 Гончарний круг
Гончарний коло дозволяє створювати симетричні, рівномірно розширюються або звужуються посудини різноманітної форми. Він складається з залізного вертикального стрижня, прикріпленого до робочого столу і двох дерев'яних кругів - великого, нижнього (Діаметр - 95-105 см), і малого, верхнього (діаметр - 30-40 см). Гончарний круг приводиться в рух обертанням ногою нижнього кола (ніжний). Верхній коло є безпосередньо робочим місцем, на якому формують виріб. При цьому необхідні деякі інструменти: дерев'яний різан, шматок плоскою гуми, грецька губка, металева ключка, шматочки шкіри та оргскла.
Робота на гончарному крузі вимагає віртуозної майстерності. Сиру глину, ставлять на гончарний круг, мокрими руками витягують в конус. Натискаючи на нього зверху рукою, гончар опускає масу вниз. Це повторюється кілька разів (для вирівнювання текстури глиняної маси). Витягнутий ком в результаті натиску великим пальцем перетворюють на порожній циліндр. Пропускаючи стінки циліндра між двома пальцями, виточують корпус і шийку виробу. За допомогою дерев'яного різака масі надають необхідну форму. Під час формування, руки слід періодично змочувати водою, щоб посилити ковзання пальців.
Надавши виробу закінчену форму, його загладжують
мокрою губкою і шматочком гуми, після чого тонким дротом або шпагатом зрізають
з гончарного круга і ставлять для сушіння - частіше всього на повітрі. Висохший
до 19-20% вологості виріб встановлюють на центр верхнього кола, прикріпивши
шматочком глини, і підправляють відповідними інструментами; виточують металевим
гачком, загладжують мокрою губкою, полірують оргсклом. Якщо виріб складається з
декількох деталей, їх склеюють. Далі йде декорування.
.3 Формування виробів шлікерною массою
Шлікер - глина, розведена водою до сметаноподібної консистенції. Вироби складної конфігурації, дрібну пластику, а також посуд з дуже тонкими стінками сучасні гончарі в основному воліють створювати способом лиття. Цей спосіб припускає наявність пористих форм, у які відливається підготовлена рідка керамічна маса. Найчастіше лиття виробляється в гіпсових формах, тому що гіпс має здатність добре убирати вологу. Рідку глиняну масу (так званий шлікер) заливають у гіпсову форму. Через якийсь час волога усмоктується в гіпс, а в стінок форми формується рівний шар глини.