ЗВО «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая»
Кафедра «права»
РЕФЕРАТ
Виконав:
Студент 4-го курсу
Групи: ПК-81
Ребік Олексій
Київ-2020
Зміст
Вступ............................................................................................................................3
1. Загальна характеристика господарських договорів.............................................4
2. Зміст та умови договору........................................................................................6
3. Порядок укладання та виконання господарського договору.............................8
4. Структура договору та його основні умови........................................................10
Висновки....................................................................................................................12
Список використаної літератури.............................................................................13
ВСТУП
В сучасних економічних умовах України цінність господарського договору набула нового значення, що обумовлено підвищенням ролі господарського договору в регулюванні господарських відносин, поєднанням в ньому приватних та публічних інтересів, юридичних та економічних аспектів, здатністю господарського договору сприяти вирішенню соціальних завдань та усувати протиріччя між суб’єктами господарювання у процесі здійснення господарської діяльності, особливим ставленням держави при регулюванні господарсько-договірних відносин.
Держава встановлює особливі вимоги щодо здатності суб’єктів господарювання укладати господарські договори, щодо змісту та форми господарських договорів, повноважень сторін укладати господарські договори, визначення волі сторін та волевиявлення. В сукупності такі вимоги з боку держави становлять умови дійсності господарських договорів та дозволяють визначити дійсність господарських договорів, створюючи тим самим оптимальні правові засади нормального функціонування всієї системи господарсько-договірних відносин.
У вітчизняній юридичній науці комплексного дослідження з даної проблематики не проводилось, хоча деякими науковцями (переважно представниками цивілістичної науки) і були досліджені окремі питання дійсності правочинів (договорів). В цілому на доктринальному та нормативному рівнях поняття дійсності господарських договорів та умови дійсності господарських договорів і досі залишаються невизначеними. Це певним чином робить несталим господарський обіг, нестійкими господарсько-договірні відносини, ускладнює встановлення одноманітної практики вирішення господарських спорів з цих питань.
Основу правового регулювання господарсько-договірних відносин становлять Господарський кодекс (надалі – ГК) України та Цивільний кодекс (надалі – ЦК) України, в яких предмет регулювання в частині дійсності/недійсності правочинів (договорів) певною мірою співпадає. Водночас, в цих кодексах не вироблено єдиного підходу щодо регулювання зазначених питань, більш того, між кодексами наявні суперечності та неузгодженості. Негативно відображається на правозастосовчій діяльності також те, що залишились не узгодженими з ГК України та ЦК України й спеціальні нормативні акти, які регулюють господарсько-договірні відносини. Цим обумовлюється необхідність подальшого удосконалення діючого законодавства в частині регулювання договірних правовідносин та приведення у відповідність до цих кодексів інших спеціальних нормативних актів.
Термін "господарський договір" у право України введено Арбітражним процесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів (ст. 1 АПК).
Отже, категорії договір і господарський договір співвідносяться як загальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства і права України господарський договір має певну правову основу.
Господарські договори в Україні (за відсутності Господарського кодексу) регулюються:
а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів;
б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини між суб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема, відносини: стосовно поставок продукції (товарів); закупівлі сільськогосподарської продукції у товаровиробників; капітального будівництва; перевезення вантажів та ін.
Крім того, ці договори регулюються загальними законами про господарюючі суб'єкти. Зокрема, згідно зі ст. 21 Закону України "Про підприємства в Україні" господарські відносини (а це предмет господарського договору) підприємства з іншими підприємствами та організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Йдеться про господарські договори. Господарські договори регулюються також законами України про окремі види господарської діяльності: інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо.
Певну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом; частково - підрядні відносини в капітальному будівництві.
Арбітражний процесуальний кодекс України визначає загальний порядок врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів (ст. 10) та при їх зміні і розірванні (ст. 11), а також регулює процесуальні відносини щодо порушення позовного провадження з господарських спорів та їх вирішення.
Отже, у визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві14, c. 73-74.
