«ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ ТА РІВНЯ
ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)»
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ САМООЦІНКИ ТА ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)
1.1 Поняття та сутність дослідження рівня домагань у сучасній психології
.2 Вплив різноманітних факторів на становлення рівня домагань
.3 Самооцінка. Механізми формування самооцінки в молодшому підлітковому віці
.4 Зв’язок між рівнем домагань та самооцінкою
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА РОБОТА З ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТІ САМООЦІНКИ ТА РІВНЯ ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА (ПІДЛІТКА)
.1 Характеристика основних методик психологічної діагностики рівня домагань. Їх обґрунтування, опис та аналіз
.2 Діагностика самооцінки молодших школярів (підлітків)
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМАТИКА ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ФОРМУВАННЯ АДЕКВАТНОГО РІВНЯ ДОМАГАНЬ ТА САМООЦІНКИ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Актуальність теми. Зазначимо, що дуже актуальною є проблема формування рівня домагань у зв’язку із самооцінкою, вирішення якої потребує виявлення складних структурних та функціональних взаємозв'язків у становленні окремих сторін особистості в процесі індивідуалізації.
Навчальна діяльність є одним з найважливіших факторів, який впливає на формування самооцінки молодших школярів, тому педагог повинен знати психологічні особливості школярів та враховувати індивідуальні особливості самооцінки в навчальному процесі, здійснюючи індивідуальний і диференційований підхід у навчанні.
Треба відзначити, що в руслі сучасних наукових поглядів поглиблення уявлень про розвиток та функціонування рівня домагань та самооцінки передбачає рух в напрямку динамічного та структурного їх об'єднання в єдине ціле, в динамічну систему, що впливає на розвиток багатьох інших складових особистості.
Об’єкт дослідження. Об’єктом виступає особистісна сфера молодшого школяра (підлітка).
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальному дослідженні рівня домагань та самооцінки молодшого школяра за допомогою методів психологічної діагностики та наданні практичних рекомендацій щодо формування адекватного рівня домагань і самооцінки.
Для досягнення поставленої мети курсової роботи необхідно виконати наступні завдання:
· Проаналізувати літературу з проблеми дослідження рівня домагань;
· Дослідити вплив різноманітних факторів на становлення рівня домагань;
· Вивчити самооцінку, як психологічну категорію;
· Виявити фактори формування самооцінки молодших школярів;
· Розглянути основні методики дослідження рівня домагань та самооцінки;
· Описати практичні рекомендації щодо формування адекватного рівня домагань та самооцінки у молодших школярів (підлітків).
У вітчизняній психології до проблеми рівня домагань та самооцінки зверталися Б.Г. Ананьєв, Л.І. Божович, Л.С. Виготський, А.В. Петровський, М.Г. Єлагіна, І.С. Кон, Г.С. Костюк, В.К. Котирло, М.І. Лісіна, Р.Б. Стьоркіна, І.І. Чеснокова, Н.А. Менчинська, А.І. Ліпкина. Більшість з них вважають, що рівень домагань та самооцінка формуються при активній участі самої особистості і відображають своєрідність її внутрішнього світу.
Зауважимо, що методологічною основою роботи є сучасні методи наукового пізнання, застосування яких обумовлене змістом і метою поставлених завдань.
Структура даної
курсової роботи та її послідовність частин обумовлені об'єктом, метою та
завданнями дослідження. Дана робота складається із вступу, трьох розділів,
висновків, списку використаних джерел та додатків.
РОЗДІЛ 1.
