МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Юридичний факультет
Кафедра
теорії та історії держави і права
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Становлення
та розвиток третьої республіки у Франції»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ
.1 Загострення внутрішньої кризи у Франції й крах Другої Імперії
.2 Утворення Третьої Республіки
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ЛАДУ ТА ПЕРШІ КРОКИ НОВОГО ПРАВЛІННЯ
.1 Політична боротьба республіканців та монархістів
.2 Період правління Мак-Магона. Перемога республіканців
.3 Зміст Конституційних Законів 1875 року
.4 Еволюція форми правління в другій половині 1870-1880 роках
РОЗДІЛ 3. ПІДСУМКИ СТАНОВЛЕННЯ ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ЇЇ РУЙНУВАННЯ
.1 Економіка Третьої Республіки в кінці ХІХ ст. та початку ХХ ст
.2 Зовнішня політика Третьої Республіки
.3 Франція у післявоєнний період. Падіння Третьої Республіки
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Зазначимо, що тема даної роботи доволі актуальна, адже Франція належить до тих країн, які внесли особливо великий вклад до історії людства і розвитку світової культури. Заселена людьми з часів палеоліту, частина Римської імперії в епоху античності, осереддя феодалізму в середні віки, пізніше - велика європейська держава, Франція завжди була і до цих пір залишається крупним центром європейської цивілізації. Особливість історичного розвитку Франції полягає в тому, що властиві багатьом країнам історичні процеси відбувалися в ній в особливо ясній, чіткій, «класичній» формі.
Підкреслимо актуальність обраної нами теми ще й тим, що історія Франції взагалі та її історія в період ІІІ Республіки, зокрема, постійно привертала увагу вчених-істориків, проте роботи, що охоплюють весь період даної історії Франції, поки нечисленні. Даній сторінці історії Франції присвячено багато спеціальних монографій, десятки дисертацій і сотні статей. Вона висвітлювалася в усіх підручниках з історії для середньої і вищої школи, але тим не менше робіт, які б охоплювали всі аспекти виникнення та становлення ІІІ Республіки у Франції дуже мало.
Тому враховуючи вищесказане, нам представляється актуальним висвітлити і проаналізувати основні події, державний лад і правові документи Франції того часу, аби зрозуміти, які ідеї були закладені в Конституційних Законах 1875 року, в чому відмінність політичних режимів і пристрою суспільного життя Другої Імперії і Третьої Республіки. Не менш важливим в цьому питанні є аналіз причин виникнення ІІІ Республіки, становлення її основних інститутів і результати їх діяльності в перші роки існування ІІІ Республіки.
Метою даної курсової роботи є вивчення та аналіз причин виникнення Третьої Республіки у Франції та процесу становлення конституційного ладу означеного історичного періоду.
Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі розв'язуються наступні завдання:
· розглянути причини краху Другої Імперії як передумову становлення Третьої Республіки у Франції;
· охарактеризувати Конституційні Закони ІІІ Республіки 1875 року;
· дослідити формування основних інститутів ІІІ Республіки у Франції;
· проаналізувати особливості політичного життя в перші роки існування ІІІ Республіки у Франції.
Об’єктом дослідження в нашій курсовій роботі є Третя Республіка у Франції.
Предметом нашого дослідження є комплекс суспільно-політичних, правових та історичних процесів виникнення, становлення та розвитку Третьої Республіки у Франції.
Теоретико-методологічною основою дослідження послужили ґрунтовні праці провідних вчених присвячені вивченню історії Франції.
Хронологічні рамки даного дослідження обумовлені його тематичною спрямованістю і охоплюють період приблизно з 1870 - 1940 рр., період падіння Другої Імперії, передумови виникнення ІІІ Республіки у Франції, становлення ІІІ Республіки та перші роки її існування.
Методологічною основою курсової роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань: метод аналізу наукових праць, метод аналізу, метод порівняння, а також - поєднання історичного та логічного методів, і міждисциплінарного підходу з використанням даних історії, політології та інших дисциплін.
Структура курсової роботи та послідовність її частин обумовлені об'єктом, метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.
РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ
ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ
1.1 Загострення
внутрішньої кризи у Франції й крах Другої Імперії
Перш за все розпочнемо з того, що у 1866 р у Франції почалась нова економічна криза. Вона супроводжувалась подальшим загостренням внутрішньополітичного становища і посиленням робітничого і демократичного руху. Широкі верстви дрібної і середньої буржуазії не приховували свого невдоволення бонапартисьтським режимом. Передові верстви інтелігенції активно виступали проти уряду.
Навіть частина великої буржуазії відмовляла уряду в підтримці. [15]
Вже до кінця 60-х рр. почався занепад зовнішнього престижу імператорського Уряду. Наприкінці існування імперії буржуазія відкрито висловлювала невдоволення. У травні 1869 р. за умов наростаючого протесту усіх прошарків населення проходили вибори у законодавчий корпус. Велику перемогу здобула республіканська опозиція, зібравши 3350 тис. голосів. Найбільш видним представником республіканців у період виборів став Леон Гамбетта. У період виборчої кампанії Гамбетта, виступаючі у своєму окрузі в Бельвіль, висунув програму демократичних реформ.