Із загальноправової точки зору господарський договір становить собою господарські правовідносини між двома або більше суб'єктами, змістом яких є їхні договірні майнові зобов'язання Діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарський договір - це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв'язків) між суб'єктами господарської діяльності, умови дії якого встановлюють самі суб'єкти.
Як спеціальна законодавчо-правова категорія господарський договір має особливі ознаки.
По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори - це майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів підприємств, установ та організацій, які не обслуговують виробництво й обіг, і є допоміжними.
По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), обов'язково має відповідати цьому замовленню (ст. 152 Цивільного кодексу, ст. 20 Закону України "Про підприємства в Україні"). В теорії такі договори визначаються як плановані.
Відповідно до статті 628 ЦК зміст договору становлять:
• умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними;
• умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Слід також зауважити, що відповідно до пункту 5 статті 179 ГК зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню. Відповідно до статті 13 ГК державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від форми власності. Договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання — виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов’язання сторін і регулюються господарські відносини, є державним контрактом.
Умови договору можна розділити на:
• істотні — умови, які визначені такими за законом або необхідні для договорів певного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди;
• типові (звичайні) — умови, які передбачено в нормах цивільного права;
• випадкові — умови, які є нехарактерними для договорів певного типу, але включені в договір за погодженням сторін.
Розглянемо докладніше всі ці умови.
Істотні умови
Відповідно до статті 181 ГК та статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, в противному разі такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Як зазначалось, істотними є умови, які:
• визначені такими за законом (згідно зі статтею 631 ЦК та 180 ГК такими умовами є предмет, ціна, строк дії договору);
• необхідні для договорів певного виду.
Також істотними є всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін потрібно було досягти згоди.
Таким чином, складаючи договір для оформлення тієї чи іншої господарської операції, передусім необхідно визначити і зафіксувати саме істотні умови залежно від виду договору.
Наприклад, умови про предмет договору мають визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на підставі цього договору.
Слід зауважити, що визначення істотних умов залежить від специфіки кожного конкретного виду договору. Щоб правильно скласти договір, необхідно звернутися до спеціальних норм (табл. 1), які регулюють договори того чи іншого виду. Наприклад, ми вже згадували, що відповідно до статті 284 ГК істотними умовами договору оренди є об'єкт оренди, термін договору, розмір орендної плати, умови про порядок використання амортизаційних нарахувань, умови про відновлення орендованого майна та його повернення (СР№ 4-5, 2005).
Порядок укладення договору регламентує глава 53 ЦК та стаття 181 ГК
Укладенню договору передує пропозиція про його укладення. Договір укладається лише в тому разі, якщо на пропозицію однієї сторони щодо укладення договору (оферту) надійде відповідь про прийняття пропозиції (акцент) від другої сторони.
Відповідно до статей 641-646 ЦК кожна із сторін майбутнього договору може зробити пропозицію в усній або письмовій формі. Така пропозиція має містити істотні умови договору і виражати намір особи вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Крім того, пропозиція може містити вказівку на строк для відповіді на неї.
Особа, якій адресована пропозиція, в межах встановленого строку може надати відповідь про її прийняття або вчинити дії відповідно до зазначених у пропозиції умов договору (відвантажити товари, надати послуги, виконати роботи, сплатити відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її бажання укласти договір. Ці дії вважаються прийняттям пропозиції, якщо інше не зазначено в адресованій пропозиції або не встановлено законом.
Отримання безумовного акцепту є укладенням договору.
Слід зауважити, що загальний порядок укладання договорів, який міститься в статті 181 ГК, відрізняється від порядку, передбаченого ЦК.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа (переважно за домовленістю сторін, в кількох примірниках — по одному для кожної зі сторін), підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Як зазначалося, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальних вимог до форми та порядку укладення цього виду договорів.
Загальний порядок укладення господарських договорів складається з кількох етапів.
1. Підготовка проекту договору.
Згідно зі статтею 180 ГК проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний термін після одержання договору.
2. Протокол розбіжностей.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний термін надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
3. Врегулювання розбіжностей.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, протягом цього ж терміну вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати протягом цього ж терміну до суду, якщо на це є згода другої сторони.
