Будь-яка людина займає багато позицій в суспільстві, оскільки бере участь у функціонуванні найрізноманітніших груп і організацій. Кожна з позицій людини для оточуючих, і для самої людини має більше або менше значення, оцінюється по-різному. Певна позиція в соціальній структурі суспільства, групи або спільності, що пов’язана з іншими позиціями через систему прав і обов’язків є соціальний статус. Кожну людину можна охарактеризувати статусним набором – це сукупність усіх статусів, які одночасно займає індивід. В цьому наборі завжди знайдеться ключовий або головний статус, який є найбільш характерним для даного індивіда, за яким його виділяють оточуючі і з яким його ототожнюють. Наприклад, головний статус може бути пов’язаний з основним місцем роботи або заняття особистості (менеджер, професор, студент).
Необхідно розрізняти два види статусу – особистий і соціальний. Соціальний статус вживається у широкому і вузькому розумінні. У вузькому розумінні соціальний статус – становище людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю, сімейним станом.
В залежності від того, чи займає людина певну статусну позицію завдяки наслідуваним ознакам (стать, раса, національність) або завдяки власним зусиллям, відрізняють два види статусів: статус, який приписується, і статус, який досягається. Приписаний статус – це біологічно успадкований статус, який одержується з народження, незалежно від волі і зусиль самого індивіда (раса, стать, національність, успадкований титул). Здобутим (набутим) називається статус, якого людина досягає завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному виборі, заслугам, званню (освіта, кваліфікація, посада і т.д.). Ієрархія соціальних статусів визначається престижем, престижними може бути професія, посада, вид діяльності і т.д.
Особистий статус – становище, яке людина займає в малій групі, в залежності від того, як вона оцінюється за власними, індивідуальними якостями. Якщо соціальний статус відіграє пріоритетну роль серед незнайомих людей, то особистісний – серед знайомих. Коли ми представляємо себе незнайомим людям називаємо місце праці, соціальне становище, освіту, вік, національність. А коли спілкуємось зі своїми добрими знайомими, для них важливішими є наші особистісні якості, неформальний авторитет. Статус особистості в суспільстві відіграє важливу роль в її житті і впливає на психологічний стан.
В реальній життєдіяльності соціальний статус особистості функціонує лише у поєднанні з статусами інших людей та проявляється у різних ролях, які особистість виконує у процесі взаємодії з оточуючими людьми. Виконуючи соціальні ролі, людина безпосередньо включається у функціонування різноманітних соціальних груп.
Поняття соціальної ролі означає сукупність усіх вимог, які пред’являють до осіб, що займають певний соціальний статус. Роль визначає моделі поведінки, які обʼєктивно задаються соціальною позицією особистості в системі соціальних відносин. А ролевим набором називають сукупність ролей, що виконуються однією особистістю. Наприклад професор в університеті це і дослідник, і викладач, автор наукових праць тощо. Особистість не є абсолютно вільною у виборі та виконанні ролей, набір ролей визначається її соціальним становищем у конкретній соціальній структурі демографічній, сімейній, економічній, професійній, політичній і т.д.
Т.Парсонсом були виділені основні характеристики соціальної ролі, а саме:
– емоційність (одна роль вимагає емоційної стриманості, інша – цілковитої розкутості);
– спосіб набуття (одні ролі органічно притаманні особистості, інші вона виборює);
– масштабність (сформульовані і суворо обмежені або нечіткі і розмиті);
– ступінь формалізації (дії за жорстко встановленими правилами і приписами або довільні дії);
– характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисті чи загальні інтереси).
Соціальні ролі мають нормативний характер, тобто їх виконавці повинні реалізувати певні норми поведінки. Система формальних і неформальних ролей існує на основі необхідності їх виконання, згоди і взаємодоповнення. Ролі неоднорідні, вони можуть бути обумовлені постійними і змінними характеристиками людини (чоловік, батько, покупець, пацієнт), існувати незалежно від суб’єкта (стать, вік, національність) або засвоюватись ним (професія, освіта). У функціонуванні соціальних ролей можна виділити три основні різновиди:
– уявляюча роль, яка полягає в системі певних очікувань з боку суспільства;
– суб’єктивно сприймаюча роль – така поведінка, яку приписує сам собі індивід, що має певний статус. Тобто його уява про те, як потрібно поводитися відповідно до статусу;
– граюча роль, тобто реально втілена в конкретних вчинках поведінка даної особистості, що займає певний статус.