За допомогою цих вимог, і опозиційних гасел буржуазія стремилась лиш досягти розширення своїх політичних прав і водночас забезпечити свій вплив серед маси. Саме Швидке зростання робітничого руху змушувало буржуазію активізуватися і вдаватися до демагогії з Єдиною метою - направити робочий рух у відносно вигідному для неї руслі, аби він торкався основ капіталізму. [14]
У 60-х роках придбав помітний вплив демократичний друк. У 1868-1869 рр. стали виходити газети лівих республіканців, різко критикували внутрішню і зовнішню політику Другої імперії (газета «Марсельеза», журнал «Ліхтар» та ін.). Загибель у січні 1870 молодого, до того мало кому відомого співробітника «Марсельєзи» журналіста Нуаре, заколотого братом імператора П’єром Бонапартом, сколихнула Париж: на його похорон вийшло все місто. Це була антиурядова демонстрація, яка ледь не вилилася в повстання.
Грозний розмах стали приймати в ці роки виступи робітників (страйки в Луарському басейні, на заводах Крезо та ін.). Уряду довелося скасувати закон Ле Шапель, що діяв з 1791 У квітні 1870 була створена Французька федерація секцій Інтернаціоналу.
У травні 1870 був проведений черговий плебісцит. Проходив він, як звичайно, під поліцейським наглядом, проте третина французів проголосувала проти уряду. Внутрішнє і зовнішнє становище уряду Другої імперії було майже катастрофічним. На думку Наполеона III і правлячої верхівки, виправити це становище могла тільки переможна війна. Вона почалася 19 липня 1870 [15]
Війна, оголошена Францією 19 липня
1870 Пруссії, привела Другу імперію до катастрофи. [13, c. 284]
1.2 Утворення Третьої Республіки
Слід зазначити, що виникнення Третьої Республіки у Франції відбувалося в складних, напружених умовах, в обстановці посиленої реакції, адже її поява була пов’язана передусім з поразкою під Седаном у франко-прусській війні. Седанська катастрофа привела до загибелі Другої імперії. Підйом народного руху 4 вересня 1870 року відновив у Франції республіку.
Початок республіки був дуже складним. Національні збори Франції, обрані в лютому 1871 року, набули мир, хоча і ганебний. [24]
Все тому, що наслідки франко-прусської війни були жахливими. Ганебний мир з Пруссією, втрата економічно важливих Ельзасу і Лотарингії, обов'язок сплатити величезну контрибуцію в розмірі п'яти мільярдів франків - усе це вело до руйнування економіки і розорення населення Франції.
Свій вплив на утворення республіки у Франції зробила революція 18 березня 1871 року. Паризька Комуна, яка визнавала республіканську форму правління і підтримувала її, зазнала поразки. Після загибелі Комуни, версальці розв'язали терор, що привів до значних втрат серед робітничого класу.
Внутрішньополітичне становище в країні залишалося напруженим. Постійним явищем післявоєнних часів стали розгул реакції і посилення монархічних елементів.
Ось чому основна політична проблема післявоєнної Франції була пов'язана з наступним державним ладом країни. Зразу ж після загибелі Комуни вона стала об'єктом гострої боротьби буржуазних партій. Причому найбільш реакційні з них хотіли відновити монархію. Прихильники монархічної форми правління розпадалися на три фракції: легітимістів, яким марилося бачити на королівському троні когось з Бурбонів, орлеаністів, що підтримували Орлеанську династію, і бонапартистів.
Але ліквідувати республіканський лад у тих умовах було неможливо. Цьому заважали і серйозні розбіжності в таборі монархістів, і республіканські настрої більшості буржуазії, і побоювання опору з боку робітничого класу. [4, c. 156-157].
Фактично Франція з 4 вересня 1870 року була республікою. У країні існувала посада тимчасового президента, яку посідав спочатку Тьєр, а потім маршал Мак-Магон, працював республіканський уряд, діяли Національні збори, утворені ще за часів франко-прусської війни з метою санкціонування мирного договору.
Велика частина депутатів бажала відновлення монархії, хоча б конституційної. Вони боялися, однак, реакції робітничого класу і республіканців взагалі. [24]
У лютому 1875 року за ініціативою де Валлона, Національні збори прийняли два конституційних акти: 24 лютого - Закон про організацію Сенату і 25 лютого - Конституційний закон про організацію державної влади. Через деякий час, 16 липня 1875 року, був прийнятий ще один конституційний акт - Закон про відносини державної влади. Усі разом ці три закони і склали Конституцію Третьої республіки, що і визначило її своєрідність. [20]
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ
РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ЛАДУ ТА ПЕРШІ КРОКИ НОВОГО ПРАВЛІННЯ
2.1
Політична боротьба республіканців та монархістів
Підкреслимо, що в останній третині XIX ст. питанням, яке найбільше поділяло французів, було питання про форму правління. По лінії прийняття або неприйняття республіки і проліг основний вододіл між «правими» і «лівими», як з часу революції XVIII ст. у Франції називали два протиставлені один одному табори противників і прихильників політичного і соціального оновлення країни.
