На третьому місці кровоносна система: зріс рівень онкологічних захворювань крові (лейкози, лімфогранулематози), рівень анемії (особливо у дітей), об'єктивні порушення серцево-судинної системи традиційними способами виявити не вдається, але єхо-кардіограф показує ранні зміни у серцево-судинній системі, як наслідок, виросла кількість ІБС стенокардії, інфарктів. Слід також відмітити, що інфаркти дуже ''помолоділи''. Реєструються здебільшого у осіб віком 40-60 років - значна ж частина інфарктів знаходиться в межах 40-50 років.
Четверте місце займає кишково-шлунковий тракт: ерозійні захворювання шлунку та цибулини шлунку (гастрити, виразки, бульбіти та ін.), як наслідок зростає і кількість онкозахворювань шлунку та стравоходу. У близько 70% піддослідних печінка збільшена, але ультразвукове дослідження не виявляє функціональних порушень. Відмічені зміни жовчного міхура та у 20% ущемлення підшлункової залози.
На п'ятому місці сечостатева система: зросла кількість запалень нирок (нефрити та пієлонефрити), в статевій сфері здебільшого запалення простати і яєчнику, ріст доброякісних та злоякісних пухлин (міоми, серміоми кісти та ін.).
Майже в усіх досліджуваних виявлено різний ступінь ураження головного мозку.
Так у 98% досліджених виявлено виснаження психічних процесів, помірне зниження короткочасної та довготривалої пам'яті, звуження об'єму уваги, нестабільність концентрації, швидке виснаження, зниження темпових характеристик інтелектуальної діяльності, звуження кола інтересів, зниження пізнавальної діяльності [2:23].
Також виявлено тенденцію до групового та індивідуального інфантилізму, лжегероїзму, мародерства, агресивності.
За даними досліджень, у 52 осіб виявлено зміни по типу невротичної тріади: істерія - 38%, депресія - 20%, іпохондрія - 18% [27:66].
Виявлено, що нормалізації стану
організму можна досягти ефективною метаболічною дезінтоксикаційною та
вегето-стабілізуючою терапією, що направлена на стабілізацію функціонального
стану нервової системи. Потім проводиться стабілізуюча терапія супровідних
захворювань [27:89].
1.4
Особливості психофізіологічних функцій підлітків
1.4.1 Властивості уваги підлітків
Зацікавленість до проблем уваги та її психофізіологічних механізмів відродилася в середині 60-х років ХХ століття. Проблема уваги стала центральною при вивченні психофізіологічних механізмів пізнавальної діяльності - сприйняття, пам'яті, мислення, прийняття рішень. Увага інтенсивно вивчається у зв'язку з виявленням факторів, які впливають на ефективність діяльності людини, включаючи його навчання.
Сучасне уявлення про увагу та її функції інтуїтивно було описано ще наприкінці ХІХ століття Уїльямом Джеймсом, який дав наступне визначення уваги. Увага - це оволодіння розумом в чіткій та яскравій формі одним з декількох наявних об'єктів. Сутність цього явища - фокусування, концентрація свідомості. Увага приводить до відволікання від одних об'єктів для того, щоб можна було більш ефективно зайнятися іншими. Стан уваги протилежний розсіяній, затемненій свідомості [16:205]. Сучасне визначення уваги таке: увага - це зосередження діяльності суб'єкту в даний відрізок часу на будь-якому реальному або ідеальному об'єкті (предметі, явищі, образі, судженні та ін.), що мало чим відрізняється від визначення, зробленого У. Джеймсом [34:28].
До характеристик уваги відносять селективність, об'єм, стійкість, можливість розподілу та переключення. Селективність, або вибірковість, уваги характеризує направленість на любий аспект стимулу: на його фізичну або лінгвістичну характеристику. Об'єм уваги характеризує кількість одночасно чітко усвідомлених об'єктів і показує ресурси уваги. Об'єм уваги приблизно дорівнює об'єму короткочасної пам'яті і складає близько 7-9 стимулів або елементів. Розподіл уваги розподіл її обмежених ресурсів для одночасного виконання двох або більше завдань. Стійкість уваги характеризується тривалістю виконання завдання, яке потребує безперервної уваги. Переключення уваги ґрунтується на можливості більш або менш легкого переходу від одного до іншого роду діяльності [33:85].