Якщо соціальна роль достатньо інтегрована в структуру особистості в процесі її соціалізації, то взаємодія з іншими учасниками соціальних відносин відбувається без конфліктів. Якщо людина стикається із суперечливими вимогами двох або більше несумісних ролей, це призводить до ролевого конфлікту, за якого людина одночасно змушена виконувати дві і більше ролі (наприклад, працююча жінка виконує роль працівниці, матері, дружини). Через статусні позиції і обумовлені ними ролі особистість включається у розмаїття соціальних відносин. Соціальну роль дослідники вважають динамічним аспектом відносно до статусу особистості.
Як суб’єкт соціальних відносин особистість характеризується соціальною активністю, здатністю впливати на оточення, змінювати його і себе. Причому активна діяльність особистості лише тоді є продуктивною, коли вона узгоджується з культурним надбанням суспільства, коли її поведінка взаємопов’язана з оточуючими і має соціальний характер. Соціальна поведінка дає характеристику поведінки особистості в різних умовах, за різних обставин чи ситуацій. Вона визначає дії людини стосовно суспільства, інших людей, до оточуючої природи і речей. Соціальна поведінка – це система взаємопов’язаних дій і вчинків індивіда, які здійснюються з метою реалізації певних функцій і вимагають зв’язку із соціумом. Діяльність і поведінка кожної особистості обумовлюється і обмежується механізмами мотивації, взаємодією потреб, інтересів і цінностей особистості. Ззовні на поведінку людини впливають існуючі в суспільстві норми, статус, який людина займає і роль, яку вона виконує. Структура соціальної поведінки особистості є трикомпонентною, тобто вона охоплює когнітивний (пізнавальний, розумовий), афективний (чуттєвий, емоційний) і практичний (перетворювальний, сенсорний) компоненти.
Переоцінка особистістю своїх комунікативних можливостей, послаблення в критичності, в контролі за реалізацією комунікативної програми поведінки, тобто неадекватність поведінки позначається на міжособистісних і групових відносинах, що може викликати агресію, депресію, конфлікт. Соціальну поведінку особистості регулюють суспільство, малі соціальні групи і сама особистість. Соціальна група, членом якої є індивід також продукує варіанти соціально-психологічних особливостей поведінки, які залежать від членів групи, її нормативних вимог.
Особистість по-різному поводиться, взаємодіючи з іншими. В одних випадках вона є активним співрозмовником, за інших обставин – більше слухає, аналізуючи ситуацію, проблеми. Вона може проявляти альтруїзм, агресію, апатію, депресію тощо. Причинами цього є як індивідуально-психологічні властивості особистості, так і зовнішні чинники, які спонукають до певного типу поведінки. Стосовно індивідуально-психологічних властивостей особистості, то їх розмаїття проглядається в особливостях прояву темпераменту, тобто загальної активності індивіда, динаміки психічних станів, емоційності. Поняття «темперамент» охоплює стійкі характеристики, риси, від яких залежать реакції особи на інших людей і соціальні обставини. Більшість класифікацій і теорій і темпераменту поєднують два компоненти – активність і емоційність, де активність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості і, навпаки, повільності, інертності, а емоційність – особливості перебігу емоцій, почуттів, настроїв та їх якість.
Для вивчення співвідношення індивідуально-психологічних особливостей людини та зовнішніх поведінкових проявів можуть бути використані чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік. Кожний тип темпераменту має свої позитивні і негативні характеристики
Сангвінік – це тип темпераменту, який відповідає сильному, урівноваженому, рухливому типові нервової системи. У взаємодії і іншими характеризується високою активністю, енергійністю, жвавістю, багатством виразних рухів, міміки, товариськістю, легкою зміною одного заняття на інше, одного партнера на іншого. В ситуації конфлікту чи напруження поводить себе адекватно і конструктивно. Характеризується високою працездатністю, йому цілком відповідають заняття, повʼязані з спілкуванням і взаємодією з іншими людьми. Сангвінік легко переключається з одного на інший вид діяльності та спілкування, але є недостатньо чуттєвим до всіх зовнішніх змін. Він швидко освоюється в новій обстановці, вміє контролювати свої емоції. Йому властива життєрадісність, стійкий настрій, помірне терпіння, миролюбна поведінка, невелика сугестивність і підозріливість. У нього спокійне ставлення до критики, розважлива, без особливого ризику, реакція на небезпеку. За несприятливих соціальних умов у нього можуть розвиватися поспішність, поверховість, неуважність до учасників комунікативного процесу.
Флегматик відповідає сильному, урівноваженому, інертному типові нервової системи і характеризується спокоєм, повільними рухами, розважливим тоном бесіди, послідовністю і терплячістю. Він має велике терпіння, наділений повільною адаптацією, невисокою товариськістю, стриманістю в поведінці. Його мова монотонна, повільна, ставлення до критики байдуже, до небезпеки – холоднокровне, незворушне. Флегматик повільно, але наполегливо прямує до мети. У нього більш реальна, ніж у сангвініка (останній переоцінює власні здібності), оцінка своїх здібностей, слабка сугестивність і підозріливість. Флегматичний темперамент відрізняється врівноваженою поведінкою, слабкими емоційними переживаннями, стійким настроєм, без великих радощів і смутку.