Фактично в цей час Франція представляла собою «республіку без республіканців», бо перші президенти (Тьер, а потім змінив його в 1873 р Мак-Магон) були переконаними монархістами. Всі основні міністерства перебували в руках супротивників республіки. Сам термін «республіка» майже перестав вживатися в офіційних державних документах.
Здійснюючи в перші роки державне керівництво в Третій республіці, монархісти не змогли цього разу розтрощити республіканський лад. Цьому завадили як внутрішні розбіжності в самому таборі монархістів, так і насамперед зміни в політичній свідомості французького суспільства. [8]
Третя республіка, яка народилася під знаком розгрому Паризької Комуни і компромісу 1875 року, не виключала можливості співпраці між монархістами і значною частиною республіканців на грунті соціального консерватизму і боротьби з «анархією». Колись Тьер зауважив: «Республіка - це така форма правління, яка нас найменше роз'єднує». Часом завдяки співпраці помірних і конструктивних елементів правового та лівого табору виникали контури ліберально-консервативного «центру», який боровся за політику «умиротворення» і обережні реформи. [10, с. 405]
«Доцентрові» тенденції в політичному житті намітилися на рубежі 70-80-х років, коли успіхи республіканців позбавили монархістів надії на швидку реставрацію. На загальних виборах 1881 р. їх парламентське представництво різко скоротилося - в палаті депутатів вони отримали всього лише 90 місць. Бойовий дух монархістів підірвала і смерть графа Шамбора в 1883 р. легітимісти після цього розкололися, і значна їх частина влилася до лав орлеаністів, визнавши законним претендентом графа Паризького. Ці події сприяли перетворенню монархістів в конституційну опозицію. Багато хто з них якщо не формально, то фактично визнали існуючу форму правління і зосередили зусилля не на боротьбі з нею, а на захисті традиційних консервативних цінностей - релігії, церкви, власності, армії.
З 630 депутатів, обраних до Національних зборів 8 лютого 1871, переважна більшість - близько 400 - становили монархісти. Теоретично це давало їм можливість «парламентським» шляхом відновити у Франції монархію. Однак серйозною перешкодою тому була відсутність в їх рядах єдності. Меншість належало до прихильників династії Бурбонів. Їх називали легітимістами. В якості претендента на трон вони підтримували графа Шамбора, внука Карла X, поваленого Липневої революцією. Більшість же депутатів-монархістів були прихильниками династії Орлеанів. Вони бачили майбутнім королем графа Паризького, внука Луї Філіпа, поваленого революцією 1848 р.. Жодна з монархічних партій окремо не мала достатніх сил, щоб вирішити на свою користь питання про форму правління. Але і домовитися про «єдиного кандидата», їм теж було непросто. Заважали не тільки амбіції претендентів. Між легітимістами і орлеаністами були глибокі політичні та соціальні відмінності. [1, с. 41]
Обидві партії були надзвичайно елітарними і складалися головним чином з великих земельних власників, серед яких було чимало представників титулованої знаті. Але легітимісти були переважно партією провінційних поміщиків, а орлеаністи - багатою діловою буржуазією, що виявляла інтерес не тільки до нерухомості, але і до сучасних форм багатства - акцій банків, страхових товариств, залізничних компаній, великих підприємств. Орлеанці втілювали більш сучасну в порівнянні з Бурбонами форму монархії - парламентську і світську, засновану на «суспільний договір» короля з громадянами, що визнають революційну спадщину. [10, с. 406]
Після придушення Комуни питання про форму правління деякий час залишалося відкритим. Тьер не скупився на обіцянки ні монархістам, ні республіканцям. Він вміло грав на протиріччях партій, зміцнюючи особисту владу. 31 серпня 1871 він на додаток до того, що вже був главою уряду і депутатом, був обраний і головою держави - «президентом республіки», як офіційно називалася посада (із застереженням, що це не вирішує питання про майбутню форму правління). Тьер зосередив увагу на ліквідації наслідків громадянської і зовнішньої воєн. Завдяки двом внутрішніми позиками йому вдалося в найкоротші терміни виплатити контрибуцію і вже в березні 1873 підписати з Німеччиною конвенцію про звільнення всієї окупованій території. Одночасно були здійснені обережні реформи внутрішнього управління, державних фінансів та армії.
третій республіка конституційний економіка
Успіхи республіканців на додаткових виборах в Національних зборах спонукали монархістів знову підняти питання про форму правління. Несподівано для них Тьер висловився на користь збереження республіки. У листопаді 1872 він заявив: «Республіка існує; вона є законною формою правління в цій країні». [1, c. 47]
Ця заява викликала сум’яття в рядах монархістів. Тьєра підтримала частина орлеаністів, поклавши тим самим початок розтягнення на десятиліття процесу «приєднання» до республіки монархістів, які втратили надію на реставрацію королівської влади. Але більшість монархістів не пробачили Тьєру «зради». 24 травня 1873 вони змусили його подати у відставку і обрали президентом республіки наполеонівського маршала Мак-Магона, симпатизуючого легітимістам. [24, с. 286]