Психологи виділяють три різновиди уваги. Довільна, або активна, увага, яка характеризується направленістю суб'єкта на свідомо вибрану ціль. Описані вище характеристики уваги в основному розглянуті на прикладі довільної уваги. Недовільна, або пасивна, увага, яка проявляється в переключенні уваги на неочікувану зміну фізичних, часових, просторових характеристик стимулів або на появу значущих сигналів. Третій різновид уваги називають постдовільною увагою, яка проявляється у процесі освоєння діяльності та захоплення цією роботою. Вона не потребує зусиль, так як підтримується цікавістю до роботи, що виконується [23:64].
Недовільна увага відноситься до феномена переключення уваги на стимул, який раніше не привертав уваги. Воно проходить автоматично і не потребує спеціальних зусиль. Основу недовільної уваги складає орієнтовний рефлекс (ОР). Його поява автоматично вмикає довільну увагу, яка й забезпечує подальшу й контрольовану обробку матеріалу [30:115].
Довільна увага відноситься до контрольованих та усвідомлюваних процесів. Вона характеризується обмеженою пропускною можливістю і тому забезпечує послідовну, а не паралельну обробку інформації, а також визначає пріоритети в послідовності обробки інформації [36:117].
Вивчення біохімічних основ активаційних процесів у мозку та ролі в цьому медіаторів дозволив виділити три основні системи активації. Це стовбуро-таламо-кортикальна системи, базальна холіненергічна система переднього мозку та каудо-таламо-кортикальна система [24:138].
До стовбуро-таламо-кортикальної системи відносять ретикулярну формацію, неспецифічне утворення середнього мозку, та неспецифічні ядра таламуса.
Базальна холіненергічна система активації пов'язана з однією з чотирьох основних медіатор них систем - холіненергічною. Кортикальна активація, яку викликає електрична стимуляція ретикулярної формації стовбура, супроводжується вивільненням ацетилхоліну в корі, тобто ретикулярна формація діє на кору через холінергічні еференти. Сенсорні подразники різної модальності збільшують кількість вивільненого ацетилхоліну в корі [13:59].
До каудо-таламо-кортикальної системи
відносять базальні ганглії, які утворюють стріопалідарну систему. Основними
складовими цієї системи є неостріатум, або хвостате ядро (nucleus caudatus), та
прилягаюче ядро (nucleus accumbens) [17:57]. Всі три системи активації
реалізують свої специфічні функції, разом з тим мають загальні виходи та входи.
Створюючи свої локальні ефекти активації, всі системи мають вихід на кору через
таламус.
1.4.2 Механізми пам’яті підлітків
Навчання може бути розглянуте як послідовність процесів набуття, зберігання та відтворення інформації. У результаті навчання відбувається модифікація поведінки, а пам'ять проявляється як зберігання цієї модифікації.
Слід пам'яті, який сформований в результаті навчання називається енграмою. Описують енграму, як мінімум по трьом параметрам: динаміці розвитку процесів, що призводять до становлення сліду; стан енграми, який характеризує її готовність до відтворення; структура енграми, яка характеризує механізми створення цієї енграми. Всі ці три аспекти опису енграми становлять основу формування трьох напрямків вивчення пам'яті. Перший напрямок описує динаміку формування енграми в термінах короткочасного та довготривалого зберігання, виходячи з принципу часової організації пам'яті. Другий - оцінює ступінь готовності до відтворення, виключаючи часовий компонент створення енграми. Третій - аналізує нейронні та молекулярні механізми пам'яті, спираючись на принцип часової організації та на концепцію стану енграми [39:43].
Часовою організацією сліду пам'яті є послідовність розвитку у часі якісно різних процесів, що призводять до фіксації набутого досвіду.
Прийнято вважати, що при фіксації відбувається перехід однієї форми існування енграми в іншу. Уява про короткочасну та довготривалу форму існування сліду базується на припущенні існування різних нейрофізіологічних, молекулярних, біохімічних та морфо-функціональних основ енграми на різних етапах її розвитку [25:83].