Холерик відповідає сильному, неврівноваженому типові нервової системи й характеризується активністю, енергійністю, швидкістю, різкістю, нестриманістю, схильністю до швидких змін настрою, емоційними зривами, іноді агресивністю. Таким індивідам властиві неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, різкі зміни настрою. Розмовляють вони голосно, жваво, різко. Люди холеричного темпераменту мають слабке терпіння. Вони дуже товариські, легко адаптуються і позитивно ставляться до всього нового, агресивні і гостро реагують на критику, часто після високої активності настає період депресії. Холерики йдуть до мети з повною віддачею сил, переборюючи будь-які труднощі. Вони самолюбні, прямолінійні, вирізняються значною переоцінкою своїх здібностей, помірною сугестивністю, підозрілістю, їхня неврівноваженість нервової системи зменшує сумісність з іншими людьми.
Меланхолік представляє слабкий тип нервової системи з низьким рівнем психологічної активності, характеризується сповільненістю рухів, стриманістю і невиразністю мови, швидкою стомлюваністю. Він відрізняється високою емоційною активністю, глибиною і стійкістю емоцій при слабкому зовнішньому їх вираженні. Люди меланхолійного темпераменту легко перелаштовуються з однієї справи на іншу, мають чутливість до всього, що відбувається довкола них. Їм властиві неврівноважена поведінка, глибокі і тривалі емоційні переживання, швидкі зміни настрою з перевагою песимізму, домінування істеричності в поведінці. Меланхоліки розмовляють тихо і не дуже впевнено, замкнуті, тривожно ставляться до небезпеки. Прагнення до мети у меланхоліка то посилюється, то слабшає. Він найчастіше недооцінює своїх здібностей, його вирізняють велика сугестивність і підозрілість.
Важливою властивістю людини, що формується під впливом соціуму, соціальних відносин, у безпосередній взаємодії з іншими, є характер, під яким розуміють сукупність стійких індивідуальних властивостей особистості, що проявляються в типових способах діяльності і спілкування, за типових обставин і визначаються ставленням особистості до цих обставин. Характер індивіда виявляється в системі ставлення до навколишньої дійсності, до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облудність, тактовність чи нетактовність тощо); до справи (відповідальність чи безвідповідальність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниженість тощо).
Структура людської поведінки є трикомпонентною і враховує когнітивний, афективний і практичний компоненти. Коли один з них переважає, що дає змогу співвідносити ту чи іншу людину з певним характерологічним типом. За М. Обозовим, перевага пізнавального компонента вказує на тип «мислителя», який більше орієнтований на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя, любить пофантазувати і в результаті – нетовариський, не вміє вирішувати організаційні завдання. Емоційно-комунікативний компонент повʼязаний з типом «співрозмовника», який характеризується товариськістю, контактністю, любить компанії, легко знайомиться і адаптується в нових ситуаціях. Перетворювальний компонент поєднується з типом «практика», тобто людини-справи, яка не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих міркувань і часто є досвідченим організатором, йому подобаються завдання, що потребують відповідальності, рішучих і негайних дій.
Окремі риси характеру можуть бути занадто розвинуті, що приводить до формування акцентуацій характеру (К. Леонгард, Г. Шмишек, А. Лічко, П. Ганушкін та ін.). На фоні акцентуації характеру можуть виникнути різні розлади, девіантна поведінка, гострі афективні реакції, неврози тощо. Серед основних типів акцентуації характеру виокремлюють такі:
Гіпертимний тип характеру, який характеризується надмірною контактністю, комунікабельністю, виразністю жестів, міміки, пантоміміки. Такі люди досить часто відхиляються від початкової теми розмови, у них виникають епізодичні конфлікти з навколишніми через недостатньо серйозне ставлення до своїх службових та сімейних обовʼязків. Люди цього типу часто бувають ініціаторами конфліктів і ображаються, якщо хтось робить їм зауваження з цього приводу. Людям такого типу притаманні енергійність, потреба в діяльності, оптимізм, ініціативність. Також вони мають і негативні риси: легковірність, схильність до аморальних вчинків, підвищену збудливість, недостатньо серйозне ставлення до своїх обовʼязків, недисципліновані, не визнають одноманітної діяльності, вимушеної самотності.