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ САМООЦІНКИ ТА ДОМАГАНЬ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА
(ПІДЛІТКА)
1.1 Поняття та сутність
дослідження рівня домагань у сучасній психології
Перш за все, зазначимо, що такий термін, як «рівень домагань» був введений в школі відомого німецького психолога К. Левіна. Причиною появи концепту послужив один з феноменів, знайдених в дослідах Т. Дембо. У цих експериментах, де для провокації гніву випробовуваним пропонували дуже складні або просто нерозв'язні завдання, виявилося, що якщо поставлена мета дуже важка для індивіда, він намічає деяке «легше завдання, що є наближенням до початкової мети, яку людина хоче досягти в декілька етапів». Ось цю більш реальну мету Т. Дембо і назвала рівнем домагань даного моменту, позначивши тим самим спонтанний перехід суб'єкта до доступної йому діяльності з вказівкою величини кроку на шляху рішення основної задачі [5].
Відтак, перше значне дослідження процесу вибору рівня домагань, що забезпечило одночасно і побудову експериментальної техніки його оцінки, і певне змістовне розкриття нового поняття, належить Ф. Хоппе [5]. Він зберігає те значення терміну, в якому його використовувала Т. Дембо, - значення хвилинної реальності в цілестворенні, - проте Ф. Хоппе відкриває можливість широкого трактування концепту «рівень домагань» як психологічного поняття, розуміючи під ним «сукупність змінних з кожним досягненням то невизначених, то більш точних очікувань, цілей і домагань до майбутніх власних досягнень».Ф. Хоппе інтерпретує рівень домагань в загальному вигляді як мета подальшої дії [13, с. 29].
Поняття «рівень домагань» надалі зустрічається в роботах Дж. Френка, де воно трактується як цілі, що широко охоплюють особистість, включно із її поглядом на себе. М. Юкнат називає це утворення самосвідомістю. К. Левін говорить про оцінку суб'єктом своїх можливостей при прогнозуванні вірогідності досягнення мети. З погляду Б.В. Зейгарнік, у всіх випадках мова йде про самооцінку, і така інтерпретація є найбільш точною, бо Дж. Френк прямо указує, що аналіз домагань дозволяє виявити те, як індивід оцінює себе, тобто його самооцінку. Аналогічний погляд на рівень домагань дають Дж. Гарднер, А. Гилінськи, Р. Мейлі, Ю. Роттер, П. Сирс, І. Стейнер, тієї ж думки дотримується Х. Хекхаузен і багато інших зарубіжних дослідників. Підсумовуючи думку більшості вчених, В. Гошек пише, що рівень домагань є самооцінкою, побічно вираженою за допомогою вимог до якості власної діяльності. Разом з цим Х. Хекхаузен, А. Карстен та ін. бачать в рівні домагань показник індивідуальної специфіки мотивації досягнення, її конкретно-особистісний вираз.
У зарубіжній психології вивченню самооцінки приділяли увагу багато учених. Згідно із Т. Шибутані, «якщо особистість - це організація цінностей, то ядром такої функціональної єдності є самооцінка» [10, с.132].
Поняття самооцінки було детально досліджене Р. Бернсом. Учений розглядав самооцінку в складі системи, відомої як «Я-концепція особистості». На думку Р. Бернса, Я-концепція - це сукупність усіх уявлень індивіда про себе, зв'язана з їх оцінкою.
Описову складову Я-концепції він називає образом Я або картиною Я. Складова частина самосвідомості, що пов'язана з відношенням до себе або окремим своїм якостям, згідно з Р. Бернсом, називається самооцінкою або ухваленням себе.
У вітчизняній психології до проблеми рівня домагань та самооцінки зверталися чимало вчених. Більшість з них вважають, що рівень домагань та самооцінка формуються при активній участі самої особистості і відображають своєрідність її внутрішнього світу.
Формування самооцінки впродовж раннього і дошкільного дитинства, відзначала Л.І. Божовіч, відбувається під впливом значущих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулятором поведінки дитини. У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетнішим і впливовішим за батьків. «До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінку однолітків, а на протязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка і рівень домагань». Це породжує потребу бути не тільки на рівні вимог інших людей, але і на рівні власних вимог і власної самооцінки.
Лісіна М.І. писала, що «афектну частину образу, абстраговану від знання, ми називаємо самооцінкою дитини, а когнітивну частину вважаємо за краще іменувати уявленням дитини про себе, щоб підкреслити її зв'язок за походженням і за природою з пізнавальними процесами індивіда» [6]. Також вона дотримувалася думки, що загальну самооцінку потрібно характеризувати не кількісно (наскільки вона висока), а якісно - який її склад і забарвлення (позитивна - негативна, повна - неповна та ін.). Конкретна самооцінка виражає відношення дитини до успіху своєї окремої, приватної дії.
Традиція дослідження рівня домагань у рамках проблеми самооцінки бере свій початок у роботах Ф. Хоппе, який для пояснення закономірного характеру зсувів рівнів домагань звертається до поняття "рівень Я", тобто структури, яка програмує всю сукупність дій індивіда, динаміку вибору цілей. Подальший аналіз змісту поняття "рівень Я" привів вітчизняних дослідників до висновку, що під "рівнем-Я" слід розуміти самооцінку. Певний проміжок часу рівень домагань трактувався як індикатор самооцінки, а методика дослідження рівня домагань, впроваджена Ф. Хоппе, застосовувалася як інструмент вимірювання самооцінки.
Подальші експериментальні дослідження довели, що самооцінка та рівень домагань являють собою різні утворення особистості, між якими існує тісний причинно-наслідковий та функціональний зв'язок. Самооцінка - це оцінка суб'єктом себе, своїх окремих якостей, свого потенціалу, а рівень домагань утілює стереотип тактики цілепокладання, звичний спосіб вибору цілей, передусім рівня їх складності [24, с. 36].
Першим етапом розвитку рівня домагань в шкільний період є період молодшого шкільного віку. Особливістю дітей молодшого шкільного віку є повне визнання ними авторитету дорослого (на відміну від дошкільного періоду на перший план виходить авторитет вчителя), вони беззастережно приймають його оцінки. Таким чином, у цьому віці самооцінка дитини прямо залежить від характеру оцінок, що доросла людина дає особистісним якостям дитини і її успіхів у різних видах діяльності. Молодші школярі стоять на позиції: "Я те, що про мене говорять дорослі й інші навколишні". У цьому віці вже зустрічаються різні типи самооцінок: завищена, адекватна і занижена.
Старші дошкільники оцінюють себе максимально високо і вважають себе найдобрішими, найрозумнішими і тому подібне. При цьому на межі дошкільного і молодшого шкільного віку у дітей виникає тенденція оцінювати себе адекватніше. Так, у міру проходження кризи семи років у дитини виникає уявлення про себе реального, і показники самооцінки декілька знижуються.
На цей день механізми
зв'язку, взаємодії самооцінки та рівня домагань особистості не можна вважати до
кінця дослідженими. Поглиблення уявлень про особливості взаємодії цих
стрижневих утворень особистості необхідні для більш точної діагностики перебігу
особистісного розвитку, підвищення ефективності заходів психологічної корекції.
.2 Вплив різноманітних
факторів на становлення рівня домагань
Зауважимо, що одним з напрямів аналізу домагань у зв'язку з індивідуальними відмінностями є вивчення кореляцій параметрів рівня домагань з властивостями темпераменту. Дослідники звертають увагу на залежність рівня домагань від емоційної стійкості, сили нервової системи і тому подібне Я. Рейковський встановлює, зокрема, що заниження рівня домагань характерне для перестрахувальників, що відрізняються меншою емоційною стійкістю, ніж люди, що обирають цілі на рівні фактичного виконання. Позиція перестрахувальника, як він вважає, є показником дефекту в структурі особистості, таку позицію частіше визначає емоція тривоги - ситуативної або пролонгованої [18, с. 74]. Зв'язок між тривожністю і установкою перестрахувальника реєструється і в інших роботах. Дуже низькі домагання фіксовані у людей з явною тенденцією уникнення невдачі, яку Дж. Аткинсон прямо ототожнює з підвищеною тривогою. Проте, за його ж даними, при вираженій тривожності зустрічається і неадекватно завищений рівень домагань. Імпульсивність має корелятом завищення домагань. Аналіз впливу нейродинамічних властивостей на рівень домагань виявляє наступну картину: індивіди з сильною нервовою системою (щодо збудження) володіють високим і адекватним або завищеним рівнем домагань, випробовувані із слабкою нервовою системою проявляють схильність до заниження домагань. В умовах стресу названа відмінність виступає особливо виразно. При посиленні мотивації люди із слабкою нервовою системою цілепокладають на рівні наявних досягнень, уникаючи ризик; домагання осіб з сильною нервовою системою у міру зростання мотивації неухильно завищуються [9, с. 315].
Простежується співвідношення рівня домагань і характеристик інтелекту. Як з'ясовується, чим вище інтелектуальні можливості (IQ по тесту Векслера), тим вище рівень домагань і, аналогічно, чим вище рівень домагань, тим вище IQ. Якщо перша закономірність здається цілком очевидною, то друга представляється справедливою лише для окремої вибірки. При окремих формах інтелектуального зниження нерідко зустрічається неадекватно високий рівень домагань [24, с. 44].
Дослідження домагань в комплексі з інтелектуальними і вольовими якостями, а також аналіз значення цього комплексу в шкільному навчанні виявляє високі і стійкі до невдач домагання у дітей з кращими показниками в розвитку мислення і волі. Неуспіх у таких учнів має за наслідок пошук причини помилок і мобілізацію зусиль. Школярі з гіршими показниками інтелектуальних і вольових якостей дають низький рівень домагань, що рідко підвищується при штучно створеному успіху. Ці учні втрачають віру в свої сили. Тільки значна допомога в організації розумової діяльності і забезпечення міцного успіху приводить до деякого підйому рівня домагань. Учні з хорошими показниками мислення, але ослабленою волею, демонструють завищене цілепокладання і відсутність схильності до послідовної роботи в ситуації неуспіху. Відносно низький індекс інтелекту при розвиненій волі поєднуються з високими домаганнями. Невдачі у таких дітей не ведуть до падіння рівня домагань, а викликають інтенсивну роботу для досягнення успіху [14, с. 98]
Рівень домагань в значній мірі залежить від статі, сімейних обставин, кількості дітей у родині, мотивації до навчання. У хлопчиків з високою самооцінкою рівень домагань вищий, ніж у їх однолітків, що пояснюється наполегливим підкресленням батьками цінності прагнення до досконалості. Це орієнтує дитину на певні стандарти, створює зворотний зв'язок у вигляді самооцінювання й указує їй на необхідні засоби для досягнення більшого успіху. Дитина з високою самооцінкою привчена постійно випробовувати свої можливості, дізнаючись і визнаючи свої сильні й слабкі сторони. Діти з високою самооцінкою ставлять вищі цілі й добиваються успіху. Очікування батьків (або відсутність будь-яких очікувань) є важливим чинником, що направляє розвиток дитини в певне русло. Якщо дитина єдина в сім'ї, то її самооцінка в середньому вище, ніж у дітей в багатодітних сім'ях. Але хлопчики, що зростають в сім'ї, де решта всіх дітей - дівчатка, мають високу самооцінку. Самооцінка в учнів, що вчаться погано, значно менш сприятлива, ніж у тих, що вчаться добре. У неповнолітніх злочинців і тих, хто потрапив у сферу уваги громадських організацій, самооцінка негативна. В останніх роботах вплив шкільних успіхів на самооцінку простежується менш чітко. Молоді люди можуть, мабуть, знижувати суб'єктивне значення шкільних успіхів, компенсуючи рівень самооцінки в середовищі однолітків.
Можна вважати за встановлений факт, що несприятлива самооцінка (слабка віра в себе, боязнь дістати відмову), виникнувши, призводить надалі до порушень поведінки [5].