В нейронауках дослідження механізмів пам'яті ведеться переважно в контексті пластичності. Так як пластичність стала доступною для досліджень на клітинному та молекулярному рівні, то в наш час ідентифіковано багато механізмів нейтронної пластичності, які, як передбачається, вносять свій вклад в різні форми навчання.
Попередники синтезу РНК також впливають на пам'ять. Так, їх введення у гіпокамп пацюка через 7 хвилин після тренування призводило до того, що згасання умовного рефлексу (енграми) затримувалось. Введення попередників синтезу через 60 хвилин після тренування на динаміку згасання вже не впливало. Включення попередників контролювалось авторадіографічно. Отже, інгібіція синтезу білків порушує формування енграми, тобто знижується ефективність пам'яті. Питання є у тому, на що впливає інгібіція синтезу макромолекул: на утворення сліду або на його відтворення? Розподіл механізмів утворення сліду і механізмів відтворення сліду на молекулярному рівні все ще зустрічає труднощі у організації експерименту [6:72].
Довготривала пам'ять передбачає синтез макромолекул. При цьому біохімічні механізми онтогенетичної пластичності, як бачимо, подібні до тих молекулярних механізмів, що залучені у навчання. Як і в імунологічній системі, де для утворення антитіл використовується лише невелика частина геному, в пам'яті також використовується тільки частина молекули ДНК. При цьому кодування у процесах пам'яті стосується перебудови специфічних синаптичних контактів [15:147].
Довготривала пам'ять передбачає, що окремі локуси мембрани селективно представлені на молекулі ДНК. Ця селективність полягає у тому, що молекули рецептивного білку в залежності від місця на мембрані розрізняються своїми транслокаційними групами, що забезпечують переміщення й добудову білка, що синтезується у певну ділянку мембрани. У залежності від того, яка ділянка мембрани є активованою у процесі асоціативного навчання, специфічний білок селективно транспортується до певної ділянки ДНК, викликаючи там репресію або дерепресію тієї частини геному, що забезпечує рецептивним білком певну ділянку мембрани. В процесі транскрипції формується і-РНК, що містить інформацію про структуру білка й про ту транслокаційну групу, що визначає наступну транслокацію білку (після того як він синтезований) та вбудовує у певну ділянку мембрани. У цій схемі карта зовнішньої поверхні мембрани уявляється у виді розгортки на молекулі ДНК. З іншого боку, певні ділянки ДНК мають інформацію про напрям транслокації синтезованого білку. Як наслідок, у певній ділянці мембрани відбувається локально-специфічне посилення вбудовування синтезованого рецептивного білка [19:138].
Фактори диференціювання у ранньому онтогенезі забезпечують стабільну експресію відповідних генів й визначають, таким чином, спеціалізацію клітини. Стійкі зміни активності адаптивних ферментів, в результаті дії екзогенних факторів можна назвати ферментативним імпринтингом.
З цієї точки зору процес навчання є продовженням процесу диференціювання тканин як стабільної експресії генів. Між онтогенетичним диференціюванням тканин й навчанням існує міст - це "ферментативний імпринтинг ", який, як і навчання, є наслідком дії екзогенних факторів у якості індукторів ферментів.
Продовжуючи аналогію між
диференціюванням тканин і навчанням, треба підкреслити, що у різні моменти
генетичного розвитку вмикаються різні ділянки геному. В процесі навчання також
відбувається послідовна зміна таких ділянок геному
[22:109].
1.4.3 Інтелектуально-емоційний розвиток підлітків
Психологічним аспектам становлення особистості підлітка присвячено безліч робіт. У підлітковому віці остаточно формується інтелектуальний апарат, що уможливлює цілком осмислене конструювання свого власного світогляду, індивідуальної системи цінностей і Я-концепції. Образ Я цей час нестабільний, менш позитивний в порівнянні з молодшим шкільним віком, пік цих змін припадає приблизно на 12-13 років. Саме на цей період починається інтеграція і осмислення всієї необхідної інформації, що належить до Я. У епігенетичній концепції Е. Еріксона підлітковий вік займає центральне місце, підліток вирішує базові завдання, які полягають у розвитку почуття рольової ідентичності, яке вбирає у собі як систему актуальних рольових ідентифікацій і досвід, накопичений на попередніх етапах становлення, синтезує його й стає базою подальшого розвитку особистості дорослої людини.