2. Дистимний тип характеру характеризується слабкою контактністю, небагатомовністю. Такі люди люблять сидіти вдома, не люблять гамірних компаній, рідко вступають у конфлікти і ведуть замкнутий спосіб життя. Вони високо цінують тих, хто з ними дружить, і готові підкорюватися їм. Їм властиві серйозність, добросовісність, загострене почуття справедливості. Серед рис, які заважають спілкуванню – пасивність, уповільненість мислення, вайлуватість, індивідуалізм.
3. Циклоїдний тип характеру, якому властиві часті періодичні зміни настрою, в результаті цього так само часто змінюється і манера спілкування з навколишніми. В період хорошого настрою вони дуже комунікабельні і поводяться як люди з гіпертимною акцентуацією характеру, а в період пригніченості – замкнені, а манера спілкування відповідає дистимному типу.
4. Збудливий тип храктеру, для якого характерні низька контактність у спілкуванні, уповільненість вербальних і невербальних реакцій. Нерідко вони похмурі, схильні до лайки і конфліктів, які самі активно провокують. В емоційно спокійному стані люди цього типу добросовісні, акуратні, люблять маленьких дітей, тварин. В стані емоційного збудження вони бувають роздратовані, запальні, погано контролюють свою поведінку.
5. Застрягаючий тип характеру характеризує помірна комунікабельність, занудність, схильність до моралізації, небалакучість. В конфліктах є ініціаторами і активною стороною. Вимогливі до себе і намагаються досягти високих показників у будь-якій справі, за яку беруться. Вони самовпевнені, амбітні, висувають непомірні вимоги до близьких і до підлеглих на роботі. Люди цього типу чутливі до справедливості, разом з тим, підозрілі, вразливі, мстиві, ревниві.
6. Педантичний тип характеру висуває до навколишніх багато формальних вимог. В конфлікти вступає рідко і виступає в них скоріше пасивною, ніж активною стороною, легко поступається місцем лідера. Часто висуває надмірні претензії щодо точності, акуратності в будь-якій діяльності. Його позитивні риси - це добросовісність, акуратність, серйозність, надійність у справах, а непривабливі риси – це формалізм, занудність.
7. Тривожний тип характеру, якому властиві низька контактність, невпевненість у собі, мінорний настрій. Вони є гарними виконавцями, рідко вступають у кфяонфлікти з навколишніми, відіграючи в них в основному пасивну роль. В конфліктних ситуаціях шукають підтримку і опору. Їх позитивні риси – дружелюбність, самокритичність, дисциплінованість, хоча через свою беззахисність вони можуть стати мішенями для жартів.
8. Емотивний тип характеру. Такі люди віддають перевагу спілкуванню у вузькому колі обраних, з якими встановлюють гарні контакти. Самі вступають в конфлікти дуже рідко і відіграють в них пасивну роль, образи приховують у собі. Позитивні риси: доброта, співпереживання, радість за чужі успіхи, загострене почуття обовʼязку, дисциплінованість. Негативні риси: надмірна чутливість, плаксивість.
9. Демонстративний тип характеру, представники якого легко встановлюють контакти, прагнуть до лідерства, влади і похвали. Вони вміють добре пристосовуватись до людей і разом з тим схильні до інтриг, дратують навколишніх самовпевненістю і надмірною амбіційністю, систематично самі провокують конфлікти, але при цьому активно захищаються. Позитивними рисами є артистичність, здатність захоплювати інших, неординарність мислення і вчинків. Негативні риси: егоїзм, лицемірство, вихваляння, уникнення роботи.
10. Екзальтований тип, якому властиві висока контактність, балакучість, закохуваність. В конфліктних ситуаціях вони бувають як активною, так і пасивною стороною. Разом з тим вони уважні до друзів і близьких, альтруїстичні, співчутливі, мають гарний смак, проявляють яскравість та щирість почуттів. Негативні риси: піддаються паніці та швидким змінам настрою.
11. Екстравертивний тип характеру відрізняється високою контактністю, мають велику кількість друзів, знайомих, балакучі, відкриті для будь-якої взаємодії та інформації. Рідко вступають у конфлікти і зазвичай відіграють в них пасивну роль. У спілкуванні з друзями, на роботі та в сімʼї часто поступаються лідерськими позиціями на користь інших, знаходяться у тіні. Мають такі позитивні риси: готовність уважно вислухати іншого, зробити те, про що просять, добрі виконавці. Негативні риси: легко підпадають під вплив, легковажні, схильні до необдуманих вчинків, мають пристрасть до розваг, до участі у розповсюдженні пліток і чуток.
12. Інтровертивний тип характеру характеризується низькою контактністю, замкнутістю, відірваністю від реальності, схильністю до роздумів. Такі люди люблять самотність, вступають в конфлікти за умови втручання в їх особисте життя. Часто є емоційно холодними і слабко привʼязаними до людей. Мають такі позитивні риси: старанність, наявність твердих переконань, принциповість.