Договір підписують особи, уповноважені на це установчими документами юридичної особи, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюють печаткою.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода має бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
У тому випадку коли укладення договору проходить стадію судового розгляду, договір вважається укладеним з моменту винесення судового рішення, яким задоволено позовні вимоги сторони.
Господарський договір складається з чотирьох частин:
1. Преамбула (або вступна частина).
2. Предмет договору. Права та обов’язки сторін.
3. Додаткові умови договору.
4. Інші умови договору.
1). Преамбула або вступна частина договору містить такі основні положення:
а). Назва договору (купівлі-продажу, поставки, оренди, про спільну діяльність). Це дає можливість зразу довідатись, про які правовідносини йде мова. Якщо назва договору не вказана, його доведеться прочитати і лише тоді довідатися про його суть. Ця обставина у кожного викликає почуття роздратування. А це досить небажано, якщо договір буде читати арбітр або податковий інспектор.
б). Дата підписання договору. Це дуже важливо, тому, що з датою підписання договору пов’язані правильне визначення моменту його укладення та встановлення строку завершення його дії і тих юридичних наслідків, які з цим пов’язані. Якщо сторони підписують договір в різний час, то він вважається укладеним з моменту його підписання останньою стороною.
в). Місце підписання договору. Мається на увазі місто або населений пункт. І це не просто формальність. Ця умова має інколи дуже велике юридичне значення:
- правоздатність і дієздатність осіб, які складають угоду;
форма угоди;
зобов’язання, що виникають з угоди.
Це важливо при укладанні зовнішньоторговельних контактів і договорів з фірмами держав-учасиць СНД.
г). Повна фірмова назва контрагентів під якою вони зареєстровані у реєстрі державної реєстрації.
д). Назви сторін за договором – “Підрядник”, “Постачальник”, “Замовник”. Це необхідно для того, щоб у тексті договору кожний раз не повторювати повністю фірмові назви сторін.
е). Докладна назва посади, прізвища, імені, по-батькові особи, що підписує договір, а також назва документу, з якого випливають її повноваження на підписання договору.
Як показує практика, інколи недобросовісні контрагенти, не бажаючи виконувати свої зобов’язання за договором і нести відповідальність, оголошують про те, що особа, яка підписувала договір, таких повноважень не мала. Крім того, ще один з найпоширеніших способів шахрайства.
Перевірка повноважень особи що підписує договір. Дуже важливо переконатися у особі, яка підписує договір, тобто перевірити її паспорт. Якщо договір підписує директор, він діє від імені підприємства без довіреності. А тому треба тільки переконатися в тому, що він дійсно директор. Про це можна дізнатися з наказу про призначення особи директором, з посвідчення або протоколу Зборів власників підприємства.
В даний час, коли директор працює за наймом, власники можуть обмежити повноваження директора і надають їх тільки за згодою правління або зборів власників.
Для того, щоб не було неприємностей, необхідно продивитися відповідний розділ статуту підприємства-конкурента і переконатися, що повноваження директора не обмежені.
В деяких фірмах буває декілька керівників, поряд з директором може працювати президент, голова загальних зборів та інше. У цій ситуації важко визначити, хто ж є дійсним і повноважним керівником підприємства. Це можна визначити з статуту підприємства, в якому мають бути закріплені повноваження кожної посадової особи.
ВИСНОВКИ
зміст господарського договірного зобов'язання формується під впливом державних актів планування у тих випадках, коли обов'язковість укладення господарського договору передбачена чинним законодавством, й актів внутрішньофірмового планування, які самостійно розробляються суб'єктами господарювання.
Своєрідність господарського договору як зобов'язального правовідношення треба шукати в площині природи господарських зв'язків, що проявляється крізь призму юридичних прав та обов'язків їхніх учасників. Вона виявляється в спрямованості цих договорів на обслуговування господарської діяльності71 та у поєднанні майнових і організаційних елементів у змісті господарських договорів. Господарський договір є правовою формою і засобом організації господарських зв'язків.