У підлітковий період життя, ясна річ, що емоційна сфера зазнає значних змін. Що ж відбувається з недостатнім розвитком емоційної сфери підлітка?
Встановлено, що із віком діти починають краще ідентифікувати емоції, в такому віці кордони «емоційних» понять стають чіткішими: так, малі діти застосовують такий же термін для позначення широкого кола емоційних явищ, що і більш старші діти. У підлітків зафіксовано значне розширення словника емоцій разом з дорослішанням і збільшення кількості параметрів, якими різняться емоції [49:98].
Такий сплеск в емоційному житті підлітків багато авторів передусім пов'язують із балансом двох основних видів нервових процесів - збудження та гальмування. У такому віці, порівняно з «середнім дитинством» (віком 7-11 років) і з дорослістю, загальне збудження наростає, проте види гальмування - слабшають. Тож виходить, що звичайні життєві події у підлітків мають яскравіший емоційний відгомін і заспокоїтися їм набагато складніше.
Ще одна важлива емоційна сфера підлітків - можливість співіснування емоцій і механізм почуттів протилежної спрямованості. Наприклад, молодики можуть любити й ненавидіти когось одночасно, і навіть обидва відчуття можуть бути зовсім щирими.
Емоції зазвичай розділяють на позитивні (радість, інтерес тощо) й негативні (страх, гнів, відразу і т.д.). Всі ці емоційні переживання корисні, оскільки вони допомагають людині регулювати свою поведінку, і наповнюють її існування особистісним змістом. Однак будь-які емоції можуть перетворитися з корисних у шкідливі і відбувається це тоді, коли вони стають занадто інтенсивними чи неадекватними.
Поруч із позитивними і негативними емоціями є і стан з так званого «емоційного нуля» - нудьга. Його небезпека у тому, що з підлітків воно рідко змінюється позитивними емоціями, а негативними- дуже просто. Якщо підліток, якому стало нудно, не зуміє швидко знайти собі захоплюючу справу, то його нудьга ускладниться роздратуванням, злістю чи тугою. Коли людина у такому ж стані вирушає «шукати пригод», то ні до чого хорошого це призведе. Дуже багато агресивних дій, які своєю дурницею і безглуздістю, відбуваються саме під впливом нудьги.
Є дані, що це так звані «важкі» неблагополучні підлітки (схильні щодо порушень дисципліни, протиправним вчинкам) на відміну від своїх благополучних однолітків, вирізняються тим, що особливо рясно і інтенсивно переживають нудьгу, в той час, коли їх однолітки вміють зробити своє життя яскравим, різноманітним та цікавим [47:102].
Емоційний розвиток хлопчиків підлітків відрізняється від дівчаток. Вважається, що дівчата емоційніші і вони інтенсивніше, ніж хлопчики переживають з найрізноманітніших приводів, більше люблять розмовляти про свої почуття. Це пов'язане з тим, що в суспільстві прояви емоцій і почуттів вітається в дівчаток, а й у хлопчиків - ні.
Однак вони різняться емоційною реакцією в скрутних ситуаціях. У дівчаток частіше відбуваються «збої» в емоційній сфері - різко змінюється настрій, з'являються сльози тощо. А хлопчики більшою мірою реагують зміною поведінки - наприклад, можуть скипіти, наговорити. Найчастіше, емоцій як таких, вони уникають виявляти. Зате поводяться гучніше, багато їхніх діяннь супроводжуються непотрібними рухами (неспроможні всидіти дома, крутять щось в руках, тощо). Такі бурхливі реакції - спроба перекласти відповідальність за невдачі із себе на оточуючі обставини чи навіть «скинути» внутрішньо напруження у крики і непотрібні рухи [12:87].