Серйозними і небезпечними стають збройно- політичні конфлікти, пов'язані з боротьбою класів, соціальних і політичних угрупувань за владу, за домінування в суспільстві, повстання проти диктатури, певного політичного режиму, що нерідко призводить до розгортання громадянської війни. Нерідко внутрідержавні збройно- політичні конфлікти розпалюються в результаті «суверенізації» новоутворень, намагання вийти з-під контролю «метрополії», так звані сепаратистські війни. Часто збройно-політичні конфлікти виникають на ідеологічному ґрунті, так звані війни вільнодумства: комуністичного капіталістичного, комуністичного фашистського, геноцид на расовому, національному, конфесійному ґрунті) [3].
Доречним виглядає поділ внутрішніх збройно-політичних конфліктів відповідно до типів суб'єктів політики на інституціональні та неінституціональні, оскільки першою дією, стадією врегулювання конфлікту слід вважати інституціоналізацію, яка передбачає діяльність, спрямовану на приведення несумісних інтересів у відповідність з деякими порядками - «правилами гри», а неорганізовані індивіди потенційно являють собою більш небезпечне джерело підтримки для екстремістських сил ніж ті, що належать до організованих груп. При залученні у внутрішній конфлікт політичних партій чи інших політичних інститутів, конфлікт переходить із фази відносної стихійності у фазу, що характеризується певною колективною дисципліною. Ескалація ж збройного насильства в сучасних конфліктах характерна в основному для неструктурованих груп, у яких відсутня чітка організація й керівництво.
В якості основних структурних елементів й параметрів сучасних збройно-політичних конфліктів мають бути учасники конфлікту, форма й рівень їхньої залученості в конфлікт, їхні інтереси, ресурси, цілі, причини, об'єкт, предмет, масштаб конфлікту, конфліктні установки, конфліктна поведінка, етапи конфлікту, потенціал конфлікту, середовище, інформаційне спостереження за розвитком збройно-політичного конфлікту. Для кожного з параметрів пропонується набір характеристик за якими можна оцінити вплив змін параметрів на хід конфлікту.
Головною метою сучасних збройно-політичних конфліктів, як і раніше, є ліквідація опору супротивника та спонукання його до безумовного виконання волі переможця, досягнення якої передбачається за рахунок фізичного насильства над збройними силами, руйнування систем державного і військового управління, об'єктів критичної інфраструктури тощо. При цьому зростає роль непрямих (невоєнних) дій на противника: політичних, дипломатичних, економічних, екологічних, інформаційно-психологічних операцій та інших (тобто відбувається «стирання» чіткої межі між політичним конфліктом та початком збройного протистояння - воєнними діями) [1].
Внутрішньо-дердавний збройно-політичний конфлікт в Афганістані продовжується з 2015 року. Новим виток подій пов'язаний з виводом сил НАТО з Афганістану, внаслідок чого відбулось підвищення активності діяльності бойовиків, в основному сил Талібану та Ісламської держави. Збройний внутрі-політичний конфлікт у Ємені продовжується з 2014 року. Розпочався як конфлікт між військами керівництва країни та прихильників шиїзму. Також потім до воєнних дій приєдналися сили Ісламської держави та Аль-Каїди. З країни втекли її керівники (президент, кабінет міністрів). Воєнні дії тривають з перемінним успіхом, новий виток протистояння пов'язаний з поверненням до Ємену її колишніх керівників заради відновлення свої влади.
Конфлікт у Лівані продовжується з 2011 року та пов'язаний з подіями Арабської весни та воєнних дій в Сирії. Сторонами конфлікту є армія Лівану та терористи Ісламської держави і - Аль-Каїди.
Збройно-політичний конфлікт внутрішнього характеру на сході України продовжується з 2014 року. В ньому беруть участь сили Збройних сил України, добровольчих батальйонів, українські націоналісти, групи патріотично налаштованої молоді. Зі сторони Росії є факти перебування російських регулярних військ, найманих банд- формувань, російських націоналістів. Конфлікт призвів до знищення економіки Донбасу, занепаду промисловості та рівня життя громадян, виїзду та міграції великих груп населення східних регіонів. Особливістю цього конфлікту є невикористання повітряних сил та закриття повітряного простору після кількох терористичних актів, основним з яких було збиття пасажирського літака малайзійської авіакомпанії. Незважаючи на дії міжнародних організацій, таких як ОБСЄ, конфлікт продовжується та має риси такого, що буде тривати довгий час.
Сьогодні Україна стоїть перед рядом загроз і викликів, серед яких одним із основних є вирішення військово-політичного конфлікту у східних регіонах країни і відновлення територіальної цілісності нашої держави. Відтак пошук шляхів вирішення даного протистояння є дуже актуальним на сучасному етапі.
Проблема розв'язання східноукраїнського конфлікту належить до суперечностей українського суспільства, які визначатимуть його долю на найближчі десятиліття. Проте під час цього конфлікту склалася ситуація, за якої національні інтереси українського народу підмінюються інтересами правлячих кіл України, що позбавляє можливості знайти спільну основу для інтеграції доведених до розколу частин суспільства, які представлені населенням Донбасу та іншої частини України.
Що стосується кризового врегулювання, то найбільшою небезпекою є не стільки зростання внутрішньодержавних конфліктів, скільки підвищення їх дестабілізуючого потенціалу. Сучасні конфлікти поєднали в собі найнебезпечніші риси як міжнародних, так і внутрішньодержавних конфліктів. Однією з них можна вважати можливість їх прискореної ескалації - як вертикальної (посилення рівня інтенсивності конфлікту), так і горизонтальної (поширення конфлікту на інші країни і регіони).
Список використаних джерел
1. Батрименко, ОВ., 2004. `Деякі особливості та витоки сучасних збройно-політичних конфліктів', Політологічний вісник: Збірник наукових праць, Вип.76, с.43-47.
2. Лавніченко, ОВ., Голдевський, СО., 2015. `Сутність збройного конфлікту всередині держави та підходи до його типології', Честь і закон, №4 (55), с.4-13.
3. Насиновский, ВЕ., 1996. `Вооруженные конфликты. Поиск решений', М.: Объединенная редакция МВД РФ, 128 с.
4. Рыльская, МА., 2001. `Внутренний вооруженный конфликт. Проблемы урегулирования (организационно-правовой аспект): автореф. дис. ... канд. юрид. наук: [спец.] 12.00.14 «административное право, финансовое право, информационное право»', Москва, 15 с.
5. Шиндлер, Д., 1994. `Международный комитет Красного Креста и права человека', М.: Междунар. Ком. Крас. Креста, 15 с.
6. Lavnichenko, OV., Holdevskyi, SO., 2015. `Sutnist zbroinoho konfliktu vseredyni derzhavy ta pidkhody do yoho typolohii (The essence of armed conflict within the state and approaches to its typology)', Chest i zakon, №4 (55), s.4-13.
7. Nasinovskii, VE., 1996. `Vooruzhennye konflikty. Poisk reshenii (Armed conflicts. Finding solutions)'. M.: Obedinennaia redaktciia MVD RF, 128 s.
8. Rylskaia, MA., 2001. `Vnutrennii vooruzhennyi konflikt. Problemy uregulirovaniia (organizatcionno-pravovoi aspekt): avtoref. dys. ... kand. iurid. nauk: [spets.] 12.00.14 «administrativnoe pravo, finansovoe pravo, informatcionnoe pravo» (Internal armed conflict. Settlement problems (organizational and legal aspect): dissertation abstract for PhD in Law Science degree: [specialization] 12.00.14 «administrative law, financial law, information law»)', Moscow, 15 s.
9. Shindler, D., 1994. `Mezhdunarodnyi komitet Krasnogo Kresta i prava cheloveka (International Committee of the Red Cross and human rights)', M.: Mezhdunar. Kom. Kras. Kresta, 